Абонплата за обслуговування лічильників-трюк чи спосіб триматися на плаву?

Вже не один рік як споживачі сплачують виконавцям комунальних послуг абонентський внесок на обслуговування лічильників.

Водночас виконавці послуг в силу приписів частини 1 статті 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» № 2119 – VIII від 22.06.2017 абонплату споживачів змушені перераховувати операторам зовнішніх інженерних мереж.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», що в описаному вище «перерозподілі» не може бути ніяких складнощів, однак у реальності все виглядає зовсім інакше.

З метою зберегти господарський інтерес у комунального підприємства над коштами споживачів, які акумулювалися у вигляді абонентської плати, окремі виконавці комунальних послуг прагнуть знайти спосіб, щоб виграти час та «затримати» відтік грошової маси.

Усвідомлюючи, що оператор зовнішніх мереж може звернутися до суду з вимогами укласти договір на відшкодування витрат на абонентське обслуговування лічильників, ті ж комунальники вирішили протестувати українське законодавство на міць з урахуванням їхніх напрацьованих підходів.

Постановою Кабінету Міністрів України № 447 від 13.06.2018 затверджено Примірний договір про перерахування виконавцем комунальної послуги оператору зовнішніх інженерних мереж сплачених споживачами комунальних послуг та власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/ або гарячого водопостачання, внесків за встановлення вузлів комерційного обліку.

За ч. 2 ст. 179 Господарського кодексу України, примірні договори, які розробляються Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими органами влади затверджуються як зразки договорів, які носять рекомендаційний (не обов’язковий) характер.

Примірні договори за вказаною ст. 179 Господарського кодексу України містять тільки орієнтовні умови. Саме тому, користуючись вищезазначеною нормою Господарського кодексу України, певні комунальники на адресовані їм договори від операторів зовнішніх інженерних мереж готують протокол розбіжностей.

Справа не у змісті та формі Примірного договору. Суть розбіжностей полягає у фінансових питаннях.

Тому комунальники прагнуть змінити деякі пункти договору про перерахування витрат.

Здебільшого у протоколі розбіжностей пропонуються для включення у договір такі положення:

1. обсяг коштів, що перераховуються оператору зовнішніх інженерних мереж щоквартально розраховуються на підставі інформації про кількість будинків та тарифу, який встановлюється органом місцевого самоврядування;
2. обсяг коштів, що перераховується виконавцям комунальних послуг оператору зовнішніх інженерних мереж становить 100% від загальної суми внесків, що надійшли на рахунок виконавця;
3. включити розрахункові витрати на пов’язані з виконанням робіт зі збору та перерахуванням внесків від споживачів;
4. перерахування коштів, які одержані від споживачів у вигляді абонплати здійснюється у міру зарахування коштів на рахунки виконавця комунальних послуг.
Можливо прийоми від комунальників по несплаті витрат операторам зовнішніх інженерних мереж запрацювали у майбутньому, однак Постанова Кабінету Міністрів України № 477 виписала також і Порядок перерахування коштів виконавцями комунальних послуг, не обмежуючись тільки Примірним договором.

Згідно Постанови № 477 обсяг коштів, що перераховуються виконавцем оператору зовнішніх інженерних мереж відповідно до вимог цього Порядку, становить 100 відсотків загальної суми внесків, що надходять на рахунок виконавця від споживачів та власників (співвласників) приміщень.

Тобто, пункт 9 Порядку перерахування коштів, який затверджений Постановою Кабміну руйнує всю тактику комунальників.

Згаданий пункт 9 Порядку перерахування коштів був також предметом і судового розгляду. Судове розуміння пункту 9 Порядку перерахування коштів пішло ще далі.

Так, якщо комунальне підприємство не отримує коштів від споживачів у вигляді плати за абонентське обслуговування лічильників, то останнє самостійно шукає фінансові джерела покриття витрат для операторів зовнішніх інженерних мереж.

У свою чергу, контроль за платіжною дисципліною споживачів лежить на «плечах» комунальників.

Детальніше про це читайте у статті «Війна за внески на абонентське обслуговування лічильників»

В.І.Коновал

7 способів втекти від відповідальності за прорив ливневої каналізації

Ливнева каналізація – ще одне із «слабких» місць комунальної міської мережі.

Здавалося, що розібратися у вказаній проблемі, на перший погляд, дуже легко, однак, якщо відбувається затоплення підвального приміщення у будинку, який знаходиться поблизу шосе виявляється не все так однозначно.

Тема набуває актуальності ще й тоді, коли у затопленому приміщенні велася бізнес активність.

Ситуацію вивчав «Комунальний Лоєр».

Незважаючи на те, що підвальні приміщення знаходяться у будинках найближчих до шосе, представники постраждалих та адвокати «правильно» визначають відповідачів по справі та пред’являють позови саме до управлінь (департаментів) житлово-комунальних господарств виконкомів або комунальних підприємств, яким на баланс по акту було передано міську зливову каналізацію (каналізаційні колодязі).

Як стверджує сайт, не завжди міська зливова каналізація передається тільки водоканалам. Це може бути інше комунальне підприємство, яке знаходиться у підпорядкуванні міста типу «шляхремонтбуду», у якого повноваження із утриманням мереж зливової каналізації далеко не основні.

Однак, правильно визначившись із відповідачами у справі, на практиці це зовсім не означає, що «винуватці будуть покарані».
Способами, які дають можливість балансоутримувачу трубопроводів ливневої каналізації уникнути відповідальності є:
1) зливова каналізація проходить по краю дороги і приймає стічні води з проїжджої частини;
2) балансоутримувач не має жодного відношення до будинкової каналізаційної мережі;
3) представник балансоутримувача не брав участі у комісійному обстеженні ділянок підтопленого будинку;
4) прибудинкову територію обслуговує управитель або ОСББ;
5) у договорах страхування «прописані» положення про те, що для отримання відшкодування потерпіла сторона повинна надати довідку, у якій записана причина залиття, а саме від водоканалів або теплокомуненерго (ТЕЦів) або довідку про те, що вплив рідини у приміщенні не пов’язані із аварійними проблеми мереж;
6) причина підтоплення – це танення снігу або короткочасні зливи;
7) у акті підтоплення записано рекомендацію «провести очистку трубопроводу ливневої каналізації» без конкретики щодо «причини залиття» і хто відповідальний за усунення наслідків.

Вищеперераховані причини є зручною тактикою для комунальних служб уникнути відповідальність за пошкодження трубопроводу ливневої каналізації.

Крім того, наявність страхового акту, акту огляду пошкодженого майна, звіт про незалежну оцінку пошкодженого майна та акт обстеження підтопленого будинку не означає «готовність доказової бази», яка на ура буде сприйнята судом.

Найкраще діяти у таких ситуаціях – це діяти на випередження:
1) проконтролювати, щоб у актах із обстеження будинку після прориву трубопроводу ливневої каналізації було зазначено причину залиття, а не рекомендації або ще якість побажання по приведенню території у належний санітарний стан;
2) документально бути впевненим, що ливнева каналізація перебуває у відповідача балансоутримувача;
3) зібрати дані по прибудинковій території (відомості із земельного та містобудівного кадастру, схеми або плани кварталу або мікрорайону), отримати письмові відповіді щодо наявності або відсутності каналізаційних колодязів на прибудинковій території;
4) не зайвим буде звернутися до метеорологічних служб щодо інформації по кількості опадів, а також звернутися із заявами до виконавців послуг із водо-теплопостачання та водовідведення щодо викликів по аварійних випадках у будинку.

Детальніше про це читайте у статті «Як зробити ОСББ крайнім за пошкодження ливневої каналізації?»

В.І.Коновал

Правопорушник за замовчуванням чи несанкціонований відбір газу?

Інколи бувають ситуації, коли через свою необачність можна легко стати порушником законодавства. І для цього достатньо не лише нічого не робити, нічого не демонструвати, у ніщо не вникати та, навіть, не прагнути бути «глибоким фахівцем», але й не розуміти, що відбувається насправді.

Вищезазначений абзац вдало пояснюється на прикладі проблеми, яка пов’язана із кваліфікацією газовиками правопорушень у частині несанкціонованого відбору природного газу.

Так, без жодних труднощів газовики мають можливість визнати Вас порушником законодавства.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», під приводом інвентаризації газового лічильника газовики часто у приватних оселях шукають вварені труби у місцях близьких до розподілу газу, які б засвідчували втручання споживача у газову мережу.

Звісно, втручання у газові мережі є вже достатньою підставою для оператора системи розподілу газу кваліфікувати дії побутового споживача як несанкціонований відбір природного газу, незважаючи на те, чи був видимий відбір газу, чи його не було на момент виявлення.

Практика знає багато випадків, коли фахівці газзбутів або компаній із розподілу газу відривали шпалери у будинках побутових споживачів, розбирали газові фільтри, вибивали частину стіни у пошуках «замурованої труби».

Однак, навіть якщо спеціалісти виконавця послуг із розподілу газу і знаходять докази, так званого «несанкціонованого відбору природного газу», не завжди можна однозначно стверджувати, що власник житлового будинком є завідомо крадієм газу.

У житті трапляються різні ситуації, а тому споживач може і не знати заздалегідь, що він є «визначеним порушником». Достатньо навести приклад проживання одинокої вдови у будинку, яка поплатилася за те, що у її будинку було виявлено газовиками замуровані у стінах газові труби, які обходять лічильник.

Зазвичай газовики, виявивши у побутового споживача ознаки несанкціонованого відбору природного газу, складають такі акти:
-акти про порушення;
-акти на відключення;
-акти про контроль за усуненням порушень.

Оформивши перераховані акти, співробітники оператора системи розподілу від’єднують на вводі у будинок газову трубу, не беручи до уваги пору року і середню температуру атмосферного повітря, не беручи до уваги умови поширення гострих респіраторних захворювань на всій території держави, а також не зважають на те, що у споживача, окрім газового опалення, відсутні будь-які інші прилади або інші технічні засоби із теплопостачання для обігріву оселі.

Водночас фахівці оператора системи розподілу повідомляють побутового споживача про дату розгляду актів про порушення комісією, а також інформують, що у випадку задоволення акту комісією споживачу буде вручений розрахунок необлікованого (донарахованого) об’єму газу, його обсягу і вартості, а поновлення газопостачання відбудеться тільки після сплати штрафу та плати за підключення будинку.

У п. 4 глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільчих мереж, який затверджений Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та житлово-комунальних послуг (НКРЄ КП) № 2494 від 30.09.2015 року під «несанкціонованим газопроводом» Регулятор розуміє самовільний під’єднаний газопровід (відвід, штуцер, патрубок) який не обліковується комерційним вузлом обліку.

Тобто, обширне тлумачення Регулятором визначення «несанкціонований газопровід» у контексті знайденої завареної труби у стіні будинку позбавляє побутового споживача ефективних юридичних інструментів для відстоювання законних прав та інтересів.

І до тепер багато правників створюють стратегії захисту громадян-споживачів, яких газовики підозрюють у крадіжці газу.

Проте, станом на сьогодні можна перелічити основні напрямки серед захисту прав побутового споживача, які не тільки є неефективними, але й також не дуже «вітаються» судовою практикою:
1) про заварену трубу споживач не знав (власність зобов’язує – це конституційна норма, тому шукаймо заварені у стінах труби);
2) у актах газовиками не фіксується діаметр труби, по якій відбувався несанкціонований відбір газу (діаметр труби не має жодного практичного значення, оскільки вона йде в обхід лічильника та живить газову плиту);
3) споживач не може бути «несанкціонованим споживачем», оскільки підписав типовий договір на розподіл газу, підписав заявку-приєднання, сплачував і за газ, і за його транспортування (правовий статус несанкціонованого відбору природного газу споживач набуває незалежно від того, чи знаходиться він у договірних відносинах із оператором системи розподілу, чи не знаходиться);
4) згоду на проведення фото та відеозйомки побутовий споживач газовикам не надавав (Кодекс газорозподільних систем вимагає від працівників оператора системи розподілу фіксувати порушення несанкціонованого відбору газу – п. 5 глави 5 розділу XI зазначеного Кодексу. Право на зйомку не залежить від волі споживача);
5) карантинні обмеження забороняють здійснювати відключення від газу житлові приміщення (суди у своїх рішеннях зазначають, що оголошення, які розміщувалися на сайті НКРЄ КП у 2020 році носять рекомендаційний характер у справах щодо несанкціонованого відбору газу, відключення приміщень не суперечать правилам пожежної безпеки та законодавства у сфері цивільного захисту населення. Тому карантин від’єднанню не перешкода).

Детальніше про це читайте у статті «Несанкціонований відбір газу або як не стати порушником»

В.І. Коновал

Відключення водопровідного вводу-право чи свавілля?

Недобросовісні водоканали практикують у відносних з підприємцями один із радикальних способів припинення водопостачання як відключення водопровідного вводу.

Навіть наявність укладеного договору на подачу холодної води та очищення стічних вод у жодному разі не зупиняє водоканал відключити абоненту водопровідний ввід.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», договори на подачу холодної води та очищення стічних вод регулюють питання, які пов’язанні із одержанням абонентом води на господарсько-питні, побутові та технологічні потреби в об’ємах, передбачених лімітами або нормами, а також умови, згідно яких водоканали можуть припинити подачу холодної води та надавати послугу з очищення стічних вод суб’єктам господарювання.

Здебільшого виконання договорів на подачу холодної води та очищення стічних вод з часом напрацювала такі підстави для припинення дії договору:
1) порушення строку оплати;
2) виявлення під час скиду стічних вод заборонених хімічних речовин;
3) незадовільний стан водопровідної мережі, яка знаходиться на балансі абонента;
4) cамовільному приєднанні абонента до мереж;
5) відмова допустити представників водоканалу для огляду абонентських споруд та систем водопостачання і водовідведення.

Перераховані вище підстави не є вичерпними, оскільки мають загальний характер у використанні. Відомо, що із припиненням дії договору припиняється водопостачання на об’єкти абонентів.

Застосування четвертого пункту серед підстав припинення договору, а саме самовільне приєднання до мереж, є спекулятивним з боку водоканалу, адже за ознаками «самовільного приєднання», не дочекавшись судової перевірки дії сторін у межах двостороннього договору, окремі водоканали відключають водопровідний ввід шляхом закриття запірного вентиля та накладення пломб.

Іноді водоканали на ділянці абонента фіксують «трубопровід холодної води невідомого походження», який не сумісний із топографічною схемою міських каналізаційних мереж та відмикають його до з’ясування особи водокористувача. Вимкнення іноді супроводжується також додатковими вимогами до абонента, наприклад «перенести лічильник води на ввід у відповідності до нового проекту та технічних умов».

Відключення вводу водоканалом пояснюється (якщо пояснюється) абоненту так: «з метою запобігання безобліковому використанню води до встановлення водокористувача в колодязі…. на врізі у міську водопровідну мережу інженерами водоканалу виконано закриття засувки».

У цьому контексті слід зазначити, що примірними умовами договорів на подачу води та очищення стічних вод припинення водопостачання на об’єкти абонента допускається виключно у таких випадках:

1) припинення подачі води замовнику (абоненту) із розрахунку запасу ліміту води та стоків при проведенні планово-попереджувального ремонту;
2) відключення при виявленні аварійної ситуації.

Тому за перелічених умов четверта підстава у контексті відімкнення водопровідного воду ніяк «не вписується» з іншими положеннями договору, які стосуються відключення водопроводу за узгодженими діями працівників водоканалу з абонентом.

Як захистити свої права?

При безобліковому використанні води згідно Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені Наказом Мінжитлокомунгоспу від 27.06.2008 № 190 водоканал виконує для абонента розрахунок витрат води за пропускною спроможністю труби вводу та детально актує проблемну ділянку колодязя. Без вказаних документів самовільне втручання є сумнівним з точки зору його доведення.

Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» не передбачено право від`єднувати водопровід і фактично припиняти водопостачання до моменту знаходження особи водокористувача.

Детальніше про це читайте у статті «Чи законно відключати водопровідний ввід?»

В.І.Коновал

Чи тарифна послуга прибирання контейнерних майданчиків?

На тлі екологічних рухів та популяризації безвідходних технологій у суспільства сформувався запит на дослідження теми «вивозу сміття» під різними кутами та у різних аспектах.

Вищезазначена тема набуває також актуальності в часи «оновленого законодавства про відходи» та у контексті послуг із прибирання контейнерних майданчиків, особливо питань, які торкаються тарифікації.

То ж чи тарифна вищезазначена послуга? Відповідь на ці та багато інших питань шукав «Комунальний Лоєр».

Як зазначено у статті «Щодо витрат по прибиранню контейнерних майданчиків» із новою редакцією закону про житлово-комунальні послуги зазнали змін і Правила надання послуг з поводження з побутовими відходами, які затверджено Кабінетом Міністрів України №1070 від 10.12.2008 року (далі – Правила).

Зі зміною Правил було також змінено і Типовий договір про надання послуг з поводження із побутовими відходами (далі – Типовий договір).

Нові положення Типового договору містили зобов’язання для виконавця послуг (підпункт 12 пункт 4 Типового договору) ліквідувати звалище твердих відходів у разі його утворення на контейнерному майданчику.

За логікою Типового договору ліквідація звалища біля контейнерного майданчика означала «прибрати за собою невивезене сміття» у випадку недотримання виконавцем послуг із вивезення побутових відходів графіку вивезення великогабаритного сміття.
Проте іноді буває, що виконкоми «по-своєму» розуміють норму про ліквідацію звалища твердих побутових відходів у світлі постійного прибирання великогабариту біля контейнерних майданчиків.

Нерідко дане непорозуміння призводить до того, що виконком або його уповноважені структурні підрозділи звертаються до суду із позовними вимогами або розірвати договір, або відмовитись від його виконання.

Джерелом спорів між виконкомом та підприємцями все ще залишається невирішена проблема щодо прибирання контейнерних майданчиків.

Виконком вважає, що витрати по прибиранню контейнерних майданчиків після вивозу сміття має здійснюватися підприємцями, у той час, як вони переконують, що прибирання контейнерних майданчиків не закладалися у статті витрат.

Дану позицію підтримують також суди, які стверджують, що позови, які пов’язанні із стягнення витрат на прибирання контейнерних майданчиків, а також спори, які стосуються виконання умов договорів по поводженню із твердими побутовими відходами слід розглядати у площині законодавства, яке регулює питання благоустрою територій населених пунктів.

В.І. Коновал

Бої за техдокументацію на ліфти. Хто переможе?

Зазвичай управителі та ОСББ укладають договори на технічне обслуговування ліфтів в будинку зі спеціалізованими організаціями.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», це пов’язано із тим, що «пересічний» управитель не має відповідної матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, необхідних дозволів та погоджень від органів державного промислово-гірничого нагляду, вільних у запасах комплектуючих деталей та вузлових частин для обслуговування ліфтових устаткувань, механізмів, агрегатів тощо.
Саме тому управитель, укладаючи договір з ліфтовиками, з одного боку забезпечує безперервність обслуговування ліфтів у будинку, а з іншого боку, при певних умовах – це спосіб розділити між собою відповідальність у випадку настання непередбачених ситуацій.

Положення Законів України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», «Про житлово-комунальні послуги», Правил будови та безпечної експлуатації ліфтів, безпосередньо зазначають, що окрім паспортів на ліфти, управитель повинен мати:

1) установчі креслення;
2) різні настанови по монтажу та пуску (регулювання наладок);
3) опис електроприводів та автоматики;
4) гідравлічну схему з’єднань.

Проте, у випадку укладення договору на технічне обслуговування з ліфтовиками управителем за договором передаються паспорти на ліфти разом із перерахованими технічними документами.

Враховуючи те, що ліфтовики є самостійними суб’єктами господарювання, які мають власні комерційні інтереси та у разі конфліктів з управителем вони будуть максимально використовувати важелі впливу у відповідності до підписаного договору.

Практика знає випадки, коли ліфтовики «прикриваючись положеннями підписаного договору на технічне обслуговування» притримували паспорти, а також технічну документацію на ліфти.

Так само управитель, усвідомлюючи ту обставину, що він не може в односторонньому порядку розірвати договір пред’являв позовну вимогу до ліфтовиків із вимогою повернути паспорти, а також іншу технічну документацію.

Звісно, що ліфтовики натякали суду про невиконані зобов’язання управителем за договором обслуговування, за що останньому суд відмовляв у задоволенні його позовних вимог.

Здавалося, що у даному випадку змагається між собою закон та договір, де на перший погляд, закон має перевагу.

Проте, це не так. Наприклад, введення певного мораторію, зупинення стягнення на об’єкти автоматично відтерміновували положення договору, а у описаній вище ситуації все до навпаки.

Застосувати закон до договору на технічне обслуговування ліфтів означає знайти докази та довести, що договір між управителем та ліфтовиками припинився.

Детальніше про це читайте у статті «Технічна документація на ліфти: правда за управителем чи ліфтовиками?»

В.І. Коновал

Ідеальний борг або коли за рахунками доводиться платити

Деякі виконавці послуг з теплопостачання наскільки підприємливі, що вже не дивують новими «ноу-хау» задля отримання далеко не зайвих для підприємства коштів.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», окремі теплопостачальні підприємства виставляють рахунки за заповнення теплового носія у теплових мережах.

Як правило, розрахунок витрат теплової енергії виконавці послуг до суду супроводжують:
1) копією місячних звітів відпуску тепла у гарячій воді;
2) копію відомостей по параметрах центрального теплового пункту;
3) копією реєстрів та паспортів теплових мереж;
4) актами, у яких є відмітка про те, що теплове навантаження у централізовану систему опалення відбулося, а запірна арматура у теплових камерах відкрилася.

Зважаючи на те, що вищезазначені суб’єкти господарювання працюють за затвердженими тарифами, то витрати на теплову енергію вони обчислюють шляхом додавання по складових вартості теплової енергії у виробництві, транспортуванні та постачанні теплової енергії. Бувають випадки, коли виконавці послуги у калькуляції витрат для формування боргу беруть коефіцієнти тарифу без урахування ПДВ.

У такий спосіб народжується до стягнення певна сума коштів.
Завдячуючи тому, що виконавці послуг називають витрати на заповнення теплового носія «збитками», то певною мірою це дає шанс «боржнику» на перемогу у суді апеляційної інстанції, оскільки у збитках теплокомуненерго або ТЕЦ зобов’язано довести «протиправність» дій споживача, що теоретично зробити неможливо.

Інша справа, коли у позові мова йде виключно про борг і виконавець послуги з теплопостачання називає його «боргом».
Тому, у таких випадках значно важче доводити споживачу протилежне.

Проте, за великим бажанням розрахунок витрат на заповнення теплового носія можна перевірити, скориставшись методичним посібником для інженерно-технічних працівників «Наладка водяних систем централізованого теплопостачання», яка рекомендована Головним технічним управлінням Міненерго СССР.

У рекомендаціях Міненерго СССР витрати на підігрів теплоносія у теплових мережах обчислюють за спеціальними формулами.
Застарілість даного методичного посібника не є перепоною для цитувань суддями його положень у своїх рішеннях.

Альтернативним варіантом є перевірка заповнення теплового носія з урахуванням норми витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд. Головне – це впевнитись у чинності національного стандарту, ДСТУ або ГОСТу на предмет його нормативної дії.

Однак, найпростішим способом себе захистити від позову теплокомуненерго або ТЕЦ, не вдаючись до технічних деталей, це є посилання на п. 6.3.18 Правил технічної експлуатації теплових установок та мереж, відповідно до яких заповнення теплових мереж тепловим носієм є частиною системи циркуляції, прогріву та пуску водяних теплових мереж.

Детальніше про це читайте у статті «Витрати на заповнення теплового носія чи обрахунок боргу?»

В.І. Коновал

Коли місце для облаштування лічильника вирішує все

Не так багато є спорів між споживачами із водоканалами, які пов’язанні із місцем облаштування лічильника.

Розібравшись хоча б із однією ситуацією, вже можна усвідомити глибину та суть самої проблеми.

Проте, хто правий (споживач чи водоканал) досліджував «Комунальний Лоєр».

Так, згідно Правил користування систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства № 190 від 27.06.2008 вузли обліку з водопостачання та водовідведення можуть розміщуватися на:

1) межі балансової належності споживача та надавача (виробника) послуги;
2) за згодою виробника, у тих приміщеннях, які знаходяться за стіною будівлі, у місці входу водопровідного вводу.

Однак, зазначені 2 підстави є дещо «розмитими» в частині їх практичного застосування, особливо коли йдеться про торгові павільйони підприємців, у яких водопостачання забезпечується через внутрішні мережі водопроводів, а лічильники розміщуються у приміщеннях із санвузлами.

У цьому контексті варто згадати про те, що у той час, коли проекти водопровідного вводу розроблялися на основі технічних умов, водоканали облаштовували лічильники на колодязях врізання (зовнішня стіна будівлі в місці входу водопровідного вводу).

Проте, з часом така політика окремих (але не всіх) водоканалів зазнала змін і останні почали лобіювати споживачам встановлення лічильників тільки на межі балансової належності.

Прикладом прояву такого «лобізму» від водоканалу можна назвати видання зі сторони водоканалу актів обліку водоспоживання, у якому заповнювався припис споживачу щодо встановлення водомірного вузла на межі балансової належності та наступного «узгодження (усунення неточностей) проекту водопровідному вводу» з виробничим відділом водоканалу.

Ймовірно, що такі активні дії пов’язані із видання Наказу Мінрегіонбуду № 206 від 09.08.2018 року, яким затверджено Порядок оснащення будівель комерційними вузлами обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, у якому вузли обліку повинні бути розміщені на межі балансової належності або у тому місці, яке є ближчим до межі балансової належності.

Для тих споживачів, які відмовлялися «усунути неточності по проекту водопровідного вводу», водоканали пішли шляхом відмови у взятті на абонентський облік лічильників, які знімалися споживачами на повірку.

Тому, споживачам створювалися 2 проблеми:
1. відмова у взятті лічильника на абонентський облік;
2. понадлімітне нарахування використаних стоків та споживання води.

Слід зазначити, що незважаючи на позицію НКРЄ КП, яка стверджує, що законодавством не передбачена вимога щодо необхідності перенесення вузлів обліку, cуди все рівно стають на бік водоканалів.

Виходом із такої складної ситуації може стати аналіз технічних деталей у проекті водопровідного вводу.

Тож у випадку, якщо через деякий час комісія водоканалу «скасує проект» (який вона колись погодила) або буде посилатися на припис, то можна спробувати апелювати до того, що за законодавством, яке діяло на час погодження проекту водопровідного вводу водоканал щодо місця облаштування лічильника не висловлював жодних заперечень.

Детальніше про це читайте у статті «Проблемні питання абонентського обліку лічильника на водопостачання».

В.І. Коновал

Щодо відомості обліку споживання теплової енергії

Непоодинокими є випадки, коли окремі теплоенерго або теплокомуненерго формують відомості обліку споживання теплової енергії, у якій враховують додаткові Гкал у складі обліку гарячої води.

Найчастіше це можна помітити у відносинах ОСББ, ЖБК, управителів із надавачем послуги теплопостачання.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», у зв’язку із тим, що постійно додаються показники споживання теплової енергії на опалення будинку за рахунок Гкал на постачання гарячої води, то у рахунках споживачів суттєво зростає вартість послуги від теплокомуненерго.

Жодного логічного пояснення від представників теплокомуненерго годі і чекати. Всі аргументи лише зводяться до того, що не було зі сторони виконавця послуг для будинку «відхилення від кількісних та якісних показників споживання за договором».

Однак, споживачі послуги за централізоване постачання гарячої води сплачують не за показниками лічильника тепла, а в залежності від об’єму використаної гарячої води у кубічних метрах у відповідності до затверджених тарифів, а не у одиницях теплоносія (Гкал).

Централізоване постачання гарячої води є окремою послугою, до якої не можуть додатково нараховуватися Гкал, навіть якщо загальний облік виконавця послуг по постачанню теплової енергії та централізованого гарячого водопостачання забезпечується одним і тим же приладом обліку.

У випадку виникнення подібної ситуації, теплокомуненерго, повинен був відняти від середнього споживання теплової енергії середній показник теплоносія у Гкал/на день, щоб привести платіжки до «обгрунтованих цифр».

Тривалий час на практиці було важко вести подібні спори споживачів із теплокомуненерго, оскільки суди відмовляли у розгляді позовів споживачів з тієї причини, щоб довести неправомірне донарахування теплокомуненерго вартості «обігріву будинку гарячої води» споживач мав дотриматися процедури претензійного порядку.

Проте, виконати споживачу для теплокомуненерго претензійне врегулювання є нереально, оскільки документальні порушення теплокомуненерго, які є достатніми для того, щоб просити у нього перерахунок неможливо було одержати з тієї причини, що зі сторони теплокомуненерго ніяких відхилень по кількісних показниках послуг немає.

Водночас 2020 рік став переломним роком для ходу судових розглядів і наслідків по вирішенню спірних питань, які пов’язані із перерахунком.

Верховний Суд висловився на користь споживачів і визнав, що у вказаній ситуації споживачі вільні у виборі способів та захисту своїх прав.

Підсумую, що з огляду на судову практику ефективними слід вважати наступні позовні вимоги споживачів до теплокомуненерго:
1) про зобов’язання провести перерахунок послуги постачання теплової енергії на опалення будинку;
2) про зобов’язання теплокомуненерго визначити фактичну вартість теплової енергії окремо для ОСББ і для інших споживачів у будинку;
3) про зобов’язання провести перерахунок за весь час опалювального періоду (у межах року).

Детальніше про це читайте у статті «Як боротися із збільшенням вартості теплової енергії?»

В.І.Коновал

Виважений маневр чи обхід закону?

Боротьба за прозорий механізм тендерних процедур під час закупівель, товарів, робіт і послуг триває і до сьогодні.

Незважаючи на постійну зміну редакцій законодавства у сфері публічних закупівель, спритні вмільці знаходять у ньому «слабинки».

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», в залежності від специфіки товару, роботи або послуги, які замовники бажають придбати, для досягнення поставленої мети обираються потрібні засоби та юридичні інструменти, які допомагають оминути тендер або конкурс.

Ринок послуг з вивезення побутових відходів не став виключенням із вищезазначеного негативного правила.

Поширеною є практика, коли конкурси на вивезення побутових відходів оголошувалися та проводилися виконавчим комітетом ради або місцевою держадміністрацією, приміром 5 років тому, а цього року або минулого року (за місяць або за два місяці до закінчення договору з попереднім переможцем) укладаються додаткові договори з тим же переможцем на продовження строку дії попереднього договору.

Тобто, у цьому разі порушується господарський інтерес інших потенційних учасників ринку, адже через продовження строку договору із попереднім переможцем, автоматично орган місцевого самоврядування або місцева держадміністрація відмовляє іншим учасникам у праві на доступ до ринку виконавців послуги з вивезення побутових відходів.

Розглянути проблему пропоную під двома аспектами.
З одного боку, якщо конкурс на вивезення побутових відходів не проводиться, щоб запобігти майбутньому «здорожчанню» вартості, то можна прийти до висновку, що це позитивний фактор, як для побутових споживачів, так і для бізнесу зокрема.

Проте, так здається на перший погляд. Для наочності можна згадати про місцеву раду і підпорядковане їй комунальне підприємство.

Незважаючи на «збитковість» послуги по вивезенню побутових відходів для комунального підприємства, профільним департаментом виконкому місцевої ради за допомогою «телефонного права» вчинюється психологічний тиск на керівництво підприємства, щоб тема підвищення вартості послуги із вивезення побутових відходів не звучала у засобах масової інформації та у публічних виступах адміністрації підприємства.

За таких умов, фактично у ручному режимі виконкомом відбувається управління одним або декількома підприємства, особливо, коли спеціалізоване підприємство не справляється із вивезенням сміття через обмеженість одиниць техніки, а з іншого комунального підприємства техніка залучається для допомоги останньому. Звісно, витрати іншого комунального підприємства на «допомогу» спеціалізованому підприємству, яке не встигає впоратися із вивезенням побутових відходів, ніким із профільного департаменту виконкому ради не рахується.

Пізніше управлінські «досягнення» по стримуванні плати за послуги із вивезення побутових відходів згадується кандидатами ближче до виборчих перегонів.

З іншого боку– мета цивілізованого ринку по вивезенню побутових відходів полягає у зниженні вартості послуги через прозоре змагання між суб’єктами господарювання.

Однак, змагання між суб’єктами господарювання не завжди можна одержати. Ось чому.

З метою приховати факт укладення додаткової угоди до договору на надання послуг з вивезення побутових відходів виконкомом приймається непримітне, на перший погляд, рішення різної галузевої тематики, наприклад «про затвердження інвестиційної програми комунального підприємства», одним із пунктом якого на профільний департамент покладається обов’язок укласти договір із вивезення сміття.

Юридично визнати незаконним рішення виконкому, а потім недійсним договір, який укладався на його виконання неможливо.

Пояснюю це так:
рішення виконкому ради та договір не стосується інших майбутніх учасників, адже рішення виконкому – це індивідуальний акт для профільного департаменту, а договір – самостійний правочин, який укладається між профільним департаментом та комунальним підприємством.

У договорі виписані двосторонні зобов’язання і він припиняється за іншими підставами;
1) задоволення позову майбутніх потенційних учасників через припинення дії договору між виконкомом в особі департаменту та комунального підприємства спричинить колапс у населеному пункті;
2) для проведення нового конкурсу потрібен час та певна процедура;
3) немає жодних гарантій, що потенційний учасник може бути визнаним переможцем.

Вищезазначені 4 позиції апробовані також і судами.

Як захисти право на конкуренцію?

Правильно потрібно формулювати позовну вимогу – зобов’язати виконком вчинити дії на проведення конкурсу у порядку до Постанови Кабінету Міністрів України № 1173.

Підміна конкурсу через поняття «укладення додаткової угоди до договору на організацію та вивезення побутових відходів» із попереднім переможцем не передбачено законодавством.

Детальніше про це читайте у статті «Щодо доступу на ринок послуг з вивезення побутових відходів».

В.І.Коновал