Міський духовий оркестр «Полтава» відзначив річницю заснування
29 років тому, у листопаді 1995-го, за ініціативи Едуарда Головашича, нині художнього керівника й головного диригента колективу, заслуженого артиста України, та за підтримки місцевої влади в Полтаві був створений перший професійний муніципальний духовий оркестр, який згодом отримав ім’я міста.
Тепер це ім’я добре відоме як в Україні, так і за кордоном. Міський духовий оркестр «Полтава». Лауреат численних всеукраїнських конкурсів та фестивалів. Ініціатор та учасник багатьох проєктів як місцевого, так і національного, міжнародного рівнів.
Він ішов до успіху, до перемог упевнено, з натхненням і наполегливою працею підкорюючи кожну вершину, будь то звітний концерт у Національному палаці «Україна», гастролі в Німеччині, всеукраїнський фестиваль «Фанфари Ялти» чи міжнародний конкурс «Золотий грифон». Перше місце, гран-прі… Коли виступали полтавські музиканти, іншим, як вони самі зізнавались, робити на заході було вже нічого.
– До війни в нашій країні існувало багато духових оркестрів, – пригадує гобоїстка Олена Терещук. – Вони всі з’їжджалися в Крим на конкурси. Від нашої програми всі були в захваті, усім дуже подобалося. Казали: «А, Полтава приїхала, отже, нам тут робити вже нічого». Нас ставили на найбільш почесні місця. Коли ми грали, для нас було все найкраще, бо МДО «Полтава» – це ім’я, це якість, це професійно… Коли ми давали в жовтні цього року концерт із нагоди Всесвітнього дня музики, на нього прийшов мій однокурсник, із яким я не бачилася з 1991-го, з випуску. Він послухав і сказав: «Знаєш, Олено, такого оркестру навіть у Харкові немає». А здавалося б, це консерваторське місто, там більше можливостей, більше музикантів, із більшим досвідом…
Така успішність колективу має багато складових. Одна з них – це тісний взаємозв’язок адміністративного й творчого цехів комунального підприємства, уміння почути одне одного, піти назустріч, знайти варіанти, які б задовольнили всіх.
– У ті часи, коли я працював сам, будучи в одній особі і керівником, і диригентом, мені було набагато важче, – зізнається Едуард Головашич. – Тож моя шана й повага всій адміністрації нашого колективу, без роботи якої (насамперед директора Наталії Кравченко) багато чого було б просто нездійсненним. Завдяки професіоналізму та відданості оркестру, який вона звалила на свої жіночі плечі, багато гарних речей відбувається – і в подачі наших творів, і в можливості це робити тощо, підприємство успішно працює.
Багато чого в цій успішності залежить і від художнього керівника та головного диригента Міського духового оркестру «Полтава», адже саме він від початку існування колективу визначає для нього репертуарну політику.
– Едуард Анатолійович – як промінь у нас, – каже клавішниця Вікторія Сидоренко. – Це людина, яка горить усім цим. Із 1995-го… Не кожен вірив, що оркестр буде існувати. Тому велика перемога, що ми є 29 років, користуємося попитом у публіки й у нас завжди є новий репертуар, ми не набридли одне одному. Диригент написав багато творів сам. Дуже багато репертуару знаходив у Києві. Якісь популярні, класні мелодії послухає, сідає, до другої ночі пише, пише…
– Я намагаюся створити репертуарну політику так, щоб ставити твори, які були б цікаві, тому що не тільки за заробітною платою людина приходить у колектив, – зауважує художній керівник.
Так, за 29 років існування МДО «Полтава» зібрав у своєму доробку вже понад 1000 композицій. Це інструментальна музика, наприклад, саунд-треки зі стрічок «Чоловік і жінка», «Іграшка», «Пірати Карибського моря», мультфільмів «Рожева пантера», «Алладін», серіалу про Джеймса Бонда тощо, пісні, українські й зарубіжні твори, зокрема Миколи Лисенка, Георгія та Платона Майбородів, Олександра Білаша й ін., композиції в стилях від класики до року.
До речі, саме рок-програмою колектив відзначив цього року своє 29-ліття. Концерт відбувся в стінах обласної філармонії й зібрав чимало шанувальників оркестру. Хіти з репертуару таких відомих гуртів, як «Bon Jovi», «Scorpions», «AC/DC», «Metallica», «Guns N’Roses» та ін., представлені того вечора, настільки захопили публіку, що вона не хотіла відпускати артистів зі сцени. І так, між іншим, відбувається майже щоразу, коли грає Міський духовий оркестр «Полтава»…
Така самовіддана, гідна найщиріших оплесків робота музикантів часом настільки захоплює їхніх колег, що вони із задоволенням співпрацюють із колективом, поповнюючи його репертуар справжніми музичними перлинами. Спеціально для оркестру, наприклад, відомі у світі диригенти зробили аранжування маршу «Червона калина», пісні «Моя Полтава», польки «Феєрверк» тощо. Остання, до речі, – це ексклюзив МДО «Полтава», якого не має ніхто в Україні. Вона неодмінно входить до концертної програми, яку колектив присвячує королю вальсів Штраусу. Ця програма, як зізнаються артисти, – одна з найскладніших для виконання. Але завдяки згуртованості музикантів, їхній готовності підставити плече одне одному, працювати на гарний результат, що також є важливою складовою успіху, публіка про це може навіть не здогадуватися.
– Музикант – взагалі складна професія, а найскладніше в ній, мабуть, – не підвести, – говорить трубач Андрій Войтенко. – Це велика відповідальність. Коли ти йдеш на концерт, маєш бути максимально зібраним, сконцентрованим, слухати всіх навколо себе. Це колективна гра. Є солісти, а є оркестранти. Це різні речі.
– Я по натурі оркестровий музикант, тому мені дуже цікаво з нашим колективом грати, – ділиться Вікторія Сидорова. – У нашому оркестрі є не всі духові інструменти. Немає валторни, фаготів. Це обов’язковий інструмент, але, на жаль, немає кому грати. Тому клавіші заміняють їх. Я так звикла, що я ніби людина-оркестр. Дуже люблю наш колектив. Хороші спеціалісти. Людське ставлення. Усі ми якось так одне одному допомагаємо…
В оркестрі дуже важливо слухати одне одного, додає Андрій Войтенко.
– Ти повинен чути сусіда: кларнет, тромбон, трубу – усі разом повинні грати одну музику, щоб вона звучала якісно, правильно ритмічно, метрично, щоб вийшов гарний продукт. Якщо одразу не виходить, треба репетирувати. Немає такого, що може не вийти. Треба трудитися. Ми збираємося по групах, на індивідуальні заняття. Яка б не була складна програма, усе одно граємо її. Ми беремо приклад із тих, хто старше, молодь рівняється на нас. Це нормальні взаємини. Ми завжди допомагаємо студентам, які приходять до нашого колективу. Якщо не виходить, скажемо: «Почекай. Зроби тут отак і отак». І все стає на свої місця. Для молоді, як то кажуть, у нас завжди дорога. Намагаємося, щоб і сольно грали, і перші партії. Це наше майбутнє, – говорить музикант.
– Вони в нас виховуються, ми їм даємо крила – і потім вони летять від нас, – зазначає Олена Терещук. – Не всі, але… Це не прикро, що вони відлітають. Хочеться їм побажати кращої долі, кращих оркестрів, великого досвіду. Я завжди кажу: «Ви летіть, але знайте, що ваша домівка тут, вас тут завжди приймуть». Грати з іншими оркестрами, іншими диригентами – це завжди цікаво, це завжди великий досвід і велика практика. Ми вчимо їх не боятися грати, не боятися себе показувати. Я завжди кажу молодим дівчатам, хлопцям, які сидять поряд із мною в оркестрі: «Сміливіше! Не бійтеся помилятися. Не помиляється той, хто нічого не робить. Пробуйте, шукайте себе». Я дуже хочу, щоб вони знайшли себе й були справжніми!
На сьогодні в колективі – дуже багато студентів. Та й яких! Талановита, працьовита молодь робить усе можливе, щоб звучати на рівні з майстрами, відповідати тим високим стандартам, які задали в Міському духовому оркестрі «Полтава».
– Мене запросив попрацювати в оркестр Едуард Анатолійович, – розповідає саксофоніст Микита Савенко. – Він викладає в Луганському національному університеті ім. Тараса Шевченка, де я навчаюся по класу саксофона. Колектив дружній, різнобічний, цікавий. Я задоволений. Якщо не враховувати студентських, то це перший такого формату для мене. Він дає професійний ріст. У такому оркестрі грати – це складніше, ніж самому, це спонукає до особистого розвитку, подолання труднощів. Також це спілкування, досвід. Ти творчо наповнюєшся. Враховуючи, що мене кликали одразу на перший альт, я очікував, що будуть сольні партії. Але не розраховував, що майже з перших концертів, адже колектив новий, ти до нього тільки звикаєш. Проте так вийшло, що вже під час другого виступу, у Полтавському університеті економіки і торгівлі, мені довірили соло…
– На сьогодні я викладаю трубу в Полтавському фаховому коледжі мистецтв ім. Миколи Лисенка, – розповідає Андрій Войтенко. – Відсотків 90 студентів проходять через наш духовий оркестр. Уже з першого-другого курсу ми намагаємося їх саджати в колектив, щоб починали працювати, набиралися досвіду. Едуард Анатолійович неодноразово казав, що МДО «Полтава» – це як візитівка: якщо в трудовій книжці стоїть наш штамп, то в оркестрах по всій Україні розуміють: перед ними людина, яка має досвід, не з нуля прийшла, й із задоволенням беруть на роботу – у Києв, Харків, Дніпро тощо. Міський духовий оркестр «Полтава» – це вже марка!
