Електричне обладнання стало невід’ємною частиною нашого життя. Якщо йдеться про житлові приміщення, це більшість побутових приладів, які значно спрощують життя свого власника.
Серед них пристрої, які служать для зберігання та приготування їжі, наприклад, холодильники, електроплити, мікрохвильові печі, кухонні комбайни, міксери та електричні м’ясорубки. Крім того, тут і прилади, необхідні для прання та сушіння речей, укладання волосся, телевізори та комп’ютери.
На що звертають увагу при покупці
При виборі розетки дивляться на якість фурнітури, а також керуються загальною гамою кольору кімнати. Також не варто забувати про приміщення робочого призначення. Різні офіси, обладнані оргтехнікою, складські приміщення з холодильниками, магазини та підприємства – всі вони вимагають якісного обладнання для безпечного підключення до електромережі.
Тут вибір електричної фурнітури буде, в основному, продиктований кількістю та потужністю електроприладів, які будуть використовуватись. Одним із виробників розеток, який добре зарекомендував себе на ринку та має безліч хороших відгуків клієнтів, є компанія SCHNEIDER.
Плюси фурнітури даного виробника:
великий вибір колірних рішень та матеріалів;
висока якість;
естетична привабливість.
У зв’язку з перерахованими характеристиками розетки Шнайдер у Дніпрі користуються великою популярністю серед професіоналів будівельно-монтажних робіт.
Які різновиди
Насамперед, має значення спосіб монтажу. Розетки, що вбудовуються, найбільш широко використовуються в побуті. Основна частина їхнього корпусу ховається у стіну у спеціальний отвір з підрозетником, а зовні залишається рамка з роз’ємом для штекера. У разі накладних розеток корпус зовні для зручного доступу до них. Такий тип фурнітури застосовується у приміщеннях з відкритою проводкою, наприклад, у дерев’яних будинках.
Наступний параметр – клас захисту, вибір якого залежить від експлуатаційних характеристик приміщення:
для житлових кімнат, як правило, найпопулярнішим варіантом є клас IP20;
для кімнат та душових використовуються розетки IP44, оскільки вони більш стійкі до вологи;
фурнітура класу IP54 має захист від бризок та пилу, тому підходить для майстерень, автосервісів, складських та підводних приміщень.
Важливий тип роз’єму. Дана характеристика залежить від приладів, які будуть підключатися. У побуті найчастіше використовуються роз’єми типів F і C, і навіть USB. Звертають увагу також наявність додаткових механізмів. Тут і заземлення, і захисні шторки та кришки.
При виборі електрофурнітури враховуються не лише дизайн, а й низка інших показників, які можуть вплинути на роботу розетки.
Пральна машина – незамінна побутова техніка, без якої неможливо уявити своє комфортне існування. Проте, як і будь-яке обладнання, вона може виходити з ладу. До однієї з найпопулярніших проблем належить така ситуація – пралка відпрацювала цикл у стандартному режимі, але за підсумком речі вийшли просто мокрими і нічого з них не відіпралося. У цьому випадку проблема може бути в тому, що пральна машина не забирає порошок. Причиною цього не завжди є серйозні технічні поломки саме всередині машини. У даній статті спеціалісти сервісного центру “Полтава-Ремонт” більш детально розібрали питання, чому так відбувається.
Тонкощі процесу: як саме пральна машина забирає кондиціонер та пральний порошок із відсіку
Усі сучасні моделі пральних машин оснащуються декількома відсіками для завантаження засобів. У них можна засипати або ж заливати пральний порошок, гель, кондиціонер для білизни та інші склади. Коли лоток заштовхнутий всередину, встановлена відповідна програма прання і машинка починає закачувати воду, то дані засоби починають змиватися всередину барабана. Принцип пральної машини базується на тому, що у обертовому барабані плескаються речі у мильному розчині при певній температурі, яка була задана програмою.
Якщо техніка функціонує як треба, то з дозатора для порошку та інших засобів у певні моменти прання буде вимиватися порошок, а після й кондиціонер. Лоток для даних складів може бути різним:
з одним впускним клапаном;
з двома впускними клапанами.
з трьома впускними клапанами.
Перший варіант є найбільш складним. Справа в тому, що у даній ситуації вода переливається завдяки напрямній. Саме остання може зламатися. У даній ситуації вода буде запускатися виключно в один відсік. Наприклад, саме той, куди необхідно завантажувати кондиціонер. У даній ситуації лоток з порошком залишиться наповненим, незалежно від того, яку саме прання ви поставите. Щоб самостійно перевірити, чи полягає проблема у зламаній напрямній, потрібно зняти верхню кришку побутової техніки та оглянути даний елемент.
Що варто перевірити, якщо відсіки в пральній машині з порошком та кондиціонером залишаються повними
Якщо ви помітили, що пральна машина не забирає кондиціонер або ж порошок, або робить це не в повному обсязі, то до того, як викликати спеціаліста, спочатку необхідно перевірити кілька важливих моментів:
Добре чи стиралка закачує воду. Цикл починається тільки в тому випадку, якщо в пральній машині стоїть вода. Якщо ж тиск у водопроводі занадто слабкий або ж вода буде набиратися дуже довго (може бути просто не до кінця відкритий вентиль на стояку). Перевірити тиск можна легко – просто відкрийте кран у ванній на повну.
Перевірте себе, чи все ви зробили правильно з самого початку. Справа в тому, що іноді ми можемо плутати відсіки для кондиціонера і порошку. Зверніть увагу, що якщо порошок рідкий, то цикл все одно буде завершений. Якщо ж порошок сипучий, то він може так і залишитися в відділі. Якщо порошок у неправильному відсіку, то пральна машина забирає кондиціонер одразу.
Перевірте сам дозатор, адже канал подачі може засмітитися і змивання порошку ускладнитися. Загалом, порошкоприймач також неодмінно варто чистити регулярно від залишків засобу, щоб у майбутньому запобігти засміченню.
Оцініть кількість засобу для прання. Якщо порошку дуже багато, то змити його повністю не вийде і велика частина так і залишиться в відсіку. Щоб цього не сталося, завжди користуйтеся мірною ложкою.
Подивіться на упаковку порошку. Для прання потрібно брати відповідний засіб для машинки-автомат. Погана побутова хімія сама по собі погано змивається, прилипаючи до стінок. Щоб прибрати щільну корку, достатньо скористатися щіткою.
Якщо після всіх вищеперелічених дій проблема так нікуди і не поділася, то проблема може бути в іншому. Інші популярні причини ми розглянемо далі.
Чому пральна машина не забирає порошок: найпопулярніші причини
Впоратися з цим можна. Отсек для прального порошку та відділення для кондиціонера в пральній машині можуть залишатися повними з різних причин. Ми зібрали кілька найпопулярніших, чому це може відбуватися:
Нехватка напору в водопроводі
Раніше ми просили перевірити потік води в крані. Але в даній ситуації також варто відзначити, що тиск у системі водопостачання також впливає на ступінь зношування труб. Якщо вони занадто старі, всередині великий об’єм засміченого сміття, вони всі покриті іржею, то єдиним варіантом залишається тільки заміна труб. Прочистити їх не вийде. Якщо у новому водопроводі поганий напір, то потрібно з’ясовувати причини в управляючій компанії.
Спочатку обов’язково перевірте стан запірної арматури. Якщо з вентилем все в порядку, то проблема саме у водопровідній системі. Ймовірно, через деякий час нормальний напір повернеться сам по собі, і цикл можна буде запустити знову.
Неправильна загрузка прального порошку
Пральний порошок може залишитися в лотку недоторканим, якщо користувач просто насипав його не туди. Найчастіше такі ситуації виникають з новою технікою, коли людина ще не встигла звикнути до того, куди саме варто насипати засіб. Найчастіше через помилку порошок завантажується в відсік, створений спеціально для попереднього прання. Якщо обрана вами програма не передбачає дану опцію, то порошок так і залишиться лежати на місці. Щоб не виникло таких проблем, обов’язково варто ознайомитися з інструкцією до вашої побутової техніки.
Також враховуйте, що порошок може не змиватися через те, що його дуже багато. Ніколи не варто насипати “на око”. Для вашої зручності спеціально були створені мірні ложки.
Техніка неправильно монтована
Побутову техніку обов’язково варто поставити чітко за рівнем – якщо машинку встановити під великим нахилом, то в дію вступає гравітація, і миючі засоби не будуть належним чином змиватися всередину. У даній ситуації спочатку варто перевірити якість монтажу техніки за допомогою горизонтального рівня. Якщо проблема у позиції, то необхідно відрегулювати ніжки.
Засмічений впускний клапан
Центральний водопровід часто подає досить жорстку воду з великою кількістю дрібних частинок, здатних спровокувати засмічення. Щоб вони не проникали всередину складного механізму побутової техніки, був спеціально створений впускний клапан з сіткою. Якщо остання заб’ється, то вода не буде закачуватися всередину. У даній ситуації не варто панікувати – потрібно просто від’єднати шланг подачі води і дістати сітку. Після її варто почистити і повернути назад на своє місце.
Сломаний впускний клапан
Якість роботи даної деталі багато в чому впливає на якість подачі води в техніку. Якщо впускний клапан несправний, то вода не буде надходити, і на дисплеї з’явиться код помилки. Також на поломку може вказувати занадто повільне надходження води. У даній ситуації вода буде закачуватися, але тиску мало для змивання порошку. Для вирішення проблеми потрібно поставити нову деталь. Зверніть увагу, що деталь необхідно вибрати відповідно до марки, а також моделі вашої пральної машини.
Використання непідходящого порошку
Дешеві порошки погано розчиняються у воді. Також вони можуть збиватися і товстим шаром осідати на стінках. Регулярне промивання не завжди цілеспрямовано в даному випадку. Погано можуть бути справи і з кондиціонером для білизни – якщо він стояв дуже довго, то він густіє і набагато складніше розчиняється у воді. В цілому, не завжди економія на побутовій хімії виправдовується з точки зору якості.
Якщо проблема полягала саме у неякісному засобі, яке налипло на стінки порошкоприймача, то у даній ситуації необов’язково викликати майстра. Проблему можна спробувати вирішити самостійно. Для цього потрібно добре промити лоток під проточною водою, щоб видалити всі грудки і дрібні частинки неякісного порошку. Після цього візьміть відповідний хороший засіб і насипте його за допомогою мірної ложки стільки, скільки вимагає ступінь забрудненості речей – дозування вказують виробники засобів на упаковці.
В принципі, лоток для порошку потрібно промивати під проточною теплою водою регулярно, щоб усунути ймовірність засору.
Зломана форсунка подачі води
Якщо після завершення циклу прання порошок залишився повністю недоторканим, то проблема може полягати в тому, що вода не потрапила в потрібний відділ. Саме форсунка відповідає за напрямок водяного потоку в потрібне місце. За регулювання відповідає трос, але іноді форсунка може зміщуватися, заїдати, тому вода подається неправильно. Крім того, представлена деталь може засмічуватися сміттям з водопроводу. У даній ситуації оптимальним варіантом є заміна форсунки на нову.
Як вирішити проблему
Якщо причина не змивання порошку не полягає в тиску води, неправильно обраному порошку або ж відсіку, рівні монтажу, то потрібно викликати кваліфікованого спеціаліста, який проведе діагностику та виконає відповідний ремонт. У будь-якому випадку, якщо за кілька циклів ви помітили, що порошок або кондиціонер так і залишаються на місці, то без уваги представлену проблему залишати не можна.
Варто відзначити, що в принципі, якщо проблема не в тиску води або ж будь-якій іншій причині, чому стиралка не хоче забирати порошок, то все одно в деяких ситуаціях можна продовжувати нею користуватися. Якщо у всіх інших аспектах техніка працює справно, то можете просто засипати кожного разу порошок безпосередньо в барабан або ж купити гелеві капсули. Врахуйте, що це лише «екстрений» варіант, оскільки сухий порошок всередині бака буде набагато гірше розчинятися і агресивно впливати на речі, а також внутрішні елементи побутової техніки.
Центр готовності цивільних підготував програму тренінгів для полтавців і гостей громади. Із 29 січня по 11 лютого заплановано 7 навчальних подій. Форми відкриті для реєстрації всім охочим.
Традиційно домедичну допомогу й стрілецьку справу для цивільних доповнюють тактична підготовка, керування FPV-дронами, психологічна самодопомога. Більшість подій орієнтовані на практичне закріплення отриманої інформації. Тренінг із тактичної підготовки відбуватиметься вперше.
В умовах війни знання багато важать: вони можуть допомогти стати сильнішими й навіть вижити. Кількість місць на тренінги обмежена, тому анкети варто заповнювати заздалегідь.
Перелік тренінгів із 29 січня по 11 лютого та форми для реєстрації:
2023 року в Полтавській області зареєстрували 8200 шлюбів. Це на 2400 менше, ніж 2022-го. Такі дані Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Водночас розлучень у регіоні стало більше: 980 2023 року проти 830 2022-го. Як пояснюють психологи, такі протилежні тенденції закономірні під час війни.
«Кожна людина народжується зі своїм світлом, яке дорослі мають берегти та розвивати», – каже переселенка з Маріуполя Ольга Прохорова. У місті Кам’янське, що на Дніпропетровщині, жінка заснувала центр інтерактивних занять «СвітлоГрай». Ольга працювала вчителькою в державній школі, а потім наважилася відкрити власну справу, щоб бачити щасливі емоції дітей і руйнувати шаблони про українську освіту.
Для «ШоТам» Ольга Прохорова розповіла, чому важливо не просто навчати дітей і ставити їм оцінки, а розвивати їхні таланти.
Оцінки в школі – не показник інтелекту дитини
– До великої війни я багато років працювала вчителькою молодших класів у рідному Маріуполі. Але мені було тісно в шаблонах державних шкіл, у яких співіснують діти та вчителі. Наприклад, такою установкою є система оцінювання. Якою хорошою дитина б не була, на неї завжди тиснутимуть оцінки, що мають бути показником її успішності. Мене завжди цікавили йога й саморозвиток, і з часом я зрозуміла, що в школі мало уваги приділяють емоційному розвиткові дитини, переважно оцінюють її розумові здібності. Тому під час роботи в закладі освіти я часто організовувала свята, вечірки та різні заходи, щоб діти розвивалися як особистості й могли проявити себе.
Із часом я отримала професійне вигорання та вирішила звільнитися зі школи, хоча в мене був великий досвід і повага від дітей та батьків. Я проводила багато уроків, пробувала експериментувати в роботі, але все ж вирішила щось змінити радикально. Улітку зробила перерву, щоб перезавантажитися, а з осені влаштувалася в центр позашкільної роботи. Там я мала дитячі групи розвитку й саме там здобула бажаний досвід: не лише навчала дітей, але й проводила творчі заняття для їхнього розвитку. Завжди кажу, що педагог – це водночас покликання та діагноз. Я просто не бачу себе в якійсь іншій сфері, хоча пробувала різне – від продажів до маркетингових компаній. Який би вид заробітку це не був, усе одно поверталася до роботи з дітьми.
Відкрила власну справу під час пандемії
Із часом я вирішила відкрити власну справу й зробила це саме перед пандемією коронавірусу. Починала зі створення дитячої кімнати та центру інтерактивних розваг завдяки гранту від ПРООН. Кілька місяців роботи не було, а потім на заняття почався великий попит, адже діти засиділися вдома й потребували спілкування. Так завдяки наполегливості та гранту здійснилася моя мрія, і я переконалася, що якщо людина чогось хоче, то всесвіт допомагає їй у цьому. Однак, щоб він допомагав, треба зробити щось не для себе, а для інших – тоді буде також персональне щастя від саморозвитку й користі для суспільства.
Спершу я вирішила назвати свій центр інтерактивних розваг «СвітлоГрай», адже під час занять ми з дітьми малювали світлом, можна сказати, гралися ним. Але тоді донька, яка жила в Києві, сказала, що майже всі дитячі центри називаються зараз англійською мовою, бо це більш сучасно, тому я назвала його «LightPlay». У центрі ми мали спеціальні ультрафіолетові фарби й малювали лампами, а наші картини світилися й викликали в дітей захоплення. Місцева влада в Маріуполі підтримувала малий бізнес фінансово, завдяки цьому я придбала інтерактивну панель. «LightPlay» проіснував у Маріуполі півтора року, а далі почалося повномасштабне російське вторгнення.
У березні нам вдалося виїхати «зеленим коридором»
Уранці 24 лютого 2022 року я поїхала до лікаря на планову зустріч у східну частину Маріуполя. У місті були паніка та хаос, транспорт перестав курсувати за графіком. Пригадую, ми чекали на маршрутку, і на зупинці якась жінка роздавала своїм двом дітям їхні документи в рюкзаки на випадок, якщо загубляться.
Тяжко згадувати про свої переживання в ті дні, адже ми вже знали, що було в Маріуполі після початку російської агресії 2014 року. У перші дні вторгнення вже 2022-го ми багато часу проводили в укритті, були шоковані. А в березні нам вдалося виїхати «зеленим коридором» – нам дуже пощастило, адже автівка вціліла. Вирішили поїхати до Кам’янського. Зазвичай шлях сюди з Маріуполя займав три години, а тоді ми дісталися міста аж за десять днів через відсутність палива й переповнені дороги.
Назвала центр українською, як і хотіла спочатку
У новому місті облаштувалися в житлі, яке безкоштовно нам виділили люди, стали на облік, а потім я влаштувалася керівницею гуртка центру позашкільної освіти. Я дізналася про підтримку проєктів від Ресурсного центру «ГУРТ». Знайома поділилася, що колись він підтримав її проєкт зі створення теплиці, а влітку пропонував грант на підтримку ВПО для відновлення та релокації втраченого бізнесу. Я вже мала досвід написання грантів у Маріуполі, тому зібрала всі необхідні документи й із листопада почала проєкт «СвітлоГрай» у Кам’янському. Цього разу заклад вже назвала українською, як і хотіла від початку.
Тут у нас працює мінісадок, підготовка дітей до школи двічі на тиждень, група продовженого дня для школярів. За грантом мені виділили майже 240 тис. грн, на які я закупила інтерактивну підлогу, нові меблі, пісочниці. А ще завдяки цим коштам придбала франшизу SMARTUM (Академія розвитку інтелекту дитини). У цій Академії використовують нову методику: діти можуть зовсім не знати літер, а вже за два місяці читати по складах. Також ми проводимо власні курси для малечі, яка лише навчається читати або ж підтягує свій початковий рівень.
Мені було дуже важливо займатися в центрі такими курсами, адже через онлайн-навчання діти в початковій школі погано читають, а батьки іноді не мають змоги чи досвіду самостійно навчити їх цього. Щоб відволікти малюків і зацікавити їх, до нас приходить волонтерка та проводить їм заняття з казкотерапії. Меншим діткам часто показуємо казкових персонажів через калейдоскоп на стіні, і це завжди їх захоплює.
Минулого сезону в нас було лише 17 учнів, яких ми підготували до школи. А ще заняття часто відвідували дітки переселенців, які опинилися в місті. Частина з них виїхала з Кам’янського, тому зараз нас відвідують уже менше дітей, до 35 в середньому. Поміж іншими заняттями ми з дітками малюємо світлом, це додає ігрового моменту й розвантаження.
Діти кажуть, щоб їх привели в те місце, де вони п’ють чай
Ми завжди отримуємо хороші відгуки від наших відвідувачів. Одна дівчинка нещодавно сказала, що відколи прийшла сюди вперше, то хоче проводити тут весь свій час. Часто дітки говорять щось дуже дотепне. А ще якось одна з юних відвідувачок, коли її забирала бабуся, кричала, що хоче ще гратись у роздягалку. Насправді дитина переплутала слова й мала на увазі розвивалку, тобто цікаві ігри на заняттях, як ми часто кажемо. Наші маленькі відвідувачі не можуть поки запам’ятати назви «СвітлоГрай», тому кажуть, щоб їх привели в те місце, де вони п’ють чай.
За час роботи дитячого простору в діток з’явилася цікава традиція – малювати мене маркером на дошці у форматі швидкого портрету. Усі завжди сперечаються, у кого вийшло найкраще, де я вийшла більш красива та схожа на себе. Такі моменти завжди дарують мені усмішку та приємні емоції. А ще я дуже хочу, щоб кожна дитина відчувала себе особливою та важливою. Якось ми організували гру «Я — зірка», і кожна дитина йшла червоною доріжкою як знаменитість, а всі інші їй аплодували.
Дорослі мають берегти та розвивати таланти дітей
Я б дуже хотіла, щоб ми могли займатися з дітками в окремому приміщенні, бо поки маємо лише одну кімнату в офісному центрі. Якби в нас було більше місця, то ми могли б паралельно організовувати садочок і групи швидкочитання та подовженого дня. Зараз працюємо в режимі нон-стоп і приймаємо відвідувачів увесь день: спершу молодших у садку, а далі старших на групи подовженого дня. Але, звісно, найбільша мрія – про завершення війни та перемогу України.
Я завжди кажу таку фразу, що наш світ не дуже дружній до маленької душі. Тому ми, дорослі, маємо допомогти дитині адаптуватися тут, щоб у неї не згасла Божа іскра. Кожна людина народжується зі своїм світлом, яке дорослі мають берегти та розвивати. Не можна його гасити в дитині шаблонами, рамками та вимогами, аби дитина робила не те, що хоче, а те, чого від неї очікують інші.
Наприкінці минулого року в державі остаточно юридично зафіксували: технічне обслуговування внутрішньобудинкових газопостачальних систем багатоквартирних будинків здійснюють оператори газорозподільчих мереж (ГРМ). Ідеться про ту частину трубопроводу, що йде від запірного пристрою на вводі в будинок до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення споживача. Дотепер вони де-факто залишалися переважно «безгоспними».
Нині ж їх техобслуговуванням, зокрема в нашій громаді, займеться АТ «Полтавагаз». Роботи будуть проводити раз на 3-5 років. Черговість фахівці визначали відповідно до віку будинку, наявності індивідуального опалення та інших факторів. Список тих багатоповерхівок, де ТО буде виконано 2024-го, уже оприлюднений на сайті підприємства.
За роботи впродовж пів року одноразово або частинами потрібно буде сплатити суму, яка заснована на рекомендованій регулятором калькуляції й для кожного будинку індивідуальна. Платіжка надходитиме впродовж максимум 10 днів від завершення техобслуговування.
НКРЕКП затвердила Типовий договір на
За технічне обслуговування внутрішньобудинкових газових мереж у багатоквартирних будинках споживачі сплачуватимуть один раз на 3-5 років
Так звана «третя платіжка» за користування газом не буде регулярною. Крім того, отримають її лише мешканці багатоквартирних будинків. Рахунок за проведення технічного обслуговування виставлятиметься протягом 10 днів після проведення відповідних робіт. Залежно від віку та зношеності газопроводів їх технічне обслуговування проводитиметься один раз на 3-5 років.
Наприкінці минулого року
По суті, для мешканців будинків, де діяло ОСББ, нічого не зміниться, адже вони і до цього укладали договори на проведення відповідних робіт та сплачували за цю послугу.
Нововведення більше торкнеться тих будинків, де питанням газової безпеки на газопроводах загального користування ніхто не займався.
Прийняттю цього рішення сприяла низка аварійних ситуацій в різних містах України, коли у будинках, де не проводилось ТО, ставався витік газу та вибух.
Отже, проведення технічного обслуговування газових мереж – це питання безпеки!
Графіки проведення робіт та розрахунки вартості послуги уже розміщено на офіційному сайті АТ «Полтавагаз» за посиланням:
Цієї зими ворог продовжує масовані терористичні атаки на об’єкти цивільної інфраструктури українських міст. Окрім того, 7-9 січня очікується суттєве зниження температури, через що можливе перевищення навантаження на електромережі й аварійне вимкнення енергосистеми.
На випадок перебоїв із електро-, тепло- та водопостачанням у Полтавській громаді розгорнули мережу зі 107 пунктів незламності, у яких можна зігрітися, зарядити телефони, випити гарячого чаю, отримати медичну допомогу, а за потреби й заночувати. Адреси цих локацій – тут.
До повномасштабної війни Олена Баркова розвивала власний бренд «Gesty» – виготовляла натуральну косметику та свічки. Починала з продажів на ринку, а вже за рік відкрила магазин, приміщення для складу й острівець у торговому центрі та чекала ажіотажу перед 8 березня. Тими лютневими ночами жінка таки не спала. Але не через замовлення від клієнтів, а від вибухів російських снарядів.
У зруйнованому Маріуполі свічки, які створювала Олена, були цінністю – вони дарували тепло та світло, а також на них можна було розігріти воду й дитяче харчування. «Коли ми виїхали, то залишили свічки для людей, які зоставалися там жити. Потім інші дівчата, які теж змогли вибратися, сказали, що одна свічка горіла в них 20 днів. Деякі мої вироби люди з того укриття забрали з собою, бо це нагадування про колишнє життя», – згадує Олена.
Тепер жінка живе в невеликому селі на Полтавщині, відбудовує старий будинок і відновлює роботу свого бренду. Про колишнє життя, яке залишилося на фото, та свою справу, яка допомагає йти далі, Олена Баркова розповіла «ШоТам».
Бухгалтерка, яка дуже любила свічки
– Я народилася та виросла в Маріуполі, уже з 14 років почала працювати. Узагалі в мене вища освіта у сфері економічної кібернетики, але я була продавчинею в магазині, працювала в будівельній фірмі, а ще колись ліпила пельмені в пельменному цеху. Один із перших підробітків був промоутеркою бренду косметики в різних магазинах, де й познайомилася з побутовою хімією та засобами для обличчя. Тепер розумію, що тоді недаремно працювала саме там, хоча ще не знала, що це стане справою мого життя.
До заснування власної справи я була провідною бухгалтеркою на виробництві «Азовмаш» – сумлінною найманою працівницею, яка добре зналася на тому, що робила. А ще свічкоманкою: обожнювала купувати красиві свічки в супермаркетах і завжди шукала їх перед святами, потім усвідомила, що хочу користуватися ними щодня.
Я придбавала різні свічки, але розуміла, що мені не подобається їхня якість. Це був 2016 рік. Не пам’ятаю, щоб тоді в Маріуполі були майстри-свічковари, які займалися б цим професійно. Тому вирішила спробувати.
Щоб кожен мав у домівці власну Гестію
Перші свічки я створила 2019 року та продавала їх через сторінки в соцмережах. Замовляла натуральні компоненти й тару, а самі вироби виготовляла вдома. Починала зі свічок із бджолиного воску, а потім перейшла на ароматичні у великих брендових баночках. Я назвала свій бренд «Gesty», бо Гестія – це богиня домашнього вогнища та затишку, який і мали дарувати мої свічки.
Першими клієнтами були близькі й знайомі, а вже потім люди знаходили сторінку в інтернеті та замовляли онлайн. Тоді я ще працювала провідною бухгалтеркою цеху, тому дуже соромилася продавати свічки, будучи на такій посаді. Проте розуміла, що роблю все правильно й що нарешті сама створюю такі свічки, яких мені не вистачало на ринку.
Французькі креми не допомагали, тому створила свої
Після народження другої дитини в майже 30 років у мене погіршився стан здоров’я, зокрема шкіри. Тому вирішила зробити щось для себе, щоб прийняти себе та водночас зайнятися чимось цікавим. Тоді я відвідувала косметологиню, яка сказала, що крем у магазині коштує лише 1-2% від зазначеної ціни. Усе інше – вартість пакування, логістики, маркетингу, дистрибуції, заробіток магазину. Мене тоді це дуже налякало та геть відвернуло від косметики, яку продають у магазинах. Відтоді я жодного разу там її не купляла.
До того користувалася виробами французьких брендів, але вони не давали потрібного мені результату: стан шкіри не покращувався. Тоді я зацікавилася натуральною косметикою, адже розуміла, що вона мені може допомогти.
Почала з того, що читала наукові статті та досліджувала склад кремів. Виробників такої косметики в Україні було небагато, але я натрапила на школу в Харкові, яка навчала створювати натуральну косметику. Тоді в них був поглиблений курс від хіміків-технологів і виробників, на якому ми вивчали склад, компоненти, доказову базу. Тоді я остаточно вирішила, що, крім свічок, хочу створювати натуральну косметику. Перше, що зробила сама, – засіб для вмивання та сироватка.У їхній дієвості мене переконало власне фото, яке поширила в соцмережах без жодних фільтрів.
Мій перший магазин – столик на ринку
Починала з того, що закупляла сировину, робила невеликі тестери косметики, дарувала їх людям і додавала свою візитівку. Це спрацювало, мою продукцію стали придбавати й рекомендувати іншим. Але єдине місце збуту, яке я могла собі дозволити, – це столик із косметикою на ринку. Тому від жовтня 2020 року до кінця весни працювала там за будь-якої погоди: чи в дощ, чи в сніг. Мала єдиний вихідний на тиждень, у понеділок, а ще під час свят.
Завдяки наполегливій роботі в травні я орендувала приміщення для магазину, яке перший місяць стояло порожнім, бо просто не було змоги купити меблі. Але того року мене запросили на Lokal Fermer Fest у Маріуполі, і після цього про мою косметику загуділо все місто. На день народження, восени того ж року, мене запросили на бізнес-виставку «Схід-Експо», де я теж змогла розповісти про свій бренд. Це був найкращий подарунок. Тієї самої осені я виграла грант «Маріупольський куркуль» на 250 тис. грн, тому орендувала приміщення на 100 кв. м, щоб створити там виробництво, купила меблі й обладнання, а ще відкрила в одному з торгових центрів острівець із продукцією «Gesty».
«Можна не виходити на роботу, бо війна почалась?»
На початку 2022 року я вирішила масштабувати бізнес: закупила компоненти для косметики та свічок, а також тару й заповнила цим склади. Уже до 14 лютого спостерігався ажіотаж на свічки та мило, тому готувалася, що до 8 березня будуть лише безсонні від роботи ночі. Я влаштувала красиву фотосесію, ще в мене була запущена таргетована реклама. Ці кроки мали зробити бренд більш впізнаваним. Крім того, 2022 року я мала йти навчатися на хіміка-технолога, проте мої плани порушила повномасштабна війна.
До великої війни я жила своїм життям, власною справою та навіть не читала новин. А 24 лютого вранці зателефонувала продавчиня з мого магазину і спитала, чи можна сьогодні не виходити на роботу, бо війна почалася. Я подивилася новини й зрозуміла, що буде щось страшне.
На свічці в укритті розігрівали дитяче харчування
Того дня ми не чули вибухів, бо жили не в східній частині міста. Я їздила в магазин, закривала приміщення, забрала з собою трохи свічок і мила. Спершу протягом тижня ми з чоловіком, дітьми та мамою жили в підвалі, де був наш гараж. Потім на деякий час піднялися до нас у квартиру, адже було дуже холодно. Коли там я робила мило, то додавала пантенол, бо він загоює рани. Цю, останню, партію клієнти вже не забрали, тому принесла його в укриття, куди ми знову спустилися 10 березня. А наступного дня наша квартира згоріла.
Два тижні ми з дітьми зовсім не піднімалися на вулицю. В укритті жили всі: літні люди, чоловіки, жінки та діти з двох будинків – загалом близько 300 осіб. Усі були розділені по окремих приміщеннях, у нашому жили людей 20. Чоловіки, особливо ті, які мали дітей, шукали дрова й заготовляли їх. Дорослі по черзі виходили на поверхню готувати їжу на відкритому вогні. Якось поряд на ринку впали контейнери з їжею, і це стало для нас порятунком.
У підвалі гроші втратили всю цінність. Картку з мільйонами можна було просто викинути, якби вона в когось була. Натомість вижити в укритті нам допомагала їжа та свічки. У перші дні я запалювала по дві-три. Усі так раділи світлу. А коли стало залишатися все менше, то запалювали тільки одну. Ще ми гріли на свічці воду в невеличкій турці й розігрівали на ній дитяче харчування для малечі наших сусідів.
Люди надсилали мені фото баночок з-під свічок із укриття
Із середини березня до нас не доходили ніякі новини, лише долітали снаряди. 22 березня одна жінка з укриття ризикнула – вийшла на восьмий поверх, зловила зв’язок і прочитала повідомлення від доньки, що наступного дня буде евакуація.
Коли тривалий час живеш під постійними обстрілами, то можна вивчити їхній графік, а також те, скільки може бути пострілів, коли дозаправка в літака та скільки він здатен нести бомб. Тоді страх притупився, і ми порахували, що наступного дня маємо поснідати й о дев’ятій ранку вирушати в дорогу.
Ми йшли з дітьми понад 10 кілометрів пішки та намагалися відволікати їх від руїн і жахіть довкола. Ми бачили такі картини, що фільми жахів просто відпочивають. Під час руху мій син жодного разу не попросився на руки. Спогади про те, що там було, – зі мною на все життя. Я б не змогла повернутися до нормального життя в Маріуполі, бо тепер це місто для мене – кладовище.
Із точки збору автобус вивіз нас до села Нікольське, потім до Бердянська, а далі до Запоріжжя. Там про нас піклувалися волонтери: нагодували, дали прихисток, щоб помитися та відпочити. Пам’ятаю, що милася в холодній воді й дуже плакала. Звідти нас безкоштовно евакуювали до Дніпра.
Коли ми виїхали, то залишили свічки для людей, які зоставалися там жити. Потім інші дівчата, які теж змогли вибратися, сказали, що одна свічка горіла в них 20 днів. Деякі мої вироби люди з того укриття забрали з собою, бо це нагадування про колишнє життя. Знайомі й досі надсилають мені фото баночок, які в них залишилися. У Дніпрі ми зустрілися з жінкою, яка змогла забрати кілька свічок із мого острівця в торговому центрі. Тоді вона ділилася, що вони дуже пахучі та довго горять.
Люди допомагали фінансово, залишками будівельних матеріалів або фізичною працею
1 квітня ми з дітьми приїхали на Полтавщину, куди нас запросили. Тут, у селі Красна Лука, від 2014 року живе моя кума, яка виїхала зі Сходу з трьома дітьми через обстріли й повернулася в рідне село. Я не мала родичів більше ніде, крім Маріуполя, тому ми поїхали до неї. Перший місяць не пам’ятаю своїх дій, але пригадую, що не могла виплакатися – сліз просто не було, хоча їх треба було випустити. А ще ми з дітьми довго хворіли.
Коли виїхали, я відчувала себе ніби в іншому світі. Розумію, що має бути баланс: люди повинні усвідомлювати, що треба далі жити, але має бути велика повага до жертви тих, хто нині на фронті. А ще не розумію цивільних, які мають змогу виїхати, проте залишаються під обстрілами, ризикують життям своїм і дітей.
Завдяки подрузі ми знайшли старенький будинок у селі й почали його відновлювати. Я робила все, що могла, або просила допомоги в інших. Найперше зробили електрику, щоб працював котел. Мені допомагала вся країна: я не мала б нічого, якби не люди. Хтось приніс шматки зайвого лінолеуму, і ними я обшила туалет на вулиці. Хтось надсилав кошти, хтось – будівельні матеріали, які в них залишилися, а хтось приходив та допомагав, працюючи фізично. Нам ще треба доробити кухню, зробити ґанок, бо вхід у дім неприкритий, паркан – роботи ще дуже багато. Але головне, що є власний дім, і ми тут у безпеці.
Найбільше шкодую за сімейними реліквіями, а пишаюся дітьми
Завдяки підтримці інших людей я змогла купити й облаштувати невеличке приміщення в селі, де вирішила знову створювати косметику та свічки під брендом «Gesty». А ще пробую подавати заявки на грантову підтримку, щоб масштабувати свою справу. Безліч моїх спроб були невдалими, часто заявки відхиляли, але чим більше спроб, то більше позитивних рішень. На сьогодні мені вдалося виграти грант на підтримку релокованого бізнесу. Люди багато втрачають, коли не пробують розвиватися завдяки грантам, тому раджу всім це робити.
Планую розвивати власний бренд, створити велике виробництво, вести активніше блог, а також продавати свою продукцію в магазинах. Я переосмислила багато речей, зокрема своє ставлення до матеріального. Найбільше шкодую, що не взяла з собою фото. Таке враження, що до 2022 року в мене не було життя, воно залишилося на тих світлинах. Ще я точно взяла б крижму, у яку закутувала дітей, коли хрестили їх у церкві, а також рушник, який вишивала моя бабуся. Телевізор, диван чи одяг можна придбати, а ці речі вже точно не повернути, хоч вони про цінності. Це були наші сімейні реліквії. Я дуже пишаюся своїми дітьми, бо це мої мотиватори, моя гордість і єдине цінне, що маю. Мене тішить, що є дах над головою, домашній затишок і побут, а ще власна справа, якою я живу та яку дуже люблю.
UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні, успішно реалізує проєкт «Міста і громади, вільні від домашнього насильства». Ініціатива має на меті створення міцних громадських систем, що служитимуть захистом від домашнього та гендерно зумовленого насильства.
У містах і громадах функціонують: мобільні бригади соціально-психологічної допомоги, кризові кімнати, притулки та денні центри соціально-психологічної допомоги
З початку 2021 року:
29 000 людей одержали підтримку від мобільних бригад.
13 300 людей скористалися допомогою фахівців/-чинь у денних центрах.
1050 людей отримали допомогу у кризових кімнатах.
Понад 900 осіб знайшли прихисток у притулках.
Деталі щодо безоплатних сервісів, якими можна скористатися Кризові кімнатита притулки Стануть безпечним прихистком для людей, що постраждали від домашнього насильства. Фахівці/-чині нададуть тимчасове житло та допоможуть з пошуками постійного, забезпечать продуктами, а також нададуть кваліфіковану підтримку.
Мобільні бригади
Із квітня 2022 у 37 містах України, де реалізується проєкт «Міста і громади, вільні від домашнього насильства», функціонує 74 мобільні бригади соціально-психологічної допомоги. Команда швидко й ефективно реагує на запит постраждалих осіб, надає соціально-психологічну допомогу тим, хто її потребує, і скеровує до інших служб за необхідності.
Бригади не лише реагують на екстрені випадки, але й надають регулярну соціально-психологічну підтримку, допомігши вже більш ніж 29 000 людей. Загалом по всій Україні функціонує 109 мобільних бригад, контакти яких можна дізнатися за посиланням: http://surl.li/nwwkl
Денні центри Тут без попереднього запису можна отримати всебічну допомогу. Центри надають соціально-психологічну та правничу допомогу, можливість перебування у «кризовій кімнаті» та підтримку груп взаємодопомоги постраждалих.
Проєкт «Міста і громади, вільні від домашнього насильства» реалізується у 45 містах і громадах по всій Україні, охоплюючи як великі урбаністичні центри, так і малі регіональні містечка. Його основна мета — розбудова муніципальних систем запобігання та протидії домашньому та гендерно зумовленому насильству.
«Чи є вас щось, заради чого хочеться вставати рано-вранці чи зовсім не лягати спати? Щось, що надихає зсередини? Для мене це мої діти та власне виробництво натуральних продуктів», – каже підприємниця з Полтавщини Світлана Киричко.
Жінка ще 10 років тому почала з виготовлення лляних хлібців та олійки. Зараз після багаторічної паузи вона знову закотила рукава, розпочавши бізнес у розпал війни. Про підприємницю, що поєднує материнство та справу життя, читайте в новому матеріалі ШоТам.
У традиціях криється не лише історія, а й секрети здоровʼя
Я сама родом з Полтавської області, та більше ніж 15 років прожила в місті. Скільки себе памʼятаю, теми екології, здорового способу життя та харчування завжди були в моєму житті, а коли зʼявилися діти, то все стала відчувати ще гостріше.
Десять років тому я разом з чоловіком почала виготовляти хлібці з лляного борошна без високої термічної обробки. По суті це відтиснуте насіння, перемелене в блендері, але не просмажене, а сире, тобто зі збереженими поживними речовинами. Крім того, ми додаємо до хлібців пророщені льон та гречку, а далі висушуємо при низькій температурі — до 45 градусів. Так у продукті зберігається максимальна кількість корисних елементів.
Що більше я дізнавалася про здорове харчування й українські традиції, то більше експериментувала в домашніх умовах. Так невдовзі спробувала ще виготовляти олійку на холодному віджимі, тобто без нагрівання, аби зберегти всі принади цього продукту для організму. Так робили наші предки з давніх-давен, і на це були свої причини.
Олію віджимали деревʼяним пресом у дубових бочках. І це важливо, бо, якщо використовувати металеве обладнання, відбувається окиснення, змінюються смак і якість. Також важливою є температура – нагріваючи, олію виготовляти простіше, її виходить більше, однак це також окислює речовину, а за неправильної технології навіть додається гіркота.
На таких окислених оліях, які в народі називали «олифою», готували фарби для вуличних робіт. Такі речовини матимуть щільну захисну плівку та довший термін зберігання, проте користі для організму з цього мало.
Вимушена була зробити паузу через материнство, а потім через війну
Найбільшим викликом на початку було заохотити людей купувати здорові продукти як наша олія та хлібці. Я постійно їздила на ринки, розповідала, показувала, друкувала книжечки про льон, коноплі й амарант. Пробували робити ще козинаки — пророщений льон із сухофруктами.
Однак у 2012-2013 роках менше звертали увагу. Багато хто не розумів, навіщо потрібні такі «правильні» продукти, коли можна купити дешевші, хоч і бозна з чого зроблені. Лише років за 4-5 люди почали цікавитися темою та самостійно нас шукати.
Так працювала кілька років, але коли народився четвертий синочок, то вимушена була зробити паузу. Тоді ж наша сімʼя переїхала в село, а там були вже інші справи. Так сталося, що протягом шести чи навіть семи років я не виготовляла нічого взагалі, а сушарка слугувала в побуті, хіба що я робила хлібці для сімʼї, знайомих і час від часу на малі замовлення.
Лише коли найменшому виповнилося сім років, я відчула, що мої руки знову вільні до роботи. Та й діти вже дорослі (старшій донечці – вже 23) – усі потрошку допомагають. Спочатку їм ця справа була незрозумілою, та з часом вони заглиблювалися в тему, і вона ставала для них цікавішою. Тоді я почала відновлювати знання з виробництва й цікавитись новинами у сфері натуральної переробки.
Але на перешкоді стала війна. Ще до повномасштабного вторгнення ми опинились у селі, де я планувала бізнес: уже знаходила потрібних людей, дізнавалася необхідну інформацію для розвитку. Розуміла, що я саме на тому шляху, куди хочу рухатися.
З великою війною життя ніби зупинилось на три місяці, а може, і більше. Лише коли я змогла опанувати свій внутрішній страх, коли усвідомила, що виїжджати я точно не хочу, що хочу жити й працювати тут, розвивати дітей та справу на своїй землі, тільки тоді змогла поступово повернутися до роботи.
Друзі постійно питали: «Коли вже запустишся?»
Нині планів більше, ніж ми можемо подужати. Тим паче, що багато ідей було випробувано на власному досвіді протягом років паузи в бізнесі. Щось готували для себе, вдосконалювали рецепти – тепер їх можна брати в роботу. Та наважитися розпочати знову свою справу мені допомогла підтримка дітей і друзів – останні постійно питали, коли можна буде придбати олійку.
Аби повноцінно запуститись, я мала й оновити знання, і закупити нове обладнання. У нагоді стала програма для підприємців-початківців від Естонської ради в справах біженців в Україні.
Я завершила їхній курс навчання для стартапів. Нам викладали фінанси та бухоблік, надавали юридичні консультації, розповідали про маркетинг і продажі – пройшлися по всіх напрямах, що стосуються бізнесу новачків. Це допомогло не боятись, адже було з ким порадитися та в кого спитати. Там я проконсультувалася щодо технологій і навіть екологічності пакування.
Після цього, у квітні 2023 року, яотримала грант від Естонської ради на 100 тисяч гривень. На ці кошти для нас закупили різне необхідне обладнання: гідравлічний прес, сушарку, блендер, виробничий стіл, бак для води та вакуумні пакети для зберігання сухих сумішей. Уже в середині осені ми отримали наше обладнання для роботи.
Я одразу відновила виробництво. Поки асортимент невеликий: олійка, хлібці, на підході гранола. Ще я тестую рецепти сухих супів, аби наступного року вже повноцінно займатися грядками та запустити ще й таке виробництво.
Продажі ми відновили завдяки співпраці з полтавським магазином Живо Життя. Олійку, наприклад, продаємо від 390 гривень за 500 мл. Водночас я збираю матеріали, щоб запустити власні сторінки в Інстаграмі та Фейсбуці, а також зайнялася брендингом: зробила етикетки та логотип «Ековсесвіт» як відображення всіх направлень, що хочеться вмістити в проєкт.
Усе має бути якісним, безпечним та екологічним
Сировину я замовляю оптом, але це не так просто, як може здаватися. Наприклад, я не можу придбати тонну борошна – мені нема, де його зберігати, бо в приміщенні ще триває ремонт, а за менші партії вища ціна. Крім того, щоб знайти найкращу вартість, треба зважати на якість.
Одного разу мені навіть довелося повернути товар, бо віддавав гіркотою. Чому так, не знаю: може, десь на морозі постояв, а може, він торішній. У будь-якому випадку з такою сировиною добру олійку я не зроблю. Тож довелося шукати далі: в Одесі, Запоріжжі.
Ще одним важливим для мене аспектом є екологічне пакування. Від самого початку робити я відмовилася від одноразових посудин, натомість розливала олійку в скло. Тобто людина купувала товар, а баночки приносила на обмін. Я тільки-но уявляю величезне сміттєзвалище, то аж сльози навертаються!
Коли ми купили будинок, я складала сміття в одну купу й сама перебирала. У якийсь день проводили акцію «Чисте село». Сусід запропонував здати й моє сміття. Каже: «ОТГ дає трактор, а ми все сміття із села збираємо та вивозимо». «А куди?» — питаю. «Ну ,як? У ліс! А там загребуть». Я сіла й заплакала. Так і не віддала – не хочу, щоб моє сміття ще ліс псувало.
Ця робота – наче ще одна моя дитина
Якщо я відволічусь і приділю менше часу, то проєкт занепадатиме. Хоч наразі ця робота не дозволяє повністю забезпечувати фінансові потреби сімʼї, але я розумію, що це лише початок. До того ж діти вже підросли й стали моєю підтримкою та допомогою в бізнесі.
Ми маємо план і готуємось до сезону. Вже отримали одну сушарку, та цього може бути замало, адже за короткий період потрібно буде насушити багато різного: помідорів, перцю, інших овочів.
Тож зараз все в роботі, все кипить. Я вірю, що, якщо щодня робити щось для своєї мрії, тоді вам відкриються нові можливості.