Рулити енергетикою або в чому там проблема?

Управління – дія складна, особливо, коли мова йде про підприємства енергетичної галузі. Переставляння стільців з одного розташування до іншого ще ніколи не приносило успіху, але і таке «переставляння» має бути у відповідності до чинного законодавства.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», 15 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон № 1396-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо сертифікації оператора системи передачі».
Законом № 1396-IX врегульовуються особливості перетоку електричної енергії міждержавними перетинами в умовах недостатньої пропускної спроможності, запроваджуються на рівні закону аукціонний механізм розподілу пропускної спроможності, за яким набувається фізичне право на передачу електричної енергії, а також впроваджуються елементи ціноутворення на таких аукціонах.

До переліку описаного вище позитиву можна також додати «згадку» законодавця у прикінцевих положення про продаж електричної енергії за двосторонніми договорами для державних підприємств – виробників електричної енергії.

В цілому закон не поганий, ідеї у ньому хороші, але реалізація його суттєво «хромає».

2 роки Верховна Рада «перекроює» Цивільний та Господарські кодекси України, чим руйнує основні підвалини для вибудованих роками інститутів.

Наголос на певних винятках із загальних правил, лише деформують силу основних положень законодавства, що закріплені у кодифікованих актах.

Приміром, Законом № 1396-IX вносяться зміни до Господарського кодексу України, Закону України «Про управління об’єктами державної власності» та Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відповідно до положень якого управління відповідальним міністерством державними підприємствами, які здійснюють господарювання у сфері транспортування та зберігання газу, а також передачі електричної енергії, здійснюється на підставі договору.

Управління міністерством держпідприємством на основі договору взагалі не є властивою практикою для центральних органів виконавчої влади.

У цьому контексті варто згадати про норми Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» № 3166-VI від 17.03.2011 року, який не пропонує форму контролю міністерством над державними підприємствами шляхом укладення договору.

Тим більше, положення Господарського кодексу України наділяють міністерства, як засновників держпідприємств, самостійністю, що не тягне за собою жодне втручання у їхню діяльність, а способи контролю держпідприємств визначаються на основі затвердженого засновником відповідно до законодавства статуту підприємства (наприклад обрання керівника підприємства за конкурсом, якщо на підприємстві не було утворено наглядову раду, контроль над своєчасністю подання фінплану, тощо).

Держпідприємства є самостійними суб’єктами господарювання. Міністерствам заборонено втручатися у їхню оперативну діяльність. Важель прийняття господарських рішень знаходиться у директора, поєднаного у тандемі із правлінням, наглядовою радою та загальними зборами цього ж підприємства.

Проте, процедура сертифікації оператора системи передачі чомусь така особлива, що для неї необхідний договір між міністерством та підконтрольним йому держпідприємством.

При чому, за змістом процедура сертифікації оператора системи передачі є внутрішньою оперативною діяльністю самого підприємства, втручання у яку заборонено тим же Господарським кодексом України.

Детальніше про це читайте у статті «Сертифікація оператора чи управління державним підприємством по- українськи».

В.І. Коновал

Там де спрощення, там і бюрократизація

Наша держава вже 30 років йде за курсом реформ. Енергетична галузь не є винятком. Відомо, що успіх настає тільки тоді, коли добрі помисли знаходяться своє відображення у добрих починаннях. Проте, це не завжди так.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», 15 липня 2021 року Верховною Радою Україною було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури приєднання до електричних мереж» за № 1657-XII.

Положення цього Закону зобов’язують користувачів лінійних об’єктів енергетичної інфраструктури, а також замовників електроустановок зовнішнього електрозабезпечення, які планують здійснювати будівництво та/або проводити технічне переоснащення електричних мереж отримувати технічні умови на приєднання та подавати проектну документацію через веб-портали операторів системи розподілу (обленерго) у «Єдине вікно».

«Єдине вікно» – це так званий електронний кабінет замовника.
Закон також скасував будь-яке погодження проектної документації на будівництво/переоснащення електричних мереж з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, проте все ж змушує домовлятись у питаннях узгодження проектної документації замовникам операторів системи передач та операторів системи розподілу.

Зазвичай, коли лібералізується одна сфера суспільних відносин, то «бюрократизується» інша.

Закон за № 1657-XII доповнив статтю 124-1 Земельного кодексу України «Порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності», чим значно ускладнив життя тим фізичним та юридичним особам, які не мають безпосереднього відношення до будівництва лінійних об’єктів енергетичної інфраструктури, у тому числі й до технічного переоснащення електричних мереж.

Відтепер до клопотання до органів державної влади та до органів місцевого самоврядування заявник зобов’язаний надавати письмове погодження землекористувача (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, за договором з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування), справжність підпису на якому засвідчується нотаріально та надавати технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення.

Хай там як, але «бюрократизація» не надає відповіді на головне питання: «що робити, якщо орендар за договором державної або комунальної землі відмовиться надавати письмове погодження зацікавленій особі на встановлення сервітуту?».

Детальніше про це читайте у статті «Спрощення «енергетичне» – морока сервітутчикам!»

В.І.Коновал

Вимір в одиницях енергії або які “сюрпризи” підготував законодавець?

02 листопада 2021 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо запровадження на ринку природнього газу обліку та розрахунків за обсягом газу в одиницях енергії».

Закон в цілому стосується сфери теплопостачання та окремих аспектів постачанню газу приватними компаніями.

Як пише сайт “Комунальний Лоєр“, даний нормативний акт необхідний для «приведення параметрів природнього газу внутрішнього ринку до його параметрів на митному кордоні з країнами Європейського Соєзу», тобто вважаймо, що це ще один євроінтеграційний закон.

Закон не покладає на споживача жодних обов’язків, проте дещо його «заплутує», оскільки у платіжках будуть додатково виписуватися обсяги спожитої теплової енергії у кіловат годинах.

Крім того, закон оперує такими поняттями, як число Воббе, точка роси за вологою та точка роси за вуглеводнями, вміст азоту, сірки, що не є достатньо зрозумілими для споживача, і у випадку, коли постачальників газу зобов’яжуть у електронних кабінетах споживачам надавати таку інформацію, то яка необхідність розкриття вищезазначеної інформації для побутового споживача і для яких цілей розкривається ця інформація законодавець не пояснює.

У Законі прописуються стандартні умови для визначення об’єму газу та стандартні умови визначення теплоти згорання.

Об’єм – абсолютний тиск 101,325 кілопаскаля (кПа), температура – 0 градусів за Цельсієм.

Теплота згоряння 101,325 кілопаскаля (кПа), температура згоряння – 25 градусів за Цельсієм, температура вимірювання – 0 градусів за Цельсієм.

Яким чином дана інформація для споживача є корисною та практичною, Закон також ніяк не пояснює.

За своїм змістом Закон дещо є дискримінаційним. Змінами, якими вносяться цим актом до інших законів запроваджуються «особливості постачання природнього газу» для побутових споживачів, бюджетних установ, закладів охорони державного та комунального сектору, оминаючи умисно або з недбалості державні та комунальні унітарні підприємства, державні комерційні підприємства, для яких також потрібне регулювання зі своїми «особливостями».

Внесеними змінами законодавець суперечить сам собі, бо приймаючи зміни до Закону України «Про ринок природного газу», закон не стає «ринковим».

Серед «позитиву» Закону є:
запровадження технічного регламенту для визначення фізико-хімічних показників природнього газу;
вводиться в обіг документ під назвою «маршрут переміщення природнього газу»;
передбачаються конкурсні пропозиції для обрання «постачальника останньої надії» (демонополізація НАК НАФТОГАЗу).
Перераховані документи скоріше будуть корисними для адвокатів.

Детальніше про це читайте у статті “Окрім кубів ще й одиниці енергії або про що говрить Закон № 1850 -IX

В.І.Коновал

Плани розвитку газорозподільчих систем. Межа між коштами компанії та держконтролем

Кожна із газорозподільчих компаній має Плани розвитку газорозподільчих систем.

Плани газорозподільчих систем – це цілі і завдання розвитку компанії, які деталізовані у дорожній карті. Компанія зобов’язується виконувати і слідувати таким планам зараз і у найближчому майбутньому.

Газорозподільчі компанії подають на затвердження дані Плани розвитку до Регулятора, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі – НКРЄ КП), приймаючи постанови щодо джерел фінансування Планів розвитку газорозподільних систем, окремим пунктом забороняє використовувати газорозподільним підприємствам кошти, що визначені як планові джерела фінансування інвестиційних програм у розвитку газорозподільної системи.

Позиція НКРЄ КП полягає у тому, що Регулятор прагне:
1) одержати документальне підтвердження вихідних даних, що виражені у цифровому позначенні по обсягу запланованих газорозподільчою компанією робіт та закупівель нею товарів, (прайси, комерційні пропозиції та ін.), виробників або їх офіційних представників в Україні, накази про затвердження проектної документації та зведені кошториси до відповідних проектів;
2) впевнитись, що у компанії відбувається зменшення обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат природного газу, а також принципів економічної доцільності запровадження відповідних заходів, оскільки План розвитку затверджується НКРЄ КП.

Однак, благородна мета не відповідає заходам, спрямованим на її досягнення.

Вже є «перші дзвіночки» від суду першої інстанції (рішення окружного адміністративного суду м. Києва, справа № 640/18801/21 від 28.10.2021), яким визнано протиправні дії НКРЄ КП при встановленні обмежень для газорозподільчих підприємств у частині використання ними коштів згідно Планів розвитку газорозподільної системи.

На переконання суду, суб`єкт владних повноважень, яким є НКРЕ КП, може діяти виключно у рамках окреслених законом повноважень, за принципом «дозволено лише те, що прямо передбачено законом».

Разом із цим, зміст вказаних норм Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» свідчить про відсутність у відповідача повноважень встановлювати заборону для суб`єктів господарювання на використання власних коштів, у тому числі передбачених на фінансування Планів розвитку газорозподільної системи.

Без внесення змін до Закону України «Про НКРЄ КП» будь-які «додаткові повноваження» від Регулятора будуть і надалі переглядатися у судовому порядку.

Детальніше про це читайте у статті «Кошти на Плани розвитку газорозподільчих систем. Власність компанії чи суворий держконтроль?»

В.І.Коновал

Плата за МЗК і чому її треба платити

Споживачі часто дивуються отриманим платіжкам за опалення місць загального користування, будинок яких відключений від теплової мережі.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», погодження міською комісією з розгляду питань, пов’язаних із відключенням споживачів від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання проекту на переобладнання квартири індивідуальним газовим котлом ще зовсім не означає для споживача, що він (вона) не буде (будуть) у майбутньому отримувати рахунки за послуги теплопостачання, рахунки за опалення місць загального користування у будинку, які надавалися виконавцем послуги з централізованого опалення.

Зазвичай на адресу споживача продовжують надходити рахунки за абонентське обслуговування, за опалення місць загального користування та рахунки за функціонування внутрішньо будинкової системи опалення, незважаючи на те, що у багатоквартирному будинку труби постачання теплової енергії та батареї опалення відрізані та належним чином відомості про це заактовано у присутності та за підписом не лише споживача, але й і представника виконавця послуг із централізованого теплопостачання.

Основними аргументами тепловиків на користь сплати споживачами вищеперерахованих нарахувань є те, що:
1) у житловому будинку, в якому розміщена квартира та у якій проживає cпоживач, обладнано приладом обліку теплової енергії, який на теперішній час знаходиться в технічно справному стані та є комерційним;
2) обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання розподіляється на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання;
3) власники житлових та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків, які у встановленому порядку відключені від системи централізованого опалення та постачання гарячої води, є співвласниками багатоквартирних будинків, тому вони несуть зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, у тому числі і витрати на теплову енергію, витрачену для опалення місць загального користування та функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання;
4) чинними нормативно-правовими актами не передбачено звільнення споживачів від їх обов`язку оплати теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування, у разі відсутності окремих опалювальних приладів, оскільки система опалення складається не лише з приладів опалення, а й з трубопроводів та арматури;
5) обсяги споживання теплової енергії за опалення місць загального користування та за забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення є складовими загально спожитого будівлею обсягу теплової енергії і не є додатково визначеними обсягами споживання теплової енергії;
6) законодавство не передбачає обстеження місць загального користування та внутрішньобудинкової систем опалення будинку задля визначення обсягів теплової енергії, витраченої на їх опалення та забезпечення їх функціонування. Визначений нормативно-правовими актами порядок розподілу теплової енергії взагалі не залежить від наявності чи відсутності приладів опалення у місцях загального користування будинку. Плата за абонентське обслуговування входить до плати виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором, та підлягає відшкодуванню з усіх співвласників багатоквартирних будинків, незалежно від того, чи підключено їх приміщення до систем теплопостачання виконавця комунальної послуги.

Перераховані аргументи тепловиків знайшли підтримку у судах.
Єдиною «шпаринкою», яка дозволяла споживачам теоретично уникнити плати за опалення місць загального користування були положення Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018р. № 315.

Згідно змісту даної Методики вона не врегульовувала питання стосовно витрат теплової енергії розподільчими трубопроводами систем опалення, що прокладені у підвалі або на горищі у будинку.

На жаль, суди не беруть вищезазначені положення до уваги, жодним чином не пояснивши це.

Тому, від’єднавшись від централізованої системи опалення або переобладнавши житло під опаленням котлом, споживач залишається заручником плати за місця загального користування.

Детальніше про це читайте у статті «Від’єднався – плати за опалення»

В.І.Коновал

Гуртожитки – житло чи майно товариств?

Процеси приватизації та корпоратизації породили невирішену до цього часу проблему, яка стосується гуртожитків.

У першому аспекті гуртожитки є та були цілісними майновими комплексами, що передавалися до статутних капіталів акціонерних товариств у виді часток та з другого аспекту, який стосується гуртожитків як соціального житла.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», що донедавна існувала законодавча норма (підпункт «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008 року № 500-VI), яка містила норму про те, що внесений до статутного капіталу товариства гуртожиток передається у власність територіальної громади без згоди власника гуртожитку за рішенням суду.

Потреба у прийнятті змін до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» пояснювалася насамперед намаганням держави захистити мешканців гуртожитків, житло яких було «під прицілом» апетитів комерційних власників.
Рішенням Конституційного Суду України № 7-р від 20 жовтня 2021 року (справа № 3-181/2020) цю норму було визнано неконституційною у зв’язку із тим, що зміни до вищезазначеного закону не містили компенсаційних механізмів для отримання відшкодування товариствами від місцевого бюджету, гуртожитки які органи місцевого самоврядування безоплатно передавали (вилучали) до комунальної власності міста.

Незважаючи на те, що Рішення Конституційного Суду України захистило власність юридичних осіб, шляхом визнання неконституційними положення про безоплатну передачу у комунальну власність гуртожитків, які були часткою у статутному капіталу товариств, проте дилема щодо права власності на гуртожитки все ще залишається невирішеною.

Відповідь варто шукати у причинах утвореної проблеми.
Свого часу товариства набували право приватної власності на гуртожиток у зв’язку приватизацію цілісного майнового комплексу, до майна якого належав також і гуртожиток.

Приватизаційна угода (договір купівлі-продажу комунального майна) за чинним, на момент укладенням угоди, законодавством не визнавала гуртожитки об’єктами державного житлового фонду, які могли бути приватизовані громадянами, тому це жодним чином не забороняла їх включенню до статутного капіталу товариств.

Об’єктом державного житлового фонду гуртожитки почали визнаватися із 1992 року. Товариства «спокійно» вносили гуртожитку до статутного капіталу гуртожитки до того моменту, коли було прийнято Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».
І відтепер, коли місцеві ради намагатимуться передати у комунальну власність гуртожитки вони зобов’язані відшкодувати товариствам у повному обсязі вартість вилученого (вилучених) гуртожитку (гуртожитків) в силу статті 41 Конституції України.

Ця позиція також підтримана і Європейським Судом з прав людини (справа Джеймс проти Сполученого Королівства, заява № 8793/79), який зазначив, що «позбавлення майна має відповідати сумі його вартості».

А про яку вартість гуртожитку йдеться? І чи буде вона ринковою?
І чи спроможний місцевий бюджет відшкодовувати вилучення гуртожитку?

Дані питання все ще без відповідей.

Детальніше про це читайте у статті «Гуртожитки – це соціальне житло чи внесок до статутного капіталу»

В.І.Коновал

Гідравлічні випробування або як воювати за втрачене майно

Вулканічні виверження асфальтного покриття та бруківки з багнюкою на фоні вируючого фонтану – давно типове явище для столиці, хоча і у регіонах вже можна зустріти подібні приклади.

Рівень зношеності трубопроводів та комунікаційних мереж дуже високий, а тому громадяни та бізнес ризикують «попасти» під гарячу руку щодня.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», тривалий час місцеві виконавці послуг з теплопостачання (теплоенерго та теплокомуненерго) виходили «сухими» від наслідків поривів.

Яскравими юридичними відмазками, які рятують виконавців послуг із теплопостачання від відповідальності були аргументи на користь того, що:

1) голови ЖБК та ОСББ на території, де мало місце аварійне пошкодження під підпис були попередженні про проведення гідравлічних випробувань та зобов’язанні були вжити заходів для уникнення майнових пошкоджень;
2) у порушення ч. 2 ст. 21 Закону України «Про автомобільний транспорт» власники (користувачі) транспортних засобів самовільно залишили автомобілі в охоронних зонах теплових мереж;

Щоб повоювати із теплоенерго (теплокомуненерго) потрібно довести, що у його обов’язки входить не тільки здійснення гідравлічних випробувань тепломереж, але і контроль за їхнім станом, враховуючи строки зносу.

У таких випадках слід пам’ятати, що Порядок проведення випробувань джерел теплової енергії регулюється нормами Наказу Міністерства палива та енергетики України «Про затвердження Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж» від 14.02.2007 № 71 та нормами Наказу Міністерства палива та енергетики України, Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 10.12.2008 № 620/378 «Про затвердження Правил підготовки теплових господарств до опалювального періоду».

Графік проведення гідравлічних випробувань складається виконавцем послуг та затверджується органом місцевого самоврядування заздалегідь.

Також з термінами гідравлічних випробувань тепломереж, які визначено графіком, узгоджуються інші роботи: графіки проведення ремонтів та роботи основного обладнання теплоджерел; графіки проведення планових ремонтів обладнання теплових мереж.

Згідно з п. 6.3.7 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених, організацією, що експлуатує теплову мережу, має бути забезпечено справність огороджувальних конструкцій, що перешкоджають доступу сторонніх осіб до устаткування і до запірно-регулювальної арматури, та здійснено контроль за підтриманням в належному стані шляхів доступу до об`єктів мережі, а також за дорожніми покриттями і плануванням поверхонь над підземними спорудами.

Тобто, у діях (бездіяльності) виконавця послуг існує причино-наслідковий зв`язок між поривом та завданою шкодою.

Детальніше про це читайте у статті «Вибух водогону на зовнішній тепловій мережі або як захистити пошкоджене майно»

В.І.Коновал

Чи садовий, чи дачний будинок, але не житловий

Будівництво свого житла та введення його в експлуатацію вимагає не лише знань законодавства, але і практики його застосування, оскільки завжди є ризик потрапити у халепу.

Однією із них є проблема «відкладального узаконення», коли оформлення права власності на житловий будинок відбувається після фактичного завершення процесу будівництва.

Як пише «Комунальний Лоєр», у випадках відкладального узаконення БТІ під час технічної інвентаризації за результатом обстеження у паспорт вносить запис не про «житловий будинок», а про «садовий будинок» або «дачний будинок».

Звісно, що обурені громадяни шляхом ініціювання позову змушують БТІ видати паспорт на житловий будинок, але слід зазначити, що закон не на їхньому боці і ось чому.

У своїй діяльності БТІ керуються Інструкцією з інвентаризації об’єктів нерухомого майна (остання редакція Наказу Мінрегіонбуду від 26.07.2018 року №186).

Відповідно до її положень, для проведення технічної інвентаризації та видачі технічного паспорту на житловий будинок громадянину необхідно отримати:
1. рішення органу місцевого самоврядування про переведення дачного чи садибного будинку, що відповідає нормам, у житловий будинок;
2. рішення про присвоєння адреси житловому будинку.

Проте, для одержання, наприклад, рішення органу місцевого самоврядування про переведення дачного чи садибного будинку, що відповідає нормам, у житловий будинок доведеться пройти «сім кіл пекла», оскільки згідно Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у житлові будинки, який затверджений Кабінетом Міністрів України від 29.04.2015 року, до заяви про переведення дачного або садового будинку у житловий будинок громадянину необхідно надати органам місцевого самоврядування:
1. копію документа про право власності на дачний чи садовий будинок, яка засвідчена в установленому порядку;
2. письмову згоду співвласників (за наявності) на переведення такого будинку в жилий;
3. звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам за формою.

Єдине «покращення» у цій ситуації – це створення електронного кабінету користувача Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, що дозволяє супроводжувати вищезазначені документи до органів місцевого самоврядування у електронній формі.

Детальніше про це читайте у статті «Проблемні аспекти садових (дачних) будинків»

В.І.Коновал

Як приватизувати службову квартиру?

Неможливе стає можливим. Щоб приватизувати службову квартиру достатньо її вивести із правового режиму «службової».

Як це зробити і які перешкоди трапляються на цьому шляху досліджував «Комунальний Лоєр».

За загальним правилом, передбаченим ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482 – VII від 19.06.2021 службові квартири не підлягають приватизації.

Зі змісту ч. 1 ст. 118 ЖК Української РСР зрозуміло, що після вирішення питання про зняття із даного житла статусу службового воно може бути приватизоване.

Проте для громадян, які перебувають на загальній квартирній черзі і проживають у службовій квартирі, яка не виключена із числа «службових», новини невтішні, адже останні позбавлені можливості її приватизувати у майбутньому.

Правовий режим «службового житла» встановлюється за рішенням виконавчого комітету місцевої ради на підставі клопотання квартирно-експлуатаційного відділу адміністрації підприємства, установи, організації, органу управління іншої кооперативної, громадської організації, у відомчій належності яких знаходиться житло.

Водночас у законодавстві існує колізія, оскільки підстави для неподання таких клопотань або відхилення ініціативи громадян квартирно-експлуатаційними відділами щодо виключення квартир з числа службових не визначені.

Мовчить про це і Постанова Ради Міністрів Української УРСР «Про службові жилі приміщення» № 37 від 04.02.1988 року.

Слід зазначити, що на практиці квартирно-експлуатаційні відділи адміністрацій, підприємств, організацій відмовляють у задоволенні звернень громадян та підготовці клопотання про виключення житла із числа службового до виконкомів з різних надуманих підстав.

Для прикладу, щоб відмовити військовослужбовцям або колишнім військовослужбовцям квартирно-екплуатаційні відділи посилаються на доручення заступника Міністра оборони України від 12 грудня 2019 року №19360/з, яким надано відповідне розпорядження стосовно неподання командирами військових частин, керівниками установ та організацій ЗСУ до квартирно-експлуатаційних відділів пропозицій щодо виключення житла із числа службового до окремого розпорядження.

Будь-які такі «вказівки» або доручення позбавлені юридичної сили через те, що вони не є нормативно-правовими актами, які регламентують питання, що пов`язані з підготовкою, розглядом клопотань або відмовою у їх розгляді.

Аналогічних підходів дотримується і Верховний Суд. Прийнято ряд постанов у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19 (провадження № 61-19985св19) та у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 636/1527/19 (провадження № 61-4425св20).

Тобто, бездіяльність щодо ігнорування або неподання, або відмова у поданні відповідного клопотання вважаються позбавленням адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо права на житло.

Детальніше про це читайте у статті «Службова квартира – перепона на шляху приватизації квартири»

В.І.Коновал

Роль погосподарської книги у набутті права власності на житло

Дуже часто виникають ситуації, коли громадянам під час спадкування майна доводиться «дооформляти» право власності житлове приміщення, відомості про яке відсутнє у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або немає даних про його реєстрацію у комунальному БТІ.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», допомогти «дооформити» право власності на житловий будинок може звернення до погосподарської книги, однак за умови, якщо спадкоємець звернеться до суду із позовом про визнання права власності на житловий будинок.

Погосподарська книга – це документ, який містить записи про власника житла і відомості про членів його сім’ї, характеристику будинку з елементами експлікацій, його адресу, дані про земельну ділянку і її відведення.

Самі записи у погосподарських книгах визнаються Верховним Судом як акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності (Постанови від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 та у Постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц).

Юридичною основою для мотивації чому погосподарську книгу слід використовувати як основний доказ у визнанні права власності на житловий будинок можна пояснювати так.

Згідно з ч. 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952 – IV від 01.04.2004 року, права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх
державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов:

1) якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, яка затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі Наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним Кодексом України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР передбачала обов’язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), зокрема на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Детальніше про це читайте у статті «Як погосподарська книга допомагає розв’язати житлові війни?»

В.І.Коновал