Роль погосподарської книги у набутті права власності на житло

Дуже часто виникають ситуації, коли громадянам під час спадкування майна доводиться «дооформляти» право власності житлове приміщення, відомості про яке відсутнє у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або немає даних про його реєстрацію у комунальному БТІ.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», допомогти «дооформити» право власності на житловий будинок може звернення до погосподарської книги, однак за умови, якщо спадкоємець звернеться до суду із позовом про визнання права власності на житловий будинок.

Погосподарська книга – це документ, який містить записи про власника житла і відомості про членів його сім’ї, характеристику будинку з елементами експлікацій, його адресу, дані про земельну ділянку і її відведення.

Самі записи у погосподарських книгах визнаються Верховним Судом як акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності (Постанови від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 та у Постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц).

Юридичною основою для мотивації чому погосподарську книгу слід використовувати як основний доказ у визнанні права власності на житловий будинок можна пояснювати так.

Згідно з ч. 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952 – IV від 01.04.2004 року, права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх
державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов:

1) якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, яка затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі Наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним Кодексом України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР передбачала обов’язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), зокрема на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Детальніше про це читайте у статті «Як погосподарська книга допомагає розв’язати житлові війни?»

В.І.Коновал

Алгоритм для проведення реконструкції балкону

Ні для кого не є секретом, що процес заскління балкону громадянами у багатоквартирних будинків відбувається без дозвільно-декларативних документів.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», законодавство у сфері будівельної діяльності та благоустрою виходить із того, що під «реконструкцією балкону» варто розуміти збільшення площі балкону, облаштування металевих або іншого роду кріплень, що тягне за собою втручання у несучі та огороджувальні конструкції вздовж фасадної стіни квартири багатоквартирного будинку.

Крім того, згідно листа Мінрегіонбуду від 20.12.2010 р. № 22-22/3622/0/6-10 «Щодо тлумачення деяких термінів нормативних документів» несучі конструкції сприймають як основні навантаження (власну масу, масу устаткування, людей, снігу, напір вітру, тиск ґрунту на підземні частини будинку або споруди тощо) і передають їх на основу, а огороджувальні конструкції – це будівельні конструкції, що обмежують об`єм будівлі або споруди та призначені для захисту приміщень від температурних дій, вітру, вологи, шуму, радіації тощо.

Внаслідок проведеної реконструкції балкону змінюються його геометричні форми та зовнішній фасад будинку, який було спроектовано за певними архітектурно-планувальними завданнями, що складають єдиний системний характер для всього будинку.

Власне «зміна фасаду» і є червоним маятником для відділів та інспекцій з питань благоустрою. Зміна фасаду будинку – це привід для їхнього звернення до суду із позовом щодо приведення балкону у стан, який існував до здійснення самочинного будівництва.

Вкотре зазначу, що самочинне збільшення балкону та влаштування прибудови до фасадної стіни квартири, яке проведене без декларативно-дозвільних документів не відповідає чинним будівельним нормам і вважається порушенням.

У той час, чіткого перегляду дозвільних документів для реконструкції балкону у законодавстві не визначено.

Враховуючи вищезазначене, наводжу перелік дозвільно-декларативних документів, що необхідні для реконструкції балкону:
1. паспорт опорядження фасаду і його реєстрація;
2. вихідні дані (технічне завдання або проект) на реконструкцію. Іноді вони мають найменування «містобудівні обмеження»;
3. згода всіх співвласників будинку на реконструкцію балкону;
4. згода управляючої компанії або балансоутримувача будинку на реконструкцію балкону;
5. договір оренди землі (якщо прибудова до балкону здійснюється на першому поверсі багатоквартирного будинку);
6. повідомлення державних органів архітектурного нагляду про початок проведення реконструкції балкону, оскільки реконструкція балкону є незначною за класом наслідків відповідальності;
7. погодження відділів архітектури про втручання у фасад будинку;
8. погодження відділів (департаментів) охорони культурної спадщини міськради або держадміністрацій (якщо будинок охороняється як архітектурна пам’ятка).

Детальніше про це читайте у статті «Як правильно здійснити реконструкцію балкону?»

В.І. Коновал

Засмічений міський каналізаційний колектор та квартира. Що спільного?

Засмічений каналізаційний колектор – одна із серйозних міських бід.

Часом буває, що внаслідок аварії каналізаційні стоки безперебійно ллються під сильним струменем води, яка через санітарний вузол та кухонну раковину, піднімаючи рівень нечистот до 40 і більше см, миттєво пошкоджує меблі та побутову техніку.

У найгірших випадках нечистоти можуть навіть вирвати санітарний вузол.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», незважаючи на руйнування та збитки у помешканні від підтоплення, завданого засмічення самопливного каналізаційного колектора, місцевий водоканал не поспішає їх відшкодовувати.

І справа не втім, що водоканал не визнає своєї провини, а у тому, що чи споживач сам був готовий запобігти негативним наслідкам.

Основні ризики зазнати поразки у спорі з водоканалом:
1. облаштування санвузла вище за рівень люка найближчого оглядового колодязя;
2. наявність каналізаційного затвору у системі водовідведення;
3. існування випуску від каналізаційної мережі з підвальних приміщень з уклоном не менше ніж на 20%.

п. 19.28 Державних будівельних норм України (ДБН В.2.5-64:2012) «Внутрішній водопровід та каналізація» передбачають, що санітарні прилади, борти яких розташовані нижче за рівень люка найближчого оглядового колодязя, повинні бути захищені від підтоплення стічною рідиною у разі його переповнення.

Допускається передбачати приєднання відповідного приладу до окремої системи каналізації (ізольованої від системи вище розташованих приміщень) з облаштуванням окремого випуску та встановленням на ньому автоматичної запірної арматури (каналізаційний затвор тощо), що керована за сигналом датчика, який встановлюється на каналізаційному трубопроводі в підвалі (або вмонтований в запірний пристрій), та поданням аварійного сигналу в чергове приміщення або на диспетчерський пункт.

За запірним пристроєм нижче за рухом води допускається підключення каналізації вище розташованих поверхів, при цьому встановлювати ревізії в підвалі на стояку не допускається.

Випуски від каналізаційної мережі підвальних приміщень слід передбачати з уклоном не менше ніж 20%.

Нехтування описаними ризиками – дорога до власних витрат, оскільки водоканал буде звільненим від відповідальності.

Детальніше про це читайте у статті «Засмічений каналізаційний колектор або як біда міста стає бідою квартири?»

В.І.Коновал

Коли місія «стягнути борг» стає нездійсненою

У під’їздах, біля багатоквартирних будинків, біля приватних обійсть, можна спостерігати за інформаційними повідомленнями від органів місцевої влади, виконавців послуг із вивезення побутових відходів із закликами утримуватися від накопичення великогабариту біля сміттєвих майданчиків.

Крім того, на даних інформаційних табличках є нагадування споживачам сплачувати кошти за вивезений негабарит.

Однак, борги за невивезений великогабарит, на жаль, цікавить споживача лише тоді, коли відбувається блокування банківських рахунків або відвідин оселі державним виконавцем.

На жаль, тільки одиниці цікавляться профілактикою утворення боргів, які пов’язанні із стягненням плати за вивіз великогабаритного сміття.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», епоха індивідуальних договорів на вивіз сміття завершується на користь публічних договорів.

І хоч зміни до законодавства про вивіз великогабариту не такі гнучкі у порівнянні із засадами регулювання ринку електричної енергії та природнього газу, все ж до «публічних договорів» на вивіз великогабариту причетна вищезгадана практика.

Виконавцю комунальних послуг достатньо виграти конкурс (одержати рішення виконкому про затвердження переможця), підписати договір з містом, опублікувати вартість по вивезенню негабариту у місцевій газеті і, таким чином, «публічність досягнута».

У наказному провадженні виконавці послуг надають суду документи, які описані абзацом вище. Рішення суду переважно ухвалюються на їх користь.

Вважається, що наказне провадження – це одне із судових проваджень, у якому спір відсутній, оскільки є документи, які на перший погляд, вказують на безальтернативність заперечення від боржника.

Крім того, наказне провадження має суто економічний ефект, адже сума судового збору, який сплачує виконавець, є значно меншою за звичайну ставку cудового збору у цивільних позовах.

Суди, не вагаючись, видають накази про стягнення боргу, які все рідше переглядаються та оскаржуються боржниками. Наказне провадження по стягненню плати за вивезення великогабариту також не стало винятком.

При чому, суд не досліджує чи був взагалі негабарит і чи його вивозили, і чи не вивіз інший виконавець або вивіз його сам споживач.

На тлі зловживань та загальної недовіри «народжується» спосіб, який дозволяє зменшити апетити недобросовісних виконавців і, таким чином, усмирити останніх.

Cеред споживачів набуває популярності механізм звернення до виконавця із заявою (клопотанням) про отримання інформації про обсяг вивезеного великогабариту.

Як демонструє досвід, чим більше таких заяв, тим більше виконавець відмовчується. Деякі споживачі, у порядку Закону України «Про звернення громадян», оскаржують бездіяльність виконавця послуг за відмову в одержанні інформації.

Тобто, банальне звернення по інформацію про вивіз великогабариту може зруйнувати «безспірну мовчанку» для наказного провадження.

Детальніше про це читайте у статті «Плата за вивіз великогабариту або як смирити виконавця послуг»

В.І.Коновал

Ціна холоду в квартирі

Певен, що бодай хтось замислювався над тим чи можливо відсудити моральну шкоду за промерзання у холодній квартирі, яку було вимкнуто взимку від опалення або якій не надавалася послуга із централізованого теплопостачання.

Тему досліджував «Комунальний Лоєр». За твердженням сайту, не здані в експлуатацію секції багатоквартирного будинку, але з підведеними комунікаціями до них, «горе-компанії» пропонують інвесторам прийняти квартири у таких будинках під заселення.
Для легалізації механізму вселення інвесторів та підтвердження факту їх «проживання» у квартирі сторони посвідчують свої наміри підписаним актом. У деяких випадках замість акту видаються довідки від забудовника.

Маючи на руках акти та довідки, інвестори укладають безпосередньо із забудовниками договори на опалення, електропостачання або водопостачання.

Звісно, що прямих договорів споживачі із виконавцями (надавачами) комунальних послуг укласти не зможуть, тому останні стають заручниками своїх забудовників.

Забудовники, усвідомлюючи цю обставину, використовують інвесторів з метою тиску на них, отримання поступливості або грошової наживи, ведуть себе, немов як із заручниками. Трапляється, що погрози припинити надання комунальних послуг переходять у активні дії забудовників.

Залишити взимку квартиру без опалення – це нова реальність, до якої доводиться звикати.

Однак, постраждалі інвестори можуть захистити себе за період «промерзання» у квартирі.

Київський апеляційний суд у справі № 755/2001/21 від 05.08.2021 дав надію покарати кривдників, присудивши з них стягнення моральної шкоди.

Зі свого боку суд моральні cтраждання інвестора оцінив у 20 000 грн. 00 коп.

На думку суду, «діями, що виразилися у припиненні надання позивачці послуг з тепло-енергопостачання, відповідач фактично позбавив позивачку можливості користуватися власним житлом, нормальних побутових умов, оскільки квартира, за відсутності вказаних послуг, cтала непридатною для проживання у ній, зокрема у зимовий період.

Позивачка з метою забезпечення достатнього рівня свого життя змушена винаймати житло……..змушена була нести витрати на придбання продуктів харчування, що не потребують приготування та не підлягають термічній обробці і харчуватися у закладах громадського харчування».

Детальніше про це читайте у статті «20 000 гривень – ціна за холодну квартиру»

В.І.Коновал

Антена розбрату або як уникнути сусідських війн?

Супутникові антени на балконах багатоквартирних будинків – це сьогодні розповсюдженні явища.

Нерідко, що така ситуація призводить до появи сусідських конфліктів та непорозумінь, вирішення яких залежить від знань, де саме має розміщуватися супутникова антена.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», тінь, яка утворилася від розміщеної антени приносить менше біди потерпілим сусідам, аніж стікання води на їх вікно.

У дощову погоду вода, яка стікається від антени потрапляє на скло сусідського вікна. Сама вода не несе загрозу, чого не скажеш про радянські дерев’яні рами. Звісно, внаслідок потрапляння води вони псуються, а власнику спричиняється майнова шкода.

Врегулювати «сусідські розбірки» має право управитель. Останній уповноважений на винесення припису про демонтаж супутникової антени і, головне, має повноваження забезпечити контроль за виконанням такого припису.

Однак, не всі управителі виявляють готовність вникнути у ситуацію і вирішити її на користь мешканця.

Найчастіше такі справи розглядаються у судах, оскільки механізм притягнення порушника до адміністративної відповідальності виявляється менш дієвим на практиці.

Стіна багатоквартирного будинку є його конструктивним елементом, що належить на правах спільної сумісної власності усім власникам квартир. Відповідно мешканець (власник) однієї із квартир потребує згоди від всіх співвласників у випадку, якщо він бажає приєднати супутникову антену до стіни.

Крім того, слід скористатися будівельними нормами, які безпосередньо забороняють самовільно розміщувати антени.
Пункт 5.53 ДБН B.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення» (на зміну яких прийшов пункт 7.6.4 оновленої редакції ДБН. B.2.2-15-2019 з 01.01.2019 року) передбачає, що облаштування антен, зокрема й супутникового телебачення, повинно відбуватися на дахах будинків. Розміщення антен та антенних пристроїв на фасадних стінах та балконах не допускається.
Антени та супутникове телебачення повинно розміщуватися у тих місцях, де вони не погіршують архітектурного вигляду будинку.
Встановлення порушниками антени супутникового телебачення на зовнішній стіні будинку суперечить вимогам державних будівельних норм.

Детальніше про це у статті «Сусідська антена над вікном не вирок»

В.І. Коновал

Перерахунку бути!

Темі перерахунку вартості за ненаданих або неналежно наданих житлово-комунальних послуги присвячено багато матеріалу у мережі інтернет та засобах масової інформації.

Однак, на жаль, вищезазначена тема обмежена оглядом практики застосування законодавства, яке торкається перерахунку.

«Комунальний Лоєр» спробував дослідити детально один із практичних аспектів перерахунку.

Існують випадки, коли рішення, яким затверджувався тариф скасовувався органом, який уводив в дію це саме рішення про тариф або скасування відбувалося на підставі рішення суду.

Що у першому, що у другому випадку добровільно перерахунки вартості житлово-комунальних послуг комунальниками населенню не проводилися, тому що:
1. великий часовий проміжок у датах від моменту введення тарифу до його скасування (сплив позовної давності);
2. неоднозначний підхід державних органів з питань аудиту та органів із контрольно-ревізійними повноваженнями щодо тих комунальників, які добровільно проводять перерахунки;
3. позиція судів, яка полягала у тому, що перерахунки з підстав скасування тарифів не можуть проводитись, оскільки на час формування платіжок тариф був чинним;
4. відсутня воля у комунальних підприємствах (особливості бухгалтерського обліку по такому перерахунку або можливість вчинення перерахунку в умовах збитку по підприємству);
5. відсутність контролю у профільних департаментах з питань житлово-комунального комплексу;
6. відсутність «юридичної чистоти» у постановах Кабінету Міністрів України та наказах міністерства з питань регіонального розвитку та житлово-комунальних послуг по процедурі проведення перерахунку.

Це були 6 основних «китів», які гальмували процес перерахунку, хоча є ще багато інших причин.

Незважаючи на загальноукраїнську тенденцію, окремим громадянам такі перерахунки плати житлово-комунальних послуг здійснювалися на підставі рішень та ухвал Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ України (до часів його реформування).

Наявність рішень від цієї судової установи щодо зобов’язання комунальників провести перерахунок плати внаслідок втрати чинності рішення, яким вводився тариф стала відправною точкою у поетапному виправленні негативної загальнодержавної тенденції.

Процес зміни існуючих парадигм щодо перерахунку плати відбувався занадто повільно. Перерахунки на підставі рішень судів проводились індивідуально і тільки по особових рахунках скаржників.

Із 2019 року ситуація покращилась, оскільки Верховний Суд вже не міг не помічати великий пласт цієї проблеми і у справі № 757/31606/15-ц від 16.01.2019 дуже обережно висловився про те, що позивач мав право на перерахунок, а судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню.

Помітним є той факт, що вищезазначений висновок залишився без аргументації та без пояснення.

Крім того, Постанова залишила питання без відповіді «чи всім споживачам варто робити перерахунки чи тільки скаржникам». У такий спосіб вона підстрахувала комунальників.

Відслідкувати кожне рішення регулятора, яким вводиться тариф по кожній із комунальних послуг дуже важко і не завжди є можливим, навіть для тієї людини, яка оперує ними щодня.

Між іншим причиною цього є також, на жаль, різне розуміння судами понять щодо «зміни нормативно-правового акту» або «виклад його у новій редакції» після настання певного юридичного факту.

Детальніше про це читайте у статті «Терниста дорога у перерахунку»

В.І.Коновал

Муфтовий вентиль – межа між водоканалом та споживачем

Проблеми, що виникають навколо осідання житлового фонду спонукають мешканців будинків та надавачів послуг з водопостачання та водовідведення шукати «юридичну межу» у відповідальності між ними.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», у технічному обслуговуванні систем водовідведення та зливової каналізації точкою розподілу для каналізації вважається найближчий до будівлі оглядовий колодязь.

Водночас розмежуванням за точкою розподілу між внутрішніми та зовнішніми водопровідними мережами є муфтовий вентиль, який розміщений у місці приєднання до водопровідної мережі.

Водоканали, як виробники послуг з централізованого водопостачання та водовідведення обслуговують внутрішньоквартальну водопровідну мережу і частину водопровідного вводу до мережі водопостачання до муфтового вентилю у оглядовому колодязі, а після муфтового вентилю функція з обслуговування водопровідної мережі лежить «на плечах» управляючої компанії або ОСББ.

Найчастіше спори виникають у тій ділянці трубопроводу, яка знаходиться після муфтового вентилю і до ділянки трубопроводу в будинок.

За канонами Правил користування системи комунального водопостачання та водовідведення для надання послуг з обслуговування позабалансових частин водопроводу будинку має бути укладений договір між управляючою компанією (ОСББ) та водоканалом.

На практиці у багатьох будинках таких укладених договорів із водоканалами на обслуговування позабалансових частин водопроводу немає, і це дає судам право «робити знижку» у стягненні майнової шкоди з водоканалу, оскільки на переконання судової гілки влади, забезпеченість споживачів циркуляцією води повинно відбуватися у справній зовнішній та внутрішній водопровідній мережі.

Як приклад можна навести «свіже» рішення суду апеляційної інстанції (Постанова Центрального апеляційного господарського суду, справа № 904/160/19 від 26.07.2021).

Слід зазначити, що у таких справах судово-будівельна експертиза не дає відповіді на питання «до кого труба ближче», подібно, як не надає відповіді на такі питання:
1) яким чином переповненість вигрібної ями опадами впливає на замочування грунту біля будинку?;
2) як саме зсув грунту (за умов наявності схилів, складної рельєфної ділянки) впливає на осідання будинку або яка його роль?;
3) як встановити втрату стійкості фундаменту будинку?

Із сказаного випливає, що укладення договору на обслуговування позабалансових частин водопроводу у будинку знизить ризик отримати «знижки» від водоканалу у справах про відшкодування майнової шкоди.

Детальніше про це читайте у статті «Юридичні тонкощі внутрішньоквартальної водопровідної мережі»

В.І.Коновал

Зниклі наймачі квартир- борги для громади

Співіснування комунальних квартир у багатоквартирному будинку, де утворено ОСББ ще та проблема.

Особливо ситуація стає гострою, що внаслідок несплати наймачами комунальної квартири плати за послугу з утримання будинку (послугу з управлінням), оскільки ОСББ доводиться фінансові втрати по будинку покривати за рахунок додаткових внесків.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», на пошук наймачів, які фактично у будинку не проживають ОСББ витрачає багато зусиль та коштів, тому й не дивно, що майнові вимоги по сплаті заборгованості ОСББ пред’являє саме територіальній громаді.

Проте, довести те, що очевидно власником комунальних квартир у ОСББ є територіальна громада в особі місцевої ради, не завжди просто, зважаючи на те, що інформація у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині пошуку по будинку чи квартири не містить відомості про її власника.

Навіть, якщо у архівних відділах пощастить знайти рішення місцевої ради про передачу в користування квартири під певне комунальне підприємство або профільному соціальному департаменту для обслуговування та управління, відповідачем громада в особі місцевої ради або в особі її структурного підрозділу не будуть.

І суть не тільки у складнощах, які пов’язані із пошуком документів, а у встановленні особи наймача (наймачів) «боргової квартири».

Будь-яка згадка про наймачів у документах ради автоматично виключить громаду з врегулювання питань, пов’язаних зі стягненням заборгованості.

Крім того, судова практика у відповідь на описану проблему зводиться до того, що потрібно ретельно шукати наймача, коли про нього вже нічого не знає місцева рада.

Детальніше про це читайте у статті «Борг громади – тягар для наймачів»

В.І. Коновал

Безгосподарські теплові мережі: облік чи рейдерство?

Безгосподарські теплові мережі – одна із найважливіших проблем сучасних міст.

Особливо проблема безгосподарських теплових мереж чуттєва саме для міських рад та їх виконкомів міст районного значення. Інколи ситуація загострюється настільки, що між міською та обласною радами виникають конфлікти та затяжні протистояння.

Як пише «Комунальний Лоєр» логіка міської ради та її виконавчого комітету в частині передачі на баланс комунальних підприємств, установ, організацій теплової мережі полягає у тому, що, якщо зареєструвати теплову мережу як об’єкт нерухомого майна у власність міста неможливо з точки зору Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 року, то цілком виправдано закріпити за обслуговуванням або передати в оперативне управління безхазяйну ділянку теплової труби юридичній особі, яка має зареєстроване право користувача земельної ділянки (принцип, у кого на землі – того і морока).

Для більш впевненого «юридичного» забарвлення позиції місцевих рад супроводжуються наступними аргументами:
1. будівництво теплових мереж (йдеться про мережі у місті) забезпечувалося місцевими тепловими господарствами, їх структурними одиницями, колгоспами, радгоспами, кооперативами та громадськими організаціями. Звісно, що з часу будівництва згадки про мережі теоретично могли бути описані у статутах та установчих документах вищеперерахованих організацій, які надають «легітимні сподівання», що будівництво та передача теплової мережі була виконана з дотриманням духу та букви закону;
2. теплові мережі є складовою частиною будівлі та споруд (пропозиція розглядати теплову мережу та об’єкти, які є необхідними для її функціонування не як окремі матеріальні об’єкти, а як виключно комунікації до будинку).
Ці та багато інших міфів руйнуються одним документом.

Кабінет Міністрів України у 1991 році прийняв Постанову «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» № 311, якою затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Даною Постановою стверджується, що розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів за участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.

Цією Постановою закріплено також положення про те, що власністю областей, є зокрема, теплове господарство, до якого зараховано: майновий комплекс підприємств та об`єкти виробничих об`єднань теплового господарства (підприємства теплових мереж, котельні, бойлерні тощо), ремонтно-будівельні, автотранспортні та інші підприємства й організації, що обслуговують або пов`язані з організацією виробничої діяльності підприємств теплового господарства.

Тобто, теплове господарство передано у комунальну власність областей.

Тому без погодження та без рішення обласних рад стосовно можливості передачі теплових мереж місту цілком ймовірно, що самостійні дії міських рад та виконавчих органів, у частині визначення балансоутримувача теплових мереж, будуть об’єктами судового контролю.

Детальніше про це читайте у статті «Як повернути теплову мережу від рейдерів?»

В.І.Коновал