Немаєш договору-готуй гаменець!

З року в рік ловиш себе на думці, що проблему поводження із побутовими відходами органи влади та місцевого самоврядування вирішують тільки у площині «штрафів», оминаючи мороку з пошуком коштів та побудовою екологічних модулів з переробки сміття.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», притягти до адміністративної відповідальності громадян та юридичних осіб органам державної влади, органам місцевого самоврядування стає із кожним роком все легше.

Достатньо того, щоб комунальне підприємство «певний спецтранс» перевірило свою абонентську базу, а потім, викликавши до себе маніпулятивно за якусь дрібницю, складе протокол про правопорушення частини 1 статті 152 КУАП, доповнивши запис певним пунктом із Правил благоустрою території села, селища, міста.

За наслідком складення протоколу адміністративна комісія виконавчих комітетів певної ради виносить рішення (постанову) про накладення стягнення.

Виглядає дещо дивним, що суди відмовляють у позові «порушникам» про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Юридичним фундаментом подібних рішень судів стали ті ж «підходи» уповноважених осіб при створенні «правової норми».

Приміром, формула «відсутність договору на поводження з побутовими відходами=порушення законодавства у сфері благоустрою=порушення законодавства про відходи та житлово-комунального господарства» пояснюється таким чином.

Статті 10, 12, 17, 20, 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», частина 1 статті 25, cтатті 35-1 Закону України «Про відходи» зазначають про те, що правила благоустрою населеного пункту-це нормативний акт, яким передбачаються вимоги в облаштуванні території населеного пункту. Вони є обов’язковими до виконання та дотримання громадянами, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форми власності та підпорядкування.

Мотивувальна частина додатково також супроводжується із посиланням на статтю 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та на Постанову Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 № 318, якою затверджені Правила надання послуг з поводження побутовими відходами у новій редакції.

І все ж, якщо за Правилами благоустрою на підприємців, фізичних осіб, бюджетних установ, тощо покладений обов’язок підтримувати благоустрій шляхом забезпечення та виконання Правил самостійно або шляхом укладення договору із спеціалізованою організацією, то за відсутності такого договору перераховані особи вважатимуться порушниками Правил благоустрою.

При чому, суди не досліджують питання «чи є у пунктах Правил рядочки, які вказують, що за відсутності договору про поводження з побутовими відходами винних осіб притягують до адміністративної відповідальності», обмежуючись тим, що за не укладення договору, особа порушує пункт у якому описаний обов’язок, на свій вибір забезпечувати дотримання всіх вимог по благоустрою двома способами:
1. самостійно;
2. залучення на договірних засадах спеціалізовані організації у сфері вивозу побутових відходів.
Не менш важливий нюанс і в тому, що навіть, якщо орендар не має відповідного пункту у договорі, а власника об’єкта нерухомості ні комунальники, ані адміністративна комісія знайти не можуть, щоб скласти протокол та винести рішення (постанову) про адміністративне правопорушення, то цілком можливо, що крайнім буде орендар, адже притягуються до відповідальності всі без виключення громадяни та юридичні особи за порушення Правил благоустрою.

Про юридичну чистоту і мови бути не може.

Детальніше про це читайте у статті «Штраф за відсутність договору або свобода новим трендам»

В.І.Коновал

Квартплата в умовах донарахування

Про процес переходу управління багатоквартирними будинками від комунальних підприємств до «рук управителя» важко назвати «безболісним».

Звісно, що питання виникають навколо ціни послуги за квадратний метр, і особливо, коли йдеться про нібито таку «компенсацію» комунальникам за важкі часи надання послуг з утримання.

Іноді комунальники прагнуть реваншувати, взявши за зброю відоме всім «донарахування».

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», джерело таких спорів, викликане тривалою дією у договорах економічно необгрунтованого тарифу на послугу з утримання будинків, тому зважаючи на те, що за Законом України «Про житлово-комунальні послуги» переукласти завершені у часі договори з утримання будинку стало неможливо, відтак окремі комунальні підприємства відчули «свободу» дій, зважаючи на відсутність державного регулювання вже неіснуючої послуги з утримання будинків.

З огляду на те, що до суми компенсації за зайві місяці обслуговування комунальному підприємству необхідно сплачувати податки та збори, зокрема і ПДВ, тому суми, які намагаються стягнути колишні комунальники є «космічними» для будинку або для ОСББ.

Здебільшого, комунальні підприємства, пред’являючи позов, мотивують їх тим, що:

1) у зобов’язальних правовідносинах мешканців будинку із комунальними підприємствами, а новоутворене ОСББ не є стороною у справі, оскільки правовідносини кожного власника квартири у багатоквартирному будинку є окремими зобов’язальними правовідносинами;
2) на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питань застосування прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», згідно якого було б розтлумачено словосполучення «здійснити остаточне нарахування» плати за послуги відповідно до їх обсягів.

А як проводити нарахування у тих випадках, коли послуга з утримання надавалася у нетарифному регулюванні?

І де шукати ринкову складову послуги з утримання будинків у послузі управління?

Відповідь на це не дає навіть судова практика.

Тому актуальне питання залишається відкритим для обговорення, пропозицій та способів вирішення проблеми.

Детальніше про це читайте у статті «Донарахування за послугу з утримання будинків: ринок чи збиток?»

В.І.Коновал

“Сухим із води” за порушення законодавства про відходи

Кожен потенційний правопорушник прагне уникнути відповідальності. Правопорушники законодавства у сфері поводження з відходами теж не стали винятками із цього ганебного правила.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», окрім популярних підходів, які на практиці використовуються для звільнення порушників від адміністративної відповідальності, типу твердження останніх про відсутність підпису у протоколі та без зазначення інспектором про це у акті, не здійснено інспектором відбору проб, опису географічних координат порушення без взаємозв’язку із місцем вчинення діянь тощо, порушники все частіше вдаються до «хитрих» методів боротьби з державними екологічними інспекторами.

Одним із таких способів є прагнення «оминути» застосування нормативного акту, який вказано державним інспектором в акті про порушення.

Для прикладу, не всі міські звалища твердих побутових відходів (далі – ТПВ), які створювалися у радянські часи і функціонують на сьогодні мають проект, інженерне забезпечення, устаткування, механізми, тому у зв’язку із цим не визнаються законодавством як «полігони».

Джерелом регулювання питань, які пов’язані з функціонуванням звалищ є Наказ Міністерства будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства України від 10.01.2006 року за № 5 «Рекомендації з удосконалення експлуатації діючих полігонів та звалищ твердих побутових відходів».

Мета прийняття Рекомендацій пояснювалась Міністерством для удосконалення експлуатації звалищ твердих побутових відходів (ТПВ), незалежно від їх підпорядкованості, які не мають проектів, роботи на яких виконуються з порушенням технології захоронення ТПВ, а персонал не забезпечений необхідними санітарно- гігієнічними умовами.

Не дивлячись на те, що Наказ № 5 прийнятий під найменуванням «Рекомендації», він визнається судами як підзаконний нормативний акт.

Якщо уважно ознайомитись із Рекомендаціями, то можна помітити, що в тексті Наказу № 5 вживається словосполучення «полігон (звалище)», тобто Міністерство на час розробки даних Рекомендацій вважало, що між полігоном та звалищем можна «юридично поставити знак дорівнює» або ці слова є синонімами.

Однак судова практика розмежовує поняття «звалище» та «полігон». І цією «відмінністю» є той самий відсутній на звалищах проект, інженерне забезпечення устаткування, механізми.

Такі висновки суди роблять з огляду на застосування Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства № 435 від 01.12.2010 «Правила експлуатації полігонів побутових відходів».

За положеннями цих Правил активні полігони або ті, які вводяться в експлуатацію повинні мати перелік документів, який мають, приміром, об’єкти будівництва, адже у Правилах наявне посилання на Постанову Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 «Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів».

Проте, не зазначення державним екологічним інспектором у акті про порушення вказівки або на Правила експлуатації полігонів, або на Рекомендації, або зазначення Рекомендацій замість Правил, чи навпаки Правил замість Рекомендацій дають реальні шанси уникнути порушнику відповідальності.

Помилка у виборі нормативного акту коштує надто дорого. Немає різниці, у якому місці було виявлено порушення чи то на звалищі, чи то на полігоні твердих побутових відходів, порушення завжди буде «порушенням».

Детальніше про це читайте у статті «Як дрібниця впливає на звільнення від відповідальності?»

В.І.Коновал

Кондиціонер на фасаді будинку або ціна такої свободи

Здавалося, що у спеку немає нічого кращого, аніж у своїй оселі мати «куточок прохолоди».

Пересічний споживач не замислюється над тим, що окрім фінансової можливості на придбання йому кондиціонера, останньому потрібно мати і «легітимну спроможність» на облаштування кондиціонера на фасаді будинку.

Як стверджує «Комунальний Лоєр», Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджені Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, норми якого безпосередньо не регулюють питання встановлення кондиціонерів на фасадах будинків, свого часу дали можливість місцевим радам розробити положення про порядок розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах та зовнішніх частинах будинків.

Розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах та зовнішніх частинах будинків відбувається після одержання дозволу.

Вищезазначені положення затверджуються органом місцевого самоврядування для уникнення спотворення зовнішнього вигляду або концепцій історичних ареалів у певних частинах міст.

Cлід зазначити, що «масового явища» такі положення по всій країні не набули, однак якщо уважно ознайомитись із місцевими правилами у сфері благоустрою, то цілком можливо знайти між абзацами, пунктами, підпунктами місцевих правил присвячений певний рядок регулюванню процесу встановленню кондиціонерів на фасадах будинків.

Інколи у рішеннях виконкомів, які колись унормовували дозвільні процедури по переобладнанню та переплануванню жилих приміщень, також можна знайти процедурний механізм одержання дозволу на встановлення кондиціонера.

Незважаючи на те, що прямого взаємозв’язку між повноваженнями органів місцевого самоврядування, виражених у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» та порядком розміщення кондиціонерів на будинках немає, однак суди у цьому жодних проблем не бачать.

Загальна норма статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка абстрактно каже про право місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення з питань житлово-комунального господарства ніяк не поєднується із повноваженнями регулювати питання встановлення кондиціонера.

Напевно, що логіка судового бачення проблеми порядків по встановленню кондиціонерів тяжіє до законодавства по благоустрою, яке значно підсилює Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій і цим, мабуть, пояснюється «судова поверховість» при аналізу протоколів складених на власників квартир у багатоквартирних будинків за порушення статті 150 Кодексу України про адміністративне правопорушення (відповідальність за порушення правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під’їздів, придомових територій, порушення правил експлуатації жилих будинків, приміщень та інженерного обладнання).

Разом з тим, не беручи до уваги «легітимність» Положення про встановлення кондиціонерів, але водночас слідуючи їм, є реальна можливість бути звільненим від адміністративної відповідальності, адже Положення не є взірцем досконалості.

Наприклад, від уповноваженої особи виконкому до мешканця певної квартири будинку надійшла вимога демонтувати самовільно встановлений кондиціонер, то знявши той кондиціонер, можна залишити повислий на фасаді кронштейн, оскільки він не є складовою кондиціонера або його технічним елементом.

Отже, велике поле для маневрувань залишається.

Детальніше про це читайте у статті «Бюрократичні тонкощі встановлення кондиціонера на фасаді будинку».

В.І. Коновал

Коли затоплення не страшне

Кожен із нас чув або хоча б мав справу, яка пов’язана із підтоплення квартир або офісного приміщення.
Звісно, що ситуація неприємна ще й тим, що окрім прибирання та рахування втрат, потерпіла людина змушена доводити свою «потерпілість» у судах, вимагаючи за це стягнення збитків.

І на практиці ці справи далеко не із легких, оскільки існують способи, які дають можливість «винуватцю» уникнути відповідальності.

Як пише «Комунальний Лоєр», офісні приміщення, які здаються у найм приватним компаніям, часто мають справу з проблемою підтоплення, особливо коли йдеться про приміщення, які знаходяться у багатоквартирних будинках.

Вирішуючи спори орендодавців з орендарями, окреслились певні тенденції (способи) щодо уникнення для недобросовісних орендодавців юридичної відповідальності у вигляді відшкодування майнових втрат, завданих внаслідок підтоплення.

1. Відповідальний за підтоплення не орендодавець, а управитель разом з мешканцями квартир

Перша тенденція має успішне застосування у тому випадку, якщо орендодавець є власником нежитлового приміщення.
Незалежно від того, чи укладений орендодавцем договір з управляючою компанією відповідальність за підтоплення він розділятиме між мешканцями.

Звісно, що залучити до справи у якості співвідповідачів всіх власників квартир, у тих будинках, де не утворено ОСББ, суду не вдасться.

Така процесуальна дія для учасників справи малоймовірна і витратна, тому є всі шанси справу «затягнути та розвалити». Господарські суди таку схему апробували.

Якщо розглядати ситуацію під кутом «управитель-власник (орендар)», то відповідальності за підтоплення приміщення орендарю можна уникнути, якщо:
1) довести, що управитель не проводив своєчасно профілактичні огляди покрівлі (наприклад, відсутні записи у журналі, потребу у поточному ремонті управитель не порушував на зборах або у іншій спосіб її не згадував при формуванні кошторису);
2) управитель відповідальний за договором, тому мав реагувати на претензії (це той випадок, коли через значну кількість запланованих витрат на будинки витрати управителя були переспрямовані на інші потреби у будинку).

Цей спосіб не буде працювати, якщо власник приміщення виступав у ролі колишнього управителя або проблема розглядається під кутом «управитель-ОСББ».

Практика знає випадки, коли ОСББ уникало відповідальності у тому разі, якщо останнє вело «судову війну» із власником приміщення як колишнім його управителем у площині витребування технічної документації на будинок.

Чим ближча дата підтоплення приміщення до дати реєстрації ОСББ, тим шанси ОСББ не відшкодовувати витрати управителя на проведення ремонтних робіт значно збільшуються.

2. Замість укладення договору на відшкодування витрат на утримання будинку у договорі оренди прописують «функціонування системи забезпечення»

Виписування у договорі оренди окремим пунктом «функціонування системи забезпечення» має на меті юридично оминути дію Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджено Наказом Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005 (далі – Правила утримання жилих будинків).

Для прикладу, у договорі оренди під «системами забезпечення» сторони розуміють кондиціювання та вентиляцію, водопостачання та енергопостачання, cигналізацію.

Водночас «водовідведення» окремо у договорі оренди не виписувалося, а тому відповідальності за підтоплення і бути не може у орендодавця.

Хибність даного способу можна довести у тому випадку, якщо наголосити на тому, що до систем забезпечення відносяться усі системи, а їх перелік не є вичерпним.

3. Модернізація системи зливостоків належить до виду робіт, які використовуються у капітальних ремонтах

Іноді у актах залиття комісія робить запис, що потрібно провести «модернізацію системи зливостоків».

Якщо слідувати Правилам утримання жилих будинків, то роботи поточного ремонту може враховувати окремі із них, які класифікуються як капітальні ремонти (крім тих, які передбачають заміну та модернізацію конструктивних елементів будівлі).

Для того, щоб спростувати 3ій спосіб і не дати можливості уникнути відповідальності за підтоплення приміщення варто пам’ятати, що експлуатація будинку охоплює нагляд і контроль за системою водовідводу та очищення дахів від снігу.

Приміром, при огляді водовідвідних улаштувань варто проконтролювати:
-справність та чистоту жолобів;
-справність та чистоту водоприймальних лійок;
-місця сполучення із покрівлею;
-стан водовідвідних пристроїв після злив.

Тому Правилами утримання жилих будинків до дефектів відносять:
-скупчення бруду в настінних жолобах;
-утворення полоїв у жолобах, лійках і трубах;
-засмічення відкритих випусків.

Доведеться пояснювати суду та іншим учасникам судового процесу, що модернізацію системи зливостоків будинок не так потребує, аніж постійного контролю за чистотою та справністю жолобів, водопровідних лійок.

Детальніше про це читайте у статті «3 способи уникнути відповідальності за підтоплення приміщення»

В.І.Коновал

Яка ж вона міжбудинкова розподільна мережа?

Відома всім аксіома: «Все починається з малого». Торкається вона і конкуренції, яку прагнуть побудувати цивілізовані країни світу, зокрема і наша держава. При чому, конкуренція починається не із великих ринків, а, приміром, зі звичайного будинку.

Ні для кого не є секретом, що інтернет-провайдери борються за розширення споживчої мережі та прагнуть отримати право на розміщення обладнання у будинку.

І досягають поставленої мети інтернет-провайдери будь-якою ціною та будь-яким способом.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», хід та результати комерційних спорів між провайдерами, а також наслідки оскарження дій та бездіяльності Антимонопольного Комітету України та його територіальних органів дозволили висвітлили існування хронічної проблеми, яка, на жаль, до цього часу залишилася поза увагою судів.

Здебільшого новозбудовані багатоквартирні будинки належать до груп будинків певного забудовника.

Щоб відрізнити будинки за стилем, вартістю, рівнем комфорту вони мають родове найменування, яке супроводжується додаванням до найменування перших двох перших літер «ЖК» (житловий комплекс).

Водночас сам забудовник, як юридична особа, може не один раз протягом своєї діяльності реорганізуватися, перетворитися та увійти до групи інших компаній.

Ймовірно, що після введення певної із секцій житлового комплексу у експлуатацію (йдеться про окремий багатоквартирний будинок) непроданий актив може також відчужуватися іншій компанії, що не дивно, якщо із групи багатоквартирних будинків (житлового комплексу) кожна із компаній-партнерів забудовника або його кредиторів стануть власниками.

Тобто, під одним ЖК із шести будинків цілком можуть функціонувати 3 або 4 компанії.

І кожний із власників розподільної мережі багатоквартирного будинку юридично спроможний посилатися на відсутності у нього технічного доступу на приєднання кабельної каналізації електрозв’язку інтернет-провайдеру, а аналога або іншого сприятливого механізму, який би він застосував до заявника, щоб приєднати його кабельну каналізацію до розподільної мережі будинку у нього немає.

Таким чином, «власники розподільних мереж окремих багатоквартирних будинків» перебувають не у полі зору Антимонопольного Комітету України, а доводити окремо, що є змова або відбувається «паперовий футбол» вкрай складно та нереально.

Слід зазначити, що за інших обставин єдиний власник секцій (колишній забудовник) житлового комплексу використати подібні «аргументи» перед контролюючим органом не зміг би, оскільки технічну можливість відразу знайшли на вільних секціях житлового комплексу.

Вирішити дану проблему допомогло введення у законодавство терміну «міжбудинкова розподільна мережа».

Закон України «Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики» від 07.02.2017 № 1834-VIII та Правила надання доступу до інфраструктури будинкової розподільчої мережі, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2018 № 611 не визначають такого поняття, обмежуючись виключно «будинковою розподільною мережею».

Іншою практичною проблемою є помилкове застосування змісту «інфраструктури будинкової розподільної мережі» та «інфраструктури кабельної каналізації».

Незважаючи на те, що це різні поняття, які тісно між собою пов’язані в одному нормативному документі, іноді це буває юридичним механізмом для відмови провайдерам у доступі до будинкової мережі через «неправильне розуміння позивачем запиту на приєднання».

Детальніше про це читайте у статті «Міжбудинкова розподільна мережа і де її шукати?»

В.І.Коновал

Абонплата за обслуговування лічильників-трюк чи спосіб триматися на плаву?

Вже не один рік як споживачі сплачують виконавцям комунальних послуг абонентський внесок на обслуговування лічильників.

Водночас виконавці послуг в силу приписів частини 1 статті 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» № 2119 – VIII від 22.06.2017 абонплату споживачів змушені перераховувати операторам зовнішніх інженерних мереж.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», що в описаному вище «перерозподілі» не може бути ніяких складнощів, однак у реальності все виглядає зовсім інакше.

З метою зберегти господарський інтерес у комунального підприємства над коштами споживачів, які акумулювалися у вигляді абонентської плати, окремі виконавці комунальних послуг прагнуть знайти спосіб, щоб виграти час та «затримати» відтік грошової маси.

Усвідомлюючи, що оператор зовнішніх мереж може звернутися до суду з вимогами укласти договір на відшкодування витрат на абонентське обслуговування лічильників, ті ж комунальники вирішили протестувати українське законодавство на міць з урахуванням їхніх напрацьованих підходів.

Постановою Кабінету Міністрів України № 447 від 13.06.2018 затверджено Примірний договір про перерахування виконавцем комунальної послуги оператору зовнішніх інженерних мереж сплачених споживачами комунальних послуг та власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/ або гарячого водопостачання, внесків за встановлення вузлів комерційного обліку.

За ч. 2 ст. 179 Господарського кодексу України, примірні договори, які розробляються Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими органами влади затверджуються як зразки договорів, які носять рекомендаційний (не обов’язковий) характер.

Примірні договори за вказаною ст. 179 Господарського кодексу України містять тільки орієнтовні умови. Саме тому, користуючись вищезазначеною нормою Господарського кодексу України, певні комунальники на адресовані їм договори від операторів зовнішніх інженерних мереж готують протокол розбіжностей.

Справа не у змісті та формі Примірного договору. Суть розбіжностей полягає у фінансових питаннях.

Тому комунальники прагнуть змінити деякі пункти договору про перерахування витрат.

Здебільшого у протоколі розбіжностей пропонуються для включення у договір такі положення:

1. обсяг коштів, що перераховуються оператору зовнішніх інженерних мереж щоквартально розраховуються на підставі інформації про кількість будинків та тарифу, який встановлюється органом місцевого самоврядування;
2. обсяг коштів, що перераховується виконавцям комунальних послуг оператору зовнішніх інженерних мереж становить 100% від загальної суми внесків, що надійшли на рахунок виконавця;
3. включити розрахункові витрати на пов’язані з виконанням робіт зі збору та перерахуванням внесків від споживачів;
4. перерахування коштів, які одержані від споживачів у вигляді абонплати здійснюється у міру зарахування коштів на рахунки виконавця комунальних послуг.
Можливо прийоми від комунальників по несплаті витрат операторам зовнішніх інженерних мереж запрацювали у майбутньому, однак Постанова Кабінету Міністрів України № 477 виписала також і Порядок перерахування коштів виконавцями комунальних послуг, не обмежуючись тільки Примірним договором.

Згідно Постанови № 477 обсяг коштів, що перераховуються виконавцем оператору зовнішніх інженерних мереж відповідно до вимог цього Порядку, становить 100 відсотків загальної суми внесків, що надходять на рахунок виконавця від споживачів та власників (співвласників) приміщень.

Тобто, пункт 9 Порядку перерахування коштів, який затверджений Постановою Кабміну руйнує всю тактику комунальників.

Згаданий пункт 9 Порядку перерахування коштів був також предметом і судового розгляду. Судове розуміння пункту 9 Порядку перерахування коштів пішло ще далі.

Так, якщо комунальне підприємство не отримує коштів від споживачів у вигляді плати за абонентське обслуговування лічильників, то останнє самостійно шукає фінансові джерела покриття витрат для операторів зовнішніх інженерних мереж.

У свою чергу, контроль за платіжною дисципліною споживачів лежить на «плечах» комунальників.

Детальніше про це читайте у статті «Війна за внески на абонентське обслуговування лічильників»

В.І.Коновал

7 способів втекти від відповідальності за прорив ливневої каналізації

Ливнева каналізація – ще одне із «слабких» місць комунальної міської мережі.

Здавалося, що розібратися у вказаній проблемі, на перший погляд, дуже легко, однак, якщо відбувається затоплення підвального приміщення у будинку, який знаходиться поблизу шосе виявляється не все так однозначно.

Тема набуває актуальності ще й тоді, коли у затопленому приміщенні велася бізнес активність.

Ситуацію вивчав «Комунальний Лоєр».

Незважаючи на те, що підвальні приміщення знаходяться у будинках найближчих до шосе, представники постраждалих та адвокати «правильно» визначають відповідачів по справі та пред’являють позови саме до управлінь (департаментів) житлово-комунальних господарств виконкомів або комунальних підприємств, яким на баланс по акту було передано міську зливову каналізацію (каналізаційні колодязі).

Як стверджує сайт, не завжди міська зливова каналізація передається тільки водоканалам. Це може бути інше комунальне підприємство, яке знаходиться у підпорядкуванні міста типу «шляхремонтбуду», у якого повноваження із утриманням мереж зливової каналізації далеко не основні.

Однак, правильно визначившись із відповідачами у справі, на практиці це зовсім не означає, що «винуватці будуть покарані».
Способами, які дають можливість балансоутримувачу трубопроводів ливневої каналізації уникнути відповідальності є:
1) зливова каналізація проходить по краю дороги і приймає стічні води з проїжджої частини;
2) балансоутримувач не має жодного відношення до будинкової каналізаційної мережі;
3) представник балансоутримувача не брав участі у комісійному обстеженні ділянок підтопленого будинку;
4) прибудинкову територію обслуговує управитель або ОСББ;
5) у договорах страхування «прописані» положення про те, що для отримання відшкодування потерпіла сторона повинна надати довідку, у якій записана причина залиття, а саме від водоканалів або теплокомуненерго (ТЕЦів) або довідку про те, що вплив рідини у приміщенні не пов’язані із аварійними проблеми мереж;
6) причина підтоплення – це танення снігу або короткочасні зливи;
7) у акті підтоплення записано рекомендацію «провести очистку трубопроводу ливневої каналізації» без конкретики щодо «причини залиття» і хто відповідальний за усунення наслідків.

Вищеперераховані причини є зручною тактикою для комунальних служб уникнути відповідальність за пошкодження трубопроводу ливневої каналізації.

Крім того, наявність страхового акту, акту огляду пошкодженого майна, звіт про незалежну оцінку пошкодженого майна та акт обстеження підтопленого будинку не означає «готовність доказової бази», яка на ура буде сприйнята судом.

Найкраще діяти у таких ситуаціях – це діяти на випередження:
1) проконтролювати, щоб у актах із обстеження будинку після прориву трубопроводу ливневої каналізації було зазначено причину залиття, а не рекомендації або ще якість побажання по приведенню території у належний санітарний стан;
2) документально бути впевненим, що ливнева каналізація перебуває у відповідача балансоутримувача;
3) зібрати дані по прибудинковій території (відомості із земельного та містобудівного кадастру, схеми або плани кварталу або мікрорайону), отримати письмові відповіді щодо наявності або відсутності каналізаційних колодязів на прибудинковій території;
4) не зайвим буде звернутися до метеорологічних служб щодо інформації по кількості опадів, а також звернутися із заявами до виконавців послуг із водо-теплопостачання та водовідведення щодо викликів по аварійних випадках у будинку.

Детальніше про це читайте у статті «Як зробити ОСББ крайнім за пошкодження ливневої каналізації?»

В.І.Коновал

Правопорушник за замовчуванням чи несанкціонований відбір газу?

Інколи бувають ситуації, коли через свою необачність можна легко стати порушником законодавства. І для цього достатньо не лише нічого не робити, нічого не демонструвати, у ніщо не вникати та, навіть, не прагнути бути «глибоким фахівцем», але й не розуміти, що відбувається насправді.

Вищезазначений абзац вдало пояснюється на прикладі проблеми, яка пов’язана із кваліфікацією газовиками правопорушень у частині несанкціонованого відбору природного газу.

Так, без жодних труднощів газовики мають можливість визнати Вас порушником законодавства.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», під приводом інвентаризації газового лічильника газовики часто у приватних оселях шукають вварені труби у місцях близьких до розподілу газу, які б засвідчували втручання споживача у газову мережу.

Звісно, втручання у газові мережі є вже достатньою підставою для оператора системи розподілу газу кваліфікувати дії побутового споживача як несанкціонований відбір природного газу, незважаючи на те, чи був видимий відбір газу, чи його не було на момент виявлення.

Практика знає багато випадків, коли фахівці газзбутів або компаній із розподілу газу відривали шпалери у будинках побутових споживачів, розбирали газові фільтри, вибивали частину стіни у пошуках «замурованої труби».

Однак, навіть якщо спеціалісти виконавця послуг із розподілу газу і знаходять докази, так званого «несанкціонованого відбору природного газу», не завжди можна однозначно стверджувати, що власник житлового будинком є завідомо крадієм газу.

У житті трапляються різні ситуації, а тому споживач може і не знати заздалегідь, що він є «визначеним порушником». Достатньо навести приклад проживання одинокої вдови у будинку, яка поплатилася за те, що у її будинку було виявлено газовиками замуровані у стінах газові труби, які обходять лічильник.

Зазвичай газовики, виявивши у побутового споживача ознаки несанкціонованого відбору природного газу, складають такі акти:
-акти про порушення;
-акти на відключення;
-акти про контроль за усуненням порушень.

Оформивши перераховані акти, співробітники оператора системи розподілу від’єднують на вводі у будинок газову трубу, не беручи до уваги пору року і середню температуру атмосферного повітря, не беручи до уваги умови поширення гострих респіраторних захворювань на всій території держави, а також не зважають на те, що у споживача, окрім газового опалення, відсутні будь-які інші прилади або інші технічні засоби із теплопостачання для обігріву оселі.

Водночас фахівці оператора системи розподілу повідомляють побутового споживача про дату розгляду актів про порушення комісією, а також інформують, що у випадку задоволення акту комісією споживачу буде вручений розрахунок необлікованого (донарахованого) об’єму газу, його обсягу і вартості, а поновлення газопостачання відбудеться тільки після сплати штрафу та плати за підключення будинку.

У п. 4 глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільчих мереж, який затверджений Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та житлово-комунальних послуг (НКРЄ КП) № 2494 від 30.09.2015 року під «несанкціонованим газопроводом» Регулятор розуміє самовільний під’єднаний газопровід (відвід, штуцер, патрубок) який не обліковується комерційним вузлом обліку.

Тобто, обширне тлумачення Регулятором визначення «несанкціонований газопровід» у контексті знайденої завареної труби у стіні будинку позбавляє побутового споживача ефективних юридичних інструментів для відстоювання законних прав та інтересів.

І до тепер багато правників створюють стратегії захисту громадян-споживачів, яких газовики підозрюють у крадіжці газу.

Проте, станом на сьогодні можна перелічити основні напрямки серед захисту прав побутового споживача, які не тільки є неефективними, але й також не дуже «вітаються» судовою практикою:
1) про заварену трубу споживач не знав (власність зобов’язує – це конституційна норма, тому шукаймо заварені у стінах труби);
2) у актах газовиками не фіксується діаметр труби, по якій відбувався несанкціонований відбір газу (діаметр труби не має жодного практичного значення, оскільки вона йде в обхід лічильника та живить газову плиту);
3) споживач не може бути «несанкціонованим споживачем», оскільки підписав типовий договір на розподіл газу, підписав заявку-приєднання, сплачував і за газ, і за його транспортування (правовий статус несанкціонованого відбору природного газу споживач набуває незалежно від того, чи знаходиться він у договірних відносинах із оператором системи розподілу, чи не знаходиться);
4) згоду на проведення фото та відеозйомки побутовий споживач газовикам не надавав (Кодекс газорозподільних систем вимагає від працівників оператора системи розподілу фіксувати порушення несанкціонованого відбору газу – п. 5 глави 5 розділу XI зазначеного Кодексу. Право на зйомку не залежить від волі споживача);
5) карантинні обмеження забороняють здійснювати відключення від газу житлові приміщення (суди у своїх рішеннях зазначають, що оголошення, які розміщувалися на сайті НКРЄ КП у 2020 році носять рекомендаційний характер у справах щодо несанкціонованого відбору газу, відключення приміщень не суперечать правилам пожежної безпеки та законодавства у сфері цивільного захисту населення. Тому карантин від’єднанню не перешкода).

Детальніше про це читайте у статті «Несанкціонований відбір газу або як не стати порушником»

В.І. Коновал