Днями на засіданні виконавчого комітету Полтавської міської ради розглянули варіанти нової дати відзначення Дня міста: 29 червня як день першої літописної згадки про Полтаву й, за новим календарем, день святих Петра і Павла; 5 вересня – відновлення Магдебурзького права для Полтави; 9 вересня – день народження зачинателя нової української літературної мови, поета, автора безсмертної «Енеїди» Івана Котляревського.
Чому 23 вересня не може бути Днем міста та про ініціативу Ігоря Ізотова
Нагадаю, 20 квітня на сайті Полтавської міської ради була опублікована петиція засновника проєкту “Стара Полтава”, знаного журналіста Ігоря Ізотова щодо святкування Дня міста 12 липня. За 7 годин вона набрала необхідну для розгляду кількість голосів. Автор петиції нагадував міським депутатам, що 12 липня – це перша датована літописна згадка про Полтаву, і навіть після розпаду срср тривалий час саме в цей день відзначали День міста.
Варто зауважити, що при Анатолієві Кукобі (колишній 2-й секретар міського комітету комуністичної партії та міський голова) “махровим цвітом” у Полтаві розквітав дрімучий “совок”, тож вирішили культивувати т. зв. “звільнення”, тобто отруювати масову свідомість датою 23 вересня. Завдяки Анатолієві Кукобі вона стала Днем міста, наче ніякої історії до появи окупаційної Червоної армії в Полтаві й не було…
Ціную ініціативу, поважаю автора петиції й тих, хто її підписав. Петиція стимулювала подальшу дискусію. Дата заміни одного злочинного режиму на інший аж ніяк не може бути ні святом, ні Днем міста. Наведене в петиції формулювання “визволення” є незаконним, його вже давно вивели з наукового та правового простору. Повернення злочинного російсько-комуністичного режиму апріорі не може бути визволенням. Декомунізаційне законодавство ввело в правовий обіг поняття “вигнання” – коректне й науково виважене.
Кращої дати, ніж День відновлення Магдебурзького права, годі й шукати
Цей день має неодмінно підкреслювати самоврядну складову. День міста – це день місцевого самоврядування. Тож кращої дати, ніж День відновлення Магдебурзького права годі й шукати. Тут цілком згоден із фахівцями з кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету, пропозицію яких розглядали на засіданні виконкому.
Магдебурзьке право — це право місцевого самоврядування, традиція якого сягає в глибину століть. Воно закріпляло права міських станів: купців, міщан, ремісників. Виникло в 13 ст. у Магдебурзі (Німеччина), звідси й назва. Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функцій органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. У 15-17 ст. Магдебурзьке право отримала більшість міст України, у т. ч. Переяслав, Гадяч, Золотоноша, Лубни, Кременчук, Миргород, Прилуки, Пирятин, Ромни та ін.
1752 року останній очільник Гетьманщини, гетьман Кирило Розумовський підписав універсал про відновлення магістрату в Полтаві та надав міщанам право обирати війта, бурмістрів та інших урядників шляхом вільного голосування, чинити суд та розправу за нормами саме Магдебурзького права.
У менших містах, які називалися ратушними, козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада (представники міської верхівки) — справами міщан. Положеннями Магдебурзького права керувалися й суди у містах, які були адміністративними центрами Гетьманщини, тобто полкові суди. Норми Магдебурзького права використовувалися при всіх офіційних і приватних кодифікаціях права в Україні у 18-19 ст.
Знищила місцеве самоврядування, а відтак традицію застосовування Магдебурзького права Російська імперія. Зокрема, в Україні це право припинилося після запровадження 1781 року “Установлення про губернії” та створення нової судової системи. Указом 1831 року російський імператор Микола І скасував Магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 року.
Тож, як бачимо, ідеться, з одного боку, про європейський досвід, а з другого – про українську правову традицію, історичні корені місцевого самоврядування.
До речі, у Полтаві в межах деколонізації та згідно з рішенням сесії міської ради з’явився новий топонім – вулиця Магдебурзького права. Усе почалося зі слушної поради нашій комісії. За неї щиро вдячний пану професору Юрієві Волошину. Назву “вулиця Магдебурзького права” наша топонімічна комісія внесла до анкети для голосування в громаді. І… ця назва перемогла! Дякую всім небайдужим полтавцям, які так проголосували. І це попри те, що я ініціював по цій вулиці замість льотчика-червоноармійця Леваневського увічнити пам’ять нашого українського льотчика – полковника Армії УНР, “батька” української аеророзвідки Павла Крицького. Ця ініціатива посіла друге місце, тож підкоряюся волі полтавців.
Пам’ятні дати – “клей”, який єднає громаду в моноліт
Рішення міськвиконкому провести в Полтаві обговорення серед кількох варіантів науково обґрунтованих дат є важливим, коректним і виваженим. Як бачимо, є над чим поміркувати.
До того ж проблема ширша, ніж визначення дати святкування Дня міста. Час обговорити й офіційно затвердити не лише нову дату Дня міста. Пропонуватиму новій в. о. міського голови Катерині Ямщиковій використати європейський досвід. Скажімо, польські гміни мають вичерпні переліки “Пам’ятні дати громади”. Не для галочки, не для фіксації в документі, офіціозі, а задля патріотичного виховання й гідного щорічного пошанування знакових подій та особистостей, життя яких пов’язане з Полтавською міською територіальною громадою. Такі дати – історичний “клей”, який єднає громаду в український моноліт. Для мене очевидно: усі дати, які розглянув Полтавський міськвиконком – розумні й гідні, вони мають бути в такому переліку. Так само, як і 23 вересня – день вигнання нацистів із Полтави – та 28 березня 1918 року – день визволення Полтави від російсько-більшовицьких загарбників Запорізькою дивізією Армії УНР, зокрема полком ім. Костя Гордієнка на чолі зі Всеволодом Петрівим. До такого переліку мають увійти й дні народження Симона Петлюри, Патріарха Мстислава, Панаса Мирного, Єлизавети Милорадович, Олександра Кониського та ін.
Утім, не претендую на “істину в останній інстанції”. Потрібно провести “круглий стіл” за участю фахівців, громадські консультації, фахові обговорення, щоби опрацювати пул вагомих дат з історії Полтави.
Представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар
П’ять наявних залишків російської техніки викликали інтерес у чималої кількості жителів і гостей міста. Подивитися на них, зробити фото на згадку приходили представники різних поколінь, у тому числі тих, хто дитиною застав Другу світову.
Віолета Скрипнікова
Альона Зимня