Сьогодні в обласному центрі відкрили сквер, присвячений Вахтангу Кікабідзе.
Ініціатором його створення виступила грузинська діаспора. Про це повідомили в Полтавській облвійськадміністрації.
На урочистому відкритті пам’ятного знака на території скверу були присутні представники місцевої влади, земляки відомого співака, полтавці, які шанували Вахтанга Кікабідзе за його творчість і підтримку України.
В обласному центрі гостинно відкрив свої двері для маленьких і дорослих гостей Будиночок святого Миколая.
Це місце, де діти мають можливість передати лист Чудотворцеві, розказати про свої мрії. У резиденції є також затишна зона для фото й гарячі напої зі смаколиками у «Благо Каві». Усі зібрані кошти йдуть на допомогу захисникам і захисницям України.
«Резиденція – це не лише про зустріч із Миколаєм, а й про підтримку одне одного, спільну турботу про дітей і наш внесок у наближення перемоги. Дякуємо кожному, хто долучився до організації, зокрема Батальйону Небайдужих, Владиці Федору й усім, хто нагадує нам про важливість підтримки та єдності. Особлива подяка силам оборони України. Завдяки їм ми маємо можливість дбати про наших дітей і майбутнє», – зауважила під час відкриття резиденції секретар Полтавської міської ради Катерина Ямщикова.
Графік роботи Будиночка святого Миколая:
2–5 грудня: 12:00–18:00
6 грудня: 11:00–19:00
7–8 грудня: 12:00–18:00
14–15 грудня: 12:00–18:00
21–22 грудня: 12:00–18:00
28–29 грудня: 12:00–18:00
4–5 січня: 12:00–18:00
Сьогодні розпочав свою роботу Будиночок святого Миколая.
Після урочистого відкриття резиденції за участі юних вокалістів студії «Домінус» діти й дорослі з Полтави й не тільки мали змогу поспілкуватися з Миколою-Чудотворцем. Вони розповідали йому підготовлені вірші, співали пісень, натомість отримували смачні подарунки.
За словами волонтерки Наталії Гранчак, очікується, що цього разу Будиночок святого Миколая відвідають понад дві тисячі дітлахів.
Працюватиме резиденція до Водохреща.
Шанс виграти в лотерею звучить привабливо для багатьох. Простий білет може принести значний виграш і змінити життя. Однак, як і будь-яка гра випадку, лотерея цілковито залежить від удачі. Хоч шанс на виграш невеликий, багато хто отримує задоволення від самої участі, азарту й очікування результату.
Державні оператори, такі як УНЛ (державна національна лотерея), надають можливість легально взяти участь у чесних і прозорих розіграшах, які створюють рівні шанси для всіх. Розглянемо, як підходити до лотереї відповідально, щоб уникати розчарувань, і як отримувати максимум задоволення від гри, де результат неможливо передбачити.
У лотереї шанси на виграш, особливо на великий джекпот, є дуже малими. Наприклад, для популярних лотерей на кшталт Super Loto ймовірність зірвати джекпот може становити 1 до декількох мільйонів. Це не означає, що виграти неможливо — це лише підкреслює, що виграш — рідкісна подія. Тому перш ніж брати участь, важливо ознайомитись із ймовірностями гри й грати з розумінням, що шанси на виграш не залежать від жодних «систем» або стратегій.
Варто сприймати лотерею як розвагу, а не як інвестицію. Грайте з думкою, що це цікавий процес, що приносить позитивні емоції, а не гарантований шлях до грошей. Лотерея може стати своєрідною традицією, наприклад, на свята чи як частина регулярних розваг. Це дозволяє насолоджуватися грою без зайвого стресу й фінансових ризиків.
Психологічне передчуття виграшу, навіть коли шанс на це мізерний, викликає адреналін і додає приємних емоцій. Це схоже на відчуття, яке приносять новорічні свята або інші очікувані події.
Лотерея може також стати приводом для спілкування, коли родина або друзі об’єднуються для покупки білетів і обговорення можливих виграшів. У деяких країнах національні лотереї стали невід’ємною частиною культури, і це об’єднує громади.
Встановлення особистого бюджету на лотереї — це розумний підхід до гри. Це допоможе уникнути непередбачуваних витрат і тримати азарт під контролем. Наприклад, виділення суми на місяць чи тиждень для участі в лотереї дозволить уникнути зайвих фінансових втрат і зробить гру більш відповідальною. Пам’ятайте, що розумне планування бюджету дозволить уникнути фінансових труднощів і зберегти гру як розвагу.
Ефект “майже виграшу” — це ситуація, коли гравець не виграє, але збігаються майже всі виграшні номери. Це створює ілюзію, що перемога була близькою, що може підвищити бажання грати знову. Важливо розуміти, що навіть при «близькому» результаті гра залишається випадковою. Емоційна реакція на таку ситуацію природна, але контроль над нею допоможе уникнути непотрібних витрат.
Виграш у лотереї, навіть невеликий, може створити відчуття радісного піднесення, але важливо обдумати, як розпорядитися коштами. Якщо ви виграли значну суму, варто підходити до витрат обережно. Розподіл виграшу може допомогти використати його раціонально й отримати максимум користі.
15-16 листопада в Полтаві відбувся Фестиваль перших п’єс. Його організаторами стали обласна військова адміністрація, полтавська філія Суспільної служби України й Театр сучасного діалогу. Під час дводенного заходу були представлені тексти чотирьох п’єс, створених у межах реалізації київського проєкту «Театр ветеранів». Дві з них написані військовослужбовцями («Баланс» Аліни Сарнацької, «І в горі, і … шототам» Максима Девізорова), дві – цивільними особами («Дружини» Вишні Вишневої, «Симбіоз» Людмили Костюкової). Усі вони присвячені темі війни. Читали твори не самі автори, а професійні актори полтавських театрів.
У Полтавські обласній бібліотеці ім. Івана Котляревського презентували Центр перформативної практики – простір, створений для реалізації серед іншого соціальних напрямків театрального мистецтва. До нього залучатимуть учасників бойових дій, внутрішньо переміщених осіб, людей, які постраждали внаслідок війни, та загалом усіх охочих, кому виявиться близькою, співзвучною така діяльність. У межах проєкту полтавців – жителів як обласного центру, так і регіону – навчатимуть драматургії, акторській майстерності тощо. Створені учасниками п’єси представлятимуть на театральній сцені – у камерній обстановці або великих залах.
29 років тому, у листопаді 1995-го, за ініціативи Едуарда Головашича, нині художнього керівника й головного диригента колективу, заслуженого артиста України, та за підтримки місцевої влади в Полтаві був створений перший професійний муніципальний духовий оркестр, який згодом отримав ім’я міста.
Тепер це ім’я добре відоме як в Україні, так і за кордоном. Міський духовий оркестр «Полтава». Лауреат численних всеукраїнських конкурсів та фестивалів. Ініціатор та учасник багатьох проєктів як місцевого, так і національного, міжнародного рівнів.
Він ішов до успіху, до перемог упевнено, з натхненням і наполегливою працею підкорюючи кожну вершину, будь то звітний концерт у Національному палаці «Україна», гастролі в Німеччині, всеукраїнський фестиваль «Фанфари Ялти» чи міжнародний конкурс «Золотий грифон». Перше місце, гран-прі… Коли виступали полтавські музиканти, іншим, як вони самі зізнавались, робити на заході було вже нічого.
– До війни в нашій країні існувало багато духових оркестрів, – пригадує гобоїстка Олена Терещук. – Вони всі з’їжджалися в Крим на конкурси. Від нашої програми всі були в захваті, усім дуже подобалося. Казали: «А, Полтава приїхала, отже, нам тут робити вже нічого». Нас ставили на найбільш почесні місця. Коли ми грали, для нас було все найкраще, бо МДО «Полтава» – це ім’я, це якість, це професійно… Коли ми давали в жовтні цього року концерт із нагоди Всесвітнього дня музики, на нього прийшов мій однокурсник, із яким я не бачилася з 1991-го, з випуску. Він послухав і сказав: «Знаєш, Олено, такого оркестру навіть у Харкові немає». А здавалося б, це консерваторське місто, там більше можливостей, більше музикантів, із більшим досвідом…
Така успішність колективу має багато складових. Одна з них – це тісний взаємозв’язок адміністративного й творчого цехів комунального підприємства, уміння почути одне одного, піти назустріч, знайти варіанти, які б задовольнили всіх.
– У ті часи, коли я працював сам, будучи в одній особі і керівником, і диригентом, мені було набагато важче, – зізнається Едуард Головашич. – Тож моя шана й повага всій адміністрації нашого колективу, без роботи якої (насамперед директора Наталії Кравченко) багато чого було б просто нездійсненним. Завдяки професіоналізму та відданості оркестру, який вона звалила на свої жіночі плечі, багато гарних речей відбувається – і в подачі наших творів, і в можливості це робити тощо, підприємство успішно працює.
Багато чого в цій успішності залежить і від художнього керівника та головного диригента Міського духового оркестру «Полтава», адже саме він від початку існування колективу визначає для нього репертуарну політику.
– Едуард Анатолійович – як промінь у нас, – каже клавішниця Вікторія Сидоренко. – Це людина, яка горить усім цим. Із 1995-го… Не кожен вірив, що оркестр буде існувати. Тому велика перемога, що ми є 29 років, користуємося попитом у публіки й у нас завжди є новий репертуар, ми не набридли одне одному. Диригент написав багато творів сам. Дуже багато репертуару знаходив у Києві. Якісь популярні, класні мелодії послухає, сідає, до другої ночі пише, пише…
– Я намагаюся створити репертуарну політику так, щоб ставити твори, які були б цікаві, тому що не тільки за заробітною платою людина приходить у колектив, – зауважує художній керівник.
Так, за 29 років існування МДО «Полтава» зібрав у своєму доробку вже понад 1000 композицій. Це інструментальна музика, наприклад, саунд-треки зі стрічок «Чоловік і жінка», «Іграшка», «Пірати Карибського моря», мультфільмів «Рожева пантера», «Алладін», серіалу про Джеймса Бонда тощо, пісні, українські й зарубіжні твори, зокрема Миколи Лисенка, Георгія та Платона Майбородів, Олександра Білаша й ін., композиції в стилях від класики до року.
До речі, саме рок-програмою колектив відзначив цього року своє 29-ліття. Концерт відбувся в стінах обласної філармонії й зібрав чимало шанувальників оркестру. Хіти з репертуару таких відомих гуртів, як «Bon Jovi», «Scorpions», «AC/DC», «Metallica», «Guns N’Roses» та ін., представлені того вечора, настільки захопили публіку, що вона не хотіла відпускати артистів зі сцени. І так, між іншим, відбувається майже щоразу, коли грає Міський духовий оркестр «Полтава»…
Така самовіддана, гідна найщиріших оплесків робота музикантів часом настільки захоплює їхніх колег, що вони із задоволенням співпрацюють із колективом, поповнюючи його репертуар справжніми музичними перлинами. Спеціально для оркестру, наприклад, відомі у світі диригенти зробили аранжування маршу «Червона калина», пісні «Моя Полтава», польки «Феєрверк» тощо. Остання, до речі, – це ексклюзив МДО «Полтава», якого не має ніхто в Україні. Вона неодмінно входить до концертної програми, яку колектив присвячує королю вальсів Штраусу. Ця програма, як зізнаються артисти, – одна з найскладніших для виконання. Але завдяки згуртованості музикантів, їхній готовності підставити плече одне одному, працювати на гарний результат, що також є важливою складовою успіху, публіка про це може навіть не здогадуватися.
– Музикант – взагалі складна професія, а найскладніше в ній, мабуть, – не підвести, – говорить трубач Андрій Войтенко. – Це велика відповідальність. Коли ти йдеш на концерт, маєш бути максимально зібраним, сконцентрованим, слухати всіх навколо себе. Це колективна гра. Є солісти, а є оркестранти. Це різні речі.
– Я по натурі оркестровий музикант, тому мені дуже цікаво з нашим колективом грати, – ділиться Вікторія Сидорова. – У нашому оркестрі є не всі духові інструменти. Немає валторни, фаготів. Це обов’язковий інструмент, але, на жаль, немає кому грати. Тому клавіші заміняють їх. Я так звикла, що я ніби людина-оркестр. Дуже люблю наш колектив. Хороші спеціалісти. Людське ставлення. Усі ми якось так одне одному допомагаємо…
В оркестрі дуже важливо слухати одне одного, додає Андрій Войтенко.
– Ти повинен чути сусіда: кларнет, тромбон, трубу – усі разом повинні грати одну музику, щоб вона звучала якісно, правильно ритмічно, метрично, щоб вийшов гарний продукт. Якщо одразу не виходить, треба репетирувати. Немає такого, що може не вийти. Треба трудитися. Ми збираємося по групах, на індивідуальні заняття. Яка б не була складна програма, усе одно граємо її. Ми беремо приклад із тих, хто старше, молодь рівняється на нас. Це нормальні взаємини. Ми завжди допомагаємо студентам, які приходять до нашого колективу. Якщо не виходить, скажемо: «Почекай. Зроби тут отак і отак». І все стає на свої місця. Для молоді, як то кажуть, у нас завжди дорога. Намагаємося, щоб і сольно грали, і перші партії. Це наше майбутнє, – говорить музикант.
– Вони в нас виховуються, ми їм даємо крила – і потім вони летять від нас, – зазначає Олена Терещук. – Не всі, але… Це не прикро, що вони відлітають. Хочеться їм побажати кращої долі, кращих оркестрів, великого досвіду. Я завжди кажу: «Ви летіть, але знайте, що ваша домівка тут, вас тут завжди приймуть». Грати з іншими оркестрами, іншими диригентами – це завжди цікаво, це завжди великий досвід і велика практика. Ми вчимо їх не боятися грати, не боятися себе показувати. Я завжди кажу молодим дівчатам, хлопцям, які сидять поряд із мною в оркестрі: «Сміливіше! Не бійтеся помилятися. Не помиляється той, хто нічого не робить. Пробуйте, шукайте себе». Я дуже хочу, щоб вони знайшли себе й були справжніми!
На сьогодні в колективі – дуже багато студентів. Та й яких! Талановита, працьовита молодь робить усе можливе, щоб звучати на рівні з майстрами, відповідати тим високим стандартам, які задали в Міському духовому оркестрі «Полтава».
– Мене запросив попрацювати в оркестр Едуард Анатолійович, – розповідає саксофоніст Микита Савенко. – Він викладає в Луганському національному університеті ім. Тараса Шевченка, де я навчаюся по класу саксофона. Колектив дружній, різнобічний, цікавий. Я задоволений. Якщо не враховувати студентських, то це перший такого формату для мене. Він дає професійний ріст. У такому оркестрі грати – це складніше, ніж самому, це спонукає до особистого розвитку, подолання труднощів. Також це спілкування, досвід. Ти творчо наповнюєшся. Враховуючи, що мене кликали одразу на перший альт, я очікував, що будуть сольні партії. Але не розраховував, що майже з перших концертів, адже колектив новий, ти до нього тільки звикаєш. Проте так вийшло, що вже під час другого виступу, у Полтавському університеті економіки і торгівлі, мені довірили соло…
– На сьогодні я викладаю трубу в Полтавському фаховому коледжі мистецтв ім. Миколи Лисенка, – розповідає Андрій Войтенко. – Відсотків 90 студентів проходять через наш духовий оркестр. Уже з першого-другого курсу ми намагаємося їх саджати в колектив, щоб починали працювати, набиралися досвіду. Едуард Анатолійович неодноразово казав, що МДО «Полтава» – це як візитівка: якщо в трудовій книжці стоїть наш штамп, то в оркестрах по всій Україні розуміють: перед ними людина, яка має досвід, не з нуля прийшла, й із задоволенням беруть на роботу – у Києв, Харків, Дніпро тощо. Міський духовий оркестр «Полтава» – це вже марка!
Вчора, 5 жовтня, в обласному центрі відбулася прем’єра спільного проєкту рок-гурту «Онейроїд» і Полтавського академічного симфонічного оркестру.
Ця творча колаборація стала важливою подією для всіх поціновувачів сучасної української рок-музики та класики, зауважила на Фейсбук-сторінці оркестру адміністратор Марина Погорела:
«Глядачі насолодилися програмою, яка об’єднала найкращі оркестрові композиції XX століття, сучасну симфонічну музику та виступ гурту «Онейроїд» у супроводі оркестру. Солісти Оксана Дронова та Андрій Боркунов виконали хіти гурту «Дедалі», «Гори ще», «Державний гімн України», «Забобони» та традиційно «Червону калину» в симфонічних оранжуваннях. Потужна енергія поєднання оркестру та рок-виконавців, зворушливий вокал та патріотичні тексти не залишили байдужими жодного слухача в залі».
До речі, у 1990-х група вже робила спробу виступити на сцені колишнього будинку політосвіти, у якому нині працює симфонічний оркестр і в якому на той час влаштовували концерти неформальних музгуртів. Але тоді організатори заходу відмовили музикантам, мовляв, тут виступають рокери, а «Онейроїд» – панки. І от 31 рік по тому гурт таки дав концерт у цій залі, але вже, як то кажуть, по-дорослому, із симфонічним оркестром.
В обласній філармонії відбувся концерт Міського духового оркестру «Полтава», приурочений до Міжнародного дня музики, який згідно з ініціативою Міжнародної музичної ради при ЮНЕСКО відзначається щорічно 1 жовтня.
Розпочався вечір піснею Анатолія Драгомирецького та Дмитра Антонюка «Це ти, Україно», яку виконали солісти оркестру Анна Богданова та Віктор Щербаков. Саме нею колектив вирішив відкрити першу, патріотичну, сторінку концертної програми.
– На початок жовтня припадає чимало святкових дат. Окрім Дня музики, це День захисників і захисниць України, День тероборони, День українського козацтва, свято Покрови Пресвятої Богородиці. Хотілося приділити увагу всім їм, запросити до зали наших воїнів, ветеранів, створити таку програму, у якій для кожного було б щось своє. Тому ми пройшлися по репертуару, подивилися, що з творів уже презентували, вибрали найкраще, показали, у яких стилях і жанрах працюємо, – розповів головний диригент і художній керівник МДО «Полтава», заслужений артист України Едуард Головашич.
Цього вечора в програмі звучали рок-хіти минулих років і сучасності, джазова музика, світова класика, мелодії з відомих кінофільмів і, звичайно, твори українських авторів та на українську тематику.
Так, соліст оркестру Віктор Щербаков виконав свою авторську пісню «Козаки в дозорі».
Інший соліст Данило Ревека подарував слухачам актуальну нині композицію «Люди-титани» відомого рок-гурту «Kozak System».
Також під час концерту публіка мала змогу насолодитися такими популярними творами, як «Зорепад» Макса Барських, «Минає день, минає ніч» Миколи Мозгового. Не залишило її байдужою й запальне попурі з українських пісень під назвою «Українська фантазія» у виконанні лауреата багатьох міжнародних і вітчизняних конкурсів та фестивалів Міського духового оркестру «Полтава».
Продовжила програму вечора безсмертна й неймовірно прекрасна класика: парафраз на теми Іоганна Себастьяна Баха, перша частина симфонії №5 Людвига ван Бетховена. Виконані в естрадній та джаз-роковій обробках відповідно, вони тим самим поєднали різні епохи й напрямки в музиці. І плавно перегорнули чергову, джазову, сторінку виступу.
Її «родзинкою» стала композиція Говарда Роу «Вах Вах» із соло на трубі Олексія Оріщенка.
А от інше соло – саксофоніста Нікіти Савенка – відкрило в концертній програмі розділ кіно-хітів.
Так, «Against All Odds» («Наперекір усьому») приніс слухачам насолоду однойменною рок-баладою, попурі на теми «Піратів Карибського моря» занурило в драйв морських подорожей, пісня з музичної драми «Народження зірки» у виконанні солістки оркестру Анни Богданової додала вечорові романтики, а композиція з фільму «Месники» – бадьорості.
І цей настрій гармонійно вплівся в атмосферу наступної сторінки концертної програми. Рок. Музиканти представлили його двома творами – рок-хітами кінця ХХ – початку ХХІ століть «It’s My Life» всесвітньо відомого гурту «Bon Jovi» та «Welcome to the Jungle» не менш знаменитої групи «Guns N’Roses».
– Попереду в нас 29-річчя від часу заснування оркестру, і цим виступом ми проклали для слухача своєрідний місток між нинішньою та наступною концертними програмами. Тож запрошуємо всіх до зали обласної філармонії 1 листопада, – сказала директор МДО «Полтава» Наталі я Кравченко.
Спеціальні переносні моделі басейнів є чудовою альтернативою стаціонарним варіантам. Якщо порівнювати з класичними басейнами, де чаша вбудовується в землю, переносні варіанти встановлюються поверх землі. Вони легкі, практичні, доповнюються різним виконанням і можуть бути як для дітей, так і для дорослих людей.
Достатньо купити оптимальний варіант, оцінюючи свої запити. Виробники класифікують басейни на дитячі, дорослі та сімейні варіанти. У будь-якому випадку він не буде зайвим біля заміського будинку або на дачі, щоб у літню спеку розслабитися і трохи остудитися, а дітлахам подарувати нову локацію для розваг. В залежності від кількості людей підбирається потрібний об’єм.
Сьогодні виробники використовують такі набори матеріалів для виробництва басейнів:
У кожного з варіантів є свої плюси, тому потрібно оцінювати умови використання басейну та місце встановлення.
За типом конструкції басейни можна поділити на кілька видів:
Вибір залежить від бюджету на покупку, особистих переваг та побажань. Важливо визначити місце встановлення і при впливі прямих сонячних променів можна придбати додатково навіс.
