Категорія: Суспільство

Страви з «Енеїди» та сучасні вечори на хуторі біля Диканьки. Як геологиня закохує людей в Полтавщину через етнотури

Posted on by v.s

Коли геологиня Галина Кримінська з Харкова вперше приїхала до Полтави, то засмутилась, адже все було не так, як вона собі уявляла. Жінка не побачила хуторів, не зустріла Солоху, а галушки, які скуштувала вперше, їй не смакували. Проте після початку повномасштабної війни вона переїхала сюди разом із нареченим і знайшла для себе місце сили – селище Опішня поблизу Полтави.

Тут Галина жила в хатах-мазанках минулого століття на поселенні «Старий хутір», пила свіжий трав’яний чай біля печі, а ще верещала від радості, коли спробувала верещаку з «Енеїди». Із часом жінка вирішила поділитися цим місцем з іншими. Так з’явився проєкт «Мрійники тур», який знайомить туристів зі столицею українського гончарства.

 

Коли була в Полтаві вперше, то не знайшла тут хутора й Солохи

– До повномасштабної війни значну частину мого життя займали мандрівки. Я родом із Коблевого –  мальовничого півдня України, але переїхала до Харкова, коли вступила в університет. Після навчання залишилася там жити й працювати геологинею в «Нафтогазі».

Я часто мандрувала Україною, адже вважаю, що потрібно добре пізнати свою країну, перш ніж мандрувати за кордоном. Я відвідувала цікаві місця і як туристка, і під час геологічних експедицій: ми з колегами їздили на практики, жили в наметах та організовували свій побут.

За пів року до повномасштабної війни я один раз приїхала в Полтаву. Тоді місто мені не сподобалося: не смакувала їжа, і я не розуміла, чому українська звучить не скрізь. Також не було мого романтизованого уявлення про Солоху, галушки й хутір. Мене це дуже засмутило, і з цим я повернулася до Харкова.

У Харкові я жила на Салтівці. Як і всі інші, прокинулася вдосвіта 24 лютого від вибухів. У перший же день великої війни ми з коханим вирішили поїхати до його батьків на Полтавщину. Коли переїхали, то я почала пізнавати регіон, гуляти Полтавою й околицями, дізнаватись історію архітектури та відвідувати цікаві місця. Якось під час мандрів я натрапила на поселення «Старий хутір» в Опішні й подумала, що це саме те місце з моєї уяви, яке я так довго шукала.

 

Вирішила поділитися своїм місцем сили з іншими

Я давно хотіла організовувати геологічні тури, аби руйнувати міфи, що ми є бідною на ресурси та корисні копалини державою. Хочу довести, що це не так, бо на мою думку, навіть Донецьку область окупували, зокрема, через природні ресурси. Проте робити геологічні поїздки я зараз не можу, адже маю основну роботу – продовжую працювати у сфері геології в Полтаві, тому вдається мандрувати лише десь поряд.

Якось я пила каву на хуторі в Опішні та подумала, що було б добре, якби про цю столицю українського гончарства дізналося більше людей. Я вирішила показати це місце іншим, аби більше українців знали нашу культуру й історію, через які нас хочуть знищити.

Я хотіла, щоб люди на хуторі відчували те, що там відчуваю я. А ще в мене був досвід участі в геологічних поїздках, тому я взялася за організацію свого першого етнотуру в Опішню. Коли я анонсувала це у власних соцмережах, то відгукнулося багато моїх знайомих. А потім я написала блогерці Софії Безверхій, яка родом із Полтавщини, вона приїхала на цей перший тур, прорекламувала його, і після цього було дуже багато повідомлень від охочих завітати в Опішню.

Перший тур був неймовірний: я не очікувала такої віддачі від людей і настільки щирого захоплення. До мене приїхали справжні шанувальники всього українського, вони всі розмовляли тільки українською, хоч і були з російськомовних регіонів.

Гості в одязі поєднали етностиль із сучасними елементами. Коли я побачила їх на вокзалі, то була вражена й не могла повірити, що зібрала таких людей. Позаяк був попит, я вирішила робити наступний тур.

 

Верещака в хатині-мазанці

Тур триває три дні та дві ночі. Під час нього ми живемо в хатинах минулого століття в поселенні «Старий хутір» в Опішні. Це дуже важливо для нас, адже ми не просто ведемо людей у музей чи на майстер-класи, але й проводимо після цього в хатину-мазанку минулого століття, де їм запалюють піч, приносять щось смачне та частують свіжим трав’яним чаєм.

Господарі хутора пригощають гостей стравами, які відтворюють з «Енеїди»: верещакою, шпундрою, качаною кашею, вергунами. Коли я вперше спробувала верещаку, то верещала від радості, бо це дуже смачно. А ще на хуторі є екоферма, звідки господарі беруть продукти для страв з «Енеїди». Уся ця атмосфера ніби переносить у село, до бабусі в стару теплу хатину.

 

Знайомимо людей зі столицею українського гончарства

Ми живемо в будиночках 1914, 1928, 1930, 1960 років, які відновили на місці або перенесли з різних куточків Полтавщини. Опішня – це столиця українського гончарства, селище здавна заселяли люди. Ми ходимо в «Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному», де на двох гектарах парку розміщені скульптури на різну тематику. Крім цього, обов’язково відвідуємо «Музей родини Кричевських», адже Василь Кричевський – засновник українського модерну, котрий, попри переслідування радянської влади, збирав старожитності.

На третій день (за бажанням) ми ходимо до реконструкції оглядової вежі козацьких часів, яка є найвищою точкою Полтавщини. Іноді можемо зайти в «Музей-садибу родини Пошивайлів». Ще за життя вони почали збирати унікальні гончарні вироби та створили музей у своєму будинку.

Зараз у музеї працівники вмикають мініфільм із голосами гончарів цього роду: можна почути полтавський говір, а також розповіді про глину й гончарське ремесло, яке занепало через радянську владу. Вони діляться, як їм не вистачає, коли гончарі спільно ставлять вироби в піч і співають українських пісень, тому вони хочуть це зберегти. Директором музею є онук Пошивайлів, який продовжує справу гончарів багатьох поколінь.

Також ми ходимо на майстер-клас із гончарства в сучасній опішнянській артілі. Тут можна створити посуд на гончарному колі, зліпити свистунця чи розписати опішнянську кераміку.

 

У хатинах-мазанках є сучасні комфортні умови

Колись я залишилася на хуторі зі своїм нареченим, і мені було дуже приємно спілкуватися з власниками. Вони запалюють піч у хаті, власниця відновлює страви з «Енеїди». Вони займаються цим уже 13 років, хоч на початку їх відмовляли відновлювати будинки. До повномасштабного вторгнення люди приїжджали на хутір, але потім попит упав. А я розумію, що такий бізнес варто підтримувати, щоб він далі існував.

Тут можна пожити в хатині минулого століття, погрітися біля печі та поїсти в хаті верещаку.

Важливо, що господарі подбали про комфорт гостей і добудували ванну, туалет, поставили холодильник, провели стабільний інтернет. Тому ще одна мета мандрівок в Опішню – підтримати поселення «Старий хутір».

 

Опішня прийматиме людей на вечорниці й Різдво

Я все організовую сама, також іноді подруга допомагає відповідати в приватних повідомленнях, коли багато запитів від людей. А ще в нас є фотограф, який робить чудові живі фото. Зараз великий попит на тури: люди питають про поїздки взимку та навесні, а також хочуть, аби були сімейні тури. Поки приїжджали лише дівчата з різних регіонів або жінки із сім’ями.

Хочу, щоб більше людей дізналися про Опішню. Найближчим часом буде два тури: у листопаді Опішня прийматиме гостей на дівочі вечорниці, де будуть лекції та посиденьки, а в грудні хочу організувати колоритну поїздку на Різдво з дідухами, музиками, традиційними стравами. Далі планую тур у співпраці зі стилісткою, яка розповідатиме про поєднання сучасного й старовинного стилів. Вона підбиратиме образи та створюватиме їх разом із гостями. Готую ще один тур, у який додам різні локації Полтавщини, які зустрічалися у творах українських письменників.

 

Мрію про перемогу та щоб люди більше цікавилися нашою культурою

Опішня – це душа України. Радянська влада хотіла це знищити, заховати й переконати, що цього немає, а воно є, і нам варто цим пишатися. Я хочу ділитися цим місцем, щоб наші захисники загинули недаремно. Минулого року на фронті загинув мій батько. Це був дуже тяжкий період мого життя. Тоді я шукала спокій саме на хуторі «Старий млин» в Опішні.

Я розумію, що ми переможемо, але люди й далі розмовлятимуть мовою ворога, нічого не знатимуть про українське, продовжуватимуть казати, що ми схожі з росіянами. Мені боляче навіть від цієї думки. Багато людей в Україні втратили своїх рідних. Якщо це не можна виправити, то треба, щоб це хоч було недарма. Мене надихає усвідомлення, наскільки це важливо, чому я це роблю.

Я народилася та виросла в російськомовному середовищі, тому чудово розумію, як працює ворожа пропаганда та як насаджуються їхні наративи. Ця пропаганда працювала й на мене: усе життя я розмовляла російською й перестала 24 лютого, бо мені стало гидко спілкуватися цією мовою. Хоч організація турів забирає багато сил, але я розумію, що це все не просто так.

Я мрію про перемогу України та щоб ми почали розвиватися, навчилися цінувати українське, продавати наш бренд і голосно розповідати світові про те, ким ми є. Більше не хочу під час подорожей чути від іноземців питання: «Чому ви говорите російською, якщо ви українці?». У мене часто були конфлікти з росіянами, мене обурювала їхня неповага, тому я хочу зробити все від мене залежне, аби такого не було. Я знаю, що так буде, але треба до цього йти та дочекатися такого часу, бо українці — це неймовірна нація.

Розробка веб-сайтів та веб-додатків

Posted on by Ілона Сторожук

Основи веб-дизайну

Дизайн сайту — це не просто красива картинка. Це перше, на що звертають увагу відвідувачі, і саме від дизайну залежить, чи залишиться відвідувач на вашому сайті. Добре продуманий UX (User Experience) дизайн забезпечує зручність та інтуїтивність використання сайту, а UI (User Interface) дизайн зосереджується на візуальному оформленні інтерфейсів. Використання інструментів, таких як Adobe XD, допоможе вам створити макет, який легко перетворити в реальний сайт.

Фронтенд розробка

Фронтенд — це те, що користувачі бачать на екрані своїх пристроїв: тексти, кнопки, зображення. Основні інструменти фронтенду — це HTML для структури веб-сторінок, CSS для стилізації та JavaScript для додавання інтерактивності. Адаптивний дизайн забезпечує коректне відображення сайту на різних пристроях — від смартфонів до десктопів. Отже, знання цих технологій є критично важливими для будь-якого фронтенд розробника. IT школа Lemon.School в Полтаві надасть вам у повному обсязі необхідні знання та практичні навички для того, щоб ви могли швидко і ефективно створювати сучасні, адаптивні веб-інтерфейси з використанням передових фреймворків, таких як Bootstrap.

Бекенд розробка

Бекенд — це “мозок” сайту, який користувачі не бачать. Тут зберігається і обробляється інформація. Бекенд розробка включає в себе створення серверної логіки та роботу з базами даних. Якщо ваш сайт потребує зберігати дані користувачів, наприклад електронні адреси або паролі, ви будете працювати з мовами програмування, такими як Node.js або Python, та базами даних SQL чи MongoDB. Правильно налаштований бекенд забезпечить швидкість і безпеку вашого веб-додатку.

Бекенд-розробка також передбачає впровадження алгоритмів безпеки, що є критично важливим для захисту конфіденційності даних. Це означає, що, окрім розробки серверної логіки, бекенд-розробники повинні стежити за останніми тенденціями в сфері кібербезпеки та впроваджувати надійні рішення для шифрування, автентифікації та захисту даних.

Розгортання та підтримка веб-додатків

Після розробки сайту настав час його запустити в мережу. Для цього потрібно вибрати надійний хостинг, що допоможе вашому сайту функціонувати безперебійно 24/7. Розгляньте також реєстрацію доменного імені, яке буде відображати назву вашого бренду в URL. Важливим аспектом є використання систем контролю версій, таких як Git, що дозволяє керувати змінами в коді та спрощує командну роботу. Не забудьте про SEO, яке забезпечить видимість вашого сайту в пошукових системах, та про безпеку, адже захист даних користувачів має бути на першому місці.

Розробка веб-сайтів та веб-додатків може здатися складною, але при належному підході ви зможете створити ефективний і привабливий ресурс. Не бійтеся експериментувати та вчитися — це ключ до успіху в ІТ-індустрії!

Кіберполіція Полтавщини – щодо правил безпечної волонтерської допомоги й благодійності

Posted on by v.s

Зважаючи на актуальність проблеми шахраювання на темі війни, особливо в тому, що стосується збирання коштів чи надання гуманітарної допомоги, інтернет-благодійникам варто подбати про власну кібербезпеку. Як це зробити, розповіли фахівці кіберполіції.

Щоб відрізнити волонтерський збір від шахрайської схеми, начальник відділу протидії кіберзлочинам у Полтавській області Олександр Лазар радить:

1.    Звертати увагу на облік і відкритість. Чинні благодійні організації регулярно публікують інформацію про надходження та передачу зібраних коштів. Відкриті звіти можна знайти на офіційних вебсайтах або в соціальних мережах.

Відсутність звітності або невизначеність мети оприлюдненої ініціативи можуть слугувати тривожним сигналом для інтернет-користувача. Тут слід поміркувати, чи варто її підтримувати взагалі?

2.    Вимагати (або знайти) офіційні документи. Некомерційні організації мають повний пакет реєстраційних документів, який містить, зокрема, статут їхньої діяльності.

Якщо ініціатива надійна, то вказані документи можна швидко знайти в мережі. Так само, як і відгуки й реальні приклади волонтерської (благодійної) діяльності фонду. Відсутність цієї інформації свідчить про існування реальних ризиків.

3.    Ставити запитання щодо того, куди буде направлено ваші кошти й чому потрібно зібрати саме цю суму. Шахраї рідко деталізують свої історії, а тому ваша активність може їх дезорієнтувати.

Професійні ж благодійники та люди, які опинилися в скрутному становищі, обов’язково дадуть відповіді на такі запити, бо їм немає чого приховувати.

4.    Контролювати власні емоції. Щоб залучити до псевдоініціативи якомога більше «благодійників», шахраї активно використовують у своїх оборудках емоційну складову та стрес. Відтак завжди зберігайте розважливість. Перш ніж реагувати на пропозицію й перераховувати гроші, потрібно раціонально оцінити ситуацію.

5.    Не поширюйте інформацію, оприлюднену в інтернеті, якщо не переконалися в її правдивості. 

Якщо благодійний збір проводить фізична особа, розглядайте можливість здійснення внеску тільки тоді, коли знаєте цю людину особисто та маєте до неї довіру.

Щоб уникнути можливих ризиків, експерти закликають бути обережними та вимогливими до вибору благодійної ініціативи. Щоб підтримати справжню благодійну діяльність, завжди аналізуйте отриману інформацію.

За матерілами відділу комунікації поліції Полтавщини

Вирішили тепло до осель полтавців пустити з 6 листопада

Posted on by v.s

2 листопада відбулося засідання виконавчого комітету Полтавської міської ради, під час якого розглянули та погодили 18 питань порядку денного. Серед них – щодо початку опалювального сезону в житловому фонді громади. Запуск теплопостачання до осель полтавців почнеться наступного понеділка, 6 листопада. На сьогодні це, здається, найпізніший термін, коли в обласному центрі стартував опалювальний сезон.

Окрім того, члени виконкому внесли зміни до мережі міських тролейбусних і автобусних маршрутів загального користування м. Полтава, рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 21.09.2023 № 274 «Про функціонування пунктів незламності в осінньо-зимовий період 2023/2024 року», заборонили зупинку та стоянку транспортних засобів на ділянках вулично-дорожньої мережі по вул. Гоголя (уздовж будинків № 25 та № 27), вул. Монастирська (в’їзд до КП «2-а Міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» з боку вул. Володимира Козака, 2), призначили іменну стипендію міської ради 26 студентам закладів вищої та фахової передвищої освіти з вересня по грудень 2023 року в розмірі 2 тис. грн, погодили виділення 378 тис. грн згідно з програмою соціального забезпечення та соціального захисту населення громади «Турбота» тощо.

У Міграційній службі пояснили, чи потрібно змінювати документи після перейменування топонімів

Posted on by v.s
У людей часто виникають питання, чи потрібно вносити корективи в документи після перейменування вулиць? Відповідь – ні, документи, що посвідчують особу, міняти не потрібно.

Якщо паспорт старого зразка (у вигляді книжечки), чи треба ставити новий штамп про реєстрацію?

Ні, не потрібно. Відповідно до законодавства України відомості про місце проживання (перебування) особи під час здійснення органом реєстрації відповідної реєстраційної дії щодо документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України (зокрема паспорта громадянина України), або документів, що посвідчують особу й підтверджують її спеціальний статус, не вносяться.

Чи треба міняти виписку про реєстрацію, якщо паспорт у вигляді ІD-картки?

Документом, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату й час його формування, є витяг із реєстру територіальної громади.

Для отримання витягу особа може звернутися як до органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг, так і згенерувати його через застосунок «Дія» після проходження електронної ідентифікації та автентифікації. Витяги з реєстру територіальної громади, отримані в електронній або паперовій формі, мають однакову юридичну силу.

Мова української перемоги, або про Полтавську міську програму розвитку солов’їної: плюси та мінуси

Posted on by v.s

Цього року Україна загалом і Полтавщина зокрема вперше відзначають День української писемності та мови 27 жовтня. 28 липня 2023-го президент підписав указ про зміну дати святкування з 9 листопада на 27 жовтня. Перенесення відзначення події повʼязане з переходом на новоюліанський календар, бо дата встановлення Дня української писемності та мови визначена в день памʼяті преподобного Нестора-Літописця. Сьогодні – це не тільки свято, але й нагода привернути увагу до стану нашої мови та ліків від малоросійщини й байдужості до питань української ідентичності. Ліків чимало. Серед них – ухвалення програм розвитку української мови, як обласних, так і на рівні громад.

Програма розвитку української мови – шлях довжиною у два десятиліття

Віднедавна таку програму ухвалили депутати Полтавської міської ради. Полтавська міська територіальна громада наразі єдина із 60 громад області, де є чинна мовна програма.

Ідея її створення не нова. Протягом останніх десятиліть на цьому наголошували товариство «Просвіта», Рух, національно свідома інтелігенція, адже нашу мову російські імперіалісти впродовж століть прагнули вбити.

Всебічне утвердження української мови – справа національної безпеки, бо росіяни ведуть геноцидну війну проти української нації. Мета загарбників – убити українську націю не лише фізично, але й духовно, Мова –ключовий чинник ідентичності, кровотворний організм нації. Недарма ж бо Ліна Костенко писала: «Нації вмирають не від інфаркту, нації вмирають, коли їм відбирає мову». А нині, як ніколи, актуальний вислів Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного: «Українська мова – це мова наших батьків, дітей, це мова нашої перемоги».

Як відомо, поштовхом до утвердження нашої мови став ухвалений Верховною Радою України 25 квітня 2019 року закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Ним серед іншого передбачено й створення нової державної інституції. Це Уповноважений із захисту державної мови. Його завданнями є захист української мови як державної, захист права громадян України на отримання державною мовою інформації та послуг у сферах суспільного життя, визначених цим законом, на всій території України й усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою.

22 лютого цього року відбувся візит до Полтави Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя. Він завітав до обласного центру на запрошення автора цих рядків, депутатки міської ради Юлії Городчаніної та міської топонімічної групи, яка саме завершила тоді проєкт із українізації топоніміки Полтави. Ці експертні напрацювання більше відомі як «1-ша черга перейменувань об’єктів топонімії у Полтаві»: ішлося про виконання ст. 41 «Застосування державної мови в географічних назвах та назвах об’єктів топоніміки», згаданого вище мовного закону. Тарас Кремінь мав тоді виступити на сесії міськради під час розгляду питання «1-ої черги». Не склалося через політичні вітри, які тоді сильно віяли над ПМР. Однак візит не був марним: наша топонімічна група, автор цих рядків, Юлія Городчаніна влаштували зустріч із громадськістю Полтави, депутатками обласної ради Яніною Барибіною йНаталією Гранчак, студентами, викладачами кафедри української мови Полтавського національного педагогічного університету. Також Тарас Кремінь провів важливі зустрічі із головою обласної ради Олександром Біленьким і керівництвом облвійськадміністрації. На цих зустрічах він укотре актуалізував, озвучив ідею розробки обласної та міської програм розвитку української мови.

Також Тарас Кремінь та автор цих рядків провели зустріч із першим заступником міського голови Валерієм Пархоменком. На ній останній запевнив: міську програму ухвалять, а щоб вона була ефективною й креативною, влаштують перед цим громадське обговорення. Рухати процес доручили Інституту розвитку міста (ІРМ).

Маленький крок уперед

Тож програму ухвалили. Це крок уперед. Із повідомлення на офіційному сайті Полтавської міської ради: «Програму розвитку та функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя Полтавської громади на 2023 – 2025 роки» затвердила міська рада. Заходи Програми передбачають передусім підтримку і розвиток чинних громадських ініціатив, популяризацію української мови, культури та історичної свідомості української нації через спектр просвітницьких, культурних, науково-практичних та інформаційних заходів. Реалізація Програми сприятиме розширенню функцій та сфер застосування державної мови, поширенню української культури в усіх її проявах, створенню цілісного національного інформаційно-культурного простору, формуванню патріотично налаштованого громадянського суспільства. У рамках Програми планують розроблення та впровадження спецкурсів для керівників закладів загальної середньої, дошкільної та позашкільної освіти «Культура мовлення», «Ділова українська мова», проведення фестивалів з популяризації української мови, просвітницьких, літературно-мистецьких заходів, читацьких конференцій, виставок майстрів народної творчості, організувати мовну школу з метою підвищення рівня володіння державною мовою в педагогічних працівників різних освітніх галузей та багато іншого».

Програму слід удосконалити

А от із креативністю й фінансовою спроможністю програми, на жаль, не склалося. Усе тому, що ІРМ так і не провів тих громадських обговорень серед патріотичних інтелектуалів і всіх зацікавлених. Шкода, що таким совковим шляхом пішов і Департамент культури та туризму ОВА, де в кабінетній тиші підготували проєкт, але, попри публічні запевнення на зустрічі з Тарасом Кременем, так і не провели масштабні консультації з громадськістю. Досі обласну програму не винесли на розсуд депутатів обласної ради.

Що ж щодо чинної – міської? Ця програма, по суті, – оголошення про добрі наміри, план потрібних і важливих заходів. Але це не підкріплене коштами. Курси української мови? Яка цільова аудиторія, чи з’ясовано «больові точки», де саме найбільші проблеми? Вочевидь, що це внутрішньо переселені особи зі східних областей, працівники сфери послуг (ресторанів, кав’ярень, крамниць тощо), власники й менеджери магазинів, на багатьох із яких досі «красуються» російськомовні написи, водії таксі, маршруток та ін. Чи отримають фахівці, скажімо, викладачі кафедр української мови й літератури Полтавського національного педагогічного університету бодай якусь копійчину за те, що на волонтерських засадах навчатимуть охочих основ «солов’їної»? Запитання риторичне.

Чи потрібні ролики, соціальна реклама від лідерів громадської думки Полтавщини: громадських діячів, спортсменів, акторів, митців, письменників, книги-брошури вдрукованому й електронному форматах? Чи можливо їх створити «з повітря», безкоштовно? Ні, але один ролик-заклик до молоді чи загалом аудиторії вболівальників шанувати рідну мову від, скажімо, популярного футболіста «Ворскли» чи актора театру ім. Гоголя може зробити більше, ніж мільйон пафосних заяв чиновницької братії. Пригадую досвід громадського руху «Не будь байдужим!» у 2000-х. Вони проводили не лише мистецькі акції за участі найпопулярніших українських гуртів (скажімо, у Полтаві  концерт гуртів «Мандри» та «Мотор’ролла» на Співочому полі відвідало понад 5 тисяч молодих людей), але й видали масовим накладом та поширили цікаву, привабливу брошуру «Зроби подарунок Україні! Переходь на українську!». У ній вміщено міркування-заклики, особистий досвід різних відомих людей, зокрема музикантів, лідерів етно-рок гуртів «Гайдамаки» (Олександра Ярмоли), «Мотор’ролла» (Сергія Присяжного), «OT VINTA» (Юрка Журавля), «Мандри» (Фоми). А ще зібрано приклади людей, які вже перейшли на українську, й оприлюднено поради-рубрики «Максимум», «Чемний», «Симпатик» та «Мінімум» для тих, хто погано володіє українською й не може на неї перейти відразу.

Думки про потребу розділу програми «Мова та національна пам’ять»

На зустрічі з Валерієм Пархоменком обговорювалося й створення такого розділу програми, як «Мова та національна пам’ять». На жаль, ІРМ не «завів» це в програму.

Чи потрібно Полтаву брендувати як місто Івана Котляревського, як місто, де народився й творив зачинатель української літературної мови? Так, але ж у програмі немає розділу ні про створення якісного документального фільму про автора «Енеїди», ні про перегляди мультфільму «Енеїда» в музеях Полтави, ні про започаткування щорічного літературного фестивалю/читань під брендовою назвою «Енеїда». До речі, згідно з постановою Верховної Ради така дата, як 225 років від часу видання «Енеїди» Івана Котляревського (1798) цього року мала б у Полтаві широко відзначатися. Але…

А ще важливо і для шкіл (патріотичне виховання учнівської молоді повинно мати вимір конкретних справ!), і  для загалу міської громади актуалізувати знакову історичну подію – відкриття пам’ятника Іванові Котляревському. Як відзначив Департамент культури, молоді та сім’ї полтавської міськради 120-річчя цієї події? Фото семи чиновників із квітами біля пам’ятника? Навіть відеокамери в межах програми «Безпечне місто» не встановлено, тож у ювілейний рік якісь негідники знову вчинили акт вандалізму, укотре викравши горельєфи з пам’ятника…

За понад 30 років незалежності гуманітарний блок мерії так і не створив документального фільму про урочисте відкриття пам’ятника Котляревському. Відсутня така «опція» в мовній програмі… Але ж та подія була потужною українською національною акцією!

Як на мене, у документальному фільмі варто оприлюднити важливі факти:

– серед низки заходів із пошанування зачинателя української літературної мови Івана Котляревського було й урочисте засідання Полтавської міської думи в прикрашеній в українському стилі залі просвітницького будинку ім. Миколи Гоголя (теперішній кінотеатр «Колос»). З’їхалася вся тодішня українська еліта: Микола Міхновський, Леся Українка, Олена Пчілка, Дмитро Багалій, Христина Алчевська, Микола Аркас, Дмитро Багалій, Панас Мирний, Сергій Єфремов, Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко, Олександр Олесь, Василь Стефаник та ін. Тож ці події образно назвали «святом української інтелігенції»;

– міністерство внутрішніх справ російської імперії заборонило виголошувати привітання й узагалі виступати українською мовою. Тому голова Полтавської думи Ніколай Трєгубов як вірний провідник ворожої політики «руского міра» заявив: «Чітать на малорусском язикє запрєщено! Можно только на государственном язикє. Суізволіть малорусскую рєчь я нє імєю права!». Патріоти-промовці – учителька з Чернігова Андрієвська, мовознавець Борис Грінченко, письменниця Ольга Косач, вона ж Олена Пчілка, мати Лесі Українки – публічно засудили заборону висловлюватися рідною мовою. А Микола Міхновський згорнув текст свого виступу, сховав аркуші до кишені, а порожню течку віддав Трегубову. Учасники урочистостей заявили: українська мова заборонена, то й російської адреси читати не будемо.

– у своїх спогадах історик, дипломат, борець за незалежність у ХХ ст. Дмитро Дорошенко цей протест Миколи Міхновського описав так: «Головний бій мав бути увечері на академії. Перед самими зборами розійшлася чутка, що гостям з Галичини та Буковини дозволено виголосити привіти в українській мові, але більше нікому. Зближається черга на «своїх» промовців. …Першою говорить Ольга Андрієвська від чернігівського літературно-театрального товариства. Говорить тихим голосом, але українською мовою. Як тільки це розібрав Трегубов, підводиться з свого крісла, перебиває Андрієвську, сам блідий, і заявляє, що має наказ від міністра не допускати українських привітів. …Тоді встає і наближається до столу президії Микола Міхновський. Заявляє, що прибув як делегат від харківської адвокатури, привіз привіт українською мовою, але передає одну тільки обкладинку, текст повезе назад. …Михайло Коцюбинський робить те саме. Трегубов… мовчки приймає обкладинки, і їх скоро набралася ціла гора. В цей час з галереї чуємо голос: “Виходьте всі з зали”. І вся публіка як один муж підводиться з своїх місць, і протягом короткого часу театр спорожнів».

– у львівському часописі «Молода Україна» Микола Міхновський публікував «Відкритий лист до міністра внутрішніх справ Д. Сіпягіна» з приводу заборони напису українською мовою на пам’ятнику І. П. Котляревському у Полтаві: «Ваша безглузда заборона на пам’ятнику українському поетові є огидне знущання над нацією… Українська нація мусить спинити панування чужинців… Мусить добути собі свободи, хоч би захитається ціла росія!».

Де виконання постанов ВР про пам’ятні дати та ювілеї? Скажімо, цього року згідно з рішенням парламенту мала б бути пошанована така дата, як 100 років від початку політики «українізації» – заходів на підтримку розвитку української мови (1923). Полтавський край не стояв осторонь тих процесів. Але відповідний департамент у Полтаві не вдарив палець об палець. Ні тобі виступів у ЗМІ, ні «круглого столу», ні заходів у бібліотеках та міському центрі культури. Тиша… А як пошановані такі видатні мовознавці, уродженці Полтавщини як, наприклад, Павло Житецький чи Михайло Жовтобрюх? Ніяк… А таких – плеяда. Де документальне відео про них? Де просвітницькі ролики про цих достойників? Де книги популярного формату про діячів українського відродження різних історичних періодів, життя і діяльність яких пов’язані з Полтавщиною? Ці люди життя своє поклали заради того, щоб українська мова не зникла в умовах російської імперської задухи, щоб українці як нація збереглися. А як чинимо ми, невдячні нащадки, як плекаємо пам’ять про них?

Чому б не створити брошуру (знову таки в обох форматах, електронному для інтернет-користувачів і друкованому для бібліотек громади) про те, як протягом століть російський імперіалізм убивав українську мову? Це не дорого, але дієво!

Проте, як писав вище, зроблено перший крок. Сподіваюся, імовірні кадрові зміни в керівництві ІРМ сприятимуть процесу суттєвого вдосконалення Програми розвитку та функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя Полтавської громади на 2023 – 2025 роки. Слава Україні!

Представник УІНП у Полтавській області Олег Пустовгар

Міграційна служба в Полтавській області дала роз’яснення щодо фотографування дітей на закордонний паспорт

Posted on by v.s

Якщо вам знадобилося виїхати за кордон із дитиною, на паспорт для цього її сфотографують після досягнення 12 років просто в підрозділі Управління Державної міграційної служби в Полтавській області під час оформлення документів. І буде це безкоштовно. До 12-ти ж років є два варіанти:

– безкоштовно сфотографувати дитину в підрозділі УДМС (якщо вона зможе спокійно дивитися в камеру та не боїться спалахів під час зйомки). Працівники роблять кілька спроб, серед яких можна буде обрати кращий варіант;

– подати для сканування одну кольорову матову фотокартку 10×15 см (це стосується, зокрема, немовлят). Фото має бути якісним і відповідати чинним стандартам, тому краще замовити його в професійному ательє.

До 16 років документи на закордонний паспорт дитини подає один із батьків, причому після 14 років — лише на підставі ID-картки, а не свідоцтва про народження. Водночас присутність дитини при цьому обов’язкова!

Відстежувати готовність паспорта можна через онлайн-сервіс Державної міграційної служби України «Перевірка стану оформлення документів», проконсультуватися – за телефоном «гарячої лінії» (0532)60-89-69.

Доглядають врятованих коней, реабілітують військових і тренують дітей. Цей кінний клуб на Полтавщині продовжує працювати попри війну

Posted on by v.s

Альона Дика з дитинства любила коней, понад десять років займалася верховою їздою в Іспанії, а після повернення в Україну заснувала власний кінний клуб «Ей-Ді». Тут навчають дітей кінному спорту, займаються реабілітацією військових та проводять безкоштовні заняття для дітей з інвалідністю.

Не було змагання, із якого учні не привезли б жодної медалі, а деякі випускники вже працюють тренерами в престижних лондонських клубах. Також під час повномасштабної війни «Ей-Ді» став прихистком для понад пів сотні евакуйованих коней.

Як попри брак коштів кінний клуб працює під час війни, Альона розповіла ШоТам.

Професійно займатись кінним спортом почала на заробітках

– Любов до коней у мене ще з дитинства. Я часто їх малювала, а батьки на зимові свята водили нас у місто покататись верхи. Коли підросла, то дізналася, що мій хрещений має невеличку стайню з кіньми. Десь із десяти років я її відвідувала, спілкувалася з іншими дітьми, які туди приходили, та допомагала доглядати за кіньми. Тоді зрозуміла, що дуже люблю цим займатися.

У 18 років я поїхала за кордон та влаштувалась на роботу хатньою робітницею в одну хорошу сім’ю. Із часом вони стали цікавитися моїми захопленнями, і з’ясувалося, що в їхніх родичів є невелика стайня. Я стала частою гостею цього місця, а потім купила собі першого коня та познайомилася з гарним тренером. Жила там більш як десять років, навчалася в різних закладах, займалася іспанською виїздкою та брала участь у змаганнях. Ми виїжджали в Європу, Німеччину, Францію, Бельгію. В Іспанії цілий культ верхової їзди, і я стала його прихильницею.

2011 року я повернулася в Україну. Із часом ми з чоловіком придбали двох коней, і наші друзі та знайомі часто просили покататись на них. Тоді чоловік спитав, чи не хотіла б я професійно займатись тим, що так люблю. Ми докупили ще кількох коней і створили власний кінний клуб. Спершу клієнтами були друзі та знайомі, а потім я рекламувала нас у соціальних мережах, тому ми швидко набрали обертів і стали відомими. До повномасштабної війни в нас у клубі було 15 власних коней.

Не залишали ферму, бо там були коні

24 лютого ми прокинулись і були шоковані, як і всі українці. Я звично встала о 6-й ранку, мала зібрати дітей до школи та піти в стайню. Але над нашим будинком пролетів літак. За звуком я зрозуміла, що це бомбардувальник, бо в дитинстві жила поблизу військового аеропорту. Далі почула постріли від роботи ППО. Мій чоловік тоді вже був на роботі на фермі, при якій у мене була стайня. Він зателефонував, сказав про початок війни та що потрібно вивозити дітей. Я дуже перелякалася за коней і весь ранок думала, що з ними робити. Ми з чоловіком відвезли дітей до батьків у село, а самі ж повернулися на ферму й жили там чотири місяці в невеликому обладнаному офісі.

Я є суддею з кінного спорту, мене знають люди з усієї України. Із часом ми отримували багато дзвінків із проханнями прийняти коней хоча б на перетримку.

За весь час великої війни ми прийняли понад 60 коней із Харківської, Донецької та Сумської областей. Наша стайня на той час була невелика, але мали період, коли там одночасно розміщувалось 42 евакуйованих коні. Тоді вони жили, як у рукавичці.

Далі їх вивозили за кордон ті власники, які мали таку можливість. Більшість із них спершу везли тварин, потім евакуювалися самі. На жаль, деякі коні залишались без власників, бо ті загинули. Таких тварин ми віддавали перевіреним людям чи дарували.

Перший час у нас були свої запаси сіна та зерна для власних коней. Але ж ніхто не очікував, що буде війна таких масштабів. Це був дуже важкий період фізично та емоційно. Коли ми бачили, що вже не можемо впоратись самостійно, то почали звертатися за допомогою у фонди. Отримали значну допомогу від UAnimals, які допомагали в закупівлі ліків. Ще нас підтримали один американський фонд та Всеукраїнська федерація кінного спорту. Але найбільше допомагали небайдужі люди, які долучалися до зборів на сіно та вакцини.

Якось був такий місяць, що лише сіна ми мали придбати на 40 тисяч гривень, аби утримувати всіх евакуйованих коней. Тоді виїхали майже всі діти, що в нас тренувалися, не було заробітку, тому ми трималися лише завдяки волонтерам та людям, які безкорисно пропонували допомогу.

Випускниці нашого клубу працюють у Лондоні

– До повномасштабної війни в Україні була заснована програма «Дитячий олімпійський StartUp». У змаганнях із верхової їзди брали участь діти від трьох-чотирьох рочків. І дітки з нашого кінного клубу теж. Не було таких змагань, щоб ми не привезли хоча б одну медаль.

У нас тренувалося багато дітей. Дві наші випускниці зараз працюють у престижних кінних клубах Лондона, чим я дуже пишаюсь.

Зараз у нас тренуються діти, які евакуювалися з Харкова, а ще з-за кордону повертаються наші учні. Але нам все одно важко, бо не вистачає тих коштів, які ми заробляємо. Фактично весь прибуток від кінного клубу витрачаємо на утримання коней. Наразі маємо ще трьох коней, яких вивезли з Харківщини та 22 своїх коней. А ще в нас живе маленький віслючок.

Військові залишали кошти на столі, хоча для них заняття безкоштовні

Від 2014 року до нас зверталися організації, які займалися реабілітацією військових із зони АТО. Ми заснували безкоштовну програму, за якою можуть приїхати військові з психологами. Вони займаються за своїми методиками, а ми катаємо на конях їх та їхні сім’ї. У цьому році, під час уже повномасштабного вторгнення, ми самі звернулись у військові центри комплектування з пропозицією реабілітації військових.

Іноді захисники приїжджають самі, із власної ініціативи. Були випадки, що військові приїжджали з рідними в цивільному одязі та не зізнавалися, що вони служать. Коли ми здогадувались і говорили їм, що для військовослужбовців у нас безкоштовне катання, то вони відмовлялись від цього. Казали, що в нас багато коней, яких треба доглядати й часто залишали кошти просто на столі.

А ще ми проводили заняття для дітей з інвалідністю. Від 2016 року в нас було 72 дитини, які відвідували заняття безоплатно. Частину коштів на це покривала програма від міської влади. Зараз є безкоштовна група, де вчаться шість діток. Усі наші коні спокійні, не агресивні, тому діти почуваються біля них у безпеці.

Коли бачу дітей щасливими, що вони не сидять вдома за гаджетами, а розвиваються, то я дуже радію. У мене є двоє синів-близнюків, яким зараз по 9 років. Вони обожнюють кататись на конях і теж беруть участь у змаганнях. Кожен із них має власну конячку та обмундирування. Вони дуже сумують, коли я їду до коней, а їм доводиться залишатися вдома та робити уроки. Не раз після цього вони самостійно викликали таксі та приїжджали до мене на тренування.

Клуб є сенсом усього мого життя

Зараз нам дуже складно, заготовляємо сіно на зиму, тому потрібно багато коштів. На жаль, нам довелось продати шістьох коней, аби могли утримувати всіх інших. Це складно, бо ми їх доглядаємо, тренуємо та любимо, а потім мусимо робити такий складний вибір.

Ми намагатимемося зберегти тих тварин, які зараз у нас є, адже для мене кінний клуб є сенсом усього мого життя. Найбільше я мрію про завершення війни, щоб ми перемогли та всі люди повернулися додому. А ще мрію добудувати наш клуб, гарно облаштувати територію та створити максимально комфортні умови, щоб дорослі та діти проводили тут більше часу.

Складно щось планувати в наших умовах, але я б дуже хотіла в кінному клубі розвивати напрям фізичної реабілітації. Хочемо співпрацювати з медиками, аби допомагати військовим, які мають ампутації кінцівок. А ще хочемо активніше залучати молодь до занять кінним спортом та прищеплювати любов до природи. Дітей усе більше захоплюють сучасні технології та не виключено, що в майбутньому вони бачитимуть коней лише на картинках. Ми б хотіли того не допустити.

Командир полтавського КОРДу: «У нас на генетичному рівні закладено захищати свою державу, дім та родину»

Posted on by v.s

Командир полтавського спецпідрозділу поліції «КОРД» Андрій Наливайко вже понад 9 років боронить Батьківщину. Він разом із колегами нищив колони техніки «асвабадітєлєй», які рухалися в бік столиці, збивав дрони та затримував ворожих корегувальників на Миколаївщині. Наразі несе службу на Херсонщині.

Перше «бойове хрещення» воїн отримав 2014 року. Правоохоронці пліч-о-пліч зі штурмовою бригадою десантників відбивали село Червоний Лиман на Донеччині.

Уночі їхня колона потрапила в засідку. Оборонців, позбавлених можливості на вузькій дорозі змінити напрямок руху, обстрілювали з усіх можливих видів зброї. Правоохоронці спільно з військовиками 79-ї бригади не лише під щільним вогнем йшли вперед, а й вибили росіян із їхніх позицій.

– Саме в цьому бою я багато чого навчився у військовиків, а ще мене вразив їхній незламний дух, те, як вони з козацьким драйвом «насипали» ворогам. Це мотивує. Ти стаєш упевненішим у собі, емоційно менш вразливим та внутрішньо готовим битися і йти далі, – говорить Андрій Наливайко.

Отриманий бойовий досвід став у нагоді захисникові в лютому 2022 року, коли він із колегами нищив російські колони техніки, які намагалися прорватися до столиці через дороги Полтавщини.

– Згодом нас перекинули до Миколаївщини. У складі зведеного загону Нацполіції ми протидіяли роботі диверсійно-розвідувальних груп, а також виявляли ворожих коригувальників, – пригадує боєць.

Нині поліцейський проходить службу на Херсонщині. У складі мобільних груп спецпризначенці нищать ворожі дрони, виявляють пособників, які допомагають окупантам.

Полковник поліції стверджує, що сили та завзяття в боротьбі з окупантом надає його донечка. Ще 2014-го, коли дівчинці було лише 4 роки, він завжди відчував у своїй руці тепло її долоньки.

– Коли потрапляли в засідки, доводилося багато відстрілюватися. Мені допомагало постійне відчуття в руці дитячої долоньки. І хоча донечці зараз 14, відчуття її долоні й донині дає мені сили та завзяття для боротьби та відсічі ворога, – розповідає воїн.

Є в Андрія Наливайка й потужне місце родинної сили. Від прадіда в Полтавській області залишився старенький будиночок із ділянкою землі, де мешкало не одне покоління його пращурів.

– Ми не забуваємо про своє «коріння», а ще пам’ятаємо про трагічні події минулого. У саду – могили діточок (по материнській лінії), які померли від голоду 1932-1933 років. А рідних по батьковій гілці вислали в той час до Архангельської області рф. Їм вдалося вижити та з часом повернутися на Батьківщину. У нас на генетичному рівні закладено захищати свою державу, дім та родину. За Батьківщину ми будемо битися, допоки не виб’ємо останнього окупанта з України. Нам лише потрібно якомога більше набоїв – і Перемога буде за нами, – переконаний боєць.

 

На Полтавщині БЕБ викрило нелегальну схему продажу кальянного тютюну

Posted on by v.s

Детективи Територіального управління Бюро економічної безпеки України в Полтавській області викрили схему незаконного зберігання та продажу контрафактної тютюнової продукції. Нелегальний бізнес організував мешканець Кременчука.

Чоловік, не маючи жодних дозвільних документів, за допомогою соцмереж продавав кальянний тютюн різних торгових марок. Оплату за товар отримував через грошові перекази.

Під час обшуків у помешканні фігуранта та інших приміщеннях, де зберігалась продукція, детективи вилучили понад пів тонни кальянного тютюну без марок акцизного податку.

Організатору злочинної схеми повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 204 Кримінального Кодексу України (незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією ж метою, а також збут незаконно виготовлених підакцизних товарів). Обвинувальний акт скеровано до суду.

Досудове розслідування здійснювалося детективами ТУ БЕБ у Полтавській області за процесуального керівництва Полтавської обласної прокуратури та оперативного супроводу УСБУ в Полтавській області.