22 січня, у День Соборності України у Полтаві урочисто відкрили меморіальну дошку барельєфного типу на честь видатного уродженця Полтави, першого міністра освіти Української Народної Республіки, історика українського театру, літературного оглядача, ученого-літературознавця, поета, перекладача і письменника Івана Стешенка. Нове місце пам’яті з’явилося на фасаді будівлі наукового ліцею №3 Полтавської міської ради по вулиці В’ячеслава Чорновола. Це історична будівля Першої чоловічої гімназії, у якій з 1882 р. по 1892 рік навчався Іван Стешенко. Церемонія відкриття барельєфу стала однією з ключових подій відзначення Дня Соборності у Полтаві, адже він був учасником обох історичних подій, «двох 22 січня» – проголошення 4 Універсалу 22 січня 1918 року та проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року.
У 2025 році на пропозицію представника Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області Олега Пустовгара; професора, ректора Полтавського університету економіки і торгівлі, голови обласної організації Національної спілки краєзнавців України Олексія Нестулі, а також знаного краєзнавця і письменника, лауреата премії Полтавської обласної ради імені Петра Ротача Григорія Титаренка Полтавська міська рада виділила кошти на створення барельєфу на пошану Івана Стешенка. Тож почесне право його відкрити було надано саме ініціаторам: Григорію Титаренку, Олегу Пустовгару та Олексію Нестулі.
Свою книгу «Іван Стешенко. Твори, переклади, вибране листування» Григорій Титаренко під час урочистої церемонії відкриття подарував ліцею №3. «У добу УНР Стешенка називали «Іваном-воїном». Бо він, як і Микола Міхновський, виступав за мілітарну політику, усвідомлював важливість створення і розбудови Армії УНР, дбав про всебічну українізацію освіти. Маємо пишатися, що Полтава дала Україні освітянина такого рівня. Та й підступно убитий він був тут. Маємо шанувати і популяризувати це ім’я. Вивченню творчого шляху, державницької діяльності й увічненню пам’яті про нашого славетного земляка я присвятив двадцять років свого життя. 18 років тому моїми зусиллями та когорти столичних інтелектуалів у Великих Будищах неподалік Диканьки встановили меморіальну дошку Іванові Стешенку. Я щасливий і розчулений, тішусь цій історичні події: сьогодні Іван Стешенко повертається до Полтави у бронзі і граніті, вдячною народною пам’яттю», – зазначив Григорій Титаренко.
Олексій Нестуля висловив вдячність міській владі за підтримку ініціативи краєзнавчої спільноти, за увічнення пам’яті про діяча УНР не на словах, а на ділі. Створення міні-пам’ятника – це результат дієвої співпраці спілки краєзнавців, місцевого самоврядування, депутатів Полтавської міської ради, Департаменту культури, молоді та сім’ї Полтавської міської ради та УІНП як центрального органу виконавчої влади.
Як наголосив на церемонії відкриття представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар, діяльність Івана Стешенка понад сто років тому і нині демонструє сучасникам важливість двох фронтів— світоглядного, в тому числі й українізації освіти, та збройного опору російській агресії – тоді денікінській «білій» та ленінській «червоній», нині – путінській. Пустовгар оприлюднив цитату з промови Івана Стешенка у грудні 1917 року на сесії Української Центральної Ради: «Учителів-москалів ми не виганятимемо, але нехай навчаться української мови, коли бажають працювати в Україні». «У цих словах вся суть колосальної праці Стешенка на ниві українізації освіти в УНР, він системно дбав про відкриття україномовних шкіл, гімназій, народних університетів. Вже у жовтні 1917 року у початкових, середні навчальних закладах запровадив обов’язкові предмети «Українська мова», «Історія України», «Українознавство». Станом на грудень того ж року вже було відкрито 25 україномовних гімназій та вищу мистецьку школу. У січні 1918 року Стешенко домігся ухвалення владою УНР закону про впровадження української мови у вищих навчальних закладах та скасування ганебного закону Російської імперії про фінансові надбавки до зарплати вчителям за «обрусєніє края». Більшовицькі терористи вбили його саме за українську мову. Масштаб особистості Івана Стешенка розуміла українська еліта ще сто років тому. Пошановували Стешенка не лише у Полтаві, а по всій Україні, бо розуміли, що це постать всеукраїнського масштабу. Скажімо, у місті Кременець на Волині (нині це Тернопільска область) у 1918 році на пошану Стешенка називалася гімназія. А далі десятиліття забуття у СРСР, залізобетон комуністичної російської цензури. На честь Івана Стешенка у 90-х роках минулого століття, відразу після відновлення незалежності назвали вулицю в мікрорайоні Алмазний. Сьогоднішнє відкриття барельєфу у день Соборності — це ще один крок на тривалому шляху увічнення пам’яті про видатного полтавця», – розповів представник Інституту нацпам’яті.
Кобзар Компаніченко і «Хореа Козацька» стали лавреатами Шевченківської премії у 2023 році. Нагороду присудили за аудіо-альбом «Пісні Української революції» – спільний проект Українського інституту національної пам’яті, пана Тараса та очолюваного ним гурту. Серед пісень альбому й марш «Гей не дивуйтеся, добрії люде, що на Вкраїні повстало!». Ця пісня звучала на Софіївській площі 22 січня 1919 року при підписанні Акту Злуки між УНР і ЗУНР. Тривалий час вважалося, що автором слів є Христина Алчевська, але у архівах Інституту української літератури НАН України краєзнавець Григорій Титаренко виявив документи, які засвідчують авторство слів до цього маршу Івана Стешенка. Тож знаково, що цей марш звучав і під час церемонії відкриття барельєфу.
Протягом 2025 року працював над створенням барельєфу полтавський скульптор, член Національної спілки художників України Дмитро Коршунов – автор багатьох пам’ятників і пам’ятних знаків, серед яких і пам’ятник Марусі Чурай; меморіальні дошки голові Директорії УНР Симону Петлюрі на будівлі аграрної академії; діячу УНР, поету Володимиру Самійленку на фасаді 3-го ліцею; фермеру, Герою Небесної Сотні Віктору Чміленку на фасаді будівлі департаменту АПК ОВА й обл. асоціації фермерів.
Довідково про Івана Стешенка. Народився у 1874 році в Полтаві. Батько, Матвій Стешенко, маючи дев’ятьох дітей, не шкодував коштів на їхню освіту. Іван закінчив Полтавську класичну гімназію, пізніше—історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира. Викладав у Фундуклеївській жіночій гімназії, пізніше— у Фребелівському інституті, Музично-драматичній школі Миколи Лисенка, на Вищих жіночих курсах. Написав поему «Мазепа» і видав збірки поезій «Хуторні сонети» та «Степові мотиви». Вільно володів французькою, німецькою, іспанською, італійською, багатьма слов’янськими мовами, перекладав Овідія, Байрона, Беранже, Шіллера, досліджував творчість Котляревського, Коцюбинського, Старицького, Мирного, Стефаника і Шевченка. Входив до гуртка «Плеяда» разом із Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та іншими діячами. У 1897 року був заарештований за участь у студентських антиімперських акціях протесту.
Із послабленням цензурних і політичних утисків Іван Стешенко повертається до активного громадського життя. У 1903 році стає секретарем Правління Київського літературного товариства, членами якого були Микола Лисенко, Олена Пчілка та інші діячі українського національного відродження. Працює в редакції українського літературного альманаху «Нова Рада», разом з однодумцями засновує гумористичний журнал «Шершень», а після його заборони—разом з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Володимиром Самійленком, Людмилою Старицькою-Черняхівською, Максимом Славинським та іншими видають журнал «Ґедзь». Також Стешенко став упорядником словника української мови.
Перша світова війна привела до Києва потік сімей біженців із Галичини. Попри заборону української школи, для дітей-біженців 18 березня 1915 року в Києві була відкрита Тетянівська українська гімназія, де Стешенко спочатку викладав, а згодом став її директором. У той час було складено низку програм, методик та підручників, які стали фундаментом для розбудови української освіти в добу УНР. У 1917 році започатковував і очолив «Товариство шкільної освіти». Після створення Центральної Ради увійшов до шкільної та очолив редакційну комісії Ради, а 26 червня 1917 року призначають Генеральним Секретарем освіти, входить до Першого Генерального Секретаріату Української Центральної Ради (першого українського уряду). На цій посаді береться за українізацію освіти в Україні. Одним із його проєктів, яким так і не судилося бути втіленим через брак вчителів та постійні воєнні дії, була організація селянських гімназій. Був фундатором Українського Народного Університету (УНУ) та Академії Мистецтв.
Для російських більшовиків Стешенко із його політикою українізації та відродження національної свідомості був серед ворогів номер 1. Ще в січні 1918 року, коли Муравйов захопив Київ і влаштував там червоний терор, було видано наказ про вбивство Стешенка. Щоб врятуватися від більшовицьких куль, Стешенко в завірюху пішки вибрався із захопленого ворогами Києва. У ніч з 29 на 30 липня 1918 року Іван Стешенко разом із 14-річним сином Ярославом прибув із Києва на вокзал «Полтава-Київська». Їх перестріли двоє більшовицьких, червоних терористів, які двома пострілами смертельно поранили Стешенка.
Представництво УІНП в Полтаві
Світлини та відео: Олександр Розум
