Відповідно до прогнозів синоптиків, сьогодні на ранок у Полтаві та старостинських округах усе засипало й продовжує засипати снігом.
Як повідомила в.о. міського голови, наразі на розчищенні доріг у громаді задіяно 24 одиниці техніки: трактори зі щітками та відвалами, а також комбіновані дорожні машини (КДМ). Найперше вони прибирають під’їзди до критичної інфраструктури, спуски та підйоми, маршрути курсування громадського транспорту. Із огляду на це міська влада звертається з проханням до водіїв не паркуватися на узбіччях, біля зупинок громадського транспорту, адже це ускладнює роботу спецтехніки.
На прибирання прибудинкових територій і «червоних ліній», очищення від снігу зупинок громадського транспорту й тротуарів вийшло 282 двірники КП «ЖЕО №2». Окрім того, 40 осіб залучено для прибирання парків, скверів і прилеглих до них територій. Відповідальний бізнес також долучився до робіт із очищення вулиць від снігу.
Сьогодні в обласному центрі відбулося нагородження переможців національного відбору міжнародного конкурсу «Олімпіада геніїв». Це змагання шкільних проєктів на екологічні теми було засноване Terra Science and Education, а її партнером став Рочестерський технологічний інститут.
Олімпіада передбачає участь у восьми категоріях:
робототехніка,
бізнес,
музика,
короткометражний фільм,
мистецтво,
креативне письмо,
програмування.
До національного відбору долучились понад 100 полтавських школярів, повідомили в облвійськадміністрації. Вони представили на конкурсі не тільки обласний центр, Кременчук, а й інші громади регіону.
Дипломи та медалі юним науковцям вручили начальник Полтавської ОВА Філіп Пронін, його заступник Антон Чубенко, перший заступник голови обласної ради Олександр Лемешко та керівник комунального закладу «Полтавська обласна Мала академія наук учнівської молоді» Валерій Биков.
Окрім юних геніїв, відзначили цього дня і їхніх наукових керівників.
Цієї зими ворог продовжує масовані терористичні атаки на об’єкти цивільної інфраструктури українських міст. Окрім того, 7-9 січня очікується суттєве зниження температури, через що можливе перевищення навантаження на електромережі й аварійне вимкнення енергосистеми.
На випадок перебоїв із електро-, тепло- та водопостачанням у Полтавській громаді розгорнули мережу зі 107 пунктів незламності, у яких можна зігрітися, зарядити телефони, випити гарячого чаю, отримати медичну допомогу, а за потреби й заночувати. Адреси цих локацій – тут.
До повномасштабної війни Олена Баркова розвивала власний бренд «Gesty» – виготовляла натуральну косметику та свічки. Починала з продажів на ринку, а вже за рік відкрила магазин, приміщення для складу й острівець у торговому центрі та чекала ажіотажу перед 8 березня. Тими лютневими ночами жінка таки не спала. Але не через замовлення від клієнтів, а від вибухів російських снарядів.
У зруйнованому Маріуполі свічки, які створювала Олена, були цінністю – вони дарували тепло та світло, а також на них можна було розігріти воду й дитяче харчування. «Коли ми виїхали, то залишили свічки для людей, які зоставалися там жити. Потім інші дівчата, які теж змогли вибратися, сказали, що одна свічка горіла в них 20 днів. Деякі мої вироби люди з того укриття забрали з собою, бо це нагадування про колишнє життя», – згадує Олена.
Тепер жінка живе в невеликому селі на Полтавщині, відбудовує старий будинок і відновлює роботу свого бренду. Про колишнє життя, яке залишилося на фото, та свою справу, яка допомагає йти далі, Олена Баркова розповіла «ШоТам».
Бухгалтерка, яка дуже любила свічки
– Я народилася та виросла в Маріуполі, уже з 14 років почала працювати. Узагалі в мене вища освіта у сфері економічної кібернетики, але я була продавчинею в магазині, працювала в будівельній фірмі, а ще колись ліпила пельмені в пельменному цеху. Один із перших підробітків був промоутеркою бренду косметики в різних магазинах, де й познайомилася з побутовою хімією та засобами для обличчя. Тепер розумію, що тоді недаремно працювала саме там, хоча ще не знала, що це стане справою мого життя.
До заснування власної справи я була провідною бухгалтеркою на виробництві «Азовмаш» – сумлінною найманою працівницею, яка добре зналася на тому, що робила. А ще свічкоманкою: обожнювала купувати красиві свічки в супермаркетах і завжди шукала їх перед святами, потім усвідомила, що хочу користуватися ними щодня.
Я придбавала різні свічки, але розуміла, що мені не подобається їхня якість. Це був 2016 рік. Не пам’ятаю, щоб тоді в Маріуполі були майстри-свічковари, які займалися б цим професійно. Тому вирішила спробувати.
Щоб кожен мав у домівці власну Гестію
Перші свічки я створила 2019 року та продавала їх через сторінки в соцмережах. Замовляла натуральні компоненти й тару, а самі вироби виготовляла вдома. Починала зі свічок із бджолиного воску, а потім перейшла на ароматичні у великих брендових баночках. Я назвала свій бренд «Gesty», бо Гестія – це богиня домашнього вогнища та затишку, який і мали дарувати мої свічки.
Першими клієнтами були близькі й знайомі, а вже потім люди знаходили сторінку в інтернеті та замовляли онлайн. Тоді я ще працювала провідною бухгалтеркою цеху, тому дуже соромилася продавати свічки, будучи на такій посаді. Проте розуміла, що роблю все правильно й що нарешті сама створюю такі свічки, яких мені не вистачало на ринку.
Французькі креми не допомагали, тому створила свої
Після народження другої дитини в майже 30 років у мене погіршився стан здоров’я, зокрема шкіри. Тому вирішила зробити щось для себе, щоб прийняти себе та водночас зайнятися чимось цікавим. Тоді я відвідувала косметологиню, яка сказала, що крем у магазині коштує лише 1-2% від зазначеної ціни. Усе інше – вартість пакування, логістики, маркетингу, дистрибуції, заробіток магазину. Мене тоді це дуже налякало та геть відвернуло від косметики, яку продають у магазинах. Відтоді я жодного разу там її не купляла.
До того користувалася виробами французьких брендів, але вони не давали потрібного мені результату: стан шкіри не покращувався. Тоді я зацікавилася натуральною косметикою, адже розуміла, що вона мені може допомогти.
Почала з того, що читала наукові статті та досліджувала склад кремів. Виробників такої косметики в Україні було небагато, але я натрапила на школу в Харкові, яка навчала створювати натуральну косметику. Тоді в них був поглиблений курс від хіміків-технологів і виробників, на якому ми вивчали склад, компоненти, доказову базу. Тоді я остаточно вирішила, що, крім свічок, хочу створювати натуральну косметику. Перше, що зробила сама, – засіб для вмивання та сироватка.У їхній дієвості мене переконало власне фото, яке поширила в соцмережах без жодних фільтрів.
Мій перший магазин – столик на ринку
Починала з того, що закупляла сировину, робила невеликі тестери косметики, дарувала їх людям і додавала свою візитівку. Це спрацювало, мою продукцію стали придбавати й рекомендувати іншим. Але єдине місце збуту, яке я могла собі дозволити, – це столик із косметикою на ринку. Тому від жовтня 2020 року до кінця весни працювала там за будь-якої погоди: чи в дощ, чи в сніг. Мала єдиний вихідний на тиждень, у понеділок, а ще під час свят.
Завдяки наполегливій роботі в травні я орендувала приміщення для магазину, яке перший місяць стояло порожнім, бо просто не було змоги купити меблі. Але того року мене запросили на Lokal Fermer Fest у Маріуполі, і після цього про мою косметику загуділо все місто. На день народження, восени того ж року, мене запросили на бізнес-виставку «Схід-Експо», де я теж змогла розповісти про свій бренд. Це був найкращий подарунок. Тієї самої осені я виграла грант «Маріупольський куркуль» на 250 тис. грн, тому орендувала приміщення на 100 кв. м, щоб створити там виробництво, купила меблі й обладнання, а ще відкрила в одному з торгових центрів острівець із продукцією «Gesty».
«Можна не виходити на роботу, бо війна почалась?»
На початку 2022 року я вирішила масштабувати бізнес: закупила компоненти для косметики та свічок, а також тару й заповнила цим склади. Уже до 14 лютого спостерігався ажіотаж на свічки та мило, тому готувалася, що до 8 березня будуть лише безсонні від роботи ночі. Я влаштувала красиву фотосесію, ще в мене була запущена таргетована реклама. Ці кроки мали зробити бренд більш впізнаваним. Крім того, 2022 року я мала йти навчатися на хіміка-технолога, проте мої плани порушила повномасштабна війна.
До великої війни я жила своїм життям, власною справою та навіть не читала новин. А 24 лютого вранці зателефонувала продавчиня з мого магазину і спитала, чи можна сьогодні не виходити на роботу, бо війна почалася. Я подивилася новини й зрозуміла, що буде щось страшне.
На свічці в укритті розігрівали дитяче харчування
Того дня ми не чули вибухів, бо жили не в східній частині міста. Я їздила в магазин, закривала приміщення, забрала з собою трохи свічок і мила. Спершу протягом тижня ми з чоловіком, дітьми та мамою жили в підвалі, де був наш гараж. Потім на деякий час піднялися до нас у квартиру, адже було дуже холодно. Коли там я робила мило, то додавала пантенол, бо він загоює рани. Цю, останню, партію клієнти вже не забрали, тому принесла його в укриття, куди ми знову спустилися 10 березня. А наступного дня наша квартира згоріла.
Два тижні ми з дітьми зовсім не піднімалися на вулицю. В укритті жили всі: літні люди, чоловіки, жінки та діти з двох будинків – загалом близько 300 осіб. Усі були розділені по окремих приміщеннях, у нашому жили людей 20. Чоловіки, особливо ті, які мали дітей, шукали дрова й заготовляли їх. Дорослі по черзі виходили на поверхню готувати їжу на відкритому вогні. Якось поряд на ринку впали контейнери з їжею, і це стало для нас порятунком.
У підвалі гроші втратили всю цінність. Картку з мільйонами можна було просто викинути, якби вона в когось була. Натомість вижити в укритті нам допомагала їжа та свічки. У перші дні я запалювала по дві-три. Усі так раділи світлу. А коли стало залишатися все менше, то запалювали тільки одну. Ще ми гріли на свічці воду в невеличкій турці й розігрівали на ній дитяче харчування для малечі наших сусідів.
Люди надсилали мені фото баночок з-під свічок із укриття
Із середини березня до нас не доходили ніякі новини, лише долітали снаряди. 22 березня одна жінка з укриття ризикнула – вийшла на восьмий поверх, зловила зв’язок і прочитала повідомлення від доньки, що наступного дня буде евакуація.
Коли тривалий час живеш під постійними обстрілами, то можна вивчити їхній графік, а також те, скільки може бути пострілів, коли дозаправка в літака та скільки він здатен нести бомб. Тоді страх притупився, і ми порахували, що наступного дня маємо поснідати й о дев’ятій ранку вирушати в дорогу.
Ми йшли з дітьми понад 10 кілометрів пішки та намагалися відволікати їх від руїн і жахіть довкола. Ми бачили такі картини, що фільми жахів просто відпочивають. Під час руху мій син жодного разу не попросився на руки. Спогади про те, що там було, – зі мною на все життя. Я б не змогла повернутися до нормального життя в Маріуполі, бо тепер це місто для мене – кладовище.
Із точки збору автобус вивіз нас до села Нікольське, потім до Бердянська, а далі до Запоріжжя. Там про нас піклувалися волонтери: нагодували, дали прихисток, щоб помитися та відпочити. Пам’ятаю, що милася в холодній воді й дуже плакала. Звідти нас безкоштовно евакуювали до Дніпра.
Коли ми виїхали, то залишили свічки для людей, які зоставалися там жити. Потім інші дівчата, які теж змогли вибратися, сказали, що одна свічка горіла в них 20 днів. Деякі мої вироби люди з того укриття забрали з собою, бо це нагадування про колишнє життя. Знайомі й досі надсилають мені фото баночок, які в них залишилися. У Дніпрі ми зустрілися з жінкою, яка змогла забрати кілька свічок із мого острівця в торговому центрі. Тоді вона ділилася, що вони дуже пахучі та довго горять.
Люди допомагали фінансово, залишками будівельних матеріалів або фізичною працею
1 квітня ми з дітьми приїхали на Полтавщину, куди нас запросили. Тут, у селі Красна Лука, від 2014 року живе моя кума, яка виїхала зі Сходу з трьома дітьми через обстріли й повернулася в рідне село. Я не мала родичів більше ніде, крім Маріуполя, тому ми поїхали до неї. Перший місяць не пам’ятаю своїх дій, але пригадую, що не могла виплакатися – сліз просто не було, хоча їх треба було випустити. А ще ми з дітьми довго хворіли.
Коли виїхали, я відчувала себе ніби в іншому світі. Розумію, що має бути баланс: люди повинні усвідомлювати, що треба далі жити, але має бути велика повага до жертви тих, хто нині на фронті. А ще не розумію цивільних, які мають змогу виїхати, проте залишаються під обстрілами, ризикують життям своїм і дітей.
Завдяки подрузі ми знайшли старенький будинок у селі й почали його відновлювати. Я робила все, що могла, або просила допомоги в інших. Найперше зробили електрику, щоб працював котел. Мені допомагала вся країна: я не мала б нічого, якби не люди. Хтось приніс шматки зайвого лінолеуму, і ними я обшила туалет на вулиці. Хтось надсилав кошти, хтось – будівельні матеріали, які в них залишилися, а хтось приходив та допомагав, працюючи фізично. Нам ще треба доробити кухню, зробити ґанок, бо вхід у дім неприкритий, паркан – роботи ще дуже багато. Але головне, що є власний дім, і ми тут у безпеці.
Найбільше шкодую за сімейними реліквіями, а пишаюся дітьми
Завдяки підтримці інших людей я змогла купити й облаштувати невеличке приміщення в селі, де вирішила знову створювати косметику та свічки під брендом «Gesty». А ще пробую подавати заявки на грантову підтримку, щоб масштабувати свою справу. Безліч моїх спроб були невдалими, часто заявки відхиляли, але чим більше спроб, то більше позитивних рішень. На сьогодні мені вдалося виграти грант на підтримку релокованого бізнесу. Люди багато втрачають, коли не пробують розвиватися завдяки грантам, тому раджу всім це робити.
Планую розвивати власний бренд, створити велике виробництво, вести активніше блог, а також продавати свою продукцію в магазинах. Я переосмислила багато речей, зокрема своє ставлення до матеріального. Найбільше шкодую, що не взяла з собою фото. Таке враження, що до 2022 року в мене не було життя, воно залишилося на тих світлинах. Ще я точно взяла б крижму, у яку закутувала дітей, коли хрестили їх у церкві, а також рушник, який вишивала моя бабуся. Телевізор, диван чи одяг можна придбати, а ці речі вже точно не повернути, хоч вони про цінності. Це були наші сімейні реліквії. Я дуже пишаюся своїми дітьми, бо це мої мотиватори, моя гордість і єдине цінне, що маю. Мене тішить, що є дах над головою, домашній затишок і побут, а ще власна справа, якою я живу та яку дуже люблю.
Сьогодні відбулося чергове засідання Ради оборони області. На ньому було ухвалено рішення про відновлення роботи системи GPS-моніторингу під час експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення. Як повідомив голова Полтавської облвійськадміністрації Філіп Пронін, від жителів регіону надійшло чимало нарікань на незадовільне чищення доріг, тож незабаром люди знову зможуть слідкувати за рухом прибиральної техніки онлайн.
У разі потреби, нагадуємо, водії можуть звернутися до диспетчерських служб, які цілодобово на зв’язку за тел.: 067-400-60-80 (державні), 050-01-50-233 (місцеві).
У перший місяць нового року «Екобус» полтавського КАТП-1628 прийматиме в населення батарейки, акумулятори, люменісцентні лампи, ртутні термометри з 9:30 до 17:00 на таких локаціях:
2.01 – вул. Спартака, 107-А, магазин «Оптовичок», с. Яківці;
3.01 – вул. Коломацька, 15-А, с. Ковалівка;
4.01 – вул. Шкільна, 4, с. Абазівка;
5.01 – вул. Є. Коновальця, 2, ТЦ «Паровоз»;
8.01 – пров. Шевченка (біля магазину), с. Патлаївка;
9.01 – вул. М. Бірюзова, 62, «Приват Банк»;
10.01 – вул. Центральна, 19, с. Сем’янівка, (біля центрального магазину);
11.01 – майдан Незалежності, 5, Центр культури та дозвілля (Будинок культури);
12.01 – вул. Овочева, 5, магазин «Меблевий Майстер»;
15.01 – вул. Полтавська, 18, с. Гожули (біля центрального магазину);
16.01 – вул. Зіньківська, 16, «АТБ- Маркет»;
17.01 – вул. Р. Кириченко, 84, магазин «Еко-Продукт»;
18.01 – просп. Першотравневий, 24, НУ «Полтавська політехніка ім. Юрія Кондратюка»;
19.01 – вул. Соборності, 58-А, ПД «Листопад»;
22.01 – вул. Г. Сталінграда, 30, «АТБ- Маркет»;
23.01 – вул. Гожулянська, 26, магазин «Хуторок»;
24.01 – вул. Соборна, 14, Будинок культури, с. Супрунівка;
25.01 – вул. Сакко, 16-А, Полтавський професійний ліцей;
26.01 – вул. І. Мазепи, 17, магазин «12 Вольт»;
29.01 – вул. Європейська, 66, компанія «СтарЛайн»;
30.01 – вул. Миру, 1 (біля сільської ради), с. Чорноглазівка;
31.01 – пров. Латишева, 13, магазин «Хуторок».
Напередодні Різдва в Полтаві відбувся захід «Мистецтво заради миру», метою якого стало гуртування українців навколо спільних цінностей, таких як любов до своєї батьківщини, мир, кохання, доброта та ін.
Його організатором виступив Полтавський інститут економіки й торгівлі, а неодноразовий переможець міжнародних та всеукраїнських конкурсів і фестивалів, міський духовий оркестр «Полтава» під орудою головного диригента й художнього керівника, заслуженого артиста України Едуарда Головашича підтримав ініціативу.
Як розповів керівник вишу Олексій Нестуля, кожен із нас може мати свій погляд на цей світ, але є речі, які важливі для всіх людей: і християн, і мусульман, і буддистів, і представників інших конфесій. Саме через призму цих цінностей і відбувалося того вечора спілкування в межах заходу.
На його початку присутні віддали шану воїнам, які, не шкодуючи життя, боронять Україну. Боронять, зокрема, заради того, щоб їхні рідні та близькі мали змогу зібратися на Різдво, помолитися, скуштувати куті, порадувати дітей подарунками, щоб наша країна продовжувала жити.
На жаль, самим воїнам не завжди щастить повернутися до своїх сімей живими. Так, назавжди в строю – бійці 46-ї окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ: Герой України, розвідник Іван Банк, розвідник Ігор Дорошенко та мінометник Ігор Щербак, рідним яких цього вечора передали їхні нагороди. Цю місію виконали волонтерка, Народний Герой України Вікторія Мірошніченко та представник 46-ї бригади із позивним «Буча».
Разом із нагородами вони передали сім’ям прапори десантників із підписами побратимів загиблих, які нині продовжують захищати Україну на території Донецької області.
На честь цих та інших захисників цього вечора у виконанні оркестру «Полтава» прозвучало кілька військових, патріотичних композицій: «Солдат України», «Воїни світла», «Доброго вечора, ми з України» тощо. А в продовження теми одвічних людських цінностей колектив музикантів спільно з солістами Анною Богдановою та Віктором Щербаковим представив присутнім прекрасну програму, до якої ввійшли неймовірні твори Френка Сінатри, гурту «АВВА», Гайтани та ін.
Єдину ліцензію на Паралімпійські ігри 2024 року, яку розігрували на чемпіонаті Європи, що тривав із 9 грудня в Подгориці (Чорногорія), виборола українська чоловіча збірна з голболу.
Усі члени команди – з Полтавської області, повідомили в облвійськадміністрації. Це гравці Василь Олійник, Антон Стрельчик, Родіон Жигалін, Олександр Топорков, Євгеній Циганенко і Федір Сидоренко й тренери Федір та Антон Дубровіни.
У фіналі полтавські спортсмени перемогли збірну з Литви з рахунком 7:3.
Загалом у змаганнях узяли участь 10 чоловічих і 9 жіночих команд. До речі, серед жінок перемогу здобули на чемпіонаті також українки.
Полтавцям пропонують нові знання, які в умовах воєнного стану можуть стати в нагоді в критичні моменти, допомогти зберегти і власне життя, і життя тих, хто опиниться поруч.
Їх можна отримати на тренінгах від Центру готовності цивільних, серед яких, до речі, пропонуються й нові.
Щоб потрапити на них, потрібно зареєструватися, перейшовши за відповідним посиланням.
