У скарбниці Полтавського краєзнавчого музею ім. Василя Кричевського відвідувачі можуть ознайомитися з унікальним набором срібних прикрас – комплектом посагу – весільного убору знатної жінки-сіверянки. Розповідь гідів про комплекс старожитностей обов’язково міститиме інформацію, що ці речі унікальні й що це найпізніший за часом схоронення сіверянський скарб, виявлений на Лівобережжі Дніпра. У цьому році появі скарбу в музеї виповнюється своєрідний ювілей – ні багато ні мало, а 115 років.
Його знахідка пов’язана зі встановленням, принаймні, двох нових фактів: щодо історії й часу входження території Поворскля до складу Давньоруської держави та підтвердженням існування в Полтаві слов’яно-руського поселення. А ще вона була наслідком важливої події – спорудження в місті першого водогону, який, як відомо, частиною прокладених комунікацій (а простіше, труб) і досі діє в історичному центрі нашого міста.
Із весни 1905 року від Панянки та зведеної там водонапірної вежі в бік Соборного майдану прокладалася «гілка» водопроводу. Вона «обростала» тільки-но влаштованими водорозподільчими колонками. Одну з них планувалося спорудити навпроти дзвіниці Успенського собору.
Саме там почали зводити необхідний колодязь. І от при його викопуванні будівельники натрапили на рештки давнього житла, у ньому – глинобитної печі, а в останній, відповідно, – скарбу. Сам він був захований у печі чи під її стінками. Знайдені речі вийняли й передали до земського Природничо-історичного музею, яким опікувалися земці та помічник завідувача, археолог і етнограф Іван Зарецький.
До осені того 1905 ж року предмети скарбу вже були очищені від окислів. Вони виявилися виготовленими зі срібла доволі високої проби. Невдовзі їх зміг оглянути санкт-петербурзький археолог – уродженець Полтавщини Микола Макаренко, який саме в околицях міста проводив розвідкові археологічні обстеження. Звісно, першовідкривач роменської археологічної культури (цей науковий термін – еквівалент старожитностей літописних сіверян) відразу ж угледів у них саме потрібний йому як досліднику історичний контекст і попросив Івана Зарецького виконати фотознімок предметів скарбу.
Умовою полтавців для ознайомлення та фотографування скарбу стала підготовка Миколою Макаренком першої наукової публікації про ці предмети для місцевого наукового часопису «Труды Полтавской Учёной Архивной Комисии». І вона була доволі швидко виконана, хоча побачила світ у виданні лише через три роки. Фото ж прикрас, роздруковане Іваном Зарецьким, тривалий час «жило» в науковому світі. Воно документально точне, фахове й фіксує вигляд предметів на 1905 рік.
Сам же скарб упродовж перебування в музеї зазнав чимало перипетій. Так, один із зображених на фото браслетів був викрадений із закладу 1939 року, отже, його наразі побачити неможливо. Восени 1941-го працівники місцевого держбанку евакуювали комплекс разом зі всіма дорогоцінностями полтавських музеїв, але 1946 року повернули до міста. У 1952-му скарб хотіли забрати до Києва – у тодішній Державний історичний музей УРСР. Та «не зрослося». 1964 року прикраси розмістили в постійній виставці відділу історії дореволюційного суспільства, де вони були виставлені до 1989-го. У 1991 році предмети скарбу були відреставровані відомим фахівцем-славістом, археологом і реставратором Олександром Григор’євим і 1993-го поміщені до скарбниці – експозиції «Унікальні предмети у зібранні музею». Відтоді з комплексом можна ознайомитися в її першій залі.
До складу скарбу входили шийна гривна, два семипроменевих скроневих кільця – підвіски до головного убору, вісім кованих із потовщеними кінцями браслетів і десяток спіралеподібних скроневих кілець.
Шийна гривна за типом замка з подвійною петлею, із розширеними розкованими орнаментованими кінцями, відноситься до невеликої групи доволі виразних прикрас, відомої переважно по пам’ятках роменської культури. Такі гривни є в складі Івахниківського скарбу та знайдені на городищі в Новотроїцькому, де датуються ІХ століттям. Проте за засобами моделювання орнаментованих завершень гривна виступає найбільш пізнім виробом у типологічній низці подібних прикрас.
Семипроменеві скроневі кільця – досить грубі копії більш давніх підвісок зі слідами ремонту – виконані за восковими відбитками з прикрас Х сторіччя. Ковані браслети з потовщеними кінцями загалом побутували весь час упродовж існування сіверянських старожитностей, часто-густо «доживаючи» у використанні до найпізнішого етапу розвитку роменської культури. Панівні в складі скарбу спіралеподібні скроневі кільця так званого сіверянського типу не надто характерні для власне роменських прикрас. Вони з’явилися в Дніпровському Лівобережжі в кінці Х – на початку ХІ століть переважно в поселеннях і похованнях із добре вираженими давньоруськими рисами, що здебільшого датуються вже ХІ сторіччям.
Отже, ювелірний комплект святкового убору жінки з Полтави за своїм складом немовби уособлює межу двох епох – більш давньої сіверянсько-роменської та давньоруської. Подібні змішані набори, як вважають фахівці, побутували на пам’ятках останніх десятиліть Х – першого-другого десятиліть ХІ століть. І саме цей час найкраще представлений у культурних нашаруваннях Полтавського поселення на Івановій (Старополтавській) та Інститутській горах, де переважають археологічно досліджені рештки зруйнованих і полишених будівель початку ХІ сторіччя, котрі завершують добу розквіту сіверянського поселення над Ворсклою.
Знахідка скарбу стала безперечним підтвердженням припущень перших дослідників археології в Полтаві – Івана Зарецького, Лева Падалки та Василя Ляскоронського – про наявність в історичному центрі міста слов’яно-руського поселення. Наступні докази були отримані вже в кінці 1930-их та під час розвідок і розкопок Івана Ляпушкіна у 1945 – 1946 роках.
А щодо завершального етапу історії поселення літописних сіверян у Полтаві, то приховування скарбу засвідчило якісь карколомні події часу входження території Поворскля до складу Давньоруської держави на початку ХІ століття. Із проведенням розкопок на території міста наприкінці ХХ – початку ХХІ сторіч було встановлено, що більшість досліджених жител і господарських будівель виявилися знищеними пожежею в другому десятилітті ХІ століття. У підклітах кількох із цих осель археологи виявили скелети загиблих за трагічних обставин жінок. Умови знаходження вказували на загибель останніх внаслідок військового погрому. До речі, сліди пожежі були помітні не тільки на Івановій горі, а й посаді, відмежованому Мазурівським яром, навпроти центрального осередку поселення – на сусідній Інститутській горі. Тож це могли бути сліди каральної операції, зчиненої задля забезпечення контролю великокнязівською владою над південно-східними територіями сіверянського союзу племен. Відомо, що місцеві сіверяни, підтримувані печенігами, виказали непокору Києву, що й призвело до походу на ці землі дружин князя Бориса Володимировича між 1015 та 1019 роками, а також «примучування» сіверян до покори засобами, притаманними епосі. Про це, зокрема, ідеться і в «Сказанні про святих Бориса і Гліба». Як відомо, зчинені дружинниками погроми призвели й до загибелі самого князя Бориса, убитого за знущання над мирним населенням сіверянами (чи не тільки ними?) на Альті… А з другої чверті ХІ сторіччя територія Поворскля вже остаточно ввійшла до складу Давньоруської держави.
Уявляється, що Полтавське поселення не було остаточно знищене внаслідок погрому, а відродилось за Давньоруської доби і поступово зростало до кінця ХІ століття. Підтвердженням саме такого перебігу подій є Полтавський скарб 1905 року, який заховала в печі понад тисячу років тому заможна жінка-сіверянка при наближенні до оселі ворогів.
За матеріалами Полтавського краєзнавчого музею ім. Василя Кричевського
Та через запровадження суворих карантинних заходів у зв’язку з поширенням коронавірусної інфекції воно змушене було ухвалити рішення відтермінувати запуск системи. Позаяк запроваджувані обмеження частково стосуються роботи певних підрозділів Національної поліції та інших організацій, задіяних у цьому процесі, пояснили на сайті міністерства.
Водночас громадяни стали більш відповідально ставитися до дотримання карантинних заходів і не порушують їх або адекватно реагують на зауваження та рекомендації правоохоронців, повідомив перший заступник голови Полтавської облдержадміністрації. Так, за минулу добу поліцейськими регіону не було складено з цього приводу жодного адміністративного протоколу.
Сьогодні у зв’язку з цим відбулося комісійне обстеження території та приміщень закладу. Зокрема, були обговорені питання забезпечення доступності входу в будівлю, усіх поверхів музею, реконструкції вбиралень для людей із інвалідністю. Головна мета, як сказала заступник голови ОДА Катерина Рижеченко, – зберегти під час реконструкції автентичність об’єкта як унікальної пам’ятки архітектури національного значення.
– Краєзнавчий музей потрібно зробити максимально відкритим, доступним для всіх категорій населення. Щоб це було зручно, комфортно. Але при цьому ми повинні пам’ятати, що ця будівля – архітектурна та історична перлина Полтавщини. Я за те, щоб не втручатися в її зовнішній вигляд. Усі ці пристосування та новітні технології, які ми плануємо закласти, насамперед мають бути спрямовані на збереження композиції, стилістики й унікальності будівлі, – зауважила Катерина Рижеченко.
За матеріалами Полтавської обласної державної адміністрації