Цього року Україна загалом і Полтавщина зокрема вперше відзначають День української писемності та мови 27 жовтня. 28 липня 2023-го президент підписав указ про зміну дати святкування з 9 листопада на 27 жовтня. Перенесення відзначення події повʼязане з переходом на новоюліанський календар, бо дата встановлення Дня української писемності та мови визначена в день памʼяті преподобного Нестора-Літописця. Сьогодні – це не тільки свято, але й нагода привернути увагу до стану нашої мови та ліків від малоросійщини й байдужості до питань української ідентичності. Ліків чимало. Серед них – ухвалення програм розвитку української мови, як обласних, так і на рівні громад.
Програма розвитку української мови – шлях довжиною у два десятиліття
Віднедавна таку програму ухвалили депутати Полтавської міської ради. Полтавська міська територіальна громада наразі єдина із 60 громад області, де є чинна мовна програма.
Ідея її створення не нова. Протягом останніх десятиліть на цьому наголошували товариство «Просвіта», Рух, національно свідома інтелігенція, адже нашу мову російські імперіалісти впродовж століть прагнули вбити.
Всебічне утвердження української мови – справа національної безпеки, бо росіяни ведуть геноцидну війну проти української нації. Мета загарбників – убити українську націю не лише фізично, але й духовно, Мова –ключовий чинник ідентичності, кровотворний організм нації. Недарма ж бо Ліна Костенко писала: «Нації вмирають не від інфаркту, нації вмирають, коли їм відбирає мову». А нині, як ніколи, актуальний вислів Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного: «Українська мова – це мова наших батьків, дітей, це мова нашої перемоги».
Як відомо, поштовхом до утвердження нашої мови став ухвалений Верховною Радою України 25 квітня 2019 року закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Ним серед іншого передбачено й створення нової державної інституції. Це Уповноважений із захисту державної мови. Його завданнями є захист української мови як державної, захист права громадян України на отримання державною мовою інформації та послуг у сферах суспільного життя, визначених цим законом, на всій території України й усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою.
22 лютого цього року відбувся візит до Полтави Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя. Він завітав до обласного центру на запрошення автора цих рядків, депутатки міської ради Юлії Городчаніної та міської топонімічної групи, яка саме завершила тоді проєкт із українізації топоніміки Полтави. Ці експертні напрацювання більше відомі як «1-ша черга перейменувань об’єктів топонімії у Полтаві»: ішлося про виконання ст. 41 «Застосування державної мови в географічних назвах та назвах об’єктів топоніміки», згаданого вище мовного закону. Тарас Кремінь мав тоді виступити на сесії міськради під час розгляду питання «1-ої черги». Не склалося через політичні вітри, які тоді сильно віяли над ПМР. Однак візит не був марним: наша топонімічна група, автор цих рядків, Юлія Городчаніна влаштували зустріч із громадськістю Полтави, депутатками обласної ради Яніною Барибіною йНаталією Гранчак, студентами, викладачами кафедри української мови Полтавського національного педагогічного університету. Також Тарас Кремінь провів важливі зустрічі із головою обласної ради Олександром Біленьким і керівництвом облвійськадміністрації. На цих зустрічах він укотре актуалізував, озвучив ідею розробки обласної та міської програм розвитку української мови.
Також Тарас Кремінь та автор цих рядків провели зустріч із першим заступником міського голови Валерієм Пархоменком. На ній останній запевнив: міську програму ухвалять, а щоб вона була ефективною й креативною, влаштують перед цим громадське обговорення. Рухати процес доручили Інституту розвитку міста (ІРМ).
Маленький крок уперед
Тож програму ухвалили. Це крок уперед. Із повідомлення на офіційному сайті Полтавської міської ради: «Програму розвитку та функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя Полтавської громади на 2023 – 2025 роки» затвердила міська рада. Заходи Програми передбачають передусім підтримку і розвиток чинних громадських ініціатив, популяризацію української мови, культури та історичної свідомості української нації через спектр просвітницьких, культурних, науково-практичних та інформаційних заходів. Реалізація Програми сприятиме розширенню функцій та сфер застосування державної мови, поширенню української культури в усіх її проявах, створенню цілісного національного інформаційно-культурного простору, формуванню патріотично налаштованого громадянського суспільства. У рамках Програми планують розроблення та впровадження спецкурсів для керівників закладів загальної середньої, дошкільної та позашкільної освіти «Культура мовлення», «Ділова українська мова», проведення фестивалів з популяризації української мови, просвітницьких, літературно-мистецьких заходів, читацьких конференцій, виставок майстрів народної творчості, організувати мовну школу з метою підвищення рівня володіння державною мовою в педагогічних працівників різних освітніх галузей та багато іншого».
Програму слід удосконалити
А от із креативністю й фінансовою спроможністю програми, на жаль, не склалося. Усе тому, що ІРМ так і не провів тих громадських обговорень серед патріотичних інтелектуалів і всіх зацікавлених. Шкода, що таким совковим шляхом пішов і Департамент культури та туризму ОВА, де в кабінетній тиші підготували проєкт, але, попри публічні запевнення на зустрічі з Тарасом Кременем, так і не провели масштабні консультації з громадськістю. Досі обласну програму не винесли на розсуд депутатів обласної ради.
Що ж щодо чинної – міської? Ця програма, по суті, – оголошення про добрі наміри, план потрібних і важливих заходів. Але це не підкріплене коштами. Курси української мови? Яка цільова аудиторія, чи з’ясовано «больові точки», де саме найбільші проблеми? Вочевидь, що це внутрішньо переселені особи зі східних областей, працівники сфери послуг (ресторанів, кав’ярень, крамниць тощо), власники й менеджери магазинів, на багатьох із яких досі «красуються» російськомовні написи, водії таксі, маршруток та ін. Чи отримають фахівці, скажімо, викладачі кафедр української мови й літератури Полтавського національного педагогічного університету бодай якусь копійчину за те, що на волонтерських засадах навчатимуть охочих основ «солов’їної»? Запитання риторичне.
Чи потрібні ролики, соціальна реклама від лідерів громадської думки Полтавщини: громадських діячів, спортсменів, акторів, митців, письменників, книги-брошури вдрукованому й електронному форматах? Чи можливо їх створити «з повітря», безкоштовно? Ні, але один ролик-заклик до молоді чи загалом аудиторії вболівальників шанувати рідну мову від, скажімо, популярного футболіста «Ворскли» чи актора театру ім. Гоголя може зробити більше, ніж мільйон пафосних заяв чиновницької братії. Пригадую досвід громадського руху «Не будь байдужим!» у 2000-х. Вони проводили не лише мистецькі акції за участі найпопулярніших українських гуртів (скажімо, у Полтаві концерт гуртів «Мандри» та «Мотор’ролла» на Співочому полі відвідало понад 5 тисяч молодих людей), але й видали масовим накладом та поширили цікаву, привабливу брошуру «Зроби подарунок Україні! Переходь на українську!». У ній вміщено міркування-заклики, особистий досвід різних відомих людей, зокрема музикантів, лідерів етно-рок гуртів «Гайдамаки» (Олександра Ярмоли), «Мотор’ролла» (Сергія Присяжного), «OT VINTA» (Юрка Журавля), «Мандри» (Фоми). А ще зібрано приклади людей, які вже перейшли на українську, й оприлюднено поради-рубрики «Максимум», «Чемний», «Симпатик» та «Мінімум» для тих, хто погано володіє українською й не може на неї перейти відразу.
Думки про потребу розділу програми «Мова та національна пам’ять»
На зустрічі з Валерієм Пархоменком обговорювалося й створення такого розділу програми, як «Мова та національна пам’ять». На жаль, ІРМ не «завів» це в програму.
Чи потрібно Полтаву брендувати як місто Івана Котляревського, як місто, де народився й творив зачинатель української літературної мови? Так, але ж у програмі немає розділу ні про створення якісного документального фільму про автора «Енеїди», ні про перегляди мультфільму «Енеїда» в музеях Полтави, ні про започаткування щорічного літературного фестивалю/читань під брендовою назвою «Енеїда». До речі, згідно з постановою Верховної Ради така дата, як 225 років від часу видання «Енеїди» Івана Котляревського (1798) цього року мала б у Полтаві широко відзначатися. Але…
А ще важливо і для шкіл (патріотичне виховання учнівської молоді повинно мати вимір конкретних справ!), і для загалу міської громади актуалізувати знакову історичну подію – відкриття пам’ятника Іванові Котляревському. Як відзначив Департамент культури, молоді та сім’ї полтавської міськради 120-річчя цієї події? Фото семи чиновників із квітами біля пам’ятника? Навіть відеокамери в межах програми «Безпечне місто» не встановлено, тож у ювілейний рік якісь негідники знову вчинили акт вандалізму, укотре викравши горельєфи з пам’ятника…
За понад 30 років незалежності гуманітарний блок мерії так і не створив документального фільму про урочисте відкриття пам’ятника Котляревському. Відсутня така «опція» в мовній програмі… Але ж та подія була потужною українською національною акцією!
Як на мене, у документальному фільмі варто оприлюднити важливі факти:
– серед низки заходів із пошанування зачинателя української літературної мови Івана Котляревського було й урочисте засідання Полтавської міської думи в прикрашеній в українському стилі залі просвітницького будинку ім. Миколи Гоголя (теперішній кінотеатр «Колос»). З’їхалася вся тодішня українська еліта: Микола Міхновський, Леся Українка, Олена Пчілка, Дмитро Багалій, Христина Алчевська, Микола Аркас, Дмитро Багалій, Панас Мирний, Сергій Єфремов, Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко, Олександр Олесь, Василь Стефаник та ін. Тож ці події образно назвали «святом української інтелігенції»;
– міністерство внутрішніх справ російської імперії заборонило виголошувати привітання й узагалі виступати українською мовою. Тому голова Полтавської думи Ніколай Трєгубов як вірний провідник ворожої політики «руского міра» заявив: «Чітать на малорусском язикє запрєщено! Можно только на государственном язикє. Суізволіть малорусскую рєчь я нє імєю права!». Патріоти-промовці – учителька з Чернігова Андрієвська, мовознавець Борис Грінченко, письменниця Ольга Косач, вона ж Олена Пчілка, мати Лесі Українки – публічно засудили заборону висловлюватися рідною мовою. А Микола Міхновський згорнув текст свого виступу, сховав аркуші до кишені, а порожню течку віддав Трегубову. Учасники урочистостей заявили: українська мова заборонена, то й російської адреси читати не будемо.
– у своїх спогадах історик, дипломат, борець за незалежність у ХХ ст. Дмитро Дорошенко цей протест Миколи Міхновського описав так: «Головний бій мав бути увечері на академії. Перед самими зборами розійшлася чутка, що гостям з Галичини та Буковини дозволено виголосити привіти в українській мові, але більше нікому. Зближається черга на «своїх» промовців. …Першою говорить Ольга Андрієвська від чернігівського літературно-театрального товариства. Говорить тихим голосом, але українською мовою. Як тільки це розібрав Трегубов, підводиться з свого крісла, перебиває Андрієвську, сам блідий, і заявляє, що має наказ від міністра не допускати українських привітів. …Тоді встає і наближається до столу президії Микола Міхновський. Заявляє, що прибув як делегат від харківської адвокатури, привіз привіт українською мовою, але передає одну тільки обкладинку, текст повезе назад. …Михайло Коцюбинський робить те саме. Трегубов… мовчки приймає обкладинки, і їх скоро набралася ціла гора. В цей час з галереї чуємо голос: “Виходьте всі з зали”. І вся публіка як один муж підводиться з своїх місць, і протягом короткого часу театр спорожнів».
– у львівському часописі «Молода Україна» Микола Міхновський публікував «Відкритий лист до міністра внутрішніх справ Д. Сіпягіна» з приводу заборони напису українською мовою на пам’ятнику І. П. Котляревському у Полтаві: «Ваша безглузда заборона на пам’ятнику українському поетові є огидне знущання над нацією… Українська нація мусить спинити панування чужинців… Мусить добути собі свободи, хоч би захитається ціла росія!».
Де виконання постанов ВР про пам’ятні дати та ювілеї? Скажімо, цього року згідно з рішенням парламенту мала б бути пошанована така дата, як 100 років від початку політики «українізації» – заходів на підтримку розвитку української мови (1923). Полтавський край не стояв осторонь тих процесів. Але відповідний департамент у Полтаві не вдарив палець об палець. Ні тобі виступів у ЗМІ, ні «круглого столу», ні заходів у бібліотеках та міському центрі культури. Тиша… А як пошановані такі видатні мовознавці, уродженці Полтавщини як, наприклад, Павло Житецький чи Михайло Жовтобрюх? Ніяк… А таких – плеяда. Де документальне відео про них? Де просвітницькі ролики про цих достойників? Де книги популярного формату про діячів українського відродження різних історичних періодів, життя і діяльність яких пов’язані з Полтавщиною? Ці люди життя своє поклали заради того, щоб українська мова не зникла в умовах російської імперської задухи, щоб українці як нація збереглися. А як чинимо ми, невдячні нащадки, як плекаємо пам’ять про них?
Чому б не створити брошуру (знову таки в обох форматах, електронному для інтернет-користувачів і друкованому для бібліотек громади) про те, як протягом століть російський імперіалізм убивав українську мову? Це не дорого, але дієво!
Проте, як писав вище, зроблено перший крок. Сподіваюся, імовірні кадрові зміни в керівництві ІРМ сприятимуть процесу суттєвого вдосконалення Програми розвитку та функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя Полтавської громади на 2023 – 2025 роки. Слава Україні!
Представник УІНП у Полтавській області Олег Пустовгар