У Полтаві рятувальникам передали рюкзаки для надання домедичної допомоги

Сьогодні Полтавській рятувально-водолазній службі було передано рюкзаки першої допомоги. Такий подарунок їй зробила обласна організація Товариства Червоного Хреста України при підтримці міжнародних партнерів.

 

 

 

Як зауважила очільниця регіонального підрозділу Товариства Червоного Хреста України Ірина Плюсніна, у рюкзаках є засоби, які необхідні, аби надати допомогу людині в перші хвилини після того, як вона потрапила в ситуацію, що може загрожувати здоров’ю, життю, дати їй можливість дочекатися кваліфікованої медичної допомоги. Це комірці Шанца, турнікети, косинки, пов’язки, термоковдри, лейкопластирі тощо. Ліків тут не передбачено – це зона відповідальності фахових медпрацівників.

 

 

За словами начальника комунальної організації «Рятувально-водолазна служба Полтавської міської ради» Євгена Савчука, отриманий подарунок дає можливість оснастити таким спорядженням кожен екіпаж рятувальників, які чергують у місцях відпочинку громадян на воді.

Для довідки. 2023 року купальний сезон у Полтаві розпочався 4 червня й триватиме до 15 вересня. За період, що вже минув, працівниками рятувально-водолазної служби було врятовано 31 людину, у тому числі 11 дітей віком від 4 до 16 років.

Як Україна йшла до незалежності

24 серпня Україна відзначає найбільше державне свято – День Незалежності. Воно встановлене на честь виняткової історичної події – ухвалення 1991 року Верховною Радою урср Акта проголошення незалежності України. Цей документ увінчав тисячолітні прагнення Українського народу мати власну суверенну державу й самостійно визначати свою долю.

Для українців свобода та гідність завжди були основоположними цінностями. Вони спонукали до боротьби за незалежність. У XX ст. наш народ кілька разів здобував державність. Тому правильно вважати, що 24 серпня 1991 року Україна свою незалежність відновила. Важливим кроком до повернення історичної справедливості стало ухвалення 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. Тоді Верховна Рада урср підтримала прагнення народу ліквідувати політичну та економічну залежність від московського центру й розбудовувати самостійну державу, відроджувати національну культуру, історичну пам’ять.

Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року спирався на Декларацію про суверенітет. А результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року стали найпереконливішим підтвердженням волі народу.

Постання суверенної України відіграло вирішальну роль у розпаді срср, остаточному руйнуванні комуністичної тоталітарної системи імперського типу. Це стало початком нового етапу розвитку демократичної сучасної Української держави.

Незалежність України – запорука вільного розвитку держав і народів Європи та головна перешкода для російського імперіалізму, який намагається політично, економічно та духовно поглинути Україну. Нині в умовах агресії з боку росії ми продовжуємо боротьбу за власну свободу та незалежність. Україна ефективно стримує російський збройний напад завдяки зусиллям на фронті, у дипломатичній, інформаційній сферах, а також завдяки потужній міжнародній допомозі. Україна вдячна світовим партнерам за підтримку нашої боротьби та розуміння, що від нашої перемоги в цій війні залежить також майбутнє Європи, адже рф не обмежиться Україною. Вона відкрито заявляє, що її мета – Євразія від Владивостока до Лісабона.

Незалежність України – маяк свободи

1991-го Україна виборола право на самостійність, але від того часу їй доводиться постійно відстоювати й утілювати незалежність на практиці. Після проголошення історичного Акта держава ще тривалий час чинила опір спробам накинути їй нове ярмо під вивісками СНД, Євразійський та Митний союзи, боролася за створення власної армії й флоту, відстоювала український Крим.

Москва постійно випробовувала нашу незалежність на міцність. Коли ж прийшло усвідомлення, що «гібридні» методи боротьби безсилі, путін зважився на повномасштабне вторгнення.

Незалежність – як повітря. Його не помічаєш, але без нього не можеш жити. Росія тимчасово окупувала частину української території, «перекривши кисень» її мешканцям.

На загарбані землі імперія принесла з епохи бездержавності старі практики нищення українства: випалену землю й мародерство, фільтраційні та концентраційні табори, позбавлення власності й депортації, вбивства та катування, русифікацію й деукраїнізацію, фейкові референдуми та цинічну пропаганду. Словом, за пів року Росія відтворила всі жахи ХХ ст.

Шлях становлення незалежності ми маємо пройти до кінця, завершити розпочате 1991-го. Прагнемо такого ж мирного сусідства з невеликими національними й демократичними країнами на сході, яке вже маємо на заході. Тільки тоді Україна та вся Європа почуватимуться в безпеці.

Етапи боротьби за незалежність у ХХ–ХХІ ст.

Проголошення незалежності – результат того, що українське  державотворення не припинялося в ХХ ст.

Уперше тоді Україна проголосила незалежність 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради. Держава проіснувала 3 роки. Це був час безперервної боротьби за її збереження. Україна мала всі ознаки держави: територію, окреслену кордонами, герб, військо, грошову систему, мову, налагоджені дипломатичні відносини з іншими державами.

Через рік – 22 січня 1919 року – відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу. Ця злука продемонструвала можливість цивілізованого демократичного збирання територій у єдину суверенну країну.

Через низку зовнішніх (війна на кілька фронтів) та внутрішніх (неготовність політичної еліти) причин ця державність була нетривалою. Проте сам факт існування незалежної соборної держави відіграв вирішальну роль у подальшому розвитку українського визвольного руху. Його учасники протягом наступних десятиліть боролися зі зброєю в руках чи ненасильницькими методами за відродження Української самостійної соборної держави.

Знову українська держава постала 15 березня 1939 року. Коли проголошували незалежність Карпатської України, із трибуни Сейму звучали такі слова:

«Наша Земля стає вільною, незалежною та проголошує перед цілим світом, що вона була, є й хоче бути українська. І коли б навіть нашій молодій Державі не суджено було довго жити, то наш Край залишиться вже назавжди український, бо нема такої сили, яка могла б знищити душу, сильну волю нашого українського народу».

Історія Карпатської України стала однією зі сторінок боротьби українців за встановлення української державності.

30 червня 1941 року у Львові Організація українських націоналістів (ОУН(б)) проголосила Акт відновлення Української Держави. Цей процес охопив усю територію західних областей, Житомирську та західні райони Київської області, де представники ОУН (похідні групи) проголошували Акт на велелюдних зборах. У відповідь нацисти масово арештовували українських патріотів. Зважаючи на це, ОУН перейшла в підпілля й розпочала рух опору, а вже в кінці 1942 року була створена Українська повстанська армія.

Ще десять років після поразки Третього Рейху та закінчення Другої світової війни УПА виборювала незалежність України в протистоянні з комуністичним тоталітарним режимом.

Наміри мати власну державу роками визрівали у творчості шістдесятників, правозахисному й дисидентському рухах. А вже наприкінці 1980-х – початку 1990-х стрімко розвивався масовий національно-демократичний рух, на який суттєво вплинула, зокрема, аварія на Чорнобильській АЕС. Трагедія стала чинником активізації національного руху та відцентрових бажань політичних сил.

В умовах політичних реформ в срср – лібералізації суспільного життя – у березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради урср і місцевих рад. Значного успіху на цих виборах досяг демократичний блок. Опозиційним до комуністичного керівництва силам вдалося провести своїх представників і до місцевих рад. Таким чином, за підсумками виборів 1990 року Україна вперше отримала бодай частково демократично обраний парламент і місцеві ради. Ідея незалежності України зазвучала в стінах законодавчого органу на повний голос. 16 липня 1990 року її було оформлено в перший законодавчий акт – Декларацію про державний суверенітет України.

Спроба у Москві 19 серпня 1991 року «оновити» радянський союз у сталінських традиціях стала поштовхом до розгортання національно-демократичного руху за незалежність у більшості республік. Українці збиралися на масові мітинги з вимогою виходу зі складу срср.

24 серпня 1991 року на позачерговому засіданні Верховна Рада урср ухвалила Акт проголошення незалежності України, зазначивши в ньому, що продовжується тисячолітня традиція державотворення в Україні, яка має право на самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі українці підтвердили прагнення жити в незалежній державі, зробивши її незворотним фактом історії. 90,32% виборців ствердно відповіли на питання в бюлетені «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». У Криму ідею незалежності України підтримали 54,19 % виборців, у Донецькій області – 83,90 % і 83,86 % – у Луганській. Референдум засвідчив, що джерелом української державності є воля народу, він став запобіжником щодо спроб реанімації срср у формі Договору про Союз незалежних держав.

Як рф намагалася знищити незалежність України

Великоросійський реваншизм почав агресивно самостверджуватися 2000 року з приходом на посаду президента росії володимира путіна. Саме він назвав розпад срср найбільшою катастрофою XX ст., а відповідальність за це поклав на демократичний світ, який, на його переконання, підірвав радянську економіку.

Понад два десятиліття, що передували широкомасштабному вторгненню в Україну, росія організовувала та втілювала різні провокації, економічні та інформаційні війни. Протиріччя між нею та Україною за Крим розпочалися 1992-го. Тоді рф усіляко перешкоджала остаточному переходу Чорноморського флоту під контроль України. Звинувативши її в присвоєнні флоту, росія почала процес відокремлення Криму від нашої держави, вдаючись, зокрема, до провокацій та антиукраїнських інформаційних кампаній. Лише після того, як 1994 року Україна ввела в Крим підрозділи Національної гвардії та прикордонні війська, ситуація стабілізувалася.

Восени 2003 року росія розпочала будівництво греблі до українського острова Тузла в Керченській протоці. Це була спроба зазіхання на українську територію. Україна зробила все можливе, аби захистити свою територіальну цілісність. Тоді до війни не дійшло: після телефонної розмови Леоніда Кучми із володимиром путіним рф зупинила будівництво. Але це стало «репетицією» до захоплення Криму 2014-го.

Новий виток ескалації російсько-українських відносин спровокували вибори президента України 2004 року, які завершились масовими протестами, що ввійшли в історію під назвою Помаранчевої революції. Кремль тоді зробив спробу розколоти Україну через т. зв. Всеукраїнський з’їзд депутатів Верховної ради АР Крим, місцевих рад усіх рівнів у Сєвєродонецьку (Луганська область). Однак СБУ запобігла поглибленню сепаратистських процесів.

Тоді розпочався економічний тиск на нашу державу, передусім шантаж припиненням постачання газу. Під повний або частковий контроль російського капіталу потрапили галузі зв’язку та телекомунікації, частина банківського сектору тощо. Одночасно розгорталася й інформаційна війна, спрямована на поглиблення розколу в українському суспільстві та посилення недовіри до демократичної влади.

Російська експансія активізувалася 2010-го після приходу до влади віктора януковича. 21 квітня 2010 року він і тодішній президент рф дмитро мєдвєдєв підписали т. зв. Харківські угоди, якими продовжили термін перебування російського флоту в Україні. Це мало стати стартом спецоперації зі встановлення повного контролю над Україною. Спецслужби росії активізували агентурні мережі в Україні.

Нині путін активно експлуатує основні міфологеми часів Холодної війни. Агресивне протистояння з Заходом подається як відновлення геополітичної величі росії. Стрижнем путінської моделі є культ лідера і його монополія на владу. Це забезпечується численними силовими органами та репресивно-каральним апаратом, ручними засобами масової (дез)інформації. Вони разом із войовничою пропагандою сприяли встановленню повного контролю над політичним життям в рф, виборчими процесами, економікою, обмеженню прав регіонів і народів, прав громадян на свободу думки та мирні протести.

Канали поширення пропаганди не обмежуються ЗМІ. Задіяні також кінематограф, шоубізнес, книговидання – практично весь культурний простір працює на демонстрацію російсько-української спільності або вторинності України. Усі «рупори» пропагують «обраність» росіян, їх унікальність як «старших братів» у рамках ідеологічної концепції «руского міра». Саме вона легітимізувала право росіян втручатися у справи сусідніх держав, зокрема України, через буцімто «нерозривну єдність» з москвою, спільну історію, російську мову, культуру та православну віру.

Рф розгортає свій імперський проєкт. Його ключовою передумовою є поглинання України, наших матеріальних та людських ресурсів. Крім того, путіним керує страх перед європейською Україною. Переваги та успіхи демократії в нашій державі стануть антитезою путінській росії, покажуть її громадянам безвихідь, у яку їх загнав державний олігархат. Євроатлантичний вибір України, її курс на європейську інтеграцію є викликом особисто для путіна, бо може розвіяти вибудований ним образ успішного президента росії.

А ще путіну потрібна українська історія. Спадщина середньовічної Русі, центром якої був Київ, і землі сучасної України є вагомими елементами російського імперського міфу. Саме тому путін прагне забрати в українців право на власне минуле та власну ідентичність.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

У Полтаві відзначили День Державного прапора

Сьогодні в обласному центрі, як і по всій Україні, відзначають День Державного прапора.

Участь в урочистому заході у сквері пам’яті героїв узяли представники Полтавської обласної ради та облвійськадміністрації, міської ради, ЗСУ, МВС та ін.

З огляду на рішення Ради оборони області захід проводили в обмеженому форматі – без залучення широкої громадськості.

Присутні вшанували воїнів, які віддали своє життя за незалежність України, хвилиною мовчання.

У виконанні Тараса Короля в супроводі міського духового оркестру «Полтава» пролунала пісня Олександра Білаша «Прапор України».

Честь підняти найбільший в області синьо-жовтий стяг було надано ліцеїстам військового коледжу.

Духовий оркестр «Полтава» запрошує на концерт із нагоди Дня прапора України (оновлено)

23 серпня о 16:00 у сквері ім. Григорія Сковороди біля Полтавської міської школи мистецтв «Мала академія мистецтв» міський духовий оркестр «Полтава» даруватиме містянам та гостям свою святкову програму.

– Готуємо приємні сюрпризи, афішувати їх не будемо, – інтригують у колективі. – Краще подивитися і послухати. Як завжди, живий звук, непідробні емоції… Ми обов’язково переможемо всі біди завдяки нашим Збройним силам України, кожному захиснику й захисниці. І наш прапор замайорить у кожному куточку неньки-України.

Разом із артистами міського духового оркестру «Полтава» під орудою заслуженого артиста України Едуарда Головашича цього дня полтавці та гості громади почують новий голос – Анни Богданової, учасниці проєкту «Голос країни», а також Віктора Щербакова.

Оновлення. У зв’язку з можливим посиленням ворожих обстрілів найближчими днями Рада оборони ухвалила рішення про скасування з 21 серпня всіх масових заходів. Відтак раніше анонсований концерт міського духового оркестру «Полтава» ввечері 23 серпня не відбудеться.

Експоліцейська запустила бізнес на Полтавщині та змінює громаду на краще

Вона шість років присвятила службі в патрульній поліції, а тепер розвиває власний бізнес у маленькому селі на Полтавщині. Тетяна Панаіт – підприємиця та колишня поліцейська з Лисичанська, яка через російське вторгнення була змушена вже вдруге залишити рідний дім.

Про це повідомляє медіа ШоТам.

Тетяна Панаіт 11 років працювала в санепідемстанції Лисичанська. Та коли 2016 року оголосили набір у поліцію, звільнилась, аби здійснити дитячу мрію. 

– І події 2014 року також вплинули на це. Мотивація була змінити на краще наше суспільство, нашу країну, – каже жінка. 

Тетяна несла службу в т. зв. «сірій зоні», де працювали ворожі ДРГ. Але найтяжче було довго не бачити свою малечу. І в січні 2022 року жінка зважилась залишити службу. 

Через вторгнення росіян Тетяна вдруге була змушена залишити дім і починати все з нуля на Полтавщині.

Щоб підтримати дружину, чоловік подарував їй швейну машинку. Тетяна почала шити для рідних та безкоштовно ремонтувати форму для військових.

– У кожну форму я ще вкладаю частинку свого серця, душі. Аби все в них було добре і поверталися живими, – розповідає майстриня. 

Спрацювали соцмережі, і невдовзі з’явились замовлення на постільні комплекти. 

Водночас жінка влаштувалась лаборанткою до районної СЕС, тож шити доводиться вночі.

Тепер Тетяна планує відкрити в Попівці швейний цех і працевлаштувати хоча б трьох односельчан, щоб шити ковдри й подушки.

Полтавцям показали український «День незалежності»

Торік упродовж 24 серпня в різних куточках України 11 операторів із іншими учасниками знімальних груп кінооб’єднання Babylon’13 працювали над створенням епізодів документальної стрічки «День незалежності», що вийде в обмежений прокат у цю ж дату поточного року.

Ця робота – історія одного дня людей різного віку, професії, соціального стану, дня, що є важливою датою в житті кожного українця; це ніби «об’єднавчий портрет нашої держави, усіх нас разом», говорять творці кіно.

 

 

 

 

 

 

Фільм став другим у циклі документальних фільмів від відомого українського режисера Володимира Тихого (перший – «День добровольця»). Наступною, завершальною, картиною планують зробити «День перемоги».

На теренах Полтавщини перед стартом прокату роботу показали вже 18 серпня в Кременчуку, а 19-го – у Полтаві. У межах презентації глядачі мали змогу поспілкуватися з продюсером стрічки Андрієм Котляром.

 

Полтавців запрошують на забіг на знак пам’яті про полеглих захисників України

У Полтаві триває реєстрація на забіг “Шаную воїнів, біжу за героїв України”, що відбудеться в суботу, 26 серпня. Участь у заході на знак пам’яті про полеглих українських воїнів є безкоштовною. Цього року забіг відбудеться вже вшосте. Зареєструватися всі охочі можуть до 20 серпня.

Пробігти дистанцію можна як самостійно в будь-якому місці в зручний для вас день і час, так і зустрівшись із однодумцями напередодні Дня пам’яті захисників України.

Щоб долучитися до забігу, треба лише зареєструватися. У формі необхідно зазначити ім’я героя, пам’ять якого хочете вшанувати, та обрати дистанцію – 2, 5 чи 10 км. Після подолання дистанції закликаємо ділитися історіями героїв, за яких ви пробігли, у соцмережах за тегами #БіжуЗаГероя_2023 і #забіг2023.

– Забіг “Шаную воїнів, біжу за героїв України” не є змаганням. Це вшанування пам’яті полеглих героїв. Кожен учасник може пробігти посильну для нього дистанцію та розповісти історію героя. Якщо кожен із нас розповість про одного героя, ми зможемо гідно вшанувати всіх. І в цьому головний сенс, що в меседжі забігу: “Не дати нащадкам забувати про героїв, які ціною власного життя захищали Україну, – каже головний суддя забігу, головний тренер Національної ради спортивної реабілітації захисників України Наталія Крушинська.

Інформацію про забіг у соцмережах можна відслідковувати на Фейсбук-сторінці “Щорічний забіг – Шаную воїнів, біжу за Героїв України”.

Організатори забігу: Міністерство у справах ветеранів України, ГО “Славетні епохи України”, ГС “Національна рада спортивної реабілітації захисників України”, Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності, Департамент молоді та спорту КМДА, Центр реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС “ЯРМІЗ” ГО “Асоціація медиків Революції Гідності”, Сили спеціальних операцій ЗСУ, ГС “Труханів острів” за сприяння Уповноваженого Президента України з питань реабілітації учасників бойових дій Вадима Свириденка.

Довідка: патріотичний забіг “Шаную воїнів, біжу за героїв України” – щорічне вшанування пам’яті наших захисників. Захід започаткували 2018-го Олег Дурмасенко – батько загиблого героя російсько-української війни, “кіборга” Олексія Дурмасенка, Таїсія Братасюк та Дмитро Примаченко. Забіг приурочено до 29 серпня – Дня пам’яті захисників України. Щороку тисячі українців у різних куточках нашої держави та світу долучаються до забігу, щоб ушанувати пам’ять тих, хто загинув, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України, а також продемонструвати вдячність рідним полеглих воїнів.

Для комунікації щодо забігу звертайтеся за телефоном +38 093 503 72 88 або на електронну пошту zabigshanuygeroiv@gmail.com.

Полтавців охоплять «Всетурботою»

На Полтавщині розпочинає роботу проєкт «Всетурбота», що надає інтегровану медико-соціальну послугу вдома маломобільним людям похилого віку. Проєкт реалізується агенцією One Health у рамках україно-швейцарського проєкту «Діємо для здоров’я» за фінансової підтримки Швейцарської агенції розвитку та співробітництва (SDC) та сприяння Університетських клінік Женеви.

У межах ініціативи «Всетурбота» виїзні  команди в складі медсестри, соціального працівника та соціального робітника будуть надавати допомогу людям старшого віку з обмеженою мобільністю, які живуть із важкими чи хронічними неінфекційними захворюваннями, а також людям з інвалідністю.

Команди «Всетурботи» протягом попередніх трьох місяців вже відпрацювали «пілот» проєкту в громадах Рівненщини — Здолбунівській та Демидівській. На Полтавщині ж з вересня «Всетурбота» почне роботу з Диканської та Козельщинської громад.

Команди проєкту приїжджають додому до людей та надають їм базовий догляд,  а також, за потреби, видають засоби гігієни та медичного призначення. Вони також допомагають клієнтам із питаннями щодо соціальної підтримки: наприклад, стати на облік соціальних служб чи укласти декларацію з сімейним лікарем. При потребі до виїздів додому залучають психолога й сімейного лікаря.

«Мета «Всетурботи» — надавати якісну медичну та соціальну допомогу найвразливішим членам громад, а також розвивати якість і професійність надання послуги «догляд вдома» на місцевому рівні. Часто клієнти «Всетурботи» – це люди, які не можуть самостійно виходити зі своєї оселі чи навіть підвестися з ліжка й тривалий час залишалися без медичної допомоги чи соціального супроводу. Потреби та запити клієнтів унікальні, тож до кожного з них застосовують індивідуальний підхід», — розповідає керівна партнерка агенції One Health Наталія Ольберт-Сінько.

Команди «Всетурботи» тісно співпрацюють із мобільними медичними командами проєкту «Діємо для здоров’я», закладами первинної медико-санітарної допомоги та соціального захисту в регіоні. Запити на послуги надходять від сімейних лікарів, установ соціального захисту та голів місцевих територіальних громад.

«Маломобільні люди похилого віку з хронічними неінфекційними хворобами та люди з інвалідністю є надзвичайно вразливою групою, яка потребує нашої уваги та підтримки. Особливо це стосується тих із них, які живуть самі. Ми дуже вдячні нашим швейцарським партнерам за впровадження «Всетурботи» в нашій області, адже комплексний підхід до вирішення проблем клієнтів є природнім і логічним і буде більш ефективнішим, ніж односторонній», – зауважив директор Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОВА Віктор Лисак.

Під час зустрічі сьогодні сторони підписали Меморандум про співпрацю та взаєморозуміння між Департаментом охорони здоров’я, Департаментом соціального захисту населення Полтавської ОВА та агенцією One Health, яка реалізує проєкт «Всетурбота». 

«Окрім безпосереднього надання послуги «догляд вдома» вразливим групам населення в обраних пілотних громадах, важлива складова проєкту – навчання й розвиток спроможності громад надавати цю послугу самостійно. Ми переконані, що досвід нашого партнерства стане цінним для обох сторін, а головне, для  наших співгромадян», – додала директорка Департаменту соціального захисту населення Полтавської ОВА Людмила Корнієнко.

Протягом травня-серпня 2023 року послугами «Всетурботи» на Рівненщині скористалися майже 600 клієнтів. Від вересня 2023 року вона стартує також у Полтавській, Львівській та Дніпропетровській областях.

КП «Полтавський обласний центр громадського здоров’я ПОР»

До Дня незалежності: місця пам’яті Миколи Міхновського на Полтавщині

Цього року виповнилося півтора століття від дня народження Миколи Міхновського – громадського й політичного діяча, правника, учасника боротьби за незалежність України в XX ст. Життя та діяльність основоположника українського самостійницького руху й ідеолога української державної незалежності, автора таких знакових праць, як проєкт Основного закону самостійної України, «Кредо молодого українця» та маніфест «Самостійна Україна», нерозривно пов’язані з полтавським краєм. Тож сьогодні розповімо про місця пам’яті Миколи Міхновського в нашому регіоні.

Будинок №3 по вулиці Воскресенський узвіз у Полтаві знакова споруда вітчизняної історії

У будівлі, розміщеній поруч із коледжем мистецтв ім. Миколи Лисенка (колишнє музичне училище), Микола Міхновський проголосив маніфест «Самостійна Україна». Будиночок розташовувався навпроти земської управи. Там мешкало подружжя Олександра та Софії Русових, яких до Полтави заслали російські імперіалісти. Ця будівля поки що стоїть. На її стіні 2015 року з ініціативи депутата міської ради, воїна ЗСУ, який загинув у боях за незалежну Україну, Юліана Матвійчука було встановлено меморіальну дошку.

 

На зламі ХІХ-ХХ ст. це помешкання було точкою тяжіння для багатьох  українських інтелектуалів. Наприклад, вечірки в будинку Русових відвідували майбутній видатний діяч кооперативного руху й прем’єр-міністр Української Народної Республіки у 1919 році Борис Мартос, письменник і діяч «Просвіти» Панас Мирний, історик Лев Падалка.

Софія Русова – одна із перших в Україні створювала національну освіту. У період УНР очолювала дошкільний і позашкільний відділи Секретаріату освіти, втілювала гасло: «Українізація народної освіти, всіх її організацій», співзасновниця Педагогічної академії з підготовки вчителів українознавства. Її чоловік – видатний статистик та етнограф.

Проголошення маніфесту «Самостійна Україна» відбулося на Шевченківському святі в будинку подружжя Русових. На вечірку до них Микола Міхновський завітав із Харкова. Унаслідок активного тиску на українських діячів з боку російської царської охранки у січні 1899 року він переїхав до цього міста з Києва, відкрив власну адвокатську контору й швидко влився в роботу місцевої Громади. Як стверджував активний діяч харківської Громади і РУП, майбутній діяч Української Народної Республіки Юрій Колард: «В той час Міхновський здобув між українським громадянством ім’я людини безкомпромісної в українському національному питанні і, хоч був не на багато років старший від нас, мав на молодь величезний вплив. Крок за кроком прищеплював він нам дух революційности в національному питанні».

Поєднання адвокатської практики та активна громадська діяльність підштовхнули Миколу Міхновського до спроби розв’язати питання національного звільнення українців саме в юридичній площині. Слова з маніфесту «Самостійна Україна», публічно оприлюднені в Полтаві, актуальні дотепер: «Ми візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби… Ніч була довга, але ранок наблизився, і ми не допустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб’ємо їх до схід сонця свободи… Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов’ю до України!.. Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя».

На основі інформації, наданої першим заступником директора Державного архіву Полтавської області Тарасом Пустовітом, можемо достеменно назвати учасників вечірки, де проголошувалася ідеї незалежної Української держави – маніфест «Самостійна Україна». Воістину видатні діячі українського руху надихалися ідеями Міхновського. Зокрема, у Шевченківському святі в будинку Русових брали участь Іван Липа – письменник, лікар, співзасновник «Братства тарасівців», майбутній міністр віросповідань УНР, ініціював ведення церковного діловодства українською мовою, входив до складу комісії з підготовки Конституції УНР, був міністром охорони здоров’я в уряді УНР в екзилі; Дмитро Антонович – історик мистецтва й театру, співзасновник Української академії мистецтв, морський міністр УНР, один із засновників музею визвольної боротьби у Празі; Кость Мацієвич – учений-аграрник, співробітник Полтавського аграрного товариства, належав до Української Центральної Ради, міністр закордонних справ УНР, професор Української господарської академії в Подебрадах, голова Української наукової асоціації та Українського дипломатичного клубу в Празі.

Будинок №22 по вулиці Миколи Гоголя в Полтаві

Поціновувачам кіномистецтва й узагалі широкому колу полтавців цей будинок відомий як кінотеатр «Wizoria Колос». Однак споруда теж історична, бо тут розташовувався просвітницький будинок ім. Миколи Гоголя. На ньому є меморіальна дошка, де зазначено багатьох діячів, які відвідували будинок. Ця дошка – яскравий приклад малоросійщини і байдужості до справи увічнення видатних українців. На ній ані словечка про Міхновського…

Але ж 1903 року він був  учасником урочистостей із нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському. Його відкрили 12 вересня в Полтаві на Протопопівському бульварі (тепер вулиця Котляревського). У нашому місті український письменник народився і прожив більшість життя. Пам’ятник збудовано на громадські кошти – за 1895–1898 роки зібрали понад 11,5 тис. крб.

Серед низки заходів із пошанування зачинателя української літературної мови було й урочисте засідання Полтавської міської думи в прикрашеній в українському стилі залі просвітницького будинку ім. Миколи Гоголя (теперішній кінотеатр). З’їхалася вся тодішня еліта, за що ці події образно назвали «святом української інтелігенції». Важливо знати: міністерство внутрішніх справ Російської імперії заборонило виголошувати привітання й узагалі виступати українською мовою. Тож голова Полтавської думи Ніколай Трєгубов як вірний провідник ворожої політики «руского міра» заявив: чітать на малорусском язикє запрєщено! можно только на государственном языке. Суизволить малорусскую речь я не имею права!». Патріоти-промовці – мовознавець Борис Грінченко, письменниця Ольга Косач, вона ж Олена Пчілка, мати Лесі Українки – публічно засудили заборону висловлюватися рідною мовою. А Микола Міхновський згорнув текст свого виступу, сховав аркуші до кишені, а порожню течку віддав Трегубову. Учасники урочистостей заявили: українська мова заборонена, то і російської адреси читати не будемо.

У своїх спогадах історик, дипломат і діяч «Просвіти» Дмитро Дорошенко цей протест Миколи Міхновського описав так: «Головний бій мав бути увечері на академії. Перед самими зборами розійшлася чутка, що гостям з Галичини та Буковини дозволено виголосити привіти в українській мові, але більше нікому. Зближається черга на «своїх» промовців. …Першою говорить Ольга Андрієвська від чернігівського літературно-театрального товариства. Говорить тихим голосом, але українською мовою. Як тільки це розібрав Трегубов, підводиться з свого крісла, перебиває Андрієвську, сам блідий, і заявляє, що має наказ від міністра не допускати українських привітів. …Тоді встає і наближається до столу президії Микола Міхновський. Заявляє, що прибув як делегат від харківської адвокатури, привіз привіт українською мовою, але передає одну тільки обкладинку, текст повезе назад. …Михайло Коцюбинський робить те саме. Трегубов… мовчки приймає обкладинки, і їх скоро набралася ціла гора. В цей час з галереї чуємо голос: «Виходьте всі з зали». І вся публіка як один муж підводиться з своїх місць, і протягом короткого часу театр спорожнів».

До речі, у львівському часописі «Молода Україна» Микола Міхновський публікував «Відкритий лист до міністра внутрішніх справ Д. Сіпягіна» з приводу заборони напису українською мовою на пам’ятнику І. П. Котляревському у Полтаві: «Ваша безглузда заборона на пам’ятнику українському поетові є огидне знущання над нацією… Українська нація мусить спинити панування чужинців… Мусить добути собі свободи, хоч би захитається ціла росія!».

Будинок №37 по вулиці Стрітенській

Нині в цій будівлі розташований Центр охорони та досліджень пам’яток археології Полтавської обласної ради. А ще вона відома тим, що тут встановлено меморіальну дошку барельєфного типу на честь видатного історика й майбутнього голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського, який 9 листопада 1913 року виступив із промовою на відкритті Українського клубу Полтави. Та мало кому відомо, що в цих урочистостях брав участь і Микола Міхновський.

Попри заборону російських імперців 1906 року створити «Просвіту», українська інтелігенція Полтавщини все ж не облишила мрію мати легальне просвітницьке товариство – у квітні 1910-го засновано Український клуб. Серед фундаторів – письменник Панас Мирний, майбутній діяч УНР Павло Чижевський, історик, журналіст і письменник Григорій Коваленко, історик, археолог, етнограф Лев Падалка, один із засновників першої політичної сили на теренах центральної і лівобережної України – Революційної Української Партії Кость Шаревський. Клуб об’єднав декілька десятків представників української інтелігенції Полтави, загалом – близько 120 чоловік. Відомий історик-архівіст Тарас Пустовіт вважає й Миколу Міхновського одним із засновників клубу. У дослідженні «Український клуб у Полтаві» (журнал «Пам’ятки України») пан Тарас сповіщає: офіційна реєстрація відбулася 18 травня 1913 року, тоді ж було затверджено й склад старійшин, а урочисте відкриття клубу в будинку 37 по  вулиці Стрітенській відбулося о 16-й годині в суботу 9 листопада 1913 року, напередодні 75-х роковин від дня смерті Івана Котляревського. Спочатку священик о. Феофіл Булдовський відслужив молебень і освятив приміщення. Серед запрошених гостей – письменники, студенти з Києва та Полтави, видавці україномовних газет, історики, серед них і Міхновський.

Полтавський Палац спорту збудують на вулиці Міхновського

2020 року комісія з питань найменування та перейменування елементів міського середовища та інфраструктури, увічнення пам’яті осіб та подій під головуванням тодішнього в. о. міського голови, секретаря міської ради Олександра Шамоти підтримала ініціативу депутата міської ради Вадима Ямщикова, очільника міської «Просвіти» Тараса Пустовіта та автора цієї статті. Зокрема, проєктну вулицю №32 на території 57-го мікрорайону «Лазурний», де в майбутньому планується збудувати Палац спорту, вирішено найменувати на честь Миколи Міхновського.

Ця вулиця буде пролягати південніше від вулиці, яка незабаром матиме назву Чумацький шлях. Саме так, згідно з онлайн-голосуванням полтавців, міські депутати перейменують вулицю Половка.

Лубенські сторінки життєпису видатного Українця

Споруда окружного суду (нині в цій будівлі розташована районна адміністрація) є одним із місць пам’яті Миколи Міхновського в Лубнах. Суд розміщувався в будинку, спроєктованому знаним архітектором Олексієм Бекетовим. Збудували його на початку ХХ ст. за сприяння тодішнього голови суду Лубенської округи Олександра Тимофеєва, батька відомого лікаря Сергія Тимофеєва. Архітектуру вирізняє офіційний класичний стиль, центральний і боковий фасади увінчано порталами з колонами. Вони з’єднують обидва поверхи й завершуються фронтонами з великими карнизами.

У 20-х роках ХХ ст. в Лубенському окружному суді відбулося багато бурхливих подій. Скажімо, 1909-го тут відбувалося слухання справи 38-ми організаторів «Лубенської республіки», яка була проголошена в грудні 1905 року. «Лубенська республіка» – політико-адміністративний комітет, створений із діячів українських національних сил, що вигнав із території Лубен і околиць органи влади Російської імперії та здійснював самоуправління до 1907 року. До коаліційного комітету належали представники переважно Української соціал-демократичної партії, Української радикально-демократичної партії та інших українських політичних спільнот. Зокрема брати Шемети були членами Української народної партії, заснованої Миколою Міхновським. Значна частина істориків називає «Лубенську республіку» першою українською державою в новітній історії. Очолював республіку співробітник Лубенського окружного суду Андрій Лівицький. Повстання  придушили. Над організаторами республіки 1907 року російські імперці влаштували показові судилища. Серед 57 мешканців Лубен і довколишніх сіл по судовій справі проходили й брати Володимир і Микола Шемети. Їх захищав адвокат Микола Міхновський. Для Шеметів було отримано виправдовувальний вирок, і ця подія сприяла зміцненню між чоловіками дружніх стосунків.

Володимир – найвідоміший серед братів. Народився в родині військового, тож з малих літ привчився до дисципліни. Ця риса характеру стала в нагоді в студентські роки. Дуже дисципліновано поводив себе в таємному товаристві «Братство тарасівців», учасники якого метою своєї діяльності визначили здобуття самостійної від москви Української держави. «Братство тарасівців» — це підпільна організація, що створена 1891 року. Її учасники, серед яких і Микола Міхновський, дали клятву на могилі Тараса Шевченка, присягнувши всіма засобами поширювати серед українців його ідеї. До цього товариства Володимир Шемет вступив, навчаючись у Київському університеті Св. Володимира. Там і заприязнився з Миколою Міхновським. Володимир заснував разом із Миколою і Сергієм осередок «Братства тарасівців» у Лубнах. А ще у вітчизняну історію брати Шемети й Микола Міхновський увійшли як видавці першої україномовної газети на Лівобережній Україні «Хлібороб» (1905 рік). Редагували її Микола та Володимир, а «душею» газети був Микола Міхновський, бо визначав її ідейно-політичний напрямок. Поява нового друкованого ЗМІ спричинила справжній фурор у Києві, її продавали за спекулятивними цінами, розповсюджувачів заарештовувала поліція. Після виходу п’ятого номера російські імперіалісти заборонили «Хлібороб».

Наприкінці 1917-го та на початку 1918-го Микола Міхновський мешкав у родині Шеметів і працював мировим суддею в Лубенському суді.

Якраз на Полтавщині набирала сили Українська демократично-хліборобська партія (УХДП), серед засновників якої були історик, один із ідеологів українського консерватизму В’ячеслав Липинський та Володимир і Сергій Шемети. Партія обстоювала державну самостійність України, республіканський державний устрій на чолі з президентом та представницькою владою, виступала за приватну власність на землю, орієнтуючись на міцні фермерські господарства. Микола Міхновський тоді поринув у діяльність УДХП, прагнучи поширити її вплив по всій Україні.

22 жовтня 2022 року в межах процесів деколонізації на 22-ій сесії Лубенської міської ради 8-го скликання вулицю та провулки, які звеличували Поліну Осипенко – делегатку з’їздів ВКП (б), радянську льотчицю, ніяк не пов’язану з історією громади, перейменували. З ініціативи голови робочої групи щодо зміни назв урбанонімів Лубенської територіальної громади – секретаря Лубенської міської ради Маргарити Комарової, начальника міського відділу освіти Мирослава Костенка, депутатки міської ради, воїна ЗСУ Аліни Савки та автора цих рядків у назвах вулиці та чотирьох провулків депутати увічнили Миколу Міхновського.

 

Так через понад 100 років ідеолог націоналізму повернувся до Лубен. Тепер у назвах об’єктів топоніміки.

Упорядкував регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар

Перед чемпіонатом України боксери випробували свої сили в Полтаві

Учора ввечері в обласному центрі відбулася перша від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну матчева зустріч із боксу.

12 спортсменів із Кременчука, Горішніх Плавнів, Миргорода та інших населених пунктів Полтавщини змагалися у своїх вагових категоріях із 12-ма приблизно рівними їм по силі представниками Івано-Франківської, Київської, Одеської та Харківської областей.

 

 

 

 

Ініціаторами цього турніру виступила регіональна організація Федерації боксу України. Почесним гостем на нього запросили срібного призера Олімпійських ігор Олександра Хижняка з тренером.

Зустріч транслювали в прямому ефірі. Проводили її на честь захисників і захисниць України. Боксерська спільнота збирала на квадрокоптер для ЗСУ.

На жаль, змагання просто неба вже після першого повноцінного двобою довелося перервати, глядачам та боксера – переміститися до однієї з дитячо-юнацьких спортивних шкіл міста, адже на заваді турніру стала сильна злива.

 

 

За підсумками зустрічі за представниками Полтавщини залишилося шість поєдинків – дружня нічия.