15 травня виповнюється 150 років від дня народження очільника Української держави гетьмана Павла Скоропадського (1873–1945).
У ході І світової війни почалося падіння імперій. У Центрально-Східній Європі поставали національні держави. На боротьбу піднявся й наш народ. Українська держава (29 квітня – 14 грудня 1918 року), очолювана Скоропадським, була однією з форм української державності й одним із етапів національно-визвольних змагань.
Історики по-різному оцінюють постать гетьмана. Проте без знань про нього та період його правління неможливо сформувати вичерпне уявлення про Українську революцію 1917–1921 років, яка є важливою віхою в історії української державності.
Факти з життя Павла Скоропадського
1. Народився 15 травня 1873 року в німецькому місті Вісбадені. Походив із одного з найстаріших козацько-шляхетських родів.
Дитинство Павло Скоропадський провів у родинному маєтку Тростянець на Чернігівщині. На формування його поглядів великий вплив справив дід Іван, меценат, засновник Тростянецького дендропарку. Скоропадські шанували українські пісні, звичаї й традиції. Їхню оселю прикрашали портрети гетьманів, козацька зброя.
2. За сімейною традицією, Павло здобув військову освіту – у 1886–1893 роках навчався в Пажеському корпусі в Петербургу.
3. У січні 1898-го одружився з Олександрою з роду Дурново. Подружжя мало шістьох дітей – доньок Марію (1898–1959), Єлизавету (1899–1976), Олену (1919–2014) та синів Петра (1900–1956), Данила (1904–1957) і Павла (1916–1918). Данило брав участь в організації політичного, громадського та культурного життя українців у Великій Британії, а від 1949 року був почесним головою Союзу українців у цій країні. Наймолодша донька Олена з 1975-го очолювала Союз гетьманців-державників.
4. Бойовий шлях у І світовій війні Скоропадський розпочав командиром кінного полку. Нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня. Від 1916-го – командир 34-армійського корпусу на Волині у званні генерал-лейтенанта.
5. У 1917 році, після початку революції в Російській імперії, долучився до формування та очолив І Український корпус, який постав на базі українізованого 34-го корпусу російської армії. До його складу входили 8 полків, об’єднаних у 2 дивізії. Полкам присвоїли імена: 1-й Київський ім. Богдана Хмельницького, 2-й Стародубський ім. гетьмана Скоропадського, 3-й Полтавський ім. гетьмана Сагайдачного, 4-й Чернігівський ім. гетьмана Полуботка та ін.
У жовтні 1917 року з’їзд Вільного козацтва в Чигирині обрав Павла Скоропадського отаманом.
6. 29 квітня 1918 року за підтримки німецьких військ Павло Скоропадський прийшов до влади в Україні. Прихильник Козаччини, Скоропадський проголосив «Грамоту до всього українського народу», якою «призначив» себе гетьманом всієї України. Держава стала називатися Українською державою, а форма правління – гетьманатом.
7. В Українській державі Скоропадського розбудовувалися державні інституції, формувався розгалужений апарат на місцях, було започатковано інститут державної служби в Україні.
8. 14 грудня 1918-го Скоропадський зрікся влади й таємно виїхав до Німеччини. Як виявилося, назавжди. Мешкав у Ванзеє, одному з районів Берліна. На запрошення Українського союзу хліборобів-державників (УСХД), створеного В’ячеславом Липинським та Сергієм Шеметом, у 1921 році Скоропадський став членом Ради присяжних УСХД.
9. У 1926 році завдяки зусиллям Скоропадського за підтримки уряду Німеччини постав Український науковий інститут при Берлінському університеті. Він згуртував наукові сили української еміграції – його очолювали колишній міністр закордонних справ Української держави Дмитро Дорошенко, а згодом філософ, історик української літератури Іван Мірчук, кафедрою історії української державності завідував В’ячеслав Липинський. Також там працювали такі вчені, як Дмитро Антонович, Олександр Колесса, Іван Крип’якевич, Степан Смаль-Стоцький, Дмитро Чижевський тощо.
10. Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року від поранення, отриманого під час бомбардування в Баварії. Похований у місті Оберстдорфі в родинному склепі.
Про Українську державу Павла Скоропадського
9 лютого 1918 року між Українською Народною Республікою та державами Четверного союзу було укладено Брестський мирний договір, яким де-факто УНР була визнана суб’єктом міжнародних відносин. 12 лютого УНР звернулася до німецької сторони з проханням ввести війська, за допомогою яких сподівалася розв’язати внутрішні проблеми. Завдяки цьому Україну звільнили від більшовиків, але водночас було встановлено австро-німецький військовий контроль.
Невиконання Українською Центральною Радою умов Брестського договору щодо постачання хліба й сировини державам Четверного союзу викликало невдоволення й роздратування німецького командування. Власне, німецький чинник став одним із ключових в усуненні Центральної Ради та приході до влади Павла Скоропадського.
29 квітня 1918 року в Києві в будівлі кінного цирку Петра Крутикова «Hippo Palace» (тепер на тому місці – кінотеатр «Україна») відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес, у якому взяли участь понад 6 тисяч делегатів та який проголосив Павла Скоропадського гетьманом усієї України. Того ж дня гетьман розпустив Українську Центральну Раду та проголосив Українську державу, ухвалив закони про тимчасовий державний устрій України.
Гетьман отримав виняткові повноваження: затверджував закони, призначав і звільняв вищих урядовців, генеральних суддів, був верховним командувачем армії та флоту, здійснював керівництво зовнішньою політикою. Також йому належало право оголошувати надзвичайний стан, амністію, надавати громадянство тощо. Таким чином, Гетьманат 1918 року був авторитарно-бюрократичним режимом, із близькими до диктаторських повноваженнями глави держави.
Органи влади
Вищим керівним органом Української держави стала Рада Міністрів – виконавча та законодавча влада одночасно. Її структура нагадувала УНРівську. Щоправда, ліквідували російське, польське, єврейське відомства, а поштово-телеграфне реорганізували в департамент Міністерства внутрішніх справ. Натомість з’явилися міністерства охорони здоров’я та віросповідань. Освітнє отримало назву Міністерство народної освіти та мистецтва. За Гетьманату зазнала трансформацій і судова гілка влади. Замість Генерального суду УНР 8 липня утворили Державний сенат – вищий судовий орган. Його головою став Микола Василенко.
Йому й доручили формування Ради Міністрів. Микола Василенко головував на перших засіданнях, але з 7 травня уряд очолив нащадок старовинного козацько-старшинського роду Федір Лизогуб. Віцепрем’єром і міністром народної освіти та мистецтва став Микола Василенко, фінансів – Антон Ржепецький, внутрішніх справ – Ігор Кістяківський, віросповідань – Василь Зіньківський, військових справ – Олександр Рогоза, шляхів сполучень – Борис Бутенко, охорони здоров’я – Всеволод Любинський, продовольства – Юрій Соколовський, юстиції – Михайло Чубинський (син автора слів гімну України), міністром закордонних справ – Дмитро Дорошенко. У кадровій політиці гетьман значною мірою спирався на вихідців із української аристократії, які мали досвід державної служби.
7,5 місяців законотворчості
У червні 1918 року вперше в Україні запровадили спеціальну процедуру законотворчості. Загалом в Українській державі було ухвалено понад 500 нормативних актів, у середньому на місяць по 70. Серед новацій – ухвалення першого державного бюджету як узагальненого кошторису.
Скоропадський також ініціював розроблення проєктів символів Української держави. До роботи в спеціальній комісії залучив Георгія Нарбута, котрий запропонував Державний герб – «зображення козака з мушкетом на плечі…, у верхній частині якого розміщено Володимирський тризуб. Навколо… буяв рослинний орнамент, виконаний у стилі козацького бароко».
Земельна реформа
Вона мала стати чи не основною серед перетворень на засадах «відчуження земель по дійсній їх вартості від великих земельних власників для наділення земельними участками малоземельних хліборобів». Однак правильне в теорії положення про непорушність права приватної власності в конкретно-історичних умовах тогочасної України лише спричинило соціальну напругу. Поміщики отримали юридичні підстави для відновлення земельно-майнової власності. Це викликало селянський спротив, масове невдоволення владою гетьмана та його німецько-австрійських союзників. Улітку майже всіма регіонами прокотилася хвиля повстань.
Справи військові
Як професійний військовий Павло Скоропадський усвідомлював значення національних збройних сил. Для формування дієвих ЗС Української держави планувалося створити 8 територіальних корпусів і 5 кінних дивізій. Загальна чисельність армії в мирний час мала становити 310 тис. осіб. Проте реалізувати ці амбітні плани гетьману не вдалося, позаяк він був зв’язаний забороною мати регулярну армію, що її встановили союзники, завдяки яким він прийшов до влади.
Військовим міністерством були сформовані кадри лише територіальних корпусів, а також гетьманська гвардія – Сердюцька дивізія з заможного селянства Лівобережжя. У серпні гетьманському урядові була передана Сіра (Сірожупанна) дивізія. Вона отримала назву 1-ї Козацько-стрілецької дивізії. Того ж місяця гетьман видав наказ про відновлення стрілецької формації – окремого загону Січових стрільців. Його особовий склад на початок листопада налічував 59 старшин і 1187 стрільців.
Фінанси
Ефективнішою порівняно з добою Центральної Ради була діяльність уряду у фінансово-фіскальній сфері. Міністерство фінансів домоглося введення та зміцнення національної валюти, функціонування Державної скарбниці, Українського державного банку, митної та податкової служб, відновлення державної цукрової та горілчаної монополії. Завдяки таким заходам прибутки становили близько 3,2 млрд тогочасних карбованців.
Справи закордонні
Зовнішньополітичний курс Гетьманату майже повністю визначався союзницькими зобов’язаннями перед Четверним союзом. До безперечних успіхів на міжнародному фронті належало визнання Української держави цими країнами, а також Азербайджаном, Грузією, Доном, Кубанню, Польщею, Фінляндією, Румунією й Швейцарією. Дипломатичні відносини були встановлені ще з 8 державами: Бельгією, Вірменією, Голландією, Грецією, Данією, Норвегією, Персією та Швецією. Загалом Україна відкрила 11 дипломатичних і до 50 консульських представництв у 20 країнах світу, а на своїй території – 12 дипломатичних і 42 консульських представництва 24 держав.
У вересні 1918 року гетьман здійснив офіційний закордонний візит до Німеччини. Тоді Берлін засвідчив підтримку самостійної Української держави. Переговори про встановлення кордонів тривали з Росією, Австро-Угорщиною, Румунією, Білоруссю та козацьким Доном. У травні 1918 року була визначена лінія розмежування між військами Української держави та Росії. Завширшки 10–40 км, вона отримала назву «нейтральна зона».
Українізація
Процеси українізації, започатковані Центральною Радою, продовжилися в Українській державі Скоропадського. Завдяки міністрові народної освіти та мистецтва Миколі Василенку було введено обов’язкове вивчення в усіх середніх школах української мови, літератури, історії та географії України. В усіх державних установах і військових частинах створили курси українознавства. У листопаді 1918-го в Україні діяло 150 українських гімназій, для яких видрукували кілька мільйонів підручників.
6 жовтня 1918 року на базі Українського народного університету в Києві було відкрито Український державний університет. На період формування закладів, закупівлі книг, обладнання, підбору викладачів, приміщень у російськомовних університетах Києва, Харкова, Одеси, Ніжина відкривали кафедри української мови, літератури, культури, історії та права. Колишні російські університети оголосили українськими державними. Науковцям надали право захищати дисертації українською мовою. У Полтаві від жовтня 1918 року запрацював історико-філологічний факультет з усіма правами університету.
22 жовтня святково відкрили Кам’янець-Подільський державний український університет. Його ректором було обрано Івана Огієнка. Серед перших професорів університету – літературознавець Леонід Білецький, історик Дмитро Дорошенко, письменник і поет Володимир Самійленко, етнограф і фольклорист Філарет Колесса.
Академія наук
Кульмінацією розвитку тогочасного наукового життя стало відкриття в листопаді 1918 року Української академії наук (УАН). Цьому передувала діяльність Українського наукового товариства в 1917-му. За Гетьманату з травня 1918 року справою створення УАН опікувався міністр народної освіти та мистецтва Микола Василенко. Була створена спеціальна комісія, яка працювала над відповідним законопроєктом.
14 листопада гетьман затвердив закон «Про заснування Української академії наук у Києві». 24 листопада відбулося її перше засідання. Академію очолив біохімік та організатор науки Володимир Вернадський. Посаду неодмінного секретаря посів сходознавець Агатангел Кримський.
УАН мала три відділи: історико-філологічний (очолив Дмитро Багалій), фізико-математичний (на чолі з Миколою Кащенком) і соціальних наук (головував Орест Левицький). Також при УАН діяли постійні та тимчасові комісії за різними напрямками, наприклад, із вивчення природних багатств України, археографічна, «для складання словника живої української мови», «для складання біографічного словника діячів України», соціальних і правничих питань.
2 серпня 1918 року засновано Національну бібліотеку Української держави (нині – Національна бібліотека України ім. Володимира Вернадського), розпочалося академічне видання творів Тараса Шевченка й Івана Франка.
Частина інституцій, створених в Українській державі гетьмана Павла Скоропадського, продовжили свою роботу та є частиною культурного простору сучасної України.
За матеріалами Полтавського офісу УІНП
Заходи відбувалися у форматі навчально-розважальних лекцій та творчих змагань. Можна було, наприклад , узяти участь у конкурсі малюнків на тему «Безпечна країна», «Прості правила рятують життя», отримати для себе спеціальні світлоповертальні елементи на одяг.
