На сайті Полтавського краєзнавчого музею ім. Василя Кричевського започаткували нову рубрику – «Історії від Супруненка». Цю ініціативу пояснили так:
– Хто знає директора Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Олександра Борисовича Супруненка, напевне, чув його розповіді. Ці історії, часом вкрай комічні, – дійсно унікальні. Ми вирішили, що настав час поділитися ними.
І першою в цій серії стала історія про те, як скіфський ідол впав на голову ректору одного з вишів: «У колекції кам’яної монументальної пластики нашого музею вирізняється досить цікава стела скіфського часу у вигляді монументу фалічної форми. Подібні прикрашали вершини скіфських степових курганів, переважно за архаїчної доби, і розташовувалися над похованнями військової еліти. Це – своєрідний кам’яний стовп, що загалом уособлює силу та мужність, найчастіше конкретного воїна. Отже, недивно, що «чоловіче начало» саме й призводило до появи скульптур такої форми. Окрім того, монумент має антропоморфні обриси: можемо бачити виступ голови, вигин шиї, плечі, руки, стегна й, звісно, відповідні чоловічі органи. Шию скульптури прикрашає гривня – прикраса заможного скіфа, а на поясі в чоловіка зображений меч-акінак. Правда, на кращих зразках скульптур обов’язково мав бути присутній і лук, і сагайдак… Подібних витворів скіфських майстрів відомо не так вже й багато. А на території Полтавщини такі стели скіфської доби не відомі. Проте мало хто знає історію того, як цей монумент потрапив до нашого музею. Справа в тім, що цю стелу виявили 1983 року на кургані в селі Великомихайлівка на Дніпропетровщині. Поховання досліджувала експедиція Дніпропетровського університету під керівництвом професора Ірини Ковальової та її сина Сергія Мухопада. У центральній частині кургану вчені виявили пограбоване в давні часи поховання, датоване VI ст. до н. е. Знахідок там було небагато, але у вирві, що, вірогідно, утворилася після пограбування в XIX ст., і знайшли цю стелу. Після завершення робіт монумент перевезли до Археологічного музею тодішнього Дніпропетровського університету. Стелу, згідно з усіма правилами, встановили в діжці із піском, що утримувала важку скульптуру. Та сталася прикра ситуація: металеві обручі діжки розірвалися, і масивний кам’яний ідол вагою близько 400 кг упав на підлогу. Звісно, скульптура не постраждала, але її падіння призвело до пошкоджень будівлі. До речі, поверхом нижче розташовувався кабінет тодішнього ректора університету, і там обвалилося тинькування та люстра. Керівник вишу дуже розгнівався та попросив у Ірини Федорівни, щоб та якомога швидше позбулася пам’ятки, передавши її хоча б до Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Ректор хотів, щоб такий експонат не створював більше ніяких проблем. Вийшло так, що Дніпропетровський університет на той час не мав тісних контактів з історичним музеєм, але вирішувати питання переміщення ідола потрібно було надзвичайно швидко. І один зі студентів-заочників, на той час керівник музею в Гадяцькій школі бджолярства, погодився на своєму автомобілі відвезти стелу до цієї експозиції. Так і вирішили: кабінет ректора відремонтували, а ідол поїхав до Гадяча. Але минув час, змінилися реалії. Громадський музей у Школі бджолярства закрили, стелу винесли на подвір’я, а оскільки це відомчий музей, то ніхто не опікувався пам’яткою. Її взяв на зберігання один із викладачів – Віктор Свириденко – і встановив у себе на городі. І вже там, 2013 року, пам’ятку оглянули співробітники нашого музею та перевезли її до Полтави як унікальний експонат і матеріальне свідчення ідеології раннього залізного віку. Ця стела цікава тим, що зроблена з унікального матеріалу – породи каменю під назвою ендербіт. Єдине його родовище – у Луганській області. Це породи, що давніші за граніт, – учені вважають, що цей камінь старший за 4 млн років. Та й скульптура, виконана в цьому камені, є унікальною».
Альона Зимня
Альона Зимня
Альона Зимня