У пресцентрі Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) ім. Миколи Ярошенка відкрили фотовиставку «Наша сила, міць та мужність», на якій представлені світлини фотокореспондентів – членів Національної спілки журналістів України, присвячені становленню та розвитку ЗСУ в період російсько-української війни. Такий захід в обласному центрі проводять уже вдруге – перший мав місце торік у Полтавському краєзнавчому музеї ім. Василя Кричевського, експозицію презентували широкому загалу також із нагоди Дня Збройних Сил України. Тоді авторкою робіт була лише військова фотокореспондентка, лейтенант ЗСУ Анна Чапала, тепер – іще три журналісти: Володимир Лазарєв, Олег Дубина та Дмитро Панченко. Вони поділилися творами, які тематично об’єднали за напрямками «Бойові будні», «Діалог заради миру», «Наша броня», «Життя після фронту». Це своєрідний фотолітопис періоду російсько-української війни. І він важливий не лише для історії країни, зауважували учасники заходу. У цих світлинах – і особисті історії людей, які потрапили в об’єктив фотокамери.
– Із Анною Чапалою ми зустрілися навесні 2015 року в Зайцевому, – пригадав під час відкриття виставки учасник АТО Віктор Лебедєв. – Вона ходила з величезним рюкзаком, із яким ніяк не хотіла розлучитися. Казала: «У мене найцінніше – із собою». Ми все не могли зрозуміти, що такого цінного могло бути в тому рюкзаку. Виявилося, що фотоапарат… Тепер, коли я передивляюся ті знімки, якийсь щем у душі виникає: «Невже це я, мої бійці, позиції, які ми обороняли?!». Я щиро вдячний за цей труд.
Труд, який насправді не з легких. Як поділилися Анна Чапала:
– Там відключаєш мізки, емоції, тобі потрібно працювати й показати, що пережив сам. Журналісти – це той місток, через яких людям показують ті події, де вони не можуть бути.
І коли бачиш результат, накривають емоції. Причому не тільки тих, хто переглядає ці світлини, зі сльозами на очах, як, наприклад, працівники фотоательє, у якому роздруковували фотографії. Є дорогі серцю знімки й у самих авторів.
– У мене є світлина, яка демонструє і силу, і гордість, і незламність нашого війська, нашого народу. На ній – Дмитро Ведмідь. Він сам – із Харкова. Отримав поранення, після чого не міг рухатися, нижні кінцівки в нього не працюють. І на візку він зумів організувати навколо себе таку ж силу, яким є, – розповіла фотокореспондентка.
Власне, у нинішній експозиції кожна з представлених світлин – неймовірно сильна емоційно. Саме ця їх почуттєва складова й стала поштовхом до появи даного проєкту, поділилася організаторка, журналістка Олена Вахницька. Дані фото передають те, що відбувається, – не офіційно, а безпосередньо. На них увічнені події, що мали місце на фронті й у тилу, очі захисників, життя в прифронтовій зоні та багато іншого – того, про що багато людей, які живуть під мирним небом, навіть не замислюються.
У сучасному українському медіапросторі тема війни нині не надто поширена: статистика, конкурси, акції – от, напевно, і все. Можливо, саме тому й трапляються в нашому житті ситуації на кшталт тієї, коли пасажири випихають із маршрутки вдову воїна-АТОвця, зауважила Олена Вахницька. Щоб змінити свідомість людей, потрібно доносити до них інформацію про війну, доносити неупереджено. Ми повинні розуміти, хто забезпечує нам можливість жити, розвиватися, навчатися, кохати, гуляти мирним містом, зазначила організаторка виставки. Таку неупереджену інформацію якраз і дають фотографії. Неупереджену, а ще – багатогранну.
Наприклад, один із авторів представлених світлин, військовий фотокор Володимир Лазарєв бував на фронті дуже багато разів. За період від 2015 року в нього зроблено тисячі знімків. Географія їх створення по передньому краю починається від південної точки – Широкине, Волноваха, Сартана та ін. – і закінчується станицею Луганською. Як зізнається військовий журналіст, у зоні проведення АТО/ООС немає, мабуть, населеного пункту, де б він не виконував свою роботу:
– Кожен із нас, чи воював він, чи ні, виконує свою повсякденну бойову роботу, де б не був: у навчальному закладі, військовій частині, на фронті. Ця виставка – миті історії, які розповідатимуть вам і вашим нащадкам, що відбувалося вчора й сьогодні. Жартуючи, казав хлопцям, які оберігали наші мобільні пресгрупи, що хоча б на кілька метрів, хоча б тилом, але я повинен бути ближче до супротивника, тому що мав фотографувати передові позиції наших бійців. Мені дуже імпонує обраний формат виставки, адже він показує не страшні руїни, кров, людські страждання. Дуже добре, що ми в цьому всьому не втратили розуміння, що на війні головне – залишатися, по-перше, патріотом, по-друге, людиною, яка спокійно, виважено виконує свою бойову роботу. Для нас, військовиків, від моменту підписання контракту це означає, що ми готові на все, аби захистити свою Батьківщину, у тому числі ціною власного життя. Картини війни ми закарбували в усіх ракурсах, але головне, що намагаємося донести, – війна не зламала нашого духу, нашої віри у добро, гармонію, у те, що ми робимо правильну справу.
– На сьогодні тільки завдяки вам, військовикам, над нами – мирне небо, тільки завдяки справжнім патріотам, добровольцям, які пішли на фронт із першого дня й захищали наші кордони, ми говоримо своєю мовою, пишаємося своєю історією, згадуємо генокоди нашої нації, тільки завдяки вам ми вільно дихаємо на нашій вільній землі, – наголосила директор художнього музею Ольга Курчакова. – Мені нещодавно трапилося на очі нове видання Українського фонду культури, і там згадується цитата французького дослідника VII ст. Боплана, який писав так: «Українці – дивні люди. Вони дуже м’які, і дуже податливі, і дуже контактні. Але найголовніше, найцінніше, що для них є, – це свобода. І за свою свободу вони готові йти проливати кров і гинути». Це було написано в VII ст., у той час, коли Україна була зовсім не вільною, коли вона, як і зараз намагаються колесо історії повернути, була під владою Російської імперії.
– Ні на хвилину, ні на день наше суспільство не повинно забувати, що точиться війна. Вона цинічна, безжальна, тому що не тільки забирає життя наших хлопців, а й роз’їдає свідомість наших громадян. І тут утрати не менші, ніж на фронті. Ми нагадуємо своїми світлинами, що воюємо, там, а наскільки близька перемога, буде залежати не тільки від Збройних Сил, а й від кожного з нас, – додав Володимир Лазарєв.
Автор висловив побажання, аби роботи з презентованої експозиції помандрували далі – по навчальних закладах, підприємствах Полтавщини, а може, й України, аби якомога більша кількість людей ознайомилася з ними, адже ці фотографії можуть стати своєрідним щепленням від ворожої пропаганди та дезінформації. Це виставка-шана, виставка-подяка, виставка-реквієм, виставка-нагадування, акцентував фотокор.
Першими з представленими на виставці творами мали змогу ознайомитися учасники бойових дій на сході нашої країни, курсанти, вихованці гуртка «Юний журналіст» Полтавського обласного центру естетичного виховання учнівської молоді, музейні працівники, представники засобів масової інформації. Присутні також ушанували хвилиною мовчання тих, хто загинув, захищаючи Батьківщину, подякували волонтерам.
Експозиція діятиме впродовж двох тижнів і доступна для огляду безкоштовно.
Віолета Скрипнікова
Альона Зимня
