Учора ввечері на території Полтавської міської територіальної громади, а точніше неподалік від села Петрівка, стартував IV «КолоСальний» мотофестиваль. На нього з’їхалися байкери (і не тільки) з друзями, рідними із нашої області, а також Харківщини, Дніпропетровщини та багатьох інших регіонів України. Наразі організатори – полтавські байкери-однодумці – нарахували вже понад 300 учасників. Але ця цифра, кажуть, іще може значно зрости, адже попереду вихідні, і люди планували під’їхати сьогодні-завтра. Навіть попри неймовірно спекотну погоду. Намети на природі, прохолода річки, друзі-однодумці й шикарна культурно-розважальна програма – що може бути кращим для гарного відпочинку й святкування?! Тим паче для молоді, день якої в Україні традиційно відзначають в останню неділю червня. І неважливо, чи тобі 24, чи 44, чи 64, якщо молодість – у душі. Як рок і байк.







Фестивальні заходи цього року розраховані на чотири дні – із 24 по 27 червня. Різнопланові, вони передбачають і спілкування друзів, і ранкову йогу, і нічний кінозал, і лотерею, і конкурси, і проїзд мотоколони пам’ятками Полтави (екскурсію), і, звичайно, дуже багато музики. Драйвом присутніх заряджали й заряджатимуть артисти-«гоголівці», кібербард Nikolay Rodin, гурти «Чумацький Шлях», «ТрансФормер», легендарні «Брати Гадюкіни» та інші виконавці. Повну програму мотофесту дивіться нижче.
Віолета Скрипнікова






























Альона Зимня
Ми з Єгором справді до кінця не усвідомлювали, що таке «трейл» (забіг по бездоріжжю) і як сильно він відрізняється від стандартних бігових заходів. Дистанцію, яку зазвичай біжимо за дві години, ми долали 2.47! Десь в’язли в багнюці, яку розмив перед тим дощ, десь продиралися крізь гілки, на окремі підйоми могли залізти (це я про себе) не з першої спроби, бо кросівки їхали вниз по розмитих водою пагорбах. Десь справді біглося легко, і можна було роздивитися всі надзвичайні навколишні краєвиди, які інакше б ніколи не побачив. У мене тільки після 12 км з’явилася впевненість у тому, що точно фінішую сьогодні. На останньому – так узагалі відкрилося друге дихання. А ще мене дуже розчулила якась місцева родина, яка в кращих марафонських традиціях вийшла на трасу, що проходила повз їхню віддалену хату, і пропонувала всім воду, саме коли до наступних точок гідратації було ще далеко, а пити хотілося. І та металева кружка води – найсмачніша, яку я випила за день.
Альона Зимня















Віолета Скрипнікова