«Кожна людина народжується зі своїм світлом, яке дорослі мають берегти та розвивати», – каже переселенка з Маріуполя Ольга Прохорова. У місті Кам’янське, що на Дніпропетровщині, жінка заснувала центр інтерактивних занять «СвітлоГрай». Ольга працювала вчителькою в державній школі, а потім наважилася відкрити власну справу, щоб бачити щасливі емоції дітей і руйнувати шаблони про українську освіту.
Для «ШоТам» Ольга Прохорова розповіла, чому важливо не просто навчати дітей і ставити їм оцінки, а розвивати їхні таланти.
Оцінки в школі – не показник інтелекту дитини
– До великої війни я багато років працювала вчителькою молодших класів у рідному Маріуполі. Але мені було тісно в шаблонах державних шкіл, у яких співіснують діти та вчителі. Наприклад, такою установкою є система оцінювання. Якою хорошою дитина б не була, на неї завжди тиснутимуть оцінки, що мають бути показником її успішності. Мене завжди цікавили йога й саморозвиток, і з часом я зрозуміла, що в школі мало уваги приділяють емоційному розвиткові дитини, переважно оцінюють її розумові здібності. Тому під час роботи в закладі освіти я часто організовувала свята, вечірки та різні заходи, щоб діти розвивалися як особистості й могли проявити себе.
Із часом я отримала професійне вигорання та вирішила звільнитися зі школи, хоча в мене був великий досвід і повага від дітей та батьків. Я проводила багато уроків, пробувала експериментувати в роботі, але все ж вирішила щось змінити радикально. Улітку зробила перерву, щоб перезавантажитися, а з осені влаштувалася в центр позашкільної роботи. Там я мала дитячі групи розвитку й саме там здобула бажаний досвід: не лише навчала дітей, але й проводила творчі заняття для їхнього розвитку. Завжди кажу, що педагог – це водночас покликання та діагноз. Я просто не бачу себе в якійсь іншій сфері, хоча пробувала різне – від продажів до маркетингових компаній. Який би вид заробітку це не був, усе одно поверталася до роботи з дітьми.
Відкрила власну справу під час пандемії
Із часом я вирішила відкрити власну справу й зробила це саме перед пандемією коронавірусу. Починала зі створення дитячої кімнати та центру інтерактивних розваг завдяки гранту від ПРООН. Кілька місяців роботи не було, а потім на заняття почався великий попит, адже діти засиділися вдома й потребували спілкування. Так завдяки наполегливості та гранту здійснилася моя мрія, і я переконалася, що якщо людина чогось хоче, то всесвіт допомагає їй у цьому. Однак, щоб він допомагав, треба зробити щось не для себе, а для інших – тоді буде також персональне щастя від саморозвитку й користі для суспільства.
Спершу я вирішила назвати свій центр інтерактивних розваг «СвітлоГрай», адже під час занять ми з дітьми малювали світлом, можна сказати, гралися ним. Але тоді донька, яка жила в Києві, сказала, що майже всі дитячі центри називаються зараз англійською мовою, бо це більш сучасно, тому я назвала його «LightPlay». У центрі ми мали спеціальні ультрафіолетові фарби й малювали лампами, а наші картини світилися й викликали в дітей захоплення. Місцева влада в Маріуполі підтримувала малий бізнес фінансово, завдяки цьому я придбала інтерактивну панель. «LightPlay» проіснував у Маріуполі півтора року, а далі почалося повномасштабне російське вторгнення.
У березні нам вдалося виїхати «зеленим коридором»
Уранці 24 лютого 2022 року я поїхала до лікаря на планову зустріч у східну частину Маріуполя. У місті були паніка та хаос, транспорт перестав курсувати за графіком. Пригадую, ми чекали на маршрутку, і на зупинці якась жінка роздавала своїм двом дітям їхні документи в рюкзаки на випадок, якщо загубляться.
Тяжко згадувати про свої переживання в ті дні, адже ми вже знали, що було в Маріуполі після початку російської агресії 2014 року. У перші дні вторгнення вже 2022-го ми багато часу проводили в укритті, були шоковані. А в березні нам вдалося виїхати «зеленим коридором» – нам дуже пощастило, адже автівка вціліла. Вирішили поїхати до Кам’янського. Зазвичай шлях сюди з Маріуполя займав три години, а тоді ми дісталися міста аж за десять днів через відсутність палива й переповнені дороги.
Назвала центр українською, як і хотіла спочатку
У новому місті облаштувалися в житлі, яке безкоштовно нам виділили люди, стали на облік, а потім я влаштувалася керівницею гуртка центру позашкільної освіти. Я дізналася про підтримку проєктів від Ресурсного центру «ГУРТ». Знайома поділилася, що колись він підтримав її проєкт зі створення теплиці, а влітку пропонував грант на підтримку ВПО для відновлення та релокації втраченого бізнесу. Я вже мала досвід написання грантів у Маріуполі, тому зібрала всі необхідні документи й із листопада почала проєкт «СвітлоГрай» у Кам’янському. Цього разу заклад вже назвала українською, як і хотіла від початку.
Тут у нас працює мінісадок, підготовка дітей до школи двічі на тиждень, група продовженого дня для школярів. За грантом мені виділили майже 240 тис. грн, на які я закупила інтерактивну підлогу, нові меблі, пісочниці. А ще завдяки цим коштам придбала франшизу SMARTUM (Академія розвитку інтелекту дитини). У цій Академії використовують нову методику: діти можуть зовсім не знати літер, а вже за два місяці читати по складах. Також ми проводимо власні курси для малечі, яка лише навчається читати або ж підтягує свій початковий рівень.
Мені було дуже важливо займатися в центрі такими курсами, адже через онлайн-навчання діти в початковій школі погано читають, а батьки іноді не мають змоги чи досвіду самостійно навчити їх цього. Щоб відволікти малюків і зацікавити їх, до нас приходить волонтерка та проводить їм заняття з казкотерапії. Меншим діткам часто показуємо казкових персонажів через калейдоскоп на стіні, і це завжди їх захоплює.
Минулого сезону в нас було лише 17 учнів, яких ми підготували до школи. А ще заняття часто відвідували дітки переселенців, які опинилися в місті. Частина з них виїхала з Кам’янського, тому зараз нас відвідують уже менше дітей, до 35 в середньому. Поміж іншими заняттями ми з дітками малюємо світлом, це додає ігрового моменту й розвантаження.
Діти кажуть, щоб їх привели в те місце, де вони п’ють чай
Ми завжди отримуємо хороші відгуки від наших відвідувачів. Одна дівчинка нещодавно сказала, що відколи прийшла сюди вперше, то хоче проводити тут весь свій час. Часто дітки говорять щось дуже дотепне. А ще якось одна з юних відвідувачок, коли її забирала бабуся, кричала, що хоче ще гратись у роздягалку. Насправді дитина переплутала слова й мала на увазі розвивалку, тобто цікаві ігри на заняттях, як ми часто кажемо. Наші маленькі відвідувачі не можуть поки запам’ятати назви «СвітлоГрай», тому кажуть, щоб їх привели в те місце, де вони п’ють чай.
За час роботи дитячого простору в діток з’явилася цікава традиція – малювати мене маркером на дошці у форматі швидкого портрету. Усі завжди сперечаються, у кого вийшло найкраще, де я вийшла більш красива та схожа на себе. Такі моменти завжди дарують мені усмішку та приємні емоції. А ще я дуже хочу, щоб кожна дитина відчувала себе особливою та важливою. Якось ми організували гру «Я — зірка», і кожна дитина йшла червоною доріжкою як знаменитість, а всі інші їй аплодували.
Дорослі мають берегти та розвивати таланти дітей
Я б дуже хотіла, щоб ми могли займатися з дітками в окремому приміщенні, бо поки маємо лише одну кімнату в офісному центрі. Якби в нас було більше місця, то ми могли б паралельно організовувати садочок і групи швидкочитання та подовженого дня. Зараз працюємо в режимі нон-стоп і приймаємо відвідувачів увесь день: спершу молодших у садку, а далі старших на групи подовженого дня. Але, звісно, найбільша мрія – про завершення війни та перемогу України.
Я завжди кажу таку фразу, що наш світ не дуже дружній до маленької душі. Тому ми, дорослі, маємо допомогти дитині адаптуватися тут, щоб у неї не згасла Божа іскра. Кожна людина народжується зі своїм світлом, яке дорослі мають берегти та розвивати. Не можна його гасити в дитині шаблонами, рамками та вимогами, аби дитина робила не те, що хоче, а те, чого від неї очікують інші.
Марія Лаврів
