Категорія: Блоги

Сьогодні нікого не здивувати, коли з двох подібних спорів українські суди ухвалюють протилежні за логікою викладу рішення.

А як щодо рішень Верховного Суду? На жаль, і його не оминула суперечлива практика.

Розглянемо ситуацію з нарахування плати за природній газ по кубометрах лічильника, який необладнаний тиском та температурою.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», з жовтня 2018 року побутові споживачі газу (в яких облік проводиться по лічильниках) почали отримувати «подаруночки» від газорозподільної компанії у формі рахунків на оплату за додаткові кубічні метри газу, яких не було фактично використано і до того ж не зафіксовано лічильниками. Газорозподільні компанії донарахування споживачам пояснювали так:

1) для приведення розрахунків по вузлах обліку, які необладнані корекцією тиску та температури застосовуються коефіцієнти приведення до стандартних умов за відповідними додатками Методики приведення об’єму природного газу, яка затверджена Наказом Міністерства палива та енергетики України від 26 лютого 2004 року № 116;
2) одиниця виміру обсягу спожитого газу визначається за правилами постачання природнього газу;
3) неприведення лічильників газу до стандартних умов призводить до великого обсягу втрат природнього газу при його вимірюваннях.

Відповідно до Правил постачання природнього газу, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.05.2015 року № 2496 можливість використання за розрахункову одиницю метра кубічного поставленого природнього газу приведеного до стандартних умов не передбачена для побутового споживача;

Методика Міністерства палива та енергетики України № 116 поширюється тільки на суб’єктів господарювання і не може поширюватися на побутових споживачів.

Суди перших та апеляційних інстанцій по-різному реагували на позови споживачів, однак у переважній більшості відмовляли останнім у їх задоволенні.

Узагальнюючи позиції Феміди «проти» можна сказати наступне:
всі споживачі є рівними і побутові не є винятком із правил («Закон про ринок природнього газу», Кодекс газорозподільних систем);
розрахунок середньозваженої вищої теплоти згорання за розрахунковий період обчислюється в обсягах енергії, а не в кубометрах.
У якості спростування вищезазначеної позиції можна навести судове тлумачення «виграної справи» споживача, у якому суд дійшов висновку, що обсяг теплової енергії у одиницях енергії радше має інформаційний характер, а не зобов’язальний, тому і платити нікому не потрібно.

Однак, наявність такого рішення швидше виняток, аніж правило. Мене найбільше здивувало те, що державав особі Національної комісії (НКРЄ КП) стала на сторону споживача. На жаль, її миттєво було «заблоковано».

Газорозподільні компанії використали для цього класично відомі прийоми:
1) рішення про порушення правил ліцензування НКРЄ КП оскаржують у адміністративних судах по всій інстанційності, подаються позови з причин порушення НКРЄ КП законодавства у сфері регуляторної політики;
2) подаються позови до НКРЄ КП щодо визнання її бездіяльності (газорозподільні компанії пригадали Комісії збитковий тариф 2016 року на транспортування газу, за який компанії мали б отримати компенсацію, проте регулятор не розробив механізм такої компенсації);
3) «мінімізувати» успішні рішення судів на користь споживачів, щоб унеможливити формування єдиної практики.

За 2 роки судових розбірок дві палати Верховного Суду (Касаційний цивільний і Касаційний адміністративний суди) не дійшли остаточного висновку по справах із нарахуваннями за спожитий газ.

«Яблуком розбрату» між палатами Верховного Суду стала проблема із розуміння Методики № 116, яку затвердило у 2004 році Міністерство енергетики:
чи додатки до Методики можуть бути самостійними документами без самого змісту документу?;
чи можливо взяти за основу лише коефіцієнти Методики і не враховувати документ разом із додатками?;
чи варто зосередитись тільки на тих споживачах, на яких поширюється дана Методика?
Із вересня 2020 року всі справи, що розглядаються у судах зупиняються до того часу, поки Велика Палата Верховного Суду не поставить крапку.

А поки що два рішення – одна правда.

В.І. Коновал

Енергоефективність як один із пріоритетів розвитку економіки та трансформації вітчизняної енергетики був «на устах» всіх урядів, беручи відлік з часів незалежності.

Проте, окрім словесної риторики, змістовне розуміння аспектів енергофективності розпочалося з 2017 року, коли парламентарями було ухвалено редакцію Закону України «Про Фонд з енергоефективності» № 2095 – VIII

Автори проекту вважали, що сучасні виклики з подолання кризи енергоефективності покликані вирішити всеохоплююча термомодернізація шляхом створення у державі такої юридичної особи, як Фонд з енергоефективності.

Усвідомлюючи, що кошти Фонду суттєво обмежені та їх не вистачить на загальносуспільні потреби депутати «перестрахувалися» і дозволили грантове співфінансування та фінансову допомогу іноземних держав. Зрозуміло, що той, хто платить, той і встановлює умови.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», зараз у Фонді з енергоефективності з допомогою міжнародних партнерів впроваджено дві Програми «Перші ластівки» та «Енергодім».

Ці дві кредитні Програми розраховані тільки для ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків), за умови, коли об’єднання по визначеному алгоритму дій будуть виконувати взяті зобов’язання відповідно до умов Програм.

ОСББ за Законом № 2866 – III є юридичною особою, створеною власниками квартир, в той час, як Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» № 417 – VIII наділив кожного власника приватизованої квартири у багатоквартирному будинку, у якому не створено ОСББ, аналогічними правами, які мають члени ОСББ, проте без зобов’язань реєструватись юридичною особою.

Тому, якщо у Вашому будинку не створено ОСББ, у Програмах Фонду будинок участі брати не зможе.

Як варіант, покращення стану енергоефективності будинку – це індивідуальна допомога громадянам, але і тут не так гладко.

Окрім урядової субсидії та «теплих кредитів» очікувати на інші допоміжні джерела фінансування заходів з енергоефективності не варто.

За положеннями cт. 15 Закону України «Про Фонд енергоефективності» Фонд може надати часткове відшкодування фізичним особам частини кредиту, процентної ставки чи її частини, що використовуються з метою реалізації проектів з енергоефективності.

Однак, на сьогодні немає у Фонду цільової Програми для кредитування фізичних осіб.

Поки що енергоефективність є далекою перспективою.

Про це і не тільки читайте у статті «Дешева комуналка за Ваші гроші».

В.І. Коновал

Падіння сухостоїв на надмогильні споруди призводить до руйнування об’єктів, які увінчують пам’ять про померлих.

На сьогодні ринок ритуальних послуг пропонує непомірну плату за встановлення надгробних та надмогильних споруд, то у разі руйнування вказаних об’єктів, особливо після негоди громадянам буде важко їх відновлювати самотужки.

Самостійно «погосподарювати» на цвинтарі, і тим cамим зробити корисну справу для всіх не вийде з двох причин:
технічно видалити сухостої зможуть лише вантажно-підіймальні крани або пожежні підйомники;
кладовища належать до переліку об’єктів благоустрою із зеленими насадженнями спеціального призначення, які підлягають інвентаризації та обліку згідно Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 105 від 10.04.2006.

А чи можливо у таких випадках розраховувати на компенсацію від держави або від органу місцевого самоврядування?

Можна, однак при умові, що надмогильна споруда була зареєстрована.
Як пише сайт «Комунальний Лоєр», реєстрація надмогильної споруди, як один із способів захисту прав, зустрічається вкрай рідко.

Про даний механізм мало хто знає, однак у питанні відшкодування збитків з місцевого бюджету викликаного неналежним утриманням кладовищ він поки що є єдиним козирем. До того ж це безкоштовна послуга!

Що собою являє реєстрація пам’ятника?

Це письмове звернення у формі заяви разом з додатками (документами) до виконкому міста або сільської ради, або до спеціалізованого підприємства (балансоутримувача кладовища) із зазначенням прізвища та ім’я померлого, номера свідоцтва про смерть, вказавши дані про ряд і ділянку на кладовищі, зазначивши про наявність або відсутність свідоцтва про поховання, характеристику намогильної споруди (її ціну) і матеріал з якого її виготовлено, дату установлення пам‘ятника та відомості про виконавця замовлення.

За судовою практикою реєстрація намогильної споруди дає право на задоволення позовних вимог пов’язаних із відшкодуванням збитків.
Для тих, хто намагався зареєструвати пам‘ятник, але їм цього не вдалося зробити через відсутність у виконкомах журналів або книг обліку, то суди беруть дану обставину до уваги лише за умови, що громадяни мають докази такого звернення, а також інші документи, які підтверджують досудове врегулювання спору.

Детальніше про це читайте у статті «Якщо не зареєстрував, то на компенсацію і не розраховуй»

Коновал В.І.

У Верховній Раді України зареєстровано законопроект № 4119 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»».

Вищезазначений закон стосується процедури компенсації НАК «Нафтогазу» 32 млрд. гривень із державного бюджету у вигляді відшкодування понесених компанією витрат на газопостачання населенню за збитковим тарифом.

Такий механізм встановлений Законом України «Про ринок природнього газу». Він передбачав прийняття Кабінетом Міністрів України постанови, яка б регламентувала детальний процес компенсації коштів НАК «Нафтогаз».

Минав час і Кабінет Міністрів України не поспішав приймати спеціальну постанову для повернення компанії НАК «Нафтогаз» коштів.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», стаття 11 Закону України «Про ринок природнього газу», хоч і зобов’язує Кабмін визначити джерела фінансування та порядок компенсації НАК «Нафтогазу», проте не конкретизує, що саме кошти на компенсацію мають бути тільки з державного бюджету.

НАК «Нафтогаз України», усвідомлюючи, що кошти на покриття втрат відшкодовані не будуть, то «Нафтогаз України» декілька років тому почав звертатися до суду.

Юристи НАК «Нафтогазу України» обрали просту тактику – оскаржити бездіяльність Кабміну, яка пов’язана із ухиленням від компенсації втрат НАКу. З іншого боку – юристи поетапно почали готувати позови до господарського суду м. Києва із вимогою стягнути кошти з державного бюджету.

Задля прискореного отримання коштів НАК «Нафтогазу України» розраховував на «преюдиційність» – тобто, на безспірне визнання господарським судом м. Києва рішення окружного адміністративного суду м. Києва у питаннях бездіяльності Кабінету Міністрів України, яка полягала у не визначенні джерел компенсації, чим завдано шкоди НАК «Нафтогазу України».

Однак, така юридична логіка не виправдала себе на практиці.
Незважаючи на наявність рішення Верховного Суду, яким підтверджена бездіяльність Кабміну стягнути кошти для компанії так і не вдається. Із тексту судового рішення господарського суду м. Києва № 910/13084/18 слідує, що суд погоджується з розрахунком НАКу грошової суми, однак у задоволені позову відмовляє.

За правовою позицією НАКу сума до стягнення у четвертому кварталі року складає 6 633 860 000,00 грн. А якщо таких 5 років минуло?
Ось Вам і 32 млрд. грн.

Детальніше про це читайте у статті «32 млрд. ₴ компенсації з державного бюджету – Це норма?»

Коновал В’ячеслав

Відсутність належного контролю держави за діяльністю комунальних підприємств та енергетичних компаній сприяє посиленню легковажного ставлення окремих посадових осіб підприємств до виконання своїх службових обов’язків та виховання у них почуття безкарності.

Відомчий контроль департаментів житлово-комунального комплексу міських, селищних рад та житлових управлінь місцевих державних адміністрацій за роботою підприємств житлово-комунальної галузі засвідчила багаторічну неефективність та сприяла тільки нагромадженню житлово-комунальних проблем.
Мінімізувати занурення «у темряву» проблем галузі житлово-комунального господарства могло б створення Державної житлово-комунальної інспекції України – спеціалізованого контролюючого органу, фахівців якого могли б розумілися у тонкощах складових тарифів, правил утримання багатоквартирних будинків, благоустрою тощо.
Ідея зі створення інспекції для України не є новою. До 2010 року вона функціонувала у структурі Держжитлокомунгоспу України, проте її з часом було ліквідовано.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», у 2019 році про роль інспекції згадали парламентарі. Законопроект № 2100 виокремив сферу діяльності інспекції, запропонувавши у законодавстві норми про адміністративну відповідальність та засади накладення адміністративно-господарських санкцій на суб’єктів господарювання.
Чудово, що є законопроект, але є одне «але»!
У зв’язку із великою кількістю зауважень до проекту Закону № 2100, останнього направили на доопрацювання.
Втім, усунувши всі бюрократичні перепони до першого читання та виконавши ряд зауважень, існує великий ризик у тому, що Державна житлово-комунальна інспекція не зможе повноцінно працювати і досягти кінцевої мети задля чого вона була створена.
1. Законопроект № 2100 не передбачає повну «ревізію» діючих законодавчих нормативних актів, де центральні органи мають відомчі повноваження, які задекларовані у законах (йдеться про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства та Міністерства розвитку громад і територій (у минулому – Мінрегіонбуд).
2. Законопроект № 2100 позбавлений норм про перерозподіл повноважень на рівні підконтрольних міністерствам служб, які опікуються питанням тарифорегулювання, ціноутворення.
3. Законопроект № 2100 по строкам встановлює малий проміжок часу для підготовки Кабінетом Міністрів України всієї необхідної бази для функціонування інспекції (затвердити всі порядки, які визначені проектом закону, тощо);
4. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності має відмінний характер від загального порядку притягнення до адмінвідповідальності порушника (строк для складення протоколу про порушення, методологія оскаржень рішень інспекції до Міністерства тощо).
5. Запропоновані порушення адміністративної відповідальності – це «вирвані» з контексту уже існуючих порушень, які передбачені чинним законодавством.
Тож, якщо прийняти законопроект № 2100 про інспекцію у тій редакції, яка є зараз, то ймовірно, Державна житлово-комунальна інспекція у майбутній своїй діяльності перетвориться на статиста.
Детальніще про це читайте у статті «Створення монстра або чергового статиста» 

Коновал В’ячеслав

Сьогодні вже нікого не здивуєш такою ситуацією, коли окремими організаціями, які забезпечують належне утримання будинкових мереж у багатоквартирних будинках при пориві будинкових труб у квартирі споживачів останнім «пропонується» усунути проблему за кошт самих власників помешкань.
Так, згідно інформації із сайту «Комунальний Лоєр» типовими або шаблонними «аргументами» житлово-експлуатаційних організацій при роботі зі споживачами є:
1) у будинку проживає велика кількість боржників, несплата яких впливає на рівень акумуляції коштів на виконання робіт по збереженні будинкового обладнання;
2) закупівля витратного санітарно-технічного обладнання на заміну зношених мереж не входить складовою витрат у затвердженому тарифі;
3) термін експлуатації будинку є суттєвим і тому не дозволяє здійснити увесь комплекс дій по утриманню в належному стані;
4) технічне обслуговування інженерних систем не означає заміну всього будинкового обладнання.
Слід зазначити, що перераховані «пояснення» житлово-експлуатаційних організацій українськими судами не беруться до уваги, а отже, задовольняються позови на користь споживачів.
Позиція судів пояснюється тим, що будинкова мережа інженерного обладнання складає собою цілісний майновий комплекс, обслуговування якого не може полягати у окремо взятому напряму відповідно до витрат тарифу, а передбачає планомірність та послідовність вчинення всіх належних дій надавачем послуги, які спрямовані на схоронність всього житлового фонду.
Такий судовий підхід працівники житлово-експлуатаційних організацій не сприймають.
Це і не дивно, адже за трансформацією українського законодавства дедалі частіше посилюється роль власників квартир в управлінні майном багатоквартирного будинку.
Автори сайту підкреслюють, що протягом останніх десятиліть напрацювалась у владних кабінетах «cпільна точка зору» у баченні реалізації житлової реформи як передача власникам квартир у багатоквартирних будинках у спільну власність будинкового обладнання (інженерне, cанітарно-технічне, електричне, каналізаційне тощо).
Для Житлового кодексу УРСР така концепцію не була новою, а навпаки, «стояла у витоку» формування архітектури житлового законодавства. Ефект від такої концепції споживачі-фізичні особи протягом радянської доби не відчували через наявність у системі надання житлово-комунальних послуг такого універсального учасника відносин як «балансоутримувач».
З одного боку балансоутримувач (найчастіше це була cаме місцева житлово-експлуатаційна організація) виступав у ролі «відповідального власника» за збереження будинкового майна, з іншого боку – це самостійний суб’єкт з утримання будинку та прибудинкової території.
У 2015 році Законом України № 417 – VIII держава «юридично» передала будинкове майно багатоквартирного будинку у спільну власність всіх власників придбаних (набутих) та приватизованих квартир, а у листопаді 2017 році Законом України № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» у новій редакції «балансоутримувача» взагалі не передбачила.
Тож, на переконання працівників ЖЕКу Ваша труба-Ваша проблема!

Автор В.І. Коновал

Українське законодавство цікаве тим, що на тлі низьких доходів громадян воно називає наших співвітчизників «незахищеними верствами населення», «вразливими групами населення» або «малозабезпеченими особами» тощо.
Оскільки кожний із нас є потенційним споживачем товарів та послуг законодавство вирішило і тут диференціювати споживачів, в тому числі і з-поміж пільгової категорії.
За інформацією веб-сайту «Комунальний Лоєр», у зв’язку із прийняттям парламентом нової редакції Закону України «Про ринок електричної енергії» у 2017 року, на законодавчому рівні закріпилося поняття «вразливий споживач».
Водночас термін «вразливий споживач» вживався всього лише декілька разів і не роз’яснюється у жодному іншому нормативно-правовому акті.
Слід зазначити, що і критерії для розмежування, і чіткого пояснення «хто ж такі вразливі споживачі» у інших нормативно-правових актах також відсутні.
Відповідь на питання «хто ж такі ці вразливі споживачі» Кабінет Міністрів України повинен був ще давно пояснити шляхом прийняття постанови, яка б запровадила певний порядок, а саме – перерахувати категорії споживачів, описати їх спосіб обліку, передбачивши умови за яких надається їм адресна допомога, а також визначивши менш безболісний механізм відключення таких споживачів від електропостачання.
Проте, станом на сьогодні Кабінетом Міністрів України не прийнято такого акту про «вразливих споживачів» (не кажучи вже про адресну допомогу і спецпорядок по їх відключенню від електропостачання).
Але виникає кілька запитань:
1) що робити тим громадянам, які мають на сьогодні пільги по сплаті електричної енергії та не належать до переліку «вразливих споживачів»?;
2) що робити тим громадянам, у випадку, якщо їх пільги будуть зупинені (як демонструє практика) черговим Законом України «Про Державний Бюджет» на відповідний рік, а громадяни не будуть включені до переліку «вразливих споживачів»?
Вирішити дану проблему допомогла б зміна статті 61 Закону України «Про ринок електричної енергії», а саме замість порядку визначення «вразливого споживача» Кабінетом Міністрів України вказати у тексті статті 61, що «вразливі споживачі» – це побутові споживачі, яким надаються соціальні послуги згідно Закону України «Про соціальні послуги» та побутові споживачі, які мають право на пільги, а також споживачі пільги яких розраховуються від середньомісячного їх доходу/доходу членів сім’ї/господарств.
Але чи буде це так?

Про це і не тільки Ви можете прочитати у статті «Вразливі споживачі чи невразливі пільговики?»

Юрист-практик
Коновал В’ячеслав

Одним із проблемних аспектів житлово-комунального господарства є діяльність пов’язана із благоустроєм.
І стосується «проблемна ділянка» благоустрою не тільки бездіяльності уповноважених органів, які за компетенцією мають їх вирішувати, але й торкається засад контролю, який держава встановила у разі невиконання такими органами своїх посадових обов’язків.
За приписами норм чинного законодавства відповідальними органами у сфері благоустрою є органи місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування «слідкують» за додержанням порядку, стандартів, норм та правил у сфері благоустрою і одночасно здійснюють власні повноваження, які спрямовані на врегулювання місцевих проблем у питаннях пов’язаних із благоустроєм.
Як проконтролювати роботу органів місцевого самоврядування?
Перший спосіб – звернутися до поліції. За статтею 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення органи поліції уповноважені на складення протоколу на посадових осіб органів місцевого самоврядування.
Проте, розглядати справу на основі протоколу поліції у силу статті 219 Кодексу про адміністративні правопорушення будуть ті ж самі органи місцевого самоврядування.
Малоймовірно, що органи місцевого самоврядування притягнуть самі себе до адміністративної відповідальності.
А чи існує інший шлях притягнення до відповідальності органів місцевого самоврядування?
Як пише «Комунальний Лоєр», згідно статтей 8, 39 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» № 2807 – XII від 06.09.2005 року (далі – Закон про благоустрій) державний контроль за дотриманням законодавства у сфері благоустрою території населених пунктів здійснюється місцевими державними адміністраціями.
Порядок здійснення державного контролю у сфері благоустрою населених пунктів визначається цим Законом (йдеться про Закон про благоустрій ) та іншими законодавчими актами.
Про які саме законодавчі акти йшлося у статті 39 Закону про благоустрій невідомо. В інших законодавчих актах знайти механізм реалізації контролю місцевими державними адміністраціями також не вдалося. Відсутні такі положення стосовно контролю і у базовому Законі про місцеві державні адміністрації.
Тоді як виглядає на практиці «державний контроль у сфері благоустрою»?
Для прикладу, сільський голова грубо та тривало порушує законодавство у сфері благоустрою. Ви готуєтесь, збираєте докази та надсилаєте звернення до місцевої державної адміністрації. Державна адміністрація Ваше звернення вивчає, переадресовує до сільського голови. Він обіцяє письмово держадміністрації владнати питання, а держадміністрація нотує Вам його «обіцянку» та за підписами одного із заступників голови держадмінстрації Ви отримуєте відповідь, що Ваше питання там колись вирішиться.

Більше інформації Ви можете прочитати у статті Коновала В’ячеслава «Державний контроль чи паперова фікція?»

Заборона газовим компаніям встановлювати будинкові газові лічильники без згоди співвласників багатоквартирних будинків, підштовхнула газові компанії до пошуку нових способів збереження фінансової стійкості.

Зрозуміло, що оснащувати будинковими газовими лічильниками багатоквартирні будинки за відсутності встановлених квартирних засобів обліку газу є невигідним та недружнім жестом з боку виконавця послуги щодо споживача-фізичної особи, адже такими діями споживачу спричиняється шкода.

За інформацією «Комунального Лоєра» газові компанії обирають на власний розсуд, який лічильник їм встановлювати або будинковий, або квартирний лічильник.

Слід зазначити, що норми Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природнього газу» № 3533-VI від 16.06.2011 року не наділяють газовиків правом та повноваженнями обирати за типом лічильник газу для його майбутнього встановлення.

В ідеалі для досягнення завдань із енергоефективності Закон № 3533 – VI вітає оснащення газовими лічильниками споживачів як квартирного типу, так і будинкового.

У цьому контексті доречно наголосити, що у 2021 році ми святкуватимемо 10-річчя дії в країні Закону «Про забезпечення комерційного обліку природнього газу» № 3533 – VI від 16.01.2011 року.

Здавалося б революційний підхід законодавця у стратегічному плані щодо всезагального обліку лічильниками газу мав би покращити стан раціонального використання природнього ресурсу, який, на жаль, доводиться імпортувати.

Проте практика розуміння газовими компаніями вказаного нормативно-правового акту зовсім діаметрально протилежна тим завданням, вирішити які мав Закон № 3533 –VI.

До 2017 року газові компанії користувалися прогалинами у законодавстві, що давало змогу останнім зосередитись на встановленні тільки будинкових лічильників на багатоквартирні будинки.

Змінами до Закону № 3533 – VI компанії отримали «законодавчу відстрочку» щодо строку оснащення квартир та приватних домоволодінь квартирними лічильниками газу до 1 січня 2021 року.

Усвідомлюючи, що законодавчий строк щодо забезпечення квартирними лічильниками продовжено до 1 січня 2021 року і ця дата не є кінцевою, то на сьогодні газові компанії не поспішають оснащувати квартирними лічильниками газу приватні помешкання.

Водночас квартирний лічильник газу компанії пропонують споживачам встановлювати за власний кошт з посиланням на «методику», яка вже втратила чинність, однак колись дозволяла не брати компанії кошти зі споживача за встановлення лічильника.

Звісно, споживачі почали звертатися до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів. Масовість позовів сприяла напрацюванню судової практики, як на користь газовим компаніям, так і на користь споживачів.

З 2019 року почало пробиватись «світло у кінці тунелю».

Верховний Суд за наслідком розгляду рішень та ухвал його палат прийшов до такого висновку:

1) односторонній вибір компанією права на встановлення або будинкового лічильника газу, або квартирного є нікчемним;

2) брати кошти зі споживача за встановлення квартирного лічильника є протиправним, оскільки Закон № 3533 – VI був прийнятий в період, коли «методика обчислення втрат» була чинною;

3) споживачі мають право на встановлення безоплатного квартирного лічильника природнього газу, бо до реформування ринку природнього газу споживачі вже сплачували за послуги оснащення лічильників, які були складовими витрат у тарифі на послуги з газопостачання.

Проте, незважаючи на формування усталеної судової практики в питаннях встановлення лічильників газу приватним домоволодінням та квартирам, компанії продовжують боротьбу та все ще шукають інші способи та шляхи захисту власних комерційних інтересів.

Про це та багато іншого Ви знайдете на сторінці статті «Облікова правда газовиків» юриста-практика у сфері житлово-комунальних послуг Коновала В’ячеслава Івановича