Позначка: Воєнний стан

На Фейсбук-сторінці Головномокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного з’явилася розповідь про одного з наших захисників – воїна-земляка Олександра «Полтаву». Її було опубліковано під хештегом #історії_героїв.

Сам чоловік – уродженець Полтави, тому й позивний – відповідний. Про повномасштабне вторгнення російських військ 24 лютого Олександр  дізнався, перебуваючи у Франції, де працював далекобійником. Зателефонував дружині, та підтвердила: «Так, над нами пролетіли ракети».

– Для мене російська агресія не була раптовою, вона триває вже понад вісім років, – розповів для «історій» боєць. – Я воював на Донбасі у 2014-2015 роках. Хіба міг я зараз залишитися за кордоном? Перекладними дістався додому. Півтори години побув, обійняв рідних, узяв свої бронежилет, каску та поїхав до військкомату. Потрапив до 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців і зі своїм підрозділом приїхав на позиції. У бою під Мощуном (Київська область – прим. ред.) я зрозумів, що маю поряд надійних людей, які завжди прикриють спину. У 2014-му я казав, що є бойові побратими, за яких віддам життя. Із початком повномасштабного вторгнення я можу сказати, що мільйони українців є моїми бойовими побратимами. І дітки, і дорослі – усі, у кого Україна в серці. За яких я на даний час готовий життя віддати, щоб Україна жила, процвітала, була найсильнішою державою. Зараз кожен тримає свій фронт – хтось на передових позиціях, хтось, допомагаючи армії. Волонтери – великі молодці! Узяти хоча б пікап, подарований ними. Він у нас прожив, на жаль, недовго – у результаті обстрілів автомобіль був знищений. Але за своє коротке життя він устиг врятувати багато життів – на ньому вивозили 300-х (поранених – прим. ред.).

Олександр витягнув із нагрудної кишені маленьку плетену серветочку з вишитим на ній смайликом: «Дитина зробила та подарувала, щоб тато завжди усміхався». Не стримавшись, «Полтава» поцілував той смайлик так ніжно, немов перед ним – обличчя доньки… І з гіркотою додав, що ніколи в житті не хотів би, аби його дитина й мільйони інших знали, що таке війна, вибухи, бомби. Проте, як би не було тяжко, він упевнений, що Україна переможе.

– Знаєте, моя 13-річна донька нещодавно намалювала своє найбільше бажання. На ньому – уся наша родина за великоднім столом, – усміхнувся наш земляк. – А якщо серйозно, буду робити все можливе, аби намальоване справдилося, бо цього чекає не тільки моя донька, а й інші українські діти.

«Кицьки». Саме так ніжно команда «Оборона Полтави» називає абордажні крюки, які використовують сапери, і не тільки, для руйнування тактичних перешкод, зривання розтяжок. Як розповіли волонтери, «кицьки» роблять із металу (3 мм та 5 мм). Вони зручно розбираються на пластини, ідуть у комплекті з карабіном. Наразі виробів – два види :

– стрілоподібні

– якореподібні

– Вони розлітаються щоденно, мов гарячі пиріжки, для Збройних Сил України, Національної гвардії, спецпідрозділів поліції, – розповіла волонтерка Катерина Бабіч. – Нашій команді собівартість виробництва обходиться в 150 грн за 1 шт. (стрілоподібні «кицьки») та 250 грн/шт. («якореподібні»). Завдяки фінансовій підтримці кожного з вас МИ ВИДАЄМО «КИЦЬКИ» ВІЙСЬКОВИМ БЕЗКОШТОВНО під військовий документ!

Підтримати виробництво абордажних крюків можна, переказавши зручну для вас суму на карту 4441 1144 5659 7101.

*Для замовлення – писати в Телеграм на номер 0663217044.