Категорія: Юридичні питання у сфері ЖКГ

Будівництво свого житла та введення його в експлуатацію вимагає не лише знань законодавства, але і практики його застосування, оскільки завжди є ризик потрапити у халепу.

Однією із них є проблема «відкладального узаконення», коли оформлення права власності на житловий будинок відбувається після фактичного завершення процесу будівництва.

Як пише «Комунальний Лоєр», у випадках відкладального узаконення БТІ під час технічної інвентаризації за результатом обстеження у паспорт вносить запис не про «житловий будинок», а про «садовий будинок» або «дачний будинок».

Звісно, що обурені громадяни шляхом ініціювання позову змушують БТІ видати паспорт на житловий будинок, але слід зазначити, що закон не на їхньому боці і ось чому.

У своїй діяльності БТІ керуються Інструкцією з інвентаризації об’єктів нерухомого майна (остання редакція Наказу Мінрегіонбуду від 26.07.2018 року №186).

Відповідно до її положень, для проведення технічної інвентаризації та видачі технічного паспорту на житловий будинок громадянину необхідно отримати:
1. рішення органу місцевого самоврядування про переведення дачного чи садибного будинку, що відповідає нормам, у житловий будинок;
2. рішення про присвоєння адреси житловому будинку.

Проте, для одержання, наприклад, рішення органу місцевого самоврядування про переведення дачного чи садибного будинку, що відповідає нормам, у житловий будинок доведеться пройти «сім кіл пекла», оскільки згідно Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у житлові будинки, який затверджений Кабінетом Міністрів України від 29.04.2015 року, до заяви про переведення дачного або садового будинку у житловий будинок громадянину необхідно надати органам місцевого самоврядування:
1. копію документа про право власності на дачний чи садовий будинок, яка засвідчена в установленому порядку;
2. письмову згоду співвласників (за наявності) на переведення такого будинку в жилий;
3. звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам за формою.

Єдине «покращення» у цій ситуації – це створення електронного кабінету користувача Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, що дозволяє супроводжувати вищезазначені документи до органів місцевого самоврядування у електронній формі.

Детальніше про це читайте у статті «Проблемні аспекти садових (дачних) будинків»

В.І.Коновал

Неможливе стає можливим. Щоб приватизувати службову квартиру достатньо її вивести із правового режиму «службової».

Як це зробити і які перешкоди трапляються на цьому шляху досліджував «Комунальний Лоєр».

За загальним правилом, передбаченим ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482 – VII від 19.06.2021 службові квартири не підлягають приватизації.

Зі змісту ч. 1 ст. 118 ЖК Української РСР зрозуміло, що після вирішення питання про зняття із даного житла статусу службового воно може бути приватизоване.

Проте для громадян, які перебувають на загальній квартирній черзі і проживають у службовій квартирі, яка не виключена із числа «службових», новини невтішні, адже останні позбавлені можливості її приватизувати у майбутньому.

Правовий режим «службового житла» встановлюється за рішенням виконавчого комітету місцевої ради на підставі клопотання квартирно-експлуатаційного відділу адміністрації підприємства, установи, організації, органу управління іншої кооперативної, громадської організації, у відомчій належності яких знаходиться житло.

Водночас у законодавстві існує колізія, оскільки підстави для неподання таких клопотань або відхилення ініціативи громадян квартирно-експлуатаційними відділами щодо виключення квартир з числа службових не визначені.

Мовчить про це і Постанова Ради Міністрів Української УРСР «Про службові жилі приміщення» № 37 від 04.02.1988 року.

Слід зазначити, що на практиці квартирно-експлуатаційні відділи адміністрацій, підприємств, організацій відмовляють у задоволенні звернень громадян та підготовці клопотання про виключення житла із числа службового до виконкомів з різних надуманих підстав.

Для прикладу, щоб відмовити військовослужбовцям або колишнім військовослужбовцям квартирно-екплуатаційні відділи посилаються на доручення заступника Міністра оборони України від 12 грудня 2019 року №19360/з, яким надано відповідне розпорядження стосовно неподання командирами військових частин, керівниками установ та організацій ЗСУ до квартирно-експлуатаційних відділів пропозицій щодо виключення житла із числа службового до окремого розпорядження.

Будь-які такі «вказівки» або доручення позбавлені юридичної сили через те, що вони не є нормативно-правовими актами, які регламентують питання, що пов`язані з підготовкою, розглядом клопотань або відмовою у їх розгляді.

Аналогічних підходів дотримується і Верховний Суд. Прийнято ряд постанов у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19 (провадження № 61-19985св19) та у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 636/1527/19 (провадження № 61-4425св20).

Тобто, бездіяльність щодо ігнорування або неподання, або відмова у поданні відповідного клопотання вважаються позбавленням адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо права на житло.

Детальніше про це читайте у статті «Службова квартира – перепона на шляху приватизації квартири»

В.І.Коновал

Дуже часто виникають ситуації, коли громадянам під час спадкування майна доводиться «дооформляти» право власності житлове приміщення, відомості про яке відсутнє у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або немає даних про його реєстрацію у комунальному БТІ.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», допомогти «дооформити» право власності на житловий будинок може звернення до погосподарської книги, однак за умови, якщо спадкоємець звернеться до суду із позовом про визнання права власності на житловий будинок.

Погосподарська книга – це документ, який містить записи про власника житла і відомості про членів його сім’ї, характеристику будинку з елементами експлікацій, його адресу, дані про земельну ділянку і її відведення.

Самі записи у погосподарських книгах визнаються Верховним Судом як акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності (Постанови від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 та у Постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц).

Юридичною основою для мотивації чому погосподарську книгу слід використовувати як основний доказ у визнанні права власності на житловий будинок можна пояснювати так.

Згідно з ч. 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952 – IV від 01.04.2004 року, права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх
державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов:

1) якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, яка затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі Наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним Кодексом України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР передбачала обов’язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), зокрема на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Детальніше про це читайте у статті «Як погосподарська книга допомагає розв’язати житлові війни?»

В.І.Коновал

Ні для кого не є секретом, що процес заскління балкону громадянами у багатоквартирних будинків відбувається без дозвільно-декларативних документів.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», законодавство у сфері будівельної діяльності та благоустрою виходить із того, що під «реконструкцією балкону» варто розуміти збільшення площі балкону, облаштування металевих або іншого роду кріплень, що тягне за собою втручання у несучі та огороджувальні конструкції вздовж фасадної стіни квартири багатоквартирного будинку.

Крім того, згідно листа Мінрегіонбуду від 20.12.2010 р. № 22-22/3622/0/6-10 «Щодо тлумачення деяких термінів нормативних документів» несучі конструкції сприймають як основні навантаження (власну масу, масу устаткування, людей, снігу, напір вітру, тиск ґрунту на підземні частини будинку або споруди тощо) і передають їх на основу, а огороджувальні конструкції – це будівельні конструкції, що обмежують об`єм будівлі або споруди та призначені для захисту приміщень від температурних дій, вітру, вологи, шуму, радіації тощо.

Внаслідок проведеної реконструкції балкону змінюються його геометричні форми та зовнішній фасад будинку, який було спроектовано за певними архітектурно-планувальними завданнями, що складають єдиний системний характер для всього будинку.

Власне «зміна фасаду» і є червоним маятником для відділів та інспекцій з питань благоустрою. Зміна фасаду будинку – це привід для їхнього звернення до суду із позовом щодо приведення балкону у стан, який існував до здійснення самочинного будівництва.

Вкотре зазначу, що самочинне збільшення балкону та влаштування прибудови до фасадної стіни квартири, яке проведене без декларативно-дозвільних документів не відповідає чинним будівельним нормам і вважається порушенням.

У той час, чіткого перегляду дозвільних документів для реконструкції балкону у законодавстві не визначено.

Враховуючи вищезазначене, наводжу перелік дозвільно-декларативних документів, що необхідні для реконструкції балкону:
1. паспорт опорядження фасаду і його реєстрація;
2. вихідні дані (технічне завдання або проект) на реконструкцію. Іноді вони мають найменування «містобудівні обмеження»;
3. згода всіх співвласників будинку на реконструкцію балкону;
4. згода управляючої компанії або балансоутримувача будинку на реконструкцію балкону;
5. договір оренди землі (якщо прибудова до балкону здійснюється на першому поверсі багатоквартирного будинку);
6. повідомлення державних органів архітектурного нагляду про початок проведення реконструкції балкону, оскільки реконструкція балкону є незначною за класом наслідків відповідальності;
7. погодження відділів архітектури про втручання у фасад будинку;
8. погодження відділів (департаментів) охорони культурної спадщини міськради або держадміністрацій (якщо будинок охороняється як архітектурна пам’ятка).

Детальніше про це читайте у статті «Як правильно здійснити реконструкцію балкону?»

В.І. Коновал

Засмічений каналізаційний колектор – одна із серйозних міських бід.

Часом буває, що внаслідок аварії каналізаційні стоки безперебійно ллються під сильним струменем води, яка через санітарний вузол та кухонну раковину, піднімаючи рівень нечистот до 40 і більше см, миттєво пошкоджує меблі та побутову техніку.

У найгірших випадках нечистоти можуть навіть вирвати санітарний вузол.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», незважаючи на руйнування та збитки у помешканні від підтоплення, завданого засмічення самопливного каналізаційного колектора, місцевий водоканал не поспішає їх відшкодовувати.

І справа не втім, що водоканал не визнає своєї провини, а у тому, що чи споживач сам був готовий запобігти негативним наслідкам.

Основні ризики зазнати поразки у спорі з водоканалом:
1. облаштування санвузла вище за рівень люка найближчого оглядового колодязя;
2. наявність каналізаційного затвору у системі водовідведення;
3. існування випуску від каналізаційної мережі з підвальних приміщень з уклоном не менше ніж на 20%.

п. 19.28 Державних будівельних норм України (ДБН В.2.5-64:2012) «Внутрішній водопровід та каналізація» передбачають, що санітарні прилади, борти яких розташовані нижче за рівень люка найближчого оглядового колодязя, повинні бути захищені від підтоплення стічною рідиною у разі його переповнення.

Допускається передбачати приєднання відповідного приладу до окремої системи каналізації (ізольованої від системи вище розташованих приміщень) з облаштуванням окремого випуску та встановленням на ньому автоматичної запірної арматури (каналізаційний затвор тощо), що керована за сигналом датчика, який встановлюється на каналізаційному трубопроводі в підвалі (або вмонтований в запірний пристрій), та поданням аварійного сигналу в чергове приміщення або на диспетчерський пункт.

За запірним пристроєм нижче за рухом води допускається підключення каналізації вище розташованих поверхів, при цьому встановлювати ревізії в підвалі на стояку не допускається.

Випуски від каналізаційної мережі підвальних приміщень слід передбачати з уклоном не менше ніж 20%.

Нехтування описаними ризиками – дорога до власних витрат, оскільки водоканал буде звільненим від відповідальності.

Детальніше про це читайте у статті «Засмічений каналізаційний колектор або як біда міста стає бідою квартири?»

В.І.Коновал

У під’їздах, біля багатоквартирних будинків, біля приватних обійсть, можна спостерігати за інформаційними повідомленнями від органів місцевої влади, виконавців послуг із вивезення побутових відходів із закликами утримуватися від накопичення великогабариту біля сміттєвих майданчиків.

Крім того, на даних інформаційних табличках є нагадування споживачам сплачувати кошти за вивезений негабарит.

Однак, борги за невивезений великогабарит, на жаль, цікавить споживача лише тоді, коли відбувається блокування банківських рахунків або відвідин оселі державним виконавцем.

На жаль, тільки одиниці цікавляться профілактикою утворення боргів, які пов’язанні із стягненням плати за вивіз великогабаритного сміття.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», епоха індивідуальних договорів на вивіз сміття завершується на користь публічних договорів.

І хоч зміни до законодавства про вивіз великогабариту не такі гнучкі у порівнянні із засадами регулювання ринку електричної енергії та природнього газу, все ж до «публічних договорів» на вивіз великогабариту причетна вищезгадана практика.

Виконавцю комунальних послуг достатньо виграти конкурс (одержати рішення виконкому про затвердження переможця), підписати договір з містом, опублікувати вартість по вивезенню негабариту у місцевій газеті і, таким чином, «публічність досягнута».

У наказному провадженні виконавці послуг надають суду документи, які описані абзацом вище. Рішення суду переважно ухвалюються на їх користь.

Вважається, що наказне провадження – це одне із судових проваджень, у якому спір відсутній, оскільки є документи, які на перший погляд, вказують на безальтернативність заперечення від боржника.

Крім того, наказне провадження має суто економічний ефект, адже сума судового збору, який сплачує виконавець, є значно меншою за звичайну ставку cудового збору у цивільних позовах.

Суди, не вагаючись, видають накази про стягнення боргу, які все рідше переглядаються та оскаржуються боржниками. Наказне провадження по стягненню плати за вивезення великогабариту також не стало винятком.

При чому, суд не досліджує чи був взагалі негабарит і чи його вивозили, і чи не вивіз інший виконавець або вивіз його сам споживач.

На тлі зловживань та загальної недовіри «народжується» спосіб, який дозволяє зменшити апетити недобросовісних виконавців і, таким чином, усмирити останніх.

Cеред споживачів набуває популярності механізм звернення до виконавця із заявою (клопотанням) про отримання інформації про обсяг вивезеного великогабариту.

Як демонструє досвід, чим більше таких заяв, тим більше виконавець відмовчується. Деякі споживачі, у порядку Закону України «Про звернення громадян», оскаржують бездіяльність виконавця послуг за відмову в одержанні інформації.

Тобто, банальне звернення по інформацію про вивіз великогабариту може зруйнувати «безспірну мовчанку» для наказного провадження.

Детальніше про це читайте у статті «Плата за вивіз великогабариту або як смирити виконавця послуг»

В.І.Коновал

Певен, що бодай хтось замислювався над тим чи можливо відсудити моральну шкоду за промерзання у холодній квартирі, яку було вимкнуто взимку від опалення або якій не надавалася послуга із централізованого теплопостачання.

Тему досліджував «Комунальний Лоєр». За твердженням сайту, не здані в експлуатацію секції багатоквартирного будинку, але з підведеними комунікаціями до них, «горе-компанії» пропонують інвесторам прийняти квартири у таких будинках під заселення.
Для легалізації механізму вселення інвесторів та підтвердження факту їх «проживання» у квартирі сторони посвідчують свої наміри підписаним актом. У деяких випадках замість акту видаються довідки від забудовника.

Маючи на руках акти та довідки, інвестори укладають безпосередньо із забудовниками договори на опалення, електропостачання або водопостачання.

Звісно, що прямих договорів споживачі із виконавцями (надавачами) комунальних послуг укласти не зможуть, тому останні стають заручниками своїх забудовників.

Забудовники, усвідомлюючи цю обставину, використовують інвесторів з метою тиску на них, отримання поступливості або грошової наживи, ведуть себе, немов як із заручниками. Трапляється, що погрози припинити надання комунальних послуг переходять у активні дії забудовників.

Залишити взимку квартиру без опалення – це нова реальність, до якої доводиться звикати.

Однак, постраждалі інвестори можуть захистити себе за період «промерзання» у квартирі.

Київський апеляційний суд у справі № 755/2001/21 від 05.08.2021 дав надію покарати кривдників, присудивши з них стягнення моральної шкоди.

Зі свого боку суд моральні cтраждання інвестора оцінив у 20 000 грн. 00 коп.

На думку суду, «діями, що виразилися у припиненні надання позивачці послуг з тепло-енергопостачання, відповідач фактично позбавив позивачку можливості користуватися власним житлом, нормальних побутових умов, оскільки квартира, за відсутності вказаних послуг, cтала непридатною для проживання у ній, зокрема у зимовий період.

Позивачка з метою забезпечення достатнього рівня свого життя змушена винаймати житло……..змушена була нести витрати на придбання продуктів харчування, що не потребують приготування та не підлягають термічній обробці і харчуватися у закладах громадського харчування».

Детальніше про це читайте у статті «20 000 гривень – ціна за холодну квартиру»

В.І.Коновал

Супутникові антени на балконах багатоквартирних будинків – це сьогодні розповсюдженні явища.

Нерідко, що така ситуація призводить до появи сусідських конфліктів та непорозумінь, вирішення яких залежить від знань, де саме має розміщуватися супутникова антена.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», тінь, яка утворилася від розміщеної антени приносить менше біди потерпілим сусідам, аніж стікання води на їх вікно.

У дощову погоду вода, яка стікається від антени потрапляє на скло сусідського вікна. Сама вода не несе загрозу, чого не скажеш про радянські дерев’яні рами. Звісно, внаслідок потрапляння води вони псуються, а власнику спричиняється майнова шкода.

Врегулювати «сусідські розбірки» має право управитель. Останній уповноважений на винесення припису про демонтаж супутникової антени і, головне, має повноваження забезпечити контроль за виконанням такого припису.

Однак, не всі управителі виявляють готовність вникнути у ситуацію і вирішити її на користь мешканця.

Найчастіше такі справи розглядаються у судах, оскільки механізм притягнення порушника до адміністративної відповідальності виявляється менш дієвим на практиці.

Стіна багатоквартирного будинку є його конструктивним елементом, що належить на правах спільної сумісної власності усім власникам квартир. Відповідно мешканець (власник) однієї із квартир потребує згоди від всіх співвласників у випадку, якщо він бажає приєднати супутникову антену до стіни.

Крім того, слід скористатися будівельними нормами, які безпосередньо забороняють самовільно розміщувати антени.
Пункт 5.53 ДБН B.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення» (на зміну яких прийшов пункт 7.6.4 оновленої редакції ДБН. B.2.2-15-2019 з 01.01.2019 року) передбачає, що облаштування антен, зокрема й супутникового телебачення, повинно відбуватися на дахах будинків. Розміщення антен та антенних пристроїв на фасадних стінах та балконах не допускається.
Антени та супутникове телебачення повинно розміщуватися у тих місцях, де вони не погіршують архітектурного вигляду будинку.
Встановлення порушниками антени супутникового телебачення на зовнішній стіні будинку суперечить вимогам державних будівельних норм.

Детальніше про це у статті «Сусідська антена над вікном не вирок»

В.І. Коновал

Темі перерахунку вартості за ненаданих або неналежно наданих житлово-комунальних послуги присвячено багато матеріалу у мережі інтернет та засобах масової інформації.

Однак, на жаль, вищезазначена тема обмежена оглядом практики застосування законодавства, яке торкається перерахунку.

«Комунальний Лоєр» спробував дослідити детально один із практичних аспектів перерахунку.

Існують випадки, коли рішення, яким затверджувався тариф скасовувався органом, який уводив в дію це саме рішення про тариф або скасування відбувалося на підставі рішення суду.

Що у першому, що у другому випадку добровільно перерахунки вартості житлово-комунальних послуг комунальниками населенню не проводилися, тому що:
1. великий часовий проміжок у датах від моменту введення тарифу до його скасування (сплив позовної давності);
2. неоднозначний підхід державних органів з питань аудиту та органів із контрольно-ревізійними повноваженнями щодо тих комунальників, які добровільно проводять перерахунки;
3. позиція судів, яка полягала у тому, що перерахунки з підстав скасування тарифів не можуть проводитись, оскільки на час формування платіжок тариф був чинним;
4. відсутня воля у комунальних підприємствах (особливості бухгалтерського обліку по такому перерахунку або можливість вчинення перерахунку в умовах збитку по підприємству);
5. відсутність контролю у профільних департаментах з питань житлово-комунального комплексу;
6. відсутність «юридичної чистоти» у постановах Кабінету Міністрів України та наказах міністерства з питань регіонального розвитку та житлово-комунальних послуг по процедурі проведення перерахунку.

Це були 6 основних «китів», які гальмували процес перерахунку, хоча є ще багато інших причин.

Незважаючи на загальноукраїнську тенденцію, окремим громадянам такі перерахунки плати житлово-комунальних послуг здійснювалися на підставі рішень та ухвал Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ України (до часів його реформування).

Наявність рішень від цієї судової установи щодо зобов’язання комунальників провести перерахунок плати внаслідок втрати чинності рішення, яким вводився тариф стала відправною точкою у поетапному виправленні негативної загальнодержавної тенденції.

Процес зміни існуючих парадигм щодо перерахунку плати відбувався занадто повільно. Перерахунки на підставі рішень судів проводились індивідуально і тільки по особових рахунках скаржників.

Із 2019 року ситуація покращилась, оскільки Верховний Суд вже не міг не помічати великий пласт цієї проблеми і у справі № 757/31606/15-ц від 16.01.2019 дуже обережно висловився про те, що позивач мав право на перерахунок, а судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню.

Помітним є той факт, що вищезазначений висновок залишився без аргументації та без пояснення.

Крім того, Постанова залишила питання без відповіді «чи всім споживачам варто робити перерахунки чи тільки скаржникам». У такий спосіб вона підстрахувала комунальників.

Відслідкувати кожне рішення регулятора, яким вводиться тариф по кожній із комунальних послуг дуже важко і не завжди є можливим, навіть для тієї людини, яка оперує ними щодня.

Між іншим причиною цього є також, на жаль, різне розуміння судами понять щодо «зміни нормативно-правового акту» або «виклад його у новій редакції» після настання певного юридичного факту.

Детальніше про це читайте у статті «Терниста дорога у перерахунку»

В.І.Коновал

Проблеми, що виникають навколо осідання житлового фонду спонукають мешканців будинків та надавачів послуг з водопостачання та водовідведення шукати «юридичну межу» у відповідальності між ними.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», у технічному обслуговуванні систем водовідведення та зливової каналізації точкою розподілу для каналізації вважається найближчий до будівлі оглядовий колодязь.

Водночас розмежуванням за точкою розподілу між внутрішніми та зовнішніми водопровідними мережами є муфтовий вентиль, який розміщений у місці приєднання до водопровідної мережі.

Водоканали, як виробники послуг з централізованого водопостачання та водовідведення обслуговують внутрішньоквартальну водопровідну мережу і частину водопровідного вводу до мережі водопостачання до муфтового вентилю у оглядовому колодязі, а після муфтового вентилю функція з обслуговування водопровідної мережі лежить «на плечах» управляючої компанії або ОСББ.

Найчастіше спори виникають у тій ділянці трубопроводу, яка знаходиться після муфтового вентилю і до ділянки трубопроводу в будинок.

За канонами Правил користування системи комунального водопостачання та водовідведення для надання послуг з обслуговування позабалансових частин водопроводу будинку має бути укладений договір між управляючою компанією (ОСББ) та водоканалом.

На практиці у багатьох будинках таких укладених договорів із водоканалами на обслуговування позабалансових частин водопроводу немає, і це дає судам право «робити знижку» у стягненні майнової шкоди з водоканалу, оскільки на переконання судової гілки влади, забезпеченість споживачів циркуляцією води повинно відбуватися у справній зовнішній та внутрішній водопровідній мережі.

Як приклад можна навести «свіже» рішення суду апеляційної інстанції (Постанова Центрального апеляційного господарського суду, справа № 904/160/19 від 26.07.2021).

Слід зазначити, що у таких справах судово-будівельна експертиза не дає відповіді на питання «до кого труба ближче», подібно, як не надає відповіді на такі питання:
1) яким чином переповненість вигрібної ями опадами впливає на замочування грунту біля будинку?;
2) як саме зсув грунту (за умов наявності схилів, складної рельєфної ділянки) впливає на осідання будинку або яка його роль?;
3) як встановити втрату стійкості фундаменту будинку?

Із сказаного випливає, що укладення договору на обслуговування позабалансових частин водопроводу у будинку знизить ризик отримати «знижки» від водоканалу у справах про відшкодування майнової шкоди.

Детальніше про це читайте у статті «Юридичні тонкощі внутрішньоквартальної водопровідної мережі»

В.І.Коновал