31.03.2020 - 11:14

Незвичайне захоплення Гоголя. Народна ботаніка.

 

«Может быть, нет в мире дру­гого, влюбленного с таким исступлением в природу, как я…».

Микола Гоголь

Є такі особистості, інтерес до яких не вщухає протягом багатьох років . Навпаки, кожне наступне покоління відшукує у їх житті «білі плями», які намагається «зафарбувати». На культурному Олімпі такою особистістю є Микола Васильович Гоголь.

Він не поміщається ні в одне із визначень, він – цілий Всесвіт. Відома його різностороння художня обдарованість. Гоголь – письменник, публіцист, педагог, історик, етнограф, людина, яка має акторський талант, малює. Тому перевидають  книги про його життя, молоді науковці знову і знову досліджують архіви, знімають фільми і, звичайно, подорожують на рідну землю генія слова.

1 квітня у день народження митця  туристичний клуб “Скарбничка мандрів” запрошує Вас у подорож сторінками творів Миколи Гоголя, щоб познайомитися із незвичним захопленням відомого земляка.

Серед унікальних, як для письменика, захоплень –  ботаніка. «Гоголь любил ботанику. И всегда,  когда у него была свободная минута, он отправлялся в лицейский сад и там подолгу беседовал с садовником о предметах его задач», — писав його приятель по ніжинському ліцею Любич-Романовський.

А ось спогади Арнольді про поїздку з Гоголем із Малоярославця у Бегичево, у маєток його сестри Смирнової-Россет:
“Наконец, ровно через час, тарантас подкатил к крыльцу, и мы, простившись с шоссе, поехали уже по большой калужской дороге. Гоголь продолжал быть в духе, восхищался свежей зеленью деревьев, безоблачным небом, запахом полевых цветов и всеми прелестями деревни. Мы ехали довольно тихо, а он беспрестанно останавливал кучера, выскакивал из тарантаса, бежал через дорогу в поле и срывал какой-нибудь цветок; потом садился, рассказывал мне довольно подробно, какого он класса, рода, какое его лечебное свойство, как называется он по-латыни и как называют его наши крестьяне. Окончив трактат о цветке, он втыкал его перед собой за козлами тарантаса и через пять минут опять бежал за другим цветком, опять объяснял мне его качества, происхождение и ставил на то же место. Таким образом, через час с небольшим образовался у нас в тарантасе целый цветник желтых, лиловых, розовых цветов. Гоголь признался, что всегда любил ботанику и в особенности любил знать свойства, качества растений и доискиваться, под какими именами эти растения известны в народе и на что им употребляются. Терпеть не могу, прибавил он, эти новые ботаники, в которых темно и ученым слогом толкуют о вещах самых простых. Я всегда читаю те старинные ботаники и русские и иностранные, которые теперь уже не в моде, а которые между тем сто раз лучше объясняют вам дело”.

Ілюстрація до повісті Миколи Гоголя “Иван Федорович Шпонька и его тетушка”

Подібні захоплення не були рідкістю у дворянському середовищі. Поміщики кінця XVIII – початку XIX століття «ботанізували» , збирали колекції мінералів, комах. Це було частиною їх життя у садибах, формою спілкування з природою. У деяких сановних натуралістів це захоплення переросло у серйозні наукові заняття (наприклад, граф О.К.Розумовський створив знаменитий ботанічний сад).

Така цікавість природна для дворянського сина, який виріс у невеликому помісті у безпосередньому спілкуванні з природою. Знання основ садівництва, лікарських і технічних властивостей рослин були необхідними. Адже власник такого помістя найчастіше був сам і агрономом, і садівником, і аптекарем. Далеко не всі могли дозволити собі найняти на службу спеціально навчену «атестовану» людину.

Від батька Микола Васильович наслідував любов до природи, цікавість до рослинного царства. Захоплення Гоголя  ботанікою – не данина тодішній моді, і, далеко, не господарська необхідність. І до категорії вчених Миколу Васильовича  швидше всього не можна віднести, хоча у його задумах є написання «Народної ботаніки». У його «Набросках» знаходимо «Симбирский травник», «Арзамасский травник», «Цветочный календарь». Письменника цікавить, перш за все, практичне використання рослин – лікарське, фарбувальне, харчове, а також  пов’язані з рослинами народні звичаї і вірування.

У Гоголя була інша причина, яка спонукала його ретельно вивчати  життя рослин.  У своїх літературних творах він використовував  знання  про оточуючий його світ природи. У процесі підготовки 2-го тому «Мертвих душ» Гоголь детально конспектує працю ученого і мандрівника П.Палласа    «Путешествия по разным провинциям Российского государства в 1768-1773 гг.». Його записи склали чотири (!) рукописних зошити. Особливо ретельно Гоголь відбирає відомості про рослинність різних регіонів Росії, від Володимира до Сибіру, окремо виписує наукові та народні назви рослин, дані про час цвітіння, господарське використання рослин. Ці відомості, без сумніву, найшли б своє місце на сторінках знаменитої поеми, якби її другий том не був спаленим.

В опублікованих творах ми знаходимо «зернини» практичної ботаніки. Наприклад,  у «Книге всякой всячины, или подручной Энциклопедии» ми знаходимо відомості про конюшину, фіалку та волошку. У записаних Гоголем «южнорусских песнях»  є згадка про живокіст, пижму, шалфей. У листі Марії Іванівни до сина від 4 липня 1829 року читаємо про цікавий малоросійський звичай. Після вінчання до нареченої виходила родичка молодого із шаблею, на якій були прикріплені дві сплетені і згорнуті колом  воскові свічки. Сама шабля була обплетена  волошками і калиною. Збираючи етнографічний матеріал рідної землі, письменник планує використати його у подальшій творчості.

Малюнок гімназиста Миколи Гоголя із зошита з біології.

Наприклад, у «Старосвітських поміщиках» ми читаємо: «…перегонял в медном лембике водку…на золототысячнике»; «На крыше тоже сушилось много разного рода трав: петровых батогов, нечуй-ветра и других»;  «Вот это – водка, настоянная на деревие и шалфее. Если у кого болит лопатка или поясница, то очень помогает. Вот это – на золототысячнике: если в ушах звенит  и по лицу лишаи делаются, то очень помогает…» А от «Иван Федорович Шпонька и его тетушка» пропонують гостеві: «Прошу золототысячниковой или трохимовской сивушки, какой вы лучше любите?»

Ілюстрація до повісті Миколи Гоголя “Старосветские помещики” . Автор – Павло Соколов.

Звідки у Миколи Васильовича такі глибокі пізнання  про лікарські настоянки? У книзі «Записки о Полтавской губернии», укладеній  М. Арендаренком у 1846 році, записано: «В начале текущего столетия в Сорочинцах имел пребывание медик Михайло Яковлевич Трохимовский, искусством своего знания и христианскими добродетелями приобретший известность. Метода лечения Трофимовского была основана на гидропатии и ботанике. Пользуя больных травами, большею частью в окрестностях Сорочинец и около г. Лубен собираемыми, и купаньем в реке Псле, он оказывал дивные успехи над своими пациентами… от него остался нам полезный напиток травяная настойка на хлебном вине, известная под названием трофимовки…».

Безперечно, Микола Васильович знав про земляка-фітотерапевта і його «ботанической методе» . Адже лікар Трохимовський вилікував батька Гоголя від задавненої лихоманки, та й на світ майбутній письменник з’явився саме у його домі. От і увіковічнив Гоголь знамениту «трофимовскую сивушку»  у своїх творах.

Зазначимо, що на лікарських властивостях рослин зналися не тільки професійні медики. Бабуся Гоголя Тетяна Семенівна Лизогуб була також великим знавцем трав. Сім’я мала рукописну книгу «Домашний домо­строй», у якій можна було знайти  лікувальні рецепти проти різних хвороб. Бабусині знання успадкувала сестра письменника. У своїх спогадах Ольга Василівна писала, що під час епідемії холери лікувала селян Василівки травами, оскільки лікарів і фельдшерів тоді у селах не було. Розпитувала сусідів, хто якими засобами лікує, записувала поради. Із  часом будинок у Василівці став притулком для сотень страждущих. Гоголь, до речі, дуже хотів, щоб після його смерті у його батьківському маєтку було влаштовано щось на кшталт безкоштовної лікарні, де лікували б усякого, хто звернеться за допомогою.

Про лікувальний досвід сестри Гоголь згадав, ймовірно, у другому томі «Мертвих душ». Він  описав процес  заготовки лікарських трав у маєтку Костанжогло: «На столах и стульях были поставлены чистые липовые доски и на них лепестки каких-то цветков, приготовленные к сушке». Сам Гоголь, який протягом життя часто хворів, не раз користувався травами: і коли  приїзджав у Василівку, і коли жив у Петербурзі (туди присилала трави мати), і у далекому Римі, куди він також брав з собою цілющі настоянки і мішечки з сушеною травою.

У відділі писемних джерел Державного історичного музею у Москві зберігся гербарій М.В.Гоголя, який він, перебуваючи у рідному селі, збирав разом із сестрою Ольгою. Листи саморобного зошита Гоголів-Яновських зберігають 113 зразків рослин, представляючи різнотрав’я, яке щедрими хвилями оточувало Василівку. Серед представлених зразків є конюшина, деревій, петрів батіг, золототисячник, живокіст. Гербарій являє собою зошит  у картонній палітурці розміром 23,5 х 17,5 см. У зошиті 38 аркушів, із них 32 – зайняті  рослинами, які вставлені у прорізи. Під деякими рослинами є підписи латинською мовою, зроблені олівцем .

Фрагмент гербарію М.В.Гоголя, зібраного у Василівці разом з сестрою Ольгою. ( Державного історичного музей, Москва).

Повертаючись до творів Гоголя, варто згадати і повість «Заколдованное место». Читаємо: «Земля славная! И урожай всегда был на диво, но на заколдованном месте никогда не было ничего доброго. Засеют как следует, а взойдет такое, что и разобрать нельзя: ар­буз не арбуз, тыква не тыква, огурец не огу­рец… черт знает что такое!». Фантастика? Але таємничі  плями  на полях і городах Сорочинців чи Миргорода  із карликовими  потворними рослинами чи зовсім без рослин — цілком реальне природнє явище. Ось вам «заколдованное место», на якому б що б не посіяли — «взойдет такое, что и разобрать нельзя». Гоголь, безперечно, знав цю особливість місцевих ґрунтів і реак­цію на них рослин.

Особливим було  ставлення Гоголя до лісу.  Він пише: «Недвижно, вдохновенно стали леса, полные мрака, и кинули огромную тень от себя…». «В дубовом лесу близ Диканьки, Полтавского уезда, есть дубы, пере­жившие века и свидетельствующие о лесном богатстве, которым некогда этот край изоби­ловал», – читаємо  в описі Полтавскої губернії середини XIX ст. Але все частіше у лісах було чути цюкання сокири. У «Старосвітських поміщиках» читаємо: «Приказчик, соединившись с войтом, обкра­дывали немилосердным образом. Они завели обыкновение входить в господские леса, как в свои собственные, наделывали множество саней и продавали их на ближней ярмарке; кроме того, все толстые дубы они продавали на сруб для мельниц соседним козакам. Один только раз Пульхерия Ивановна пожелала обревизировать свои леса… Пульхерия Ивановна не могла не заметить страшного опустоше­ния в лесу и потери тех дубов, которые она еще в детстве знавала столетними». Виразно, як все, що виходило з-під пера Миколи Васильовича. І хоча давно немає у нас ні поміщиків, ні прикажчиків, щось дуже знайомим здається у цьому уривку.

Повернемося до Гоголя. У збережених нарисах до другого тому «Мертвих душ» він пише про інших господарів: «…через все поле сеяный лес – ровные, как стрелки, дерева; за ними другой, повыше, тоже молодняк; за ними старый лесняк, и все один выше другого… Это все у него выросло каких-нибудь лет в восемь, в десять, что у другого и в двад­цать не вырастет… Мало что он почву знает, он знает, какое соседство для кого нужно… Всякий у него три, четыре должности разом отправляет. Лес у него, кроме того, что для леса, нужен затем, чтобы в таком-то месте на столько-то влаги прибавить полям, на столько-то унавозить па­дающим листом, на столько-то дать тени…».

Зразком відповідального господарювання  був для М. Гоголя недалекий сусід батьківського маєтку В. Ломиковский, нагороджений золотою медаллю  за дбайливе ставлення до природи та  заліснення нових земель. Помістя мало багатозначущу назву –  Парк Трудолюб (поблизу Миргорода).

Дбаючи про природу, письменник організував  висадження  дерев у рідній Василівці. Ось збережені плани із «Записной книжки на 1842-1850 гг.»: «Замечанья о деревьях. Что­бы хорошо росли, нужно сажать их в кустах и промеж кустами, чтобы ствол был в тени и защищен от ветра и засухи и рос бы прямо, не уклоняясь на стороны, но идя кверху. Где же нет кустов, то их насаживать, употребляя для этого акацию желтую, дикий вишняк, сирень, боярышник и вообще все скоро распростра­няющиеся… Собрать сколько можно больше желудей и садить по рвам, у кузницы, за цер­ковью.,. В октябре навезти из Яресковских лесов прямых, ровных дерев для садки в ямках – клена, ясеня, осокора, осины и липы…». Далі читаємо:  «Те семена и желуди, которые будут садиться в осень, нужно зарывать в землю поглубже, чтоб не вымерзли зимою. При посеве нужно присутствовать самому, чтоб видеть, дейс­твительно ли так посеяно…». Навіть перебуваючи далеко від батьківських земель, Гоголь опікується якістю проведення робіт.

І приходять на думку слова, написані Миколою Васильовичем у момент ностальгії за далекою рідною землею:  «Может быть, нет в мире дру­гого, влюбленного с таким исступлением в природу, как я…». Люблячи з такою відданістю природу, захоплюючись її різнобарвністю, оспівуючи її красу, письменник  возвеличує землю, яка його народила та стала  джерелом натхнення усього його життя.

Наша мандрівка добігла кінця. Ви ж можете самостійно перечитати названі твори Миколи Гоголя!

Впевнені, знайдете багато цікавого!

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *