В обласному центрі відбулося урочисте відкриття пам’ятника архітекторові, викладачу, музейному працівникові Левові Вайнгорту. Він розміщений за адресою: вул. Зигіна, 1, тобто з тильного боку Полтавської обласної державної адміністрації.
Лева Вайнгорта зобразили в костюмі, у його нагрудній кишені – олівець і ручка. Спиною, як на одному з прижиттєвих фото, він спирається на колону Білої альтанки.
Працювали над концепцією й виготовленням пам’ятника архітектор Артур Ароян, скульптори Дмитро Коршунов і Валерій Голуб, повідомили в ОДА.
Захід приурочили до дня народження нашого видатного земляка. Участь в урочистій церемонії взяли його рідні, колеги, учні, люди, які цікавляться особистістю Лева Вайнгорта, представники архітектурної та культурної сфер області. Відкрили пам’ятник донька Лева Семеновича Тетяна Шульгіна й полтавський історик, краєзнавець, ініціатор спорудження цього меморіального об’єкта Борис Тристанов.


– Ми часто ходили з ним на Білу альтанку, яку він дуже любив і розповідав історію, чому там стільки колон і проміжків, – пригадав керівник Полтавського краєзнавчого музею ім. Василя Кричевського Олександр Супруненко.
– У 1940-1960 роках Лев Семенович відродив Полтаву з руїн. Віримо в ту справу, яку він робив, і намагаємося її продовжити, – сказав голова громадської організації «Save Poltava» Віктор Трофименко.
Альона Зимня





Презентувала видання його авторка-упорядниця, співробітниця Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Наталія Позняк-Хоменко: «Коли ми говоримо про Голодомор, то найчастіше йдеться про біль і жах, які відчували наші предки, психологічну травму, яку пережив народ, що став жертвою більшовицького експерименту «впокорення голодом». Ми ж вирішили піти далі й відгорнути сторінку пам’яті трохи раніше, щоб побачити Україну, якою вона була до Голодомору: сильною, гордою, мудрою, працьовитою, із почуттям власної гідності та віри у власні сили. Ми почали шукати в сімейних альбомах фото українців до геноциду та просити людей, які зберегли ці реліквії, розповісти, як склалася доля тих, хто на них зображений. Ми дивилися в очі українців, які жили за 100 років до нас, і бачили Україну, якою вона могла б бути, якби не більшовицька окупація. І якою вона може бути, якщо ми зараз цього захочемо».

Альона Зимня