«Звичайна сільська жінка», – так Лідія Чернига з Полтавщини описує сама себе. Та не простою сферою вона вирішила займатись – очищує воду для питних потреб.
Усе розпочалось навесні 2021 року, коли жінці запропонували участь у навчальній програмі з можливістю отримати ґрант на відкриття власної справи. Запуск бізнесу припав на повномасштабне вторгнення. Як Лідія надає питну воду для волонтерів та військовиків, у навчальні заклади та переселенцям, розповіла для ШоТам.
Вони казали «не висовуйся», а я йшла трошки проти течії
– Я – проста жінка у віці 50+, народилась і живу в селі Білики на Полтавщині. Прожила всі реалії радянських часів: працювала як молодий спеціаліст у колгоспі, на початок моєї карʼєри припала Чорнобильська катастрофа з усіма її наслідками. Мабуть, у цьому є певний відбиток у моєму світогляді.
Попри те, що я була жовтеням, комсомолкою й мала рекомендацію до лав комуністичної партії – це все ніяк не зробило мене такою, якою очікувала влада. Система була така, що ми всі мали бути її частиною. Всюди говорили: «Не висовуйся, це може погано закінчитися». Усе одно я йшла трошки проти течії. Тож моя карʼєра в колгоспі не дуже склалась.
Більшість життя пропрацювала за фахом землевпорядника. Призупинила роботу лише на період складної операції та реабілітації. Та коли повернулась, знову через те, що я мала власну думку і щось пропонувала, моя карʼєра зійшла нанівець. Я висловлювала не особисті забаганки, а показувала, як має бути за законодавством та наукою землевпорядкування. На мене почали «шикати» та хотіли обмежити в роботі. Звісно, іти проти системи самій – дуже складно, але й прогинатися не дозволяли моральні орієнтири.
Тож останні роки я як особа з інвалідністю не працювала. Разом із чоловіком займались домашнім господарством. Повністю забезпечували себе самі: сад, город, птиця.
Використала знання та досвід, аби створити корисний для громади бізнес
– Наше село розташоване в зоні присутності великого аграрного бізнесу «Астарта». Вони багато інвестують у соціальний, культурний та інший розвиток місцевості. У квітні 2021 року анонсували ґрантовий проєкт про започаткування власної справи для сільських жінок зі складними життєвими обставинами (наприклад, з інвалідністю або багатодітних мам, або таких, які повернулись із місць позбавлення волі).
Керівниця відділу корпоративно-соціальної роботи компанії, моя давня знайома, звернулась до мене: «Спробуй, це твій шанс. Навіть якщо передумаєш, завжди буде можливість відмовитись». Я подумала, порадилася з родиною й заповнила анкету. Спочатку хотіла створювати якусь крафтову продукцію, тим паче, у нас у сімʼї вже був подібний досвід. Але фізично ми б з чоловіком не змогли забезпечити необхідну роботу. Тому шукали щось таке, де б продукт вироблявся на обладнанні.
Став у нагоді мій волонтерський досвід у своїй рідній сільській школі. У 2015-2016 роках ми втілювали проєкт ВООЗ із доступу до чистої питної води та санітарії. У нас тоді не було водогону у районі, воду беремо з поверхневих джерел (по-простому – із криниць та свердловин). Однак ніхто не знав ні про якість, ні про безпечність такої води.
Протягом двох років тут робили дослідження й виявили, що в нашій воді – у 9,5 раза перевищено гранично допустимі концентрації розчинених речовин. Це стало переломним моментом, аби ґрантодавець надав обладнання для очищення води в школі та переконання батьків учнів, що це дійсно потрібно.
Отже, коли випала нагода розпочати свій бізнес, я згадала про воду. Я знала проблему, розуміла, кому це потрібно і, що найголовніше, уміла це вирішувати. Усе склалось, наче пазли. Тож своє завдання я сформулювала так: забезпечити доступ до питної води в нашому селищі.
Найскладніше – зламати міф у людей про чистоту води з криниці
– Майже кожен житель глибоко переконаний, що в його криниці – найчистіша вода. Говорять різне: і те, що вода смачна, і що діди пили й довго жили, і діти-от народжуються здорові… Тому я не змінюю їхнє уявлення насильно, а забезпечую альтернативу.
Хоча воду можна й у магазині купити, але там вона вже в пляшках, і людина платить за тару, логістику, бренд і, найменше, за саму воду. У моєму пункті очищення та розливу води людина платить лише за воду. Це, по суті, місцева вода, яка проходить шлях очищення системою зворотного осмосу. До того ж процес повністю відкритий – це такий собі водний шоурум.
Крім цього, ми діємо за протоком Полтавського обласного центру метрології, стандартизації й сертифікації щодо відповідності води для споживання. Плюс ми пропонуємо настільну лабораторію, де кожна людина може протестувати свою воду. Так кожен може самостійно переконатись, чи йому дійсно потрібно очищувати воду зі своєї криниці чи свердловини.
23 лютого 2022 року я мала дзвінок із менторкою, ми пропрацьовували маркетингові аспекти роботи. Я одночасно говорила з нею й приймала пологи в нашої собаки. Тож на ранок 24-го в нас було 5 цуценят та інформація про повномасштабне вторгнення. Далі вже почались дзвінки від родичів, друзів. Багато що відбулось, і мій бізнес-план потребував змін, мʼяко кажучи. Але очищення води не втратило актуальність, а навіть навпаки.
У селі по-різному реагували на таку пропозицію. Неочікувано, але першими моїми клієнтами стали переселенці, які зупинились у нас. У нашій громаді – 11 тисяч своїх жителів, і ще 2700 людей приїхали в пошуку прихистку. Це майже +25% до місцевого населення. І саме вони стали агентами змін у культурі споживання чистої води.
Переселенці буквально шукали цю воду. Невдовзі вже місцеві жителі стали питати: «Чи скоро ти відкриваєшся? Бо люди шукають тебе». І тоді в березні 2022-го я просила власника приміщення швидше закінчити ремонт, бо я готова вже встановлювати обладнання.
Готова надавати послугу навіть одному клієнту, бо вода – це життєва необхідність
– Мій пункт очищення води знаходиться недалеко від дому – 20 хвилин пішки. Поки немає такої кількості людей, аби я могла працювати повний день зранку до вечора, тому підлаштовуюсь під запити.
До повномасштабної війни я складала бізнес-план, за яким точка беззбитковості мала настати максимум через п’ять місяців. Але війна, як і скрізь, внесла свої корективи.
Нині майже половину очищеної води я віддаю безкоштовно: забезпечую кілька волонтерських напрямів, які везуть воду до цивільних та військовиків. А також безплатно надаю воду в будинок сімейного типу, які перемістили до нас із Донеччини, Центр надання адміністративних послуг селищної ради, станцію екстреної медичної допомоги й ТЦК та СП. Для мене така соціальна відповідальність – це справа честі. Бо всі повинні мати доступ до чистої питної води.
Із клієнтами я контактую через групу у Вайбері. Там вони можуть залишити свій запит на кількість води і зручний час. Це бачать інші учасники й уже підлаштовуються під обраний час, коли я буду на місці. У мене немає правил чи обмежень за кількістю людей, наприклад, що я прийду лише після 10 запитів. Ні, я не відмовлю, навіть якщо напише одна людина. Не маю морального права.
Така ж сама група в мене створена з волонтерами. Іноді вони приїжджають зі своїми діжками, іноді питають, чи є вже розлита вода. Так ми погоджуємо час і обсяги й працюємо за погодженим графіком.
Якщо ж я відсутня – їжджу на лікування чи в мене інші поїздки, то маю з-поміж наших клієнтів волонтерку. У неї є санітарна книжка, жінка ознайомлена з усіма процесами, тож заміняє мене.
Хотіла б розвиватися: доставляти воду в інші громади й придбати автомати для розливу
– Я подала заявку на проєкт від Естонської ради з питань біженців разом із запорізьким фондом «Єдність та майбутнє» та пройшла навчання. При написанні бізнес-плану зазначила таку проблему: у мене є обладнання, і я наливаю воду клієнтам у їхню тару; хотіла б розвиватися та, наприклад, доставляти воду в інші громади, однак не маю 19-літрових бутилів. Отже, мені потрібні були: тара, генератор, бо почались блекаути, змінні картриджі для очищення води. Так я отримала ґрант у 100 тис. грн на закупівлю матеріалів при максимально можливому фінансуванні у 150 тис. грн.
Був ще інший проєкт – премія від Франко-української торгово-промислової палати «Створено жінками». Лише 10 заявок із 300 потрапили у фінал, зокрема моя. Отриману премію в 100 тис. грн я планую також використати для розширення бізнесу.
Самі клієнти пропонують способи, як мені покращити чи збільшити роботу. Наприклад, часто кажуть про автомати самообслуговування для розливу води. Я промоніторила: кожен апарат коштує 100+ тисяч гривень. Але якщо клієнти хочуть, то маю йти назустріч. Наразі веду перемовини з виробником таких апаратів і хочу встановити за погодженням власника приміщення.
Інший запит – це відкрити в сусідній громаді точку з віддаленим робочим місцем. Бо довозити туди воду я можу в соціальні та навчальні заклади, а роздрібним споживачам це некомфортно. Уявіть, що приїхала діжка з водою, вишикувалася черга, як за молоком у радянські часи. Це ненормальне ставлення до людей. Треба бути на місці та створювати комфортні умови й послуги. Уже маємо партнерів у громаді та обговорюємо нашу співпрацю з фінансового й організаційного боку. Рано чи пізно ми все зробимо, але хочеться якнайскоріше.
Я переконалася, що жінка може все. У селі чи в місті, у будь-якому віці, у будь-якій сфері. Варто лише вірити та памʼятати, що немає нічого неможливого, якщо є палке бажання.