Скільки полтавців одружилося/розлучилося торік

2023 року в Полтавській області зареєстрували 8200 шлюбів. Це на 2400 менше, ніж 2022-го. Такі дані Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Водночас розлучень у регіоні стало більше: 980 2023 року проти 830 2022-го. Як пояснюють психологи, такі протилежні тенденції закономірні під час війни.

​​«Оцінки не є показником успіху». Учителька з Маріуполя відкрила на Дніпропетровщині центр для дітей, щоб розвивати їхні таланти

«Кожна людина народжується зі своїм світлом, яке дорослі мають берегти та розвивати», – каже переселенка з Маріуполя Ольга Прохорова. У місті Кам’янське, що на Дніпропетровщині, жінка заснувала центр інтерактивних занять «СвітлоГрай». Ольга працювала вчителькою в державній школі, а потім наважилася відкрити власну справу, щоб бачити щасливі емоції дітей і руйнувати шаблони про українську освіту.

Для «ШоТам» Ольга Прохорова розповіла, чому важливо не просто навчати дітей і ставити їм оцінки, а розвивати їхні таланти.

Оцінки в школі не показник інтелекту дитини

– До великої війни я багато років працювала вчителькою молодших класів у рідному Маріуполі. Але мені було тісно в шаблонах державних шкіл, у яких співіснують діти та вчителі. Наприклад, такою установкою є система оцінювання. Якою хорошою дитина б не була, на неї завжди тиснутимуть оцінки, що мають бути показником її успішності. Мене завжди цікавили йога й  саморозвиток, і з часом я зрозуміла, що в школі мало уваги приділяють емоційному розвиткові дитини, переважно оцінюють її розумові здібності. Тому під час роботи в закладі освіти я часто організовувала свята, вечірки та різні заходи, щоб діти розвивалися як особистості й могли проявити себе.

Із часом я отримала професійне вигорання та вирішила звільнитися зі школи, хоча в мене був великий досвід і повага від дітей та батьків. Я проводила багато уроків, пробувала експериментувати в роботі, але все ж вирішила щось змінити радикально. Улітку зробила перерву, щоб перезавантажитися, а з осені влаштувалася в центр позашкільної роботи. Там я мала дитячі групи розвитку й саме там здобула бажаний досвід: не лише навчала дітей, але й проводила творчі заняття для їхнього розвитку. Завжди кажу, що педагог – це водночас покликання та діагноз. Я просто не бачу себе в якійсь іншій сфері, хоча пробувала різне від продажів до маркетингових компаній. Який би вид заробітку це не був, усе одно поверталася до роботи з дітьми.

Відкрила власну справу під час пандемії

Із часом я вирішила відкрити власну справу й зробила це саме перед пандемією коронавірусу. Починала зі створення дитячої кімнати та центру інтерактивних розваг завдяки гранту від ПРООН. Кілька місяців роботи не було, а потім на заняття почався великий попит, адже діти засиділися вдома й потребували спілкування. Так завдяки наполегливості та гранту здійснилася моя мрія, і я переконалася, що якщо людина чогось хоче, то всесвіт допомагає їй у цьому. Однак, щоб він допомагав, треба зробити щось не для себе, а для інших тоді буде також персональне щастя від саморозвитку й користі для суспільства. 

Спершу я вирішила назвати свій центр інтерактивних розваг «СвітлоГрай», адже під час занять ми з дітьми малювали світлом, можна сказати, гралися ним. Але тоді донька, яка жила в Києві, сказала, що майже всі дитячі центри називаються зараз англійською мовою, бо це більш сучасно, тому я назвала його «LightPlay». У центрі ми мали спеціальні ультрафіолетові фарби й малювали лампами, а наші картини світилися й викликали в дітей захоплення. Місцева влада в Маріуполі підтримувала малий бізнес фінансово, завдяки цьому я придбала інтерактивну панель. «LightPlay» проіснував у Маріуполі півтора року, а далі почалося повномасштабне російське вторгнення.

У березні нам вдалося виїхати «зеленим коридором»

Уранці 24 лютого 2022 року я поїхала до лікаря на планову зустріч у східну частину Маріуполя. У місті були паніка та хаос, транспорт перестав курсувати за графіком. Пригадую, ми чекали на маршрутку, і на зупинці якась жінка роздавала своїм двом дітям їхні документи в рюкзаки на випадок, якщо загубляться. 

Тяжко згадувати про свої переживання в ті дні, адже ми вже знали, що було в Маріуполі після початку російської агресії 2014 року. У перші дні вторгнення вже 2022-го ми багато часу проводили в укритті, були шоковані. А в березні нам вдалося виїхати «зеленим коридором» – нам дуже пощастило, адже автівка вціліла. Вирішили поїхати до Кам’янського. Зазвичай шлях сюди з Маріуполя займав три години, а тоді ми дісталися міста аж за десять днів через відсутність палива й переповнені дороги.

Назвала центр українською, як і хотіла спочатку

У новому місті облаштувалися в житлі, яке безкоштовно нам виділили люди, стали на облік, а потім я влаштувалася керівницею гуртка центру позашкільної освіти. Я дізналася про підтримку проєктів від Ресурсного центру «ГУРТ». Знайома поділилася, що колись він підтримав її проєкт зі створення теплиці, а влітку пропонував грант на підтримку ВПО для відновлення та релокації втраченого бізнесу. Я вже мала досвід написання грантів у Маріуполі, тому зібрала всі необхідні документи й із листопада почала проєкт «СвітлоГрай» у Кам’янському. Цього разу заклад вже назвала українською, як і хотіла від початку. 

Тут у нас працює мінісадок, підготовка дітей до школи двічі на тиждень, група продовженого дня для школярів. За грантом мені виділили майже 240 тис. грн, на які я закупила інтерактивну підлогу, нові меблі, пісочниці. А ще завдяки цим коштам придбала франшизу SMARTUM (Академія розвитку інтелекту дитини). У цій Академії використовують нову методику: діти можуть зовсім не знати літер, а вже за два місяці читати по складах. Також ми проводимо власні курси для малечі, яка лише навчається читати або ж підтягує свій початковий рівень. 

Мені було дуже важливо займатися в центрі такими курсами, адже через онлайн-навчання діти в початковій школі погано читають, а батьки іноді не мають змоги чи досвіду самостійно навчити їх цього. Щоб відволікти малюків і зацікавити їх, до нас приходить волонтерка та проводить їм заняття з казкотерапії. Меншим діткам часто показуємо казкових персонажів через калейдоскоп на стіні, і це завжди їх захоплює.

Минулого сезону в нас було лише 17 учнів, яких ми підготували до школи. А ще заняття часто відвідували дітки переселенців, які опинилися в місті. Частина з них виїхала з Кам’янського, тому зараз нас відвідують уже менше дітей, до 35 в середньому. Поміж іншими заняттями ми з дітками малюємо світлом, це додає ігрового моменту й розвантаження.

Діти кажуть, щоб їх привели в те місце, де вони п’ють чай

Ми завжди отримуємо хороші відгуки від наших відвідувачів. Одна дівчинка нещодавно сказала, що відколи прийшла сюди вперше, то хоче проводити тут весь свій час. Часто дітки говорять щось дуже дотепне. А ще якось одна з юних відвідувачок, коли її забирала бабуся, кричала, що хоче ще гратись у роздягалку. Насправді дитина переплутала слова й мала на увазі розвивалку, тобто цікаві ігри на заняттях, як ми часто кажемо. Наші маленькі відвідувачі не можуть поки запам’ятати назви «СвітлоГрай», тому кажуть, щоб їх привели в те місце, де вони п’ють чай.

За час роботи дитячого простору в діток з’явилася цікава традиція – малювати мене маркером на дошці у форматі швидкого портрету. Усі завжди сперечаються, у кого вийшло найкраще, де я вийшла більш красива та схожа на себе. Такі моменти завжди дарують мені усмішку та приємні емоції. А ще я дуже хочу, щоб кожна дитина відчувала себе особливою та важливою. Якось ми організували гру «Я — зірка», і кожна дитина йшла червоною доріжкою як знаменитість, а всі інші їй аплодували.

Дорослі мають берегти та розвивати таланти дітей

Я б дуже хотіла, щоб ми могли займатися з дітками в окремому приміщенні, бо поки маємо лише одну кімнату в офісному центрі. Якби в нас було більше місця, то ми могли б паралельно організовувати садочок і групи швидкочитання та подовженого дня. Зараз працюємо в режимі нон-стоп і приймаємо відвідувачів увесь день: спершу молодших у садку, а далі старших на групи подовженого дня. Але, звісно, найбільша мрія – про завершення війни та перемогу України.

Я завжди кажу таку фразу, що наш світ не дуже дружній до маленької душі. Тому ми, дорослі, маємо допомогти дитині адаптуватися тут, щоб у неї не згасла Божа іскра. Кожна людина народжується зі своїм світлом, яке дорослі мають берегти та розвивати. Не можна його гасити в дитині шаблонами, рамками та вимогами, аби дитина робила не те, що хоче, а те, чого від неї очікують інші.

Марія Лаврів

 

Третій рахунок за газ: кому, за що та як платити

Наприкінці минулого року в державі остаточно юридично зафіксували: технічне обслуговування внутрішньобудинкових газопостачальних систем багатоквартирних будинків здійснюють оператори газорозподільчих мереж (ГРМ). Ідеться про ту частину трубопроводу, що йде від запірного пристрою на вводі в будинок до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення споживача. Дотепер вони де-факто залишалися переважно «безгоспними».

Нині ж їх техобслуговуванням, зокрема в нашій громаді, займеться АТ «Полтавагаз». Роботи будуть проводити раз на 3-5 років. Черговість фахівці визначали відповідно до віку будинку, наявності індивідуального опалення та інших факторів. Список тих багатоповерхівок, де ТО буде виконано 2024-го, уже оприлюднений на сайті підприємства.

За роботи впродовж пів року одноразово або частинами потрібно буде сплатити суму, яка заснована на рекомендованій регулятором калькуляції й для кожного будинку індивідуальна. Платіжка надходитиме впродовж максимум 10 днів від завершення техобслуговування.

 

 

 

НКРЕКП затвердила Типовий договір на

 

За технічне обслуговування внутрішньобудинкових газових мереж у багатоквартирних будинках споживачі сплачуватимуть один раз на 3-5 років
Так звана «третя платіжка» за користування газом не буде регулярною. Крім того, отримають її лише мешканці багатоквартирних будинків. Рахунок за проведення технічного обслуговування виставлятиметься протягом 10 днів після проведення відповідних робіт. Залежно від віку та зношеності газопроводів їх технічне обслуговування проводитиметься один раз на 3-5 років.

Наприкінці минулого року

По суті, для мешканців будинків, де діяло ОСББ, нічого не зміниться, адже вони і до цього укладали договори на проведення відповідних робіт та сплачували за цю послугу.

Нововведення більше торкнеться тих будинків, де питанням газової безпеки на газопроводах загального користування ніхто не займався.

Прийняттю цього рішення сприяла низка аварійних ситуацій в різних містах України, коли у будинках, де не проводилось ТО, ставався витік газу та вибух.

Отже, проведення технічного обслуговування газових мереж – це питання безпеки!

Графіки проведення робіт та розрахунки вартості послуги уже розміщено на офіційному сайті АТ «Полтавагаз» за посиланням:

На дорогах Полтавської громади працює 24 одиниці техніки

Відповідно до прогнозів синоптиків, сьогодні на ранок у Полтаві та старостинських округах усе засипало й продовжує засипати снігом.

Як повідомила в.о. міського голови, наразі на розчищенні доріг у громаді задіяно 24 одиниці техніки: трактори зі щітками та відвалами, а також комбіновані дорожні машини (КДМ). Найперше вони прибирають під’їзди до критичної інфраструктури, спуски та підйоми, маршрути курсування громадського транспорту. Із огляду на це міська влада звертається з проханням до водіїв не паркуватися на узбіччях, біля зупинок громадського транспорту, адже це ускладнює роботу спецтехніки.

На прибирання прибудинкових територій і «червоних ліній», очищення від снігу зупинок громадського транспорту й тротуарів вийшло 282 двірники КП «ЖЕО №2». Окрім того, 40 осіб залучено для прибирання парків, скверів і прилеглих до них територій. Відповідальний бізнес також долучився до робіт із очищення вулиць від снігу.

 

Полтавцям радять заздалегідь планувати маршрути через негоду

Завтра в Україні, у тому числі на Полтавщині, через негоду можуть перекрити основні дороги. Це потрібно для того, щоб розчистити сніг.

Частково або повністю може бути припинений рух трасами:

  • М-05 Київ – Одеса;
  • М-30 Стрий – Умань – Дніпро – Ізварине;
  • М-13 Кропивницький – Платонове;
  • М-22 Полтава – Олександрія;
  • Н-08 Бориспіль – Дніпро – Запоріжжя – Маріуполь;
  • Н-11 Дніпро – Миколаїв;
  • Н-24 Благовіщенське – Миколаїв;
  • Н-31 Дніпро – Царичанка – Кобеляки – Решетилівка.

Тож плануйте маршрути заздалегідь, а за можливості лишайтесь удома.

У Полтаві нагородили переможців «Олімпіади геніїв»

Сьогодні в обласному центрі відбулося нагородження переможців національного відбору міжнародного конкурсу «Олімпіада геніїв». Це змагання шкільних проєктів на екологічні теми було засноване Terra Science and Education, а її партнером став Рочестерський технологічний інститут.

Олімпіада передбачає участь у восьми категоріях:

  • робототехніка,
  • бізнес,
  • музика,
  • короткометражний фільм,
  • мистецтво,
  • креативне письмо,
  • програмування.

До національного відбору долучились понад 100 полтавських школярів, повідомили в облвійськадміністрації. Вони представили на конкурсі не тільки обласний центр, Кременчук, а й інші громади регіону.

Дипломи та медалі юним науковцям вручили начальник Полтавської ОВА Філіп Пронін, його заступник Антон Чубенко, перший заступник голови обласної ради Олександр Лемешко та керівник комунального закладу «Полтавська обласна Мала академія наук учнівської молоді» Валерій Биков.

Окрім юних геніїв, відзначили цього дня і їхніх наукових керівників.

Де пункти незламності в Полтаві

Цієї зими ворог продовжує масовані терористичні атаки на об’єкти цивільної інфраструктури українських міст. Окрім того, 7-9 січня очікується суттєве зниження температури, через що можливе перевищення навантаження на електромережі й аварійне вимкнення енергосистеми.

На випадок перебоїв із електро-, тепло- та водопостачанням у Полтавській громаді розгорнули мережу зі 107 пунктів незламності, у яких можна зігрітися, зарядити телефони, випити гарячого чаю, отримати медичну допомогу, а за потреби й заночувати. Адреси цих локацій – тут.

 

«Мої свічки допомагали вижити в укритті». Переселенка з Маріуполя відродила свій бренд у селі на Полтавщині

До повномасштабної війни Олена Баркова розвивала власний бренд «Gesty» – виготовляла натуральну косметику та свічки. Починала з продажів на ринку, а вже за рік відкрила магазин, приміщення для складу й острівець у торговому центрі та чекала ажіотажу перед 8 березня. Тими лютневими ночами жінка таки не спала. Але не через замовлення від клієнтів, а від вибухів російських снарядів.

У зруйнованому Маріуполі свічки, які створювала Олена, були цінністю – вони дарували тепло та світло, а також на них можна було розігріти воду й дитяче харчування. «Коли ми виїхали, то залишили свічки для людей, які зоставалися там жити. Потім інші дівчата, які теж змогли вибратися, сказали, що одна свічка горіла в них 20 днів. Деякі мої вироби люди з того укриття забрали з собою, бо це нагадування про колишнє життя», – згадує Олена.

Тепер жінка живе в невеликому селі на Полтавщині, відбудовує старий будинок і відновлює роботу свого бренду. Про колишнє життя, яке залишилося на фото, та свою справу, яка допомагає йти далі, Олена Баркова розповіла «ШоТам».

Бухгалтерка, яка дуже любила свічки

– Я народилася та виросла в Маріуполі, уже з 14 років почала працювати. Узагалі в мене вища освіта у сфері економічної кібернетики, але я була продавчинею в магазині, працювала в будівельній фірмі, а ще колись ліпила пельмені в пельменному цеху. Один із перших підробітків був промоутеркою бренду косметики в різних магазинах, де й познайомилася з побутовою хімією та засобами для обличчя. Тепер розумію, що тоді недаремно працювала саме там, хоча ще не знала, що це стане справою мого життя.

До заснування власної справи я була провідною бухгалтеркою на виробництві «Азовмаш» – сумлінною найманою працівницею, яка добре зналася на тому, що робила. А ще  свічкоманкою: обожнювала купувати красиві свічки в супермаркетах і завжди шукала їх перед святами, потім усвідомила, що хочу користуватися ними щодня. 

Я придбавала різні свічки, але розуміла, що мені не подобається їхня якість. Це був 2016 рік. Не пам’ятаю, щоб тоді в Маріуполі були майстри-свічковари, які займалися б цим професійно. Тому вирішила спробувати.

Щоб кожен мав у домівці власну Гестію 

Перші свічки я створила 2019 року та продавала їх через сторінки в соцмережах. Замовляла натуральні компоненти й тару, а самі вироби виготовляла вдома. Починала зі свічок із бджолиного воску, а потім перейшла на ароматичні у великих брендових баночках. Я назвала свій бренд «Gesty», бо Гестія – це богиня домашнього вогнища та затишку, який і мали дарувати мої свічки.

Першими клієнтами були близькі й знайомі, а вже потім люди знаходили сторінку в інтернеті та замовляли онлайн. Тоді я ще працювала провідною бухгалтеркою цеху, тому дуже соромилася продавати свічки, будучи на такій посаді. Проте розуміла, що роблю все правильно й що нарешті сама створюю такі свічки, яких мені не вистачало на ринку.

Французькі креми не допомагали, тому створила свої

Після народження другої дитини в майже 30 років у мене погіршився стан здоров’я, зокрема шкіри. Тому вирішила зробити щось для себе, щоб прийняти себе та водночас зайнятися чимось цікавим. Тоді я відвідувала косметологиню, яка сказала, що крем у магазині коштує лише 1-2% від зазначеної ціни. Усе інше – вартість пакування, логістики, маркетингу, дистрибуції, заробіток магазину. Мене тоді це дуже налякало та геть відвернуло від косметики, яку продають у магазинах. Відтоді я жодного разу там її не купляла.

До того користувалася виробами французьких брендів, але вони не давали потрібного мені результату: стан шкіри не покращувався. Тоді я зацікавилася натуральною косметикою, адже розуміла, що вона мені може допомогти.

Почала з того, що читала наукові статті та досліджувала склад кремів. Виробників такої косметики в Україні було небагато, але я натрапила на школу в Харкові, яка навчала створювати натуральну косметику. Тоді в них був поглиблений курс від хіміків-технологів і виробників, на якому ми вивчали склад, компоненти, доказову базу. Тоді я остаточно вирішила, що, крім свічок, хочу створювати натуральну косметику. Перше, що зробила сама, – засіб для вмивання та сироватка. У їхній дієвості мене переконало власне фото, яке поширила в соцмережах без жодних фільтрів.

Мій перший магазин – столик на ринку

Починала з того, що закупляла сировину, робила невеликі тестери косметики, дарувала їх людям і додавала свою візитівку. Це спрацювало, мою продукцію стали придбавати й рекомендувати іншим. Але єдине місце збуту, яке я могла собі дозволити, – це столик із косметикою на ринку. Тому від жовтня 2020 року до кінця весни працювала там за будь-якої погоди: чи в дощ, чи в сніг. Мала єдиний вихідний на тиждень, у понеділок, а ще під час свят.

Завдяки наполегливій роботі в травні я орендувала приміщення для магазину, яке перший місяць стояло порожнім, бо просто не було змоги купити меблі. Але того року мене запросили на Lokal Fermer Fest у Маріуполі, і після цього про мою косметику загуділо все місто. На день народження, восени того ж року, мене запросили на бізнес-виставку «Схід-Експо», де я теж змогла розповісти про свій бренд. Це був найкращий подарунок. Тієї самої осені я виграла грант «Маріупольський куркуль» на 250 тис. грн, тому орендувала приміщення на 100 кв. м, щоб створити там виробництво, купила меблі й обладнання, а ще відкрила в одному з торгових центрів острівець із продукцією «Gesty».

«Можна не виходити на роботу, бо війна почалась?»

На початку 2022 року я вирішила масштабувати бізнес: закупила компоненти для косметики та свічок, а також тару й заповнила цим склади. Уже до 14 лютого спостерігався ажіотаж на свічки та мило, тому готувалася, що до 8 березня будуть лише безсонні від роботи ночі. Я влаштувала красиву фотосесію, ще в мене була запущена таргетована реклама. Ці кроки мали зробити бренд більш впізнаваним. Крім того, 2022 року я мала йти навчатися на хіміка-технолога, проте мої плани порушила повномасштабна війна.

До великої війни я жила своїм життям, власною справою та навіть не читала новин. А 24 лютого вранці зателефонувала продавчиня з мого магазину і спитала, чи можна сьогодні не виходити на роботу, бо війна почалася. Я подивилася новини й зрозуміла, що буде щось страшне.

На свічці в укритті розігрівали дитяче харчування

Того дня ми не чули вибухів, бо жили не в східній частині міста. Я їздила в магазин, закривала приміщення, забрала з собою трохи свічок і мила. Спершу протягом тижня ми з чоловіком, дітьми та мамою жили в підвалі, де був наш гараж. Потім на деякий час піднялися до нас у квартиру, адже було дуже холодно. Коли там я робила мило, то додавала пантенол, бо він загоює рани. Цю, останню, партію клієнти вже не забрали, тому принесла його в укриття, куди ми знову спустилися 10 березня. А наступного дня наша квартира згоріла.

Два тижні ми з дітьми зовсім не піднімалися на вулицю. В укритті жили всі: літні люди, чоловіки, жінки та діти з двох будинків – загалом близько 300 осіб. Усі були розділені по окремих приміщеннях, у нашому жили людей 20. Чоловіки, особливо ті, які мали дітей, шукали дрова й заготовляли їх. Дорослі по черзі виходили на поверхню готувати їжу на відкритому вогні. Якось поряд на ринку впали контейнери з їжею, і це стало для нас порятунком.

У підвалі гроші втратили всю цінність. Картку з мільйонами можна було просто викинути, якби вона в когось була. Натомість вижити в укритті нам допомагала їжа та свічки. У перші дні я запалювала по дві-три. Усі так раділи світлу. А коли стало залишатися все менше, то запалювали тільки одну. Ще ми гріли на свічці воду в невеличкій турці й розігрівали на ній дитяче харчування для малечі наших сусідів. 

Люди надсилали мені фото баночок з-під свічок із укриття

Із середини березня до нас не доходили ніякі новини, лише долітали снаряди. 22 березня одна жінка з укриття ризикнула – вийшла на восьмий поверх, зловила зв’язок і прочитала повідомлення від доньки, що наступного дня буде евакуація

Коли тривалий час живеш під постійними обстрілами, то можна вивчити їхній графік, а також те, скільки може бути пострілів, коли дозаправка в літака та скільки він здатен нести бомб. Тоді страх притупився, і ми порахували, що наступного дня маємо поснідати й о дев’ятій ранку вирушати в дорогу.

Ми йшли з дітьми понад 10 кілометрів пішки та намагалися відволікати їх від руїн і жахіть довкола. Ми бачили такі картини, що фільми жахів просто відпочивають. Під час руху мій син жодного разу не попросився на руки. Спогади про те, що там було, – зі мною на все життя. Я б не змогла повернутися до нормального життя в Маріуполі, бо тепер це місто для мене – кладовище. 

Із точки збору автобус вивіз нас до села Нікольське, потім до Бердянська, а далі до Запоріжжя. Там про нас піклувалися волонтери: нагодували, дали прихисток, щоб помитися та відпочити. Пам’ятаю, що милася в холодній воді й дуже плакала. Звідти нас безкоштовно евакуювали до Дніпра.

Коли ми виїхали, то залишили свічки для людей, які зоставалися там жити. Потім інші дівчата, які теж змогли вибратися, сказали, що одна свічка горіла в них 20 днів. Деякі мої вироби люди з того укриття забрали з собою, бо це нагадування про колишнє життя. Знайомі й досі надсилають мені фото баночок, які в них залишилися. У Дніпрі ми зустрілися з жінкою, яка змогла забрати кілька свічок із мого острівця в торговому центрі. Тоді вона ділилася, що вони дуже пахучі та довго горять.

Люди допомагали фінансово, залишками будівельних матеріалів або фізичною працею

1 квітня ми з дітьми приїхали на Полтавщину, куди нас запросили. Тут, у селі Красна Лука, від 2014 року живе моя кума, яка виїхала зі Сходу з трьома дітьми через обстріли й повернулася в рідне село. Я не мала родичів більше ніде, крім Маріуполя, тому ми поїхали до неї. Перший місяць не пам’ятаю своїх дій, але пригадую, що не могла виплакатися – сліз просто не було, хоча їх треба було випустити. А ще ми з дітьми довго хворіли.

Коли виїхали, я відчувала себе ніби в іншому світі. Розумію, що має бути баланс: люди повинні усвідомлювати, що треба далі жити, але має бути велика повага до жертви тих, хто нині на фронті. А ще не розумію цивільних, які мають змогу виїхати, проте залишаються під обстрілами, ризикують життям своїм і дітей.

Завдяки подрузі ми знайшли старенький будинок у селі й почали його відновлювати. Я робила все, що могла, або просила допомоги в інших. Найперше зробили електрику, щоб працював котел. Мені допомагала вся країна: я не мала б нічого, якби не люди. Хтось приніс шматки зайвого лінолеуму, і ними я обшила туалет на вулиці. Хтось надсилав кошти, хтось – будівельні матеріали, які в них залишилися, а хтось приходив та допомагав, працюючи фізично. Нам ще треба доробити кухню, зробити ґанок, бо вхід у дім неприкритий, паркан – роботи ще дуже багато. Але головне, що є власний дім, і ми тут у безпеці.

Найбільше шкодую за сімейними реліквіями, а пишаюся дітьми

Завдяки підтримці інших людей я змогла купити й облаштувати невеличке приміщення в селі, де вирішила знову створювати косметику та свічки під брендом «Gesty». А ще пробую подавати заявки на грантову підтримку, щоб масштабувати свою справу. Безліч моїх спроб були невдалими, часто заявки відхиляли, але чим більше спроб, то більше позитивних рішень. На сьогодні мені вдалося виграти грант на підтримку релокованого бізнесу. Люди багато втрачають, коли не пробують розвиватися завдяки грантам, тому раджу всім це робити.

Планую розвивати власний бренд, створити велике виробництво, вести активніше блог, а також продавати свою продукцію в магазинах. Я переосмислила багато речей, зокрема своє ставлення до матеріального. Найбільше шкодую, що не взяла з собою фото. Таке враження, що до 2022 року в мене не було життя, воно залишилося на тих світлинах. Ще я точно взяла б крижму, у яку закутувала дітей, коли хрестили їх у церкві, а також рушник, який вишивала моя бабуся. Телевізор, диван чи одяг можна придбати, а ці речі вже точно не повернути, хоч вони про цінності. Це були наші сімейні реліквії. Я дуже пишаюся своїми дітьми, бо це мої мотиватори, моя гордість і єдине цінне, що маю. Мене тішить, що є дах над головою, домашній затишок і побут, а ще власна справа, якою я живу та яку дуже люблю.

Марія Лаврів

Жителі Полтавщини знову зможуть слідкувати за рухом прибиральної техніки

Сьогодні відбулося чергове засідання Ради оборони області. На ньому було ухвалено рішення про відновлення роботи системи GPS-моніторингу під час експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення. Як повідомив голова Полтавської облвійськадміністрації Філіп Пронін, від жителів регіону надійшло чимало нарікань на незадовільне чищення доріг, тож незабаром люди знову зможуть слідкувати за рухом прибиральної техніки онлайн.

У разі потреби, нагадуємо, водії можуть звернутися до диспетчерських служб, які цілодобово на зв’язку за тел.: 067-400-60-80 (державні), 050-01-50-233 (місцеві).

Графік чергувань полтавського «Екобуса» на січень

У перший місяць нового року «Екобус» полтавського КАТП-1628 прийматиме в населення батарейки, акумулятори, люменісцентні лампи, ртутні термометри з 9:30 до 17:00 на таких локаціях:
2.01 – вул. Спартака, 107-А, магазин «Оптовичок», с. Яківці;
3.01 – вул. Коломацька, 15-А, с. Ковалівка;
4.01 – вул. Шкільна, 4, с. Абазівка;
5.01 – вул. Є. Коновальця, 2, ТЦ «Паровоз»;
8.01 – пров. Шевченка (біля магазину), с. Патлаївка;
9.01 – вул. М. Бірюзова, 62, «Приват Банк»;
10.01 – вул. Центральна, 19, с. Сем’янівка, (біля центрального магазину);
11.01 – майдан Незалежності, 5, Центр культури та дозвілля (Будинок культури);
12.01 – вул. Овочева, 5, магазин «Меблевий Майстер»;
15.01 – вул. Полтавська, 18, с. Гожули (біля центрального магазину);
16.01 – вул. Зіньківська, 16, «АТБ- Маркет»;
17.01 – вул. Р. Кириченко, 84, магазин «Еко-Продукт»;
18.01 – просп. Першотравневий, 24, НУ «Полтавська політехніка ім. Юрія Кондратюка»;
19.01 – вул. Соборності, 58-А, ПД «Листопад»;
22.01 – вул. Г. Сталінграда, 30, «АТБ- Маркет»;
23.01 – вул. Гожулянська, 26, магазин «Хуторок»;
24.01 – вул. Соборна, 14, Будинок культури, с. Супрунівка;
25.01 – вул. Сакко, 16-А, Полтавський професійний ліцей;
26.01 – вул. І. Мазепи, 17, магазин «12 Вольт»;
29.01 – вул. Європейська, 66, компанія «СтарЛайн»;
30.01 – вул. Миру, 1 (біля сільської ради), с. Чорноглазівка;
31.01 – пров. Латишева, 13, магазин «Хуторок».