Категорія: Політика

Пам’яті першого голови Полтавського крайового Руху Олександра Келима

Posted on by v.s

18 червня 2024 року Полтавщина проводжає в останню путь вірного сина України Олександра Келима — відомого громадського діяча, незламного борця за свободу й незалежність України, засновника та першого голову Полтавської крайової організації Народного Руху, постійного члена Центрального Проводу НРУ, одного з організаторів та активного учасника Всесоюзного історико-просвітницького товариства «Меморіал», одного з організаторів Товариства української мови ім. Тараса Шевченка (нині «Просвіта»). За його безпосередньої участі на Полтавщині створено асоціацію «Зелений світ», Асоціацію вільних художників, одну з перших в Україні Асоціацію незалежних фермерів, Асоціацію автотранспортників Полтавщини та інші громадські й громадсько-політичні організації.

Народився Олександр Келим 21 травня 1948 року в селі Оріхівка Лубенського району Полтавської області в сім’ї службовця, вихідця із заможної селянської родини. Ще зі студентських років «захворів» вільнодумством, яке проявлялося в його творчості художника, фотографа, способах мислення та спробах через мистецтво достукатися до серця й душі кожного українця, спонукати людей вільно думати та творити, аналізувати й піддавати сумніву будь-які постулати, критично мислити та пропускати через душу й серце кожен крок, кожну дію, кожен порух…

Полтавщина та вся українська громадськість знають Олександра Келима як невтомного організатора й керівника громадсько-політичних акцій не лише в нашій області, а й по всій Україні. Саме завдяки його активності, невгамовності полтавці були активними учасниками всіх загальноукраїнських акцій: діяльності громадських організацій по всій Україні, створення у вересні 1989 року єдиної на той час широкої громадсько-політичної організації — Народного Руху України, який надалі став загальновизнаним авторитетом не лише в Україні, а й далеко за її межами. Завдяки невтомній праці НРУ виявилися можливими ухвалення Декларації про державний суверенітет України, Акту проголошення Незалежності України, розробка та ухвалення Конституції України.

Всьому цьому передувала агітаційно-пропагандистська діяльність Олександра Келима на Полтавщині. Адже саме за його ініціативою в обласному центрі ще 1988 року було проведено перші велелюдні мітинги: у червні — у центрі Полтави; у липні та серпні — у Сонячному парку. Керівників міста, на той час першого секретаря міськкому компартії Киву та голову Полтавського міськвиконкому Онопрієнка, змусили звітувати про наслідки своєї діяльності. А потім було видано розпорядження полтавської влади, підкріплене судовим рішенням, про недоцільність проведення мітингів. Але, як кажуть, «процес пішов» і зупинити його полтавській владі вже було не до снаги…

Починаючи з 1989 року Полтавщина постійно висувала Олександра Келима кандидатом у депутати Верховної Ради срср, Верховної Ради України, обласної та міської рад. Але тут уже влада мобілізувала всі свої сили й не допустила такого «неподобства». Однак в очах полтавців, особливо старшого та середнього віку, Олександр Келим був і залишився їхнім представником та виразником інтересів громади, а не якихось корисливих цілей.

Громадська діяльність Олександра Келима сприяла незворотним процесам на Полтавщині та в Україні, і це безсумнівний факт. Нам не вистачатиме невтомної енергії, дотепного гострого слівця, доброї поради та своєрідного гумору Олександра Келима. Тому в нашій пам’яті він залишиться назавжди живим, світлим товаришем і другом.

Зоя Коваленко, перша голова Управи Полтавської крайової організації НРУ, голова військової колегії Полтавського НРУ, Полтавський офіс УІНП

Чорновіл пропонував відзначати День незалежності 1 грудня

Posted on by v.s

1 грудня минає 32 роки від часу всенародного референдуму за незалежність України. Кожен українець із 28,8 мільйонів, які вибрали у бюлетені «ТАК, підтримую», легалізував смерть срср. Тож саме 1 грудня 1991 року Україна стала по-справжньому незалежною. Саме після цієї дати Україну почали визнавати інші країни світу. 5 грудня Верховна Рада проголосила в «Посланні до парламентів і народів усіх країн»: «Договір 1922 року про утворення союзу рср Україна вважає відносно себе недійсним і недіючим». Україна вийшла зі складу срср завдяки референдуму. Спираючись на волю народу, 8 грудня тодішній президент України Леонід Кравчук поставив у Біловезькій пущі спільно зі своїм колегою Борисом Єльциним і головою Верховної Ради Білорусі Станіславом Шушкевичем підпис під скасуванням союзу. Поділюся спогадами про події тих часів на Полтавщині, зокрема в Гадяцькому районі.

Як потрапив до Народного Руху та його вплив

Юнацькі роки припали на романтичний період горбачовської «перестройки», загнивання срср і боротьби за відновлення державної незалежності. Як тільки мені виповнилося 18 років, у лютому 1991-го вступив до Гадяцької районної організації Руху. Якраз навчався на режисерському відділі Гадяцького училища культури (народна назва – «кульок»), тож уже в березні цього самого року пройшов, так би мовити, перші бойові політичні хрещення: брав участь у поширенні газет «За вільну Україну!» та листівок Руху проти «оновленого союзу», а потім на дільниці Гадяцької школи був спостерігачем від НРУ на референдумі, який тоді ініціювала кремлівська комуністична верхівка. Це була відчайдушна спроба влади зберегти імперію… Михайло Горбачов поставив на референдум питання: «Чи вважаєте ви за необхідне збереження союзу радянських соціалістичних республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік?». Але вже тоді понад 8 мільйонів мешканців урср, зокрема Полтавщини, проголосували проти так званого оновленого союзу. Україну охопила хвиля самостійницьких настроїв, які протягом 1991 року набирали все більшого масштабу.

Серпень 1991 року

Події 19-21 серпня розгорталися карколомно. Мої старші колеги з Гадяцького осередку Руху Володимир, Іван та Олена Юревичі, Ірина Гулей, Сергій Солдатов (царство Небесне й вічна пам’ять, вони вже відійшли у засвіти), також Зеновій Гулей, Катерина Дубна, Анатолій Скаженик, Олексій Басараб, Володимир Сирота, Іван Глушков, Юрій Подвезько, Сергій Ільченко, Сергій Танцура, Федір Лугуша, Іван Шухомет, Володимир Коблицький та ін. у центрі Гадяча роздавали листівки із закликом не визнавати московських путчистів, поруч, у людному місці, на «кругу» (так називають містяни транспортну розв’язку), встановили національний прапор. Після провалу путчу було опечатано райком компартії, а Анатолій Скаженик і Катерина Дубна зробили все, щоб завадити райкомівцям спалити частину документів компартії прямо на подвір’ї за будівлею й надали розголосу цій витівці комуністів. А вже 24 серпня майже весь актив організації виїхав на мітинг під Верховну Раду.

24 серпня 1991 року майже весь день провів біля телевізора. Тоді телебачення урср вело пряму трансляцію із зали засідань Верховної Ради. Батько весь час наполегливо «припрошував» копати картоплю на городі. Уся сім’я там копирсалася: тато, мати, брат, бабусі. Якраз така пора в селі. А мені трішки було соромно, що не допомагаю, але й відірватися від чорно-білого екрану не міг. Зателефонувати, та ще й з села, старшим побратимам-рухівцям із Гадяча, які тоді на власних авто виїхали до Києва, було неможливо: це зараз у всіх «мобілки». То іноді виходив бодай на пів годинки на город із приймачем, потім знову мчав у хату. Забути ті миті виступів В’ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка, Леся Танюка, внесення національного прапора до зали ВР неможливо.

Буремна осінь 1991 року

Водночас, не скажу, що була якась ейфорія чи навіть раціональне усвідомлення, що мети досягнуто. Ні. Адже було проголошено наміри провести всенародний референдум 1 грудня. Було зрозуміло: попереду три місяці напруженої агітаційної праці, щоб будити наш люд, приспаний комуністично-російською імперією…

Пригадалося 1 вересня 1991 року, коли приїхав працювати старшим піонерським вожатим 🙂 до Лютенської школи. Знайшов квартиру, але згодом ледь не довелося шукати іншу: вкрай перелякана бабця-хазяйка, побачивши в мене на светрі синьо-жовтий значок, а на стіні в кімнаті синьо-жовтий прапор, вимовила: «Ти шо синок, із Западної? Нашо нам ота бандерщина?». Сяк-так пояснив, що невдовзі це буде офіційний символ української держави. Рогом дивилися на символіку молодого рухівця голова сільради та директорка школи…

Тоді восени буремного 1991-го, ми, гадяцькі рухівці, виклалися «на повну»: тисячі листівок, газет, концерти, поїздки по селах. Видання й поширення газети «Рідний край» та «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Уся діяльність була підпорядкована голосуванню за незалежність та підтримці В’ячеслава Чорновола як кандидата в президенти. На початку вересня в будинку культури Рух провів районний форум інтелігенції за участі депутатів ВР із Народної Ради. А під час заходів до 150-річчя від дня народження Михайла Драгоманова Рух провів велелюдну ходу, яка увінчалася встановленням у центрі Гадяча (на «кругу») щогли з синьо-жовтим прапором. Там і донині майорить український прапор. А ще запам’ятався концерт у «кульку», на який завітали гості з Галичини. Тоді вперше наживо почув стрілецькі та пісні УПА…

Та наймасовіший захід буремної осені 1991-го – це велелюдний мітинг за незалежність України. Рух вирішив зібрати його на центральному ринку Гадяча, бо на торжище щонеділі з’їжджалося чимало люду з більшості довколишніх сіл.

4 вересня 1991 року. Автобус «Гадяч-Київ». Група рухівських романтиків-ідеалістів з батьківщини Олени Пчілки та Михайла Драгоманова прямує до столиці України на мітинг. Люди різного віку й професій: директор школи і робітник, відставник-міліціонер, водій і лікар, пенсіонери, вчителі. У всіх піднесений настрій. Співають стрілецьких і повстанських пісень, «Червону калину». Ще б пак: 10 днів тому проголошено незалежність України! Ще зовсім недавно цих людей обпльовувала газета Гадяцького райкому КПУ «Будівник комунізму», називаючи не інакше, як деструктивними елементами, це про них кадебісти вміло поширювали побрехеньку: «рухівці – це бандерівці, котрі палять скирти із соломою». Мітинг тривав понад 5 годин. У цей час у ВР народні обранці з опозиційної Народної ради вимагали узаконити та підняти над куполом парламенту національний символ. Комуністична група «239» вперто чіплялася за старе. І лише коли в натовпі пролунали радикальні заклики «йти на штурм і виганяти геть цих комуняк», Леонід Кравчук виступив із тривалою «примирювальною» промовою, після чого депутати проголосували за встановлення над ВР синьо-жовтого прапора, однак державним його визнати відмовилися. Це буде вже аж 28 січня наступного року. Через кілька днів до мене потяглася вервечка прохачів за прапором – ті, хто ще зовсім недавно сичали на осоружний прапор, тепер чіпляли його на сільраду й школу в Лютеньці.

Як сприйняли проголошення незалежності

1 грудня 1991 року був спостерігачем від Руху на виборчій дільниці села Лютенька. Ось це були емоції! Радість від результату голосування за незалежність українців, лютенчан зокрема, після підрахунку голосів складно описати. В усіх 27 регіонах країни виборці підтримали Акт проголошення незалежності від 24 серпня 1991-го, зокрема 94,93% виборців Полтавщини проголосували «за».

Уже після процедури підрахунку комісія й спостерігачі зібралися в неформальній обстановці. І от директор чи то головний інженер (уже не пам’ятаю) Лютенського консервного заводу проголошує тост, каже: «Сьогодні історичний день, який назавжди увійде в нашу історію», а комуністка, директорка місцевої школи, аж скривилася від обурення та люті: чи то вважала ці слова пафосними, чи мала ще надію на відродження срср… Але реакція їх обох – це теж певний зріз настроїв, які тоді панували. Як би там не було, але саме 1 грудня український народ підтримав Акт проголошення незалежності. От тоді вже стало зрозумілим: срср помер, будівництву незалежної Української держави альтернативи не існує, процес національного відродження є незворотнім! До речі, В’ячеслав Чорновіл логічно пропонував відзначати День незалежності саме 1 грудня.

Але проголошення незалежності дало поштовх суспільству самоідентифікувати себе як окремий народ з історією, культурою та традиціями. Тоді, у 90-ті роки минулого століття, відчувалося зацікавлення людей своєю історією, культурою, мовою. Радіо, телебачення, культурологічні журнали, газети – загалом інформаційний простір був сповнений цікавих матеріалів, які показували, що українці – окремий, самобутній, гордий і незламний народ.

А далі… Ця перша хвиля національного відродження затухла. «Прихватизація» та купони, зарплати в мільйонах, кравчучки й кучмовози. Складне становлення Руху як партії. А паралельно, уже при Кучмі, становлення та закріплення позицій малоросійського олігархату. По суті, Україна лишалася уламком урср. Помаранчеві події стали ще однією спробою виборсатися з пострадянського болота, ще однією хвилею національного відродження та важливим кроком зі зміцнення державності. За Віктора Ющенка процеси національного відродження набирали обертів, тоді в українській атмосфері зросло нове покоління українців, яке й стало рушійною силою вже Революції гідності.

Якби не проголошення Акту про незалежність та всенародний референдум, на якому український народ його підтримав, якби не Революція Гідності як етап боротьби за збереження за своєї держави, годі й говорити було б про українців як окрему націю. Ми вже давно б утратили рештки державності. Але боротьба за незалежність триває, бо росія після Революції Гідності втратила можливість контролювати та використовувати нашу державу, вдалася до злочинної військової агресії. Тож новітня російсько-українська війна – це війна за ідеали 24 серпня й 1 грудня 1991 року.

Представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег ПУСТОВГАР

 

Нову очільницю Полтавської громади зареєстрували в Мін’юсті

Posted on by v.s

Обраного під час пленарного засідання 38-ї позачергової сесії Полтавської міської ради восьмого скликання нового секретаря Катерину Ямщикову офіційно зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України. Посадова особа вказана як керівник – секретар Полтавської міської ради, який тимчасово здійснює повноваження міського голови. Їй як представникові ПМР надано право вчиняти дії від імені юридичної особи (міськради), зокрема підписувати договори того, подавати документи для державної реєстрації.

Екссекретар Полтавської міськради Андрій Карпов, нагадаємо, де-факто виконуючи обов’язки міського голови з березня, упродовж усіх цих місяців не отримав від депутатів дозволу на реєстрацію його керівником у ЄДРПОУ де-юре. Це питання кілька разів було внесено до порядку денного сесій. Голосів за ухвалення позитивного рішення не вистачало.

У Полтаві змінили секретаря міської ради. І віддали печатку

Posted on by v.s

Сьогодні в Полтавській міській раді відбулася 38-ма позачергова сесія, у результаті якої 31 голосом «за» під час таємного голосування депутати зняли з посади секретаря міськради Андрія Карпова (фракція «Європейська солідарність»), на якого після звільнення Олександра Мамая було покладено ще й обов’язки очільника громади. Замість нього на тій же сесії 28 голосами «за» призначили Катерину Ямщикову («Слуга народу»), яку в місті більше знають під дівочим прізвищем Бабич.

Процедура, згідно з якою відбулася нинішня заміна, була вже свого часу апробована з Олександром Шамотою, якого після першого відсторонення від посади Олександра Мамая поставили замість тодішнього секретаря міської ради Оксани Деркач. Але Андрій Карпов усе одно збирається подавати до суду позов щодо незаконності дій депутатів.

Оновлення. При цьому вранці в понеділок був підписаний акт приймання-передачі печатки Полтавської міської ради, точніше її дублікату, адже попередня так і залишилася в Олександра Мамая ще після першого відсторонення від посади.

Загиблому полтавському депутату просять присвоїти звання Героя України

Posted on by v.s

На офіційному інтернет-представництві президента України 11 липня було опубліковано петицію про присвоєння звання Героя України Юліанові Матвійчуку (посмертно).

Її автор Ігор Скляр зазначив, що полеглий у російсько-укранській війні полтавець, молодший сержант, оператор-розвідник 116 окремої бригади територіальної оборони був найкращим аеророзвідником на Мар’їнському напрямку, урятував сотні життів воїнів, коригував знищення живої сили окупантів та їхньої техніки, із безкомпромісною впевненістю та рішучістю знищував ворогів точними влучаннями зі “скидів” та віртуозно виводив дрони з зони дії ворожих засобів радіоелектронної боротьби.

У Полтавській міській раді, до якої був обраний двічі, Юліан Матвійчук очолював фракцію ВО “Свобода”. Керував робочою групою з першого етапу декомунізації топонімів Полтави.

Він завжди був серед перших, хто відстоював інтереси містян, брав активну участь у Революції Гідності, був одним із лідерів полтавського “Майдану”.

Його військова служба почалася 2014-го. Прийшовши до військкомату та отримавши відмову в призові, він добровольцем став до лав батальйону “Азов”. Слідом за ним до підрозділу приєдналися десятки добровольців. За результатами навчань Юліана Матвійчука визнали найкращим гранатометником “Азову”. Він був одним із перших бійців легендарного підрозділу “Залізна сотня” в складі цього батальону та одним із тих, хто формував його незламний дух і імідж на самому початку. 2014 року в складі підрозділу штурмової піхоти виконував завдання з оборони Новоазовська, брав участь у штурмах Іловайська, обороні Широкиного, вів диверсійну роботу в сірій зоні під Донецьком. Від березня 2015 року Юліан Матвійчук – заступник командира гаубичної батареї полку “Азов”, чи не найефективнішого артилерійського підрозділу на напрямку.

Після звільнення в запас захисник акцентував свою роботу на національно-патріотичному вихованні молодого покоління, збереженні пам’яті про загиблих героїв, а також історичних пам’яток міста, проведенні деколонізації Полтави. Щороку його військово-патріотичні вишколи проходили понад 200 дівчат і хлопців, отримуючи знання з історії України, спортивного орієнтування та картографії, тактики й домедичної допомоги. Завдяки прикладу та просвітницькій роботі цього полтавця десятки його вихованців стали на захист держави в російсько-українській війні. Юліан Матвійчук був співініціатором створення Меморіалу загиблим військовим у Полтаві.

24 лютого 2022 року досвідчений воїн одразу став на захист держави. У лютому 2022 року він одним із перших бійців батальйону вирушив виконувати завдання на кордон Сумської та Полтавської областей, де ворог колонами проривався на нашу територію. Упродовж травня-серпня виконував обов’язки інструктора-гранатометника у своєму батальйоні. У липні став співініціатором створення зведеного підрозділу аеророзвідки. У вересні-листопаді виконував бойові завдання на кордоні в Харківській області, у грудні – у Сумській. У січні 2023 року в районі Соледара став фактично очима батальйону, безстрашно працював навіть під щільним вогнем ворожої артилерії. Із лютого працював у районі Мар’їнки. Командири високо оцінювали його роботу.

Юліан Матвійчук – це символ української Полтави. “Його внесок у розвиток і захист держави заслуговує на відзначення найвищою державною відзнакою – присвоєння звання Героя України (посмертно)”, – зазначив автор петиції. За два дні її підтримали вже понад 4400 осіб (для розгляду потрібно 25 тисяч). До завершення голосування лишається 90 днів.

У Полтавській області відкрили литовське консульство

Posted on by v.s

Відсьогодні в нашому регіоні почало працювати Почесне Консульство Литовської Республіки. Воно розташоване в обласному центрі, повідомили в Департаменті інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю Полтавської ОВА.

На церемонії відкриття були присутні Надзвичайний і Повноважний Посол Литви в Україні Вальдемарас Сарапінас, почесний консулом Литви в Полтавській області Володимир Пилипенко.

За словами литовських гостей, стратегічна мета Почесного Консульства – допомогти Україні якнайшвидше опинитися в Європейському Союзі. Також установа виконуватиме функції захисту й допомоги громадянам і юридичним особам Литви, які перебувають чи перебуватимуть на території Полтавщини. У пріоритеті – розвиток торговельних, культурних, економічних, бізнесових, наукових відносин між нашою областю й Литовською Республікою.

Полтавці вшанували пам’ять жертв політичних репресій

Posted on by v.s

Щорічно в третю неділю травня в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій комуністичного режиму. На жаль, остаточну цифру їх у нашій державі досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей були розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусове психіатричне «лікування».

Урочище Триби – найвідоміше місце пам’яті жертвам комуністичного терору на Полтавщині. Воно розташоване біля обласного центру, на території Терешківської громади. Саме сюди 21 травня приходили представники влади та громадськості області, що покласти квіти в пам’ять про невинно убієнних.

На сьогодні найменша кількість жертв у Полтаві, яку називають науковці, становить 10 тисяч людей. Насправді загиблих може бути понад 37 тисяч.

Пов’язують терор срср проти полтавців із іменем Олександра Волкова, який керував полтавським управлінням сталінського НКВС. Лише за перший рік його роботи в нашому місті закатували понад 6 тисяч «‎ворогів народу»: «куркулів», колишніх військовослужбовців, опозиціонерів, священників.

Місцеве НКВС розташовувалося в будівлі Селянського банку (нині – СБУ). Там, у підвалах, була в’язниця, де катували українців. Там же й оголошували вирок, і виконували його.

Тіла невинно убієнних вивозили на міський цвинтар. Дуже швидко на ньому забракло місця, і наступні поховання почали робити в урочищі біля хутора Триби. У траншеї, виритій спеціально під таку справу, ховали репресованих невеликими «‎партіями» по декілька десятків.

У лісі навколо урочища Триби археологи знайшли близько семи колективних поховань. Точна кількість людей у них невідома, бо червоні кати приховували свої злочинні діяння: розстрілювали полтавців таємно, без ведення статистики, повідомили в Українському інституті національної пам’яті.

Що вирішила Тимчасова слідча комісія парламенту, побувавши в Полтаві

Posted on by v.s

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань можливих порушень законодавства у сфері гуманітарної допомоги та неефективного використання майна, яка працювала в Полтаві, звернулася до правоохоронців щодо роботи міськради. Про це стало відомо з допису голови цієї комісії Сергія Козиря на його сторінці в соціальній мережі «Фейсбук». Це була вже друга спроба проговорити важливі питання, адже «при першому запланованому візиті ми не отримали жодного документа від Полтавської міської ради. До речі, на цей раз члени комісії теж залишились незадоволеними швидкістю та обсягом наданої інформації», зазначив Сергій Козир.

ТСК цікавило, зокрема, питання закупівлі м’ясних консервів. Згідно з висновком Держпродспоживслужби, вони не відповідають санітарним нормам та є небезпечними для вживання. Правоохоронними органами на них накладений арешт, проте їх продовжують зберігати у відкритому доступі в місцях компактного проживання людей. Водночас комісії були надані й інші документи від Полтавської міської ради: згідно з ними консерви начебто цілком безпечні.

– Ці документи обов’язково вивчимо та з’ясуємо істину! Встановлено, що під час закупівель продуктів харчування для приготування їжі для ВПО, виграли фірми, які пов’язані з ФОП Володимира Сергієнка (ФОП Наталії Мазаратій, ФОП Дмитра Муравйова, ФОП Євгенії Севастьянової, ТОВ «ТК «Світ продуктів»), і ціни на них були завищені від 30 до 100%. Закупівля генераторів через КП «Добробут» так само робилась за завищеними цінами. Досі невідома доля касок та бронежилетів, які, за даними митниці, замовляла міська рада, але на місці їх не було виявлено, – поінформував Сергій Козир.

Також він наголосив, що наразі Тимчасова слідча комісія ВРУ готує листи до президента й депутатів місцевої влади з тим, щоб ввести в Полтавській громаді військову адміністрацію:

– Членам ТСК залишилось невідомим те, через що очільник міської ради Олександр Мамай не перебуває під вартою, незважаючи на факти можливої співпраці з ворогом. З цього приводу готуються листи до президента та депутатів місцевої влади, … а також – до ВРП щодо бездіяльності суддів.

Крім того, комісія обговорила питання щодо роботи обласної військової адміністрації. Відповідями лишилася задоволена.

Які питання вирішуватиме розпущений Полтавською міськрадою виконком

Posted on by v.s

Сьогодні під час позачергової 17-ї сесії Полтавської міської ради восьмого скликання депутати розглянули питання про розпуск виконавчого комітету. Підставою для цього стала заборона партії «Опозиційна платформа – за життя», представники якої входили до даного органу.

Загалом у виконкомі нараховувалося 29 осіб, серед яких три чверті – лояльні до міського голови. Під час воєнного стану при відсутності скликання сесій на засіданнях міськвиконкому вирішувалась фактично більшість питань, які стосуються життєдіяльності громади.

Але чимало депутатів виявили невдоволення тим, як саме це робилося. Як приклади навели закупівлю картоплі для закладів освіти за ціною, що в чотири-п’ять разів вища від тієї, за яку можна оптово придбати цей продукт, відсутність вирішення ситуації з ремонтом дороги на Огнівці тощо.

Утім, це були додаткові аргументи. Головним залишалася все-таки необхідність прибрати зі складу виконкому представників ОПЗЖ. Поосібно це зробити неможливо, тому ухвалили розпустити весь орган. Рішення набере законної сили після підписання його міським головою.

Щоправда, цього може не відбутися – в очільника громади є право накласти вето на дане рішення. Чи він це зробить, стане зрозумілим максимум за п’ять днів – саме стільки часу відведено на міському голові роздуми. А поки що… виконком Полтавської міськради збирається на чергове засідання.

На ньому планують розглянути такі питання:

1. Про внесення змін та доповнень до Програми соціального забезпечення та соціального захисту населення Полтавської міської територіальної громади «Турбота» на 2022 рік.
2. Про виділення коштів за Програмою соціального забезпечення та соціального захисту населення Полтавської міської територіальної громади «Турбота» на 2022 рік.
3. Про внесення змін та доповнень до Комплексної програми розвитку освітньої галузі Полтавської міської територіальної громади на 2022-2024 роки.
4. Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 22.09.2022 №388 «Про прийняття майна».
5. Про внесення змін до Програми оздоровлення та відпочинку дітей Полтавської міської територіальної громади на 2019-2023 роки.
6. Про затвердження протоколу від 29.09.2022 № Пр/01-05/04-05 засідання громадської комісії з житлових питань при Виконавчому комітеті Полтавської міської ради.
7. Про заселення та зміну статусу жилих приміщень.
8. Про внесення змін до Програми зайнятості населення Полтавської міської територіальної громади на 2021-2023 роки.
9. Про встановлення тарифів на теплову енергію, послугу з постачання теплової енергії ТОВ «ТЕМПОЛ».
10. Про встановлення тарифів на теплову енергію, послугу з постачання теплової енергії ТОВ «ВЕСО».
11. Про розгляд пропозиції щодо залучення інвестиції.
12. Про внесення змін до Програми сприяння залученню інвестицій, розвитку економічного співробітництва та формування позитивного іміджу Полтавської міської територіальної громади на період 2020-2025 роки.
13. Про внесення змін до показників бюджету Полтавської міської територіальної громади на 2022 рік.
14. Про утворення комісії з визначення коефіцієнта співвідношення кількості безоплатно перевезених учнів закладів загальної середньої освіти усіх типів (комунальної та приватної форм власності) м. Полтава та дітей з числа внутрішньо переміщених осіб до пасажирів, що оплачують проїзд у міському пасажирському транспорті – тролейбусі.
15. Про внесення змін до Програми розвитку та підтримки комунальних підприємств галузі охорони здоров’я, які обслуговують населення Полтавської міської територіальної громади, на 2022 рік.
16. Про затвердження Програми поліпшення сільськогосподарських угідь на території Полтавської міської територіальної громади.
17. Про організацію капітального ремонту об’єктів.
18. Про внесення змін до Програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою Полтавської міської територіальної громади на 2022 рік.
19. Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 22.06.2007 № 153 «Про затвердження площ прибудинкових територій».
20. Про початок опалювального періоду 2022/2023 року.
21. Про прийняття в комунальну власність від Благодійної організації «Благодійний фонд «Здоров’я жінки і планування сім’ї».
22. Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 22.09.2022 №407 «Про прийняття в комунальну власність від гуманітарної організації INTERSOS».
23. Про передачу майна.
24. Про передачу проєктно-кошторисної документації для виконання робіт по капітальному ремонту.
25. Про прийняття в комунальну власність від Громадської організації «Асоціація бренд менеджерів, дизайнерів та відеографів медіа команда».
26. Про прийняття в комунальну власність від Благодійної організації «Фонд Ріната Ахметова».
27. Про прийняття в комунальну власність від Благодійної організації «Світло надії».
28. Про прийняття в комунальну власність від гуманітарного штабу міста Києва.
29. Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 08.09.2022 №369 «Про прийняття в комунальну власність від Благодійної організації «Благодійний фонд «Стабілізейшен Суппорт Сервісез».
30. Про питання місцевого матеріального резерву.
31. Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 13.01.2022 № 4 «Про визначення видів громадських робіт та погодження переліку об’єктів» та ін.

Альона Зимня

 

 

Управління СБУ в Полтавській області отримало нового керівника

Posted on by v.s

Президент України Володимир Зеленський призначив нового очільника Управління Служби безпеки в Полтавській області. Ним став 44-оічний полковник Іван Рудницький.

Раніше управлінням керував Євген Борзілов.

Відповідні укази (№511/2022 – про звільнення, 514/2022 – про призначення) главою держави підписано сьогодні, 19 липня.

Нагадаємо, раніше Іван Рудницький очолював УСБУ в Закарпатській області. Обласним управлінням він керував із 1 липня 2019 року. Тепер цю посаду обійняв Євген Борзілов, котрий перебував біля керма УСБУ на Полтавщині з 7 листопада 2019-го.

Також сьогодні Володимир Зеленський змінив керівників управлінь СБУ в низці інших областей України.

Для довідки. Іван Рудницький народився 14 січня 1978 року в Дрогобичі на Львівщині. Походить із родини військовика. Працював у Львівському УСБУ, отримав грамоту Кабінету Міністрів України за боротьбу з контрабандою. Одружений, має дитину.