Категорія: Блоги

В юриспруденції, а також у адміністративній діяльності часто виникають питання щодо значення меморандумів при реалізації інвестиційних або енергетичних проектів, а також питання щодо юридичної сили такого роду документів.

Серед юристів-практиків поширена думка про те, що меморандум є попередньою домовленістю про майбутні наміри сторін без юридичних зобов’язань, які до того ж позбавлені юридичної сили.

Проте, навіть невинний меморандум може наробити лиха. І справа не лише у грошах, але й у репутаційних втратах.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», слід уважно ставитися до меморандумів як до «формальних декларацій», оскільки вони можуть тягти за собою реальні фінансові наслідки.

Насамперед, це стосується фінансових зобов’язань щодо грошової підтримки органів місцевого самоврядування при впровадженні енергетичного проекту.

Загалом проект (наприклад, інженерної когенераційної уcтановки з виробництва електричної енергії та збору біогазу з полігонів або звалищ твердих побутових відходів) може включати:

1) разовий або щоквартальний переказ коштів на рахунок громади 2) з метою соціально-економічного розвитку території;
3) з дати підписання угоди (пакту, меморандуму, протоколу) внесення першого платежу у вигляді авансу;
4) розрахунок по залишках коштів з початку вводу в експлуатацію об’єкта чи запуску його в мережу електричної енергії.

Звісно, успіх проекту з альтернативної енергетики залежить від стабільності надходжень коштів до компанії, сприятливої обстановки в державі, відсутністю форс-мажорних умов.

В силу пандемічних заборон та обмежень, інвестор може тимчасово призупинити фінансування задля акумуляції коштів.
Користуючись «щедрістю» від інвестора, окремі міські та сільські (селищні, ОТГ) голови, як не дивно, прагнуть одержати гроші, звертаючись до господарських судів із вимогами стягнути кошти з інвестора.

На перший погляд, позови від голови територіальної громади щодо недотримання інвестором умов меморандуму є юридично нікчемними, однак суди (зокрема установи апеляційної інстанції) дотримуються протилежної думки:

1) меморандуми визнають договорами з соціально-економічної співпраці;
2) умови меморандуму (договору про співпрацю є обов’язковими до виконання) протягом визначеного у ньому строку;
3) зміна умов меморандуму має здійснюватися у тому порядку, що й підписання програмного документу;
4) меморандум затверджений рішенням сесії у порядку регламенту ради, що вкотре підтверджує «серйозність намірів», бо вчинено угоду за доручення громади;
5) сільський (міський) голова до позову долучив розрахунок;
зустрічні зобов’язання є господарськими зобов’язаннями, за порушення яких сторони мають нести господарсько-правову відповідальність.

Апеляція тільки частково змінює рішення судів першої інстанції. Мотивами цього є те, що:

1) cоціальний внесок не можна стягнути, бо він носить добровільний характер;
2) до окремих пунктів договору про співпрацю можна застосувати положення Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації»;
3) факт визнання або заперечення заборгованості інвестором не має ніякого значення.

Тобто, інвесторам при плануванні проекту варто прогнозувати можливість виникнення вищеописаної ситуації задля уникнення неприємностей.

Детальніше про це читайте у статті «Інвестиційна угода чи безпрецедентне здирництво?»

В.І.Коновал

На перший погляд, дивно чути, як органи місцевого самоврядування «воюють» із забудовниками, проте на практиці дійсно бувають випадки, коли місцеві ради прагнуть отримати від забудовника мережі.

Ймовірно, що до таких заходів вдалися окремі органи місцевого самоврядування через «знижений» пайовий внесок на розвиток соціальної інфраструктури міста, які раніше сплачували забудовники до місцевого бюджету, проте в силу законодавчих новацій дане зобов’язання для забудовників парламентом було скасоване.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», у цьому контексті йдеться про проекти зовнішніх мереж, які прокладені до багатоквартирних будинків забудовником.

Якщо конкретніше, то це стосується стану виконання забудовником технічних умов одержаних від комунальних підприємств у частині:
-промивки;
-покладення плит перекриття та облаштування колодязя у місці підключення;
-заглушення старої лінії.

Вважаючи, що забудовник своєчасно не виконує взяті на себе за договором зобов’язання місцева рада діє 2-ма етапами:
1) звертається до суду з вимогою до забудовника(ів), зобов’язавши їх вчинити дії у натурі (виконати проекти інженерного облаштування по технічних умовах);
2) пред’являє позови до забудовника(ів) про зобов’язання здійснити передачу інженерних мереж у зв’язку із несвоєчасною їх здачею місту (тобто, коли спливло більше ніж 120 календарних днів з дня введення в експлуатацію об’єктів нерухомості).

Ні в першому, ані в другому випадку позови громад не задовольняються.
Забудовник у судах пояснює це так:
1) містобудівні умови та обмеження видавалися забудовнику для земельної ділянки певної площі, а тому у цих мережах є балансова належність тільки за забудовником, який вже виконав свій обов’язок, сплативши місту інвестиційну складову;
2) укладення договору про відступлення права вимоги відбувається між забудовником та іншими компаніями (штучно створюючи цим борги) і договори взаємозаліків (там мережі важко буде знайти);
3) час введення у експлуатацію однієї секції не означає, що вводиться у експлуатацію весь комплекс ЖК по одержаних містобудівних умовах, тому місцева рада невірно вважає, що 120 календарний день сплив для забудовника;
4) у силу судової практики такого обов’язку як передати мережі забудовником місту законодавчо не існує.

Приміром, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (Постанова від 14 червня 2019 року у справі 916/998/18) висловився про те, що замовник зобов’язаний передати закінчений будівництвом та підключений до інженерних мереж житловий будинок, що споруджувався із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, об`єднанню співвласників або власнику, або експлуатуючій організації протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з дня його прийняття в експлуатацію, то на переконання колегії суддів такий обов`язок не виникає із договірних відносин між сторонами, натомість має розглядатися у площині відносин забудовників і співвласників житлового багатоквартирного будинку. Відтак, дане свідчить про те, що у цій частині права не порушено.

Таким чином, поки що місто програє забудовнику!
Детальніше про це читайте у статті «Як місто воює за інженерні мережі?»

В.І.Коновал

На практиці часто виникають спори між житлово-будівними кооперативами та водоканалом спори навколо бойлера з підігрівом гарячої води у багатоквартирному будинку.

Багато водоканалів вважають, що замовники зобов’язанні сплачувати не лише за холодну воду, але й і за гаряче водопостачання.

У той час як житлово-будівельні кооперативи стверджують протилежене, оскільки останні прагнуть сплачувати тільки за ті послуги, які споживають.

Відповідь на це питання намагався знайти також «Комунальний Лоєр»

Пунктом 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 передбачено, що обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

У цьому контексті слід зазначити, що комунальники дещо дратівливо реагують на наявність бойлеру, адже бойлер є таким собі оазисом комунальної самостійності і надає для ЖБК статус «виробника гарячої води».

Якщо проаналізувати положення договорів на постачання, водовідведення або обслуговування каналізаційного господарства, то можна знайти цікаві «підходи» виконавця послуг в питаннях оплати.

Наприклад: «абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника шляхом зняття з його рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі».

З огляду на те, що положення підписаного договору є «сумнівними» з точки зору ділових відносин та зважаючи на те, що ЖБК можуть визнаватися без рішення суду боржниками, вони інколи вдаються до хитрої тактики, яка виявилася досить успішною на практиці.

Як можна здогадатися, стягнути «надуману» заборгованість не вдається.

Яскравим прикладом є рішення Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2020 (справа № 910/8990/19).

У названому рішенні суд вдало висвітлив мотивацію чому рахунки на гаряче водопостачання ЖБК не можуть надходити від водоканалу.

Чинне законодавство не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води на частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець називає енергією).

Постачання холодної води для приготування гарячої води є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватися підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому сам енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Детальніше про це читайте у статті «Замовляв холодну воду, а доведеться платити і за гарячу теж»

В.І.Коновал

Із прийняттям нової редакції Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з утримання будинків втратила своє юридичне значення і трансформувалася у послугу з управління.
Разом з тим, законодавчі ініціативи змінили підходи до розуміння та призначення послуги з утримання будинку, що може нести у собі приховану небезпеку.
Як пише сайт «Комунальний Лоєр», Закон про житлово-комунальні послуги (у новій редакції) від управителя вимагає включити обов’язковий перелік витрат, який супроводжує послугу з утримання будинків. Перелік таких витрат затверджується профільним міністерством.
На сьогодні діє Наказ Мінрегіонбуду № 190 від 27.07.2018, який визначив 14 обов’язкових витрат, які мають бути у структурі послуг з утримання будинків і прибудинкових територій, що надаються управителем:
технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем;
технічне обслуговування ліфтів;
обслуговування систем диспетчеризації;
обслуговування димових та вентиляційних каналів;
технічне обслуговування систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньобудинкових інженерних систем (у разі їх наявності);
поточний ремонт конструктивних елементів, технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинковій території;
поточний ремонт внутрішньобудинкових систем;
поточний ремонт систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньобудинкових інженерних систем (у разі їх наявності);
прибирання прибудинкової території;
прибирання приміщень загального користування (у тому числі допоміжних);
прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду, протиожеледними сумішами;
дератизація;
дезінсекція;
придбання електричної енергії для освітлення місць загального користування, живлення ліфтів та забезпечення функціонування іншого спільного майна багатоквартирного будинку.
Сума кожної із цих 14 послуг формує ціну за 1 квадратний метр. Кожна із них має грошове вираження або в копійках, або у гривнях.
Крім того, управитель може розширити кошторис додатковими послугами, які пропорційно збільшують суму вартості 1 квадратного метра.
Варто зауважити, що до введення житлової реформи діяв Порядок формування тарифів на послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений був Постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011.
Згаданий Порядок описував калькуляцію витрат у послузі з утримання та визначав формули для корегування тарифу при зміні її складових у витратах.
За порушення Постанови Кабінету Міністрів України № 869 на комунальне підприємство могло бути накладено штрафні санкції від Держаудитслужби України або від Держпродспоживслужби та їх територіальних органів за скаргою споживачів або під час планових перевірок.
З квітня 2019 року Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови № 869, виклавши її у новій редакції, чим виключив Порядок формування тарифу на послугу з утримання будинків та прибудинкових територій.
Тобто, держава відмовилася від регулювання даної послуги і зробила її придатком до послуги з управління.
Без нормативного регулювання витрат на послугу з утримання будинку існує ризик того, що управитель збільшить вартість послуги з управління в частині утримання будинку і довести його протиправні дії фактично буде неможливо, адже методики, яка б розраховувала витрати по послузі з утримання будинку наразі не існує.

Детальніше про це читайте у статті «Договірний тариф або як підзаробити на копійках»

Коновал В.І.

Для здійснення процедури розірвання договорів, зокрема договорів на вивезення побутових відходів, чинне законодавства вимагає існування такого факту, про які сторони на момент укладення договору не знали і не могли б знати, адже за інших обставин вони просто б не уклали даний договір.

Розірвання договору законодавець пов’язує із наявністю «істотного порушення» – це такого порушення, яке має наслідком заподіяння шкоди, що власне, мотивує одну із сторін для ініціювання процесу розірвання договору.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», під розірванням договору йдеться про припинення зобов’язання.

У разі недосягнення взаємної згоди щодо умов розірвання договору або заперечення обставин щодо наявності істотної шкоди однією із сторін, сторони розривають договір на підставі рішення суду.

Здебільшого cуди у справах пов’язаних із розірванням договорів своїм головним завданням вбачають у дослідженні того, чого і в якій мірі чи кількості позбавляється перша сторона та за внутрішнім переконанням судді «вимірюють» глибину значимості такого порушення.

У даному контексті пропоную розглянути особливості розірвання договору на вивезення побутових відходів.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг з поводження з побутовими відходами» № 1070 від 10.12.2008 року (далі – Правил) не передбачено умови для розірвання договорів на вивезення відходів.

Пункт 3 Правил вказує на те, що договір про надання послуг укладається між споживачем та виконавцем послуг з вивезення побутових відходів відповідно до Типового договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами.

У свою чергу, абзацом 2 пункту 29 Правил наголошується на двох підставах для розірвання договору:
взаємна згода;
істотне порушення.

Суть «істотного порушення» спеціальним законодавством не пояснюється, а тому виникає питання: «Чи можливо розірвати договорів на вивезення побутових відходів на підставі порушення графіку їх вивезення?»

На переконання суддів, порушення графіку вивезення відходів може бути підставою для розірвання договору. Таку можливість розглядають суди у тих випадках, коли порушення графіку вивезення відходів є самостійним порушення, незважаючи на наявність або відсутність інших гріхів виконавця договору.

Водночас у спорах про розірвання договору з виконавцем послуги на вивезення відходів велика увага прикута судів до якості доказової бази.

Вищезазначене твердження чудово ілюструє рішення господарського суду Черкаської області у справі № 925/22/20 від 28.05.2020.

Щодо надання позивачем доказів, які на його думку, доводять факт порушення графіку на вивезення сміття відповідачем, а саме: копії доповідної записки на ім’я голови міста, у якій начальник Управління інспектування території міста вказує на неналежний санітарний стан території біля контейнерів для вивезення сміття, то суд вважає за необхідне зазначити…

Надані позивачем докази не можуть свідчити про порушення відповідачем обов’язку вивезення сміття з визначених у договорі майданчиків та графіку вивезення сміття, який є невід’ємною частиною договору.

Як вбачається з наданих позивачем Актів, вони складені працівниками відділу Управління інспектування міської ради, у яких зафіксовано факт неналежного санітарного стану контейнерного майданчику 24 лютого 2020 року, зокрема, по вулиці прикордонника Лазаренка.

Вказане число припало на понеділок, що відповідає дню, який визначений у Графіку збору та вивезення великогабаритних відходів.

Водночас як вбачається з наданої ксерокопії фотографії до названого Акту, то вона зроблена о 9 годині ранку та не може бути належним доказом того, що у цей день відповідачем не здійснювалося вивезення сміття з цього майданчику, оскільки сміття могло бути вивезено протягом усього цього дня.

Аналогічні факти також зафіксовані у інших актах, тому суд їх оцінює критично та не вважає переконливими.

Детальніше про це читайте у статті «Особливості розірвання договору на вивезення сміття»

В.І. Коновал

На тлі зростання вартості послуги з електропостачання споживачі дедалі частіше замислюються над тим, як заощадити енергоспоживання та мінімізувати витрати. Дехто із споживачів взагалі прагне користуватися електричною енергією безкоштовно.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», для реалізації «протиправних намірів» споживачі готуюся як до юридичного фронту, так і технічного зокрема.

Самопідключення споживачів до електрики має свій прояв у:
порушенні схеми підключення розрахункового електролічильника шляхом від`єднання нульового проводу лічильника від нульової шини;
фіксації індикатором впливу постійного (змінного) магнітного або електричного полів;
використанні фазозсувного трансформатора;
підключення на окремих площадках вимірювання електроустановок або струмоприймачів, не передбачених проектом, розрахунки за якими мають здійснюватися за іншою тарифною групою, ніж установлено для цієї площадки вимірювання.

Звісно, надавачі послуги з електропостачання гав не ловлять та шукають способи для запобігання самовільному використанню електричної енергії. У цивільних спорах споживачі зазнають поразки. Проте ОСББ, комунальні підприємства та фізичні особи-підприємці вже напрацювали власну тактику для майбутньої відмови судами у задоволенні позовів постачальників електричної енергії.

Популярними способами уникнення споживачів від відповідальності за необліковане використання електричної енергії стали такі обгрунтування:
на схемі акту про порушення місце від`єднання нульового проводу лічильника від нульової шини не позначене;
висновок про від`єднання було зроблено на підставі отримання даних про відсутність напруги в електричній мережі, одержаних при зчитуванні з пам`яті лічильника;
встановити сумарну максимальну потужність, обчислену зі струму навантаження електроустановки споживача при підключенні всіх наявних на час складання акта струмоприймачів на максимальну потужність не видається за можливе;
у пам`яті приладу обліку зафіксовано неодноразові випадки відключення напруги, яку неможливо встановити експертним шляхом.
У якості доказів споживачами обирається широкий набір інструментів (від звернення до електротехнічної експертизи до пошуку недоліків у актах про порушення, складених під час обстеження, а також оскарження рішення постачальників про виставлення рахунків за необліковане використання електричної енергії).

«Переможні позови» споживачів є винятком, аніж загальним правилом.Пропоную звернути Вашу увагу на позицію Верховного Суду у спорах пов’язаних із необлікованим використанням електричної енергії.

Справа № 910/1629/16 від 06.02.2020 Касаційний господарський суд Верховного Суду
В акті про порушення не зафіксовано факту порушення схеми підключення розрахункового електролічильника.
Записи у «Журналі подій» про відсутність напруги «Нет питания» можуть свідчити як про реальне фізичне відключення напруги на електролічильнику і відсутність споживання електроенергії, так і про режим, пов`язаний з відключенням «нульового» проводу без реального відключення напруги, коли можливе безоблікове споживання електроенергії.
Помилкова кваліфікація судами попередніх інстанцій нарахування вартості недоврахованої електричної енергії як оперативно – господарської санкції, без урахування того, що одностороннє визначення однією стороною господарського зобов`язання розміру боргу іншої сторони не відповідає суті оперативно – господарської санкції, а є актом ненормативного характеру в розумінні частини другої статті 20 Господарського кодексу України.

Детальніше про це читайте у статті «Самовільне підключення електрики чи легальне споживання?»

В.І. Коновал

Проблему списання заборгованості за комунальні послуги варто розглядати під двома кутами, а саме:
1) через історію утворення заборгованості (неплатоспроможність споживача, неправильні або помилкові нарахування вартості наданих послуг або технічні помилки у електронній системі нарахування);
2) чи вжито комунальниками заходів до стягнення заборгованості у примусовому порядку.
Облік на особовому рахунку заборгованості явище з неприємних. Теоретично може виникнути ситуація, коли в силу певних обставин потрібно буде відчужувати квартиру, а покупець поцікавиться «родоводом квартири», у тому числі і її борговим минулим і тоді важко покупця буде переконати, що борг не Ваш або то є наслідком недолугості комунальників.
Іноді споживачі йдуть до суду з позовними вимогами списати заборгованість.
Як пише сайт «Комунальний Лоєр», звернення споживачів до суду не гарантує задоволення позову.
Мотивами, за якими суди відмовляють у задоволенні позовів споживачам є:
1) списання заборгованості не є способом захисту прав, які передбачені чинним законодавством;
2) облік заборгованості жодним чином не порушує права споживачів;
3) зміна власника житлового приміщення не тягне за собою підстави для «виключення заборгованості».
Особовий рахунок оформлюється не на споживача, а на об’єкт нерухомого майна.
Верховний Суд України у Постанові від 18 травня 2016 р. у справі № 6-658цс15 висловив наступну обов’язкову для всіх судів України правову позицію: «Суд повинен установити: у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується».
Виключити суму заборгованості попереднього власника за комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території без зазначення конкретних порушень при нарахуванні заборгованості та надання доказів на її спростування не передбачено діючим законодавством в якості способу захисту прав, а саме по собі нарахування відповідачем заборгованості за спожиті послуги не встановлює для позивача будь – яких обов’язків….
Зміна власника нерухомого майна не може бути підставою для виключення заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно норм чинного законодавства. Виключення або стягнення такої заборгованості є правом суб’єкта господарювання при здійсненні ним господарської діяльності, що охоплюється загальними засадами цивільного законодавства щодо свободи підприємницької діяльності (Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08.11.2018 року, справа № 212/5184/18 – дата набрання законної сили: 10.12.2018).
Особовий рахунок оформлюється на житлове приміщення, а не на особу. Відкриття особового рахунку відбувається шляхом переоформлення вже відкритого номерного особового рахунку із наявною в ньому заборгованістю, якщо така є на іншого квартиронаймача або власника (Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22.12.2017 року, справа № 234/17209/17, набрало законної сили 27.02.2018 року, результат апеляційного оскарження – залишено скаргу без змін).
Детальніше про це читайте у статті «Чи можливо змусити комунальників списати заборгованість?»

В.І. Коновал

Нечисті на «руку» управителі багатоквартирних будинків, усвідомлюючи, що гнів власників квартир досягає свого апогею, і на продовження дії договору розраховувати не варто, вдаються до різних способів та прийомів, які теоретично мають заблокувати процес виходу ОСББ зі своєї орбіти.
Способів багато і вони різні як за змістом, так і за своєю суттю.
Переважно застосовують «технічні прийоми». До них можна віднести прийому «неодержання письмової відповіді заздалегідь» або «ОСББ ще щось недоплатило по договору».
Але є і такі способи, які жодним чином не порушують права управителя, однак нерви ОСББешників лоскоче надуманими судовими справами.
Як пише сайт «Комунальний Лоєр», найпоширенішим прийомами управителів є акцент на процедурних порушеннях закону під час створення ОСББ.
Наприклад, загальна кількість співвласників певного багатоквартирного будинку становить 89 осіб, а реально взяли участь у створенні ОСББ 64 особи.
У такому разі управлінські компанії звертаються до господарських судів з позовом до ОСББ та державного реєстратора з вимогами визнати недійсними установчі збори ОСББ, оформлених протоколами та скасувати державну реєстрацію шляхом анулювання запису про реєстрацію у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань.
В основі переконань вказані компанії стверджують, що створення ОСББ призведе до дострокового розірвання договору з позивачем, так, як наслідок, недоотримання ним прибутку з винагороди управителю за надання послуг з обслуговування будинку.
Для переконливої мотивації управлінські компанії посилаються на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у Постановах від 18.09.2018 у справі № 916/782/17, від 18.04.2018 у справі № 904/2796/17, від 26.02.2020 у справі № 473/2005/19.
Доводи управлінських компаній полягали у тому, що, суд, розглядаючи порушені права та інтереси позивача, враховував не право позивача на участь у проведенні установчих зборів ОСББ зі створення ОСББ як власника приміщень, а обсяг прав та повноважень, які він здійснює щодо багатоквартирного будинку, де було утворено ОСББ.
На що потрібно звернути увагу ОСББ, щоб одержати перемогу у судових спорах з управлінськими компаніями?
1) у відзиві на позов ОСББ варто посилатися на те, що управлінським компаніям створення ОСББ у жодному разі не зашкодить майновим правам та законним інтересам;
2) законодавець, приймаючи Закон України «Про житлово-комунальні послуги», закріпив право співвласників у будь- який час протягом дії такого договору, прийняти рішення про зміну форми управління будинком або обрати іншого управителя, достроково розірвавши договір;
3) управлінські компанії не є власниками житлових або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, а тому право на участь у зборах вони не мають.

Детальніше про це читайте у статті «Як управлінські компанії перешкоджають створенню ОСББ?»

В.І.Коновал

З листопада 2020 у Конституційному Суді України (Суд) на розгляді перебуває конституційне подання 50 народних депутатів.
У ньому нардепи просять Суд визнати неконституційними укази Президента України щодо призначення на посаду членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.
У ньому парламентарі доводять, що Президент України не має конституційних повноважень на їх призначення, адже це не передбачено безпосередньо Основним Законом України, НКРЄ КП не належить до консультативно-дорадчих органів Президента України, а сама НКРЄ КП належить за своїм правовим статусом до центральних органів виконавчої влади.
Сильні та слабкі сторони вказаного конституційного подання досліджував сайт «Комунальний Лоєр».
Сильна сторона конституційного подання
Спосіб викладу аргументів у конституційному поданні народних депутатів можна вважати відверто «списаним». Минулого року та у цьому році також у багатьох рішеннях Суду можна знайти конституційну мотивацію з таким логічним обґрунтуванням в частині, яка стосуються повноважень парламенту, президента та уряду.
За позицією Суду втручання гілок влади призводить до розбалансування компетенцій державних органів. Описані у конституційному поданні перші три пояснення апробовані практикою. У цьому контексті можна згадати про одну із справ Суду щодо призначення на посаду директора Національного антикорупційного бюро України.
Визнавши неконституційний указ Президента про призначення директора, Суд у своєму рішення не звільнив його, хоча на практиці адміністративними судами він «вважається звільненим автоматично» і це потягнуло за собою певні юридичні наслідки.
Використання рішення Конституційного Суду та його вільне тлумачення адміністративними судами у справах за позовами про поновлення звільнених з посад директором НАБУ колишніх працівників цього органу посилює навантаження на державний бюджет у вигляді виплат та додаткових компенсацій за наслідком розгляду судами спорів про поновлення.
Слабка сторона конституційного подання
Намагання у конституційному поданні авторами пояснити «ротацію», як юридичну лазівку «допризначення» членів НКРЄ КП, може бути спростовано змінами до закону про НРКЄ КП, де норма про призначення членів держоргану, швидше за все побудована як запобіжник, коли Президент за умови існування стану «неправомочності» НКРЄ КП може заповнити вакантні посади членів, які відібрані на підставі процедури конкурсу. Тобто, де Президент виконує роль «весільного генерала», а не роль управлінця.
Які наслідки може мати Рішення Суду у разі визнання неконституційними указів Президента про призначення членів НКРЄ КП?
Оскільки НКРЄ КП у своїй діяльності ухвалює рішення колегіально, а у зв’язку із подачею конституційного подання НКРЄ КП перебуватиме у «невизначеному стані», тому всі попередні рішення Регулятора також можуть бути поставлені під сумнів у інших справах.
НКРЄ КП є ліцензіатом на ринку енергетики та житлово-комунальних послуг, який застосовує штрафи за порушення ліцензійного порядку провадження господарської діяльності. Протягом останніх двох років НКРЄ КП активно користується вказаним інструментом для впливу на енергетичні компанії, тому у разі визнання неконституційними указів Президента України про призначення членів НКРЄ КП підприємства-порушники матимуть привід використати рішення Суду як «козир» у спорах з НКРЄ КП про оскарження рішень Регулятора.

Невиключено, що таким чином, енергетичні компанії взагалі уникнуть відповідальності.

Детальніше про це читайте у статті «Конституційний меч над НКРЄ КП»

В.І.Коновал

Інколи трапляється так, що про суму боргу Ви дізнаєтесь із платіжки та починаєте замислюватись звідки він взявся, адже Ви як сумлінний платник не дозволяєте собі бути в боржниках.

Про накопичення боргу Вам стає відомо тільки тоді, коли в інформаційно-обчислювальній системі нарахувань комунальної служби Ваші квартирні лічильники на холодне або гаряче водопостачання зняті з обліку через відсутність пройденого етапу повірки лічильника.

Здавалося, щоб цю «дріб’язкову проблему» реально оперативно усунути, але бувають і ситуації, коли бажаючи усунути проблему Ви її тільки «заморожуєте».

Про одну із таких історій описує сайт «Комунальний Лоєр».
22 жовтня 2019 року споживач замовляє послугу повірки лічильників на холодну та гарячу воду. 13 листопада 2019 до квартири споживача завітав контролер і провів їх демонтаж. Коротко представник надавача послуг занотував останні показники і з розумним виглядом обличчя оглянув лічильники на предмет їх пошкодження.

Споживач у квартирі протягом періоду проведення повірки лічильників користується лише холодним водопостачанням, адже у квартирі облаштований бойлер для обігріву води, а винт на подачу гарячого водопостачання увесь час перекритий, оскільки громадянин/громадянка не користуються гарячою водою.

Споживача можна зрозуміти. Він не отримує своєчасно послугу із наданням гарячого водопостачання, тому не бажає переплачувати за те, що відсутнє у квартирі з причин традиційних будинково-підвальних поривів.

У грудні споживач отримує свідоцтво на проходження повірки на холодне водопостачання і довідку про непридатність вимірювального пристрою на гаряче водопостачання.

підкреслити, що споживач не користується гарячим водопостачанням, а лічильник виконує лише церемоніальну функцію. У споживача виникає питання: «Хіба може вийти з ладу лічильник, якщо він не працював?»

Щоб юридично себе захистити споживач у ролі власника лічильника має звернутися до уповноважених метрологічних організацій для проведення експертизи або витратити кошти на придбання нового лічильника. Для працюючої людини цими справами займатися просто ніколи.
Проте, це ненайгірша ситуація.

Коли у споживача «на руках» лічильники останній повідомляє комунальників про необхідність прибуття контролерів для встановлення і взяття нових лічильників на абонентський облік.
Протягом «повірочної саги» споживачу рахують спожиті кубометри використаної гарячої води.

Споживач пише скарги, звернення до КП «Київтеплоенерго», а контролер все ще не приходить. Ситуація набуває конфліктного характеру. У неформальних розмовах комунальники пояснюють, що немає кому за низьку платню працювати, а за нарахування мовчать.

3-ій місяць після серії листувань нарешті монтують лічильники, пишуть акти (віддають примірник). По завершенню місяця приходить рахунок до сплати на 1482 грн. з копійками.

Маючи стальні нерви та терпіння, споживач йде до абонентського відділу для подачі документів на перерахунок. У абонентському відділі споживачу повідомляють, що у обліковій системі нарахувань відсутні дані про заборгованість за період міжповірочних нарахувань і все гаразд.

Споживач, cкориставшись електронним кабінетом виконавця послуг, робить «скріншоти» нульового нарахування (для самострахування) та йде. Через місяць вкотре приходить до споживача платіжка за нібито використану гарячу воду із тією сумою на 1482 грн. з копійками. Споживач знову пише лист з хронологічним викладом обставин та показує 3-місячний простій КП «Київтеплоенерго».

КП «Київтеплоенерго» вивчає скаргу і відповідає споживачу, що нульовий показник на особовому рахунку споживача не враховує коригування за такі місяці….і малюють свої розрахунки.

Борітесь-поборите!

Детальніше про це читаєте у статті «Перерахунок по-київськи».

В.І.Коновал