У Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) ім. Миколи Ярошенка відбулася презентація інформаційного проспекту «Історія одного пам’ятника: до 400-ліття із часу народження Марусі Чурай».
Ця ювілейна дата – 400 років від народження дівчини-легенди, поетеси, народної співачки Марусі Чурай (1625-1653) – за ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з Постановою Верховної Ради цього року відзначається на державному рівні.
У зібранні взяли участь депутати міської ради, представники Департаменту культури, молоді та сім’ї ПМР, почесний громадянин Полтавської міської територіальної громади, композитор, автор офіційного та неофіційного гімнів Полтави Олексій Чухрай, художній керівник, головний диригент Міського духового оркестру «Полтава», заслужений артист України Едуард Головашич, представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, скульптор Дмитро Коршунов та інші митці, громадські активісти, музикознавці, краєзнавці.
На вході до зали, у якій відбувалися урочистості, учасників «зустрічав» вишитий портрет Марусі Чурай. Його виготовила відома в обласному центрі майстриня, вишивальниця, делегатка Установчого з’їзду Народного Руху України в 1989 році, голова управи Полтавської крайової організації НРУ в 1989-1993 роках, правозахисниця Зоя Коваленко. На вишивці вона зобразила цитату з поеми Ліни Костенко «Маруся Чурай»: «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа. Коли в похід виходила батава, її піснями плакала Полтава».
Інформаційний проспект із серії «Унікальні пам’ятки Полтави» під назвою «Історія одного пам’ятника: до 400-ліття із часу народження Марусі Чурай» урочисто передали в усі бібліотеки міської громади.
Видання презентував присутнім начальник відділу культурної спадщини управління культури Департаменту культури, молоді та сім’ї ПМР Віталій Павлов. Він висвітлив історичне тло розквіту обдарованості Марусі Чурай та увічнення у творах Ліни Костенко, Степана Руданського, Михайла Старицького, Володимира Самійленка, Ольги Кобилянської та Бориса Олійника.
Значну частину лекції-презентації пан Віталій присвятив саме тривалому шляху (від ідеї до реалізації) до зведення пам’ятника козацькій поетесі – довжиною в 17 років. За його словами, ініціатива спорудження належить Полтавському обласному відділенню Українського фонду культури та обласній організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури. Створювали пам’ятник у майстерні Полтавського художньо-виробничого комбінату скульптори Дмитро Коршунов і Валерій Голуб, керівник проєкту – архітектор і художник Анатолій Чорнощоков. Урочисте відкриття відбулося 14 квітня 2006 року біля будівлі Полтавського обласного музично-драматичного театру ім. Миколи Гоголя.
Пам’ятник Марусі Чурай на сьогодні єдиний в Україні. Фігура дівчини-піснярки стоїть у повний зріст босоніж у мрійливій задумі, правою рукою ледь торкаючися свого обличчя; у лівій руці Маруся Чурай тримає купальський вінок.
Для довідки
Маруся Чурай (1625–1653) – уродженка Полтави, українська співачка та поетеса часів визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Народилася в сім’ї козацького сотника Гордія, одного з соратників гетьмана Хмельницького. Їхній будинок стояв на березі Ворскли, неподалік від Хрестовоздвиженського монастиря.
В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких – перший полковник Полтавського полку Іван Іскра. Втім, своє серце вона віддала Грицеві Бобренку, синові хорунжого Полтавського полку Гетьманщини, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648 року Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте, коли хлопець повернувся до Полтави, він уже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганнусю із заможної полтавської сім’ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць. Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її амністували Універсалом гетьмана Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра. Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись 1653 року до Полтави, померла. За іншими даними, невдовзі після амністії вона стала черницею одного з українських монастирів.
Маруся Чурай є авторкою понад 20 популярних українських пісень: «Віють вітри», «Сидить голуб на березі», «Зелений барвіночку»», «Ой не ходи Грицю», «Ішов милий горонькою» та ін.
Український поет Іван Хоменко, збираючи матеріали для своєї драматичної поеми «Марина Чурай», знайшов у матеріалах козацького законодавства XV-XVII століть текст вироку, який доводить історичність особи Марусі Чурай. Зміст вироку, стиль і мовні особливості дають підставу вважати його справжнім історичним документом, повідомили в полтавському представництві УІНП.