Початок лютого 2020 року приніс двом музеям України сенсаційні подарунки.
Національний художній музей України отримав у свою колекцію 222 графічних твори українського художника, першого ректора української Академії мистецтв Федора Кричевського. Такий щедрий дарунок музей отримав від Alumni KMBS – ассоциації випускників Києво-Могилянскої Бізнес-Школи.
Колекцію Лебединського художнього музею поповнили одразу 3 графічні твори відомої мисткині Оксани Лінде де Очоа (онука В.Г. Кричевського) та ще одна її літографія. Їх передав до художнього музею благодійний фонд «Дар», що вже багато років популяризує творчу спадщину Василя Кричевського, товаришує та опікується його нащадками з венесуельської гілки.
Обидві колекції – можливість глибше пізнати творчі світи двох представників відомої мистецької родини Кричевських: Федора Кричевського та Оксани Лінде де Очоа.
І доки мистецтвознавці вибирають кращі зали для розміщення подарунків, “Скарбничка мандрів” запрошує перегорнути сторінки життя Федора Кричевського, пов’язані із Полтавщиною.
Навчаючись у Московському училищі живопису, 17-річний Федір Кричевський познайомився із однокурсником Іваном Мясоєдовим, сином знаменитого передвижника Григорія Мясоєдова. Родовий маєток династії художників знаходився у селі Павленки під Полтавою, і Федір Кричевський часто там гостював.
Мясоєдов-молодший був прихильником культу античності, який набирав популярність на початку ХХ століття. Саме у цей час відроджуються Олімпійські ігри, входить у моду гімнастика, на зміну класичному балету приходить вільний танець і розвивається наука про античність. У дусі цього культу, Мясоєдов-молодший влаштував у своєму маєтку клуб за інтересами із пишною назвою «Сад Богів». Крім самого господаря і його незмінного гостя Федора Кричевського, туди навідувалися Соломон Смолянов, Всеволод Максимович та інші молоді полтавські художники. Вони займалися гімнастикою, показували «живі картини» із оголених тіл, зображуючи античних богів, влаштовували факельну ходу. Крім цього, дуже багато працювали.
У своїх спогадах Кричевський згадує, що у Павленках він щодня по 4-5 годин без перерви малював пейзажі, етюди, портрети і оголених натурників. Саме у «Саду Богів» художник отримав серйозну школу малювання із натури. Прикладом його інтересу до пластики оголеного тіла і гармонії тілесних форм може служити робота «Натурщик. Етюд».
Ця картина не датована, однак мистецтвознавці вважають, що вона була написана між 1900-м і 1910-м, тобто приблизно у той час, коли Федір Кричевський був учасником «Саду Богів».
У 1913 році Іван Мясоєдов на подвір’ї батьківської садиби побудує за проектом Федора Кричевського свій дім. На першому поверсі облаштує гімнастичну залу, на другому – художню майстерню. Сьогодні у садибі Мясоєдових розміщена Полтавська гравіметрична обсерваторія.
Наступні зустрічі із Полтавщиною пов’язані із сумними подіями.
У 1918-му більшовики захопили Київ і закрили Українську академію мистецтв. Федір Кричевський, як і багато інших викладачів, продовжує навчати студентів вдома. У голодному 1919 році художник із родиною покидає Київ і їде у Шишаки на Полтавщині. Будинок в українському стилі, спроектований Василем Кричевським для родини брата, стає не тільки майстернею художника, а й етнозбірнею. Саме у шишацькому будинку Кричевські розмістили зібрану колекцію народного мистецтва (килими, вишивки, кераміка, іконопис).
Із вікон будинку Кричевських відкривався широкий вид на поле і ріку. Цей пейзаж художник часто використовував як фон для своїх робіт; природа не була важливим елементом його творчості, він писав переважно фігури, і тому у його картинах на задньому плані ми часто бачимо один і той же повторюваний вид. Наприклад, шишацький пейзаж використаний у картині «Рідна земля» (1934-1935) та «Сонячний ранок у Шишаках» (1936 р.)
У Кричевських у Шишаках часто збиралися численні учні художника (Тетяна Яблонська, Сергій Григор’єв, Віктор Костецький, Євген Волобуєв), що стали після війни гордістю українського мистецтва. У результаті такий тип пейзажу (широкий вид з річкою і поодинокими деревами) взагалі стає типовим для усієї української школи.
Під час Другої світової війни родина Федора Кричевського залишається в окупованому Києві, виїжджаючи на літній період у Шишаки. Як і раніше, Полтавщина була чарівним еліксиром, який лікував зболені душі. У далекому вигнанні Кричевські неодноразово будуть згадувати шишацькі краєвиди і свій незвичний дім, схожий на музей.
На жаль, будинок Кричевських згорів у перші повоєнні роки.
Такі полтавські сторінки у книзі життя Федора Кричевського. Яскраві і водночас сумні.
Живопис мистецької родини Кричевських представлений у кількох українських музеях: Національний художній музей, Сумський обласний художній музей ім. Н. Онацького, Лебединський художній музей ім. Б. Руднєва, Музей мистецької родини Кричевських у Опішні.
То ж вирушайте у подорож Україною!
Відкривайте її!
Вона яскрава, щира та щедра!