Завтра
Удень
Увечері
Поділитися новиною
  • Вконтакті
  • Однокласники

Знайомі часто вітаються: «Привіт, «На коня!» - Віктор Кавун


07

Інтерв’ю із заслуженим артистом України Віктором Кавуном, виконавцем народного застільного хіта  «На коня»

 

«Ця пісня сама до мене «прилипла»

 

Вікторе,  «На коня» співали й до Вас, але саме Ваше виконання зробило цю пісню популярною.

Так, її пробували виконувати й Віталій Білоножко, і Василь Бокоч, але вона «прилипла» до мене. Навіть не знаю, чому так вийшло. І сьогодні, коли мене бачать знайомі, часто вітаються: «Привіт, «На коня!»

 

Чимало хто вважає цю пісню народною.

Як і пісню «Два дубки», яку виконувала Раїса Кириченко.  А між тим, у них є спільний автор – композитор Володимир Конощенко.

 

У Вас досить колоритне прізвище…

На Вінниччині, звідки я родом, воно зустрічається часто, та й не лише там. Якось я поїхав з концертами на Одещину, то була звичайна школа в районному центрі. Підходить до мене хлопчик: «Дайте мені автограф, моє прізвище Кавун». Я з задоволенням зробив це, після чого до мене ринув натовп дітей з подібним проханням: «і я Кавун, і я Кавун, і я…» Виявляється, в тому селі відсотків 70 жителів - Кавуни.

 

«Співали так, що  лампочки гасли»

 

 

А у Вашій родині хтось співав?

Артистів - професіоналів у нашій родині не було, я перший. Але у нас вся сім’я була співочою: і тато, й мама, і 3 моїх сестри.

 

Раніше нічого дивного в тому не було…

Так, за часів мого дитинства збиралися компанії (не такі, як зараз – зараз нема з ким заспівати), довго гуляли і весь час співали. Та так, що, як кажуть, лампочки гасли.  А ми, діти, співали разом з ними. А коли підросли, і я вже ходив до клубу, то мама за моїм співом за 3 км чула, що син повертається додому.

 

Тобто, бути співаком було для Вас органічним?

Бути співаком я мріяв ще з дитинства

 

Яким був шлях до здійснення цієї мрії?

Після закінчення школи я приїхав в Київ до свого брата, придивлявся до столиці. Потім була служба в армії, робота в київській студії при капелі бандуристів - грав на бандурі. Крім того, я вступав на філологічний факультет університету імені Шевченка, але зрозумів, що то не моє. І лише через деякий час я зробив спробу вступити до Київської державної консерваторії імені Чайковського на оперний спів  - і досить вдало.

 

А  коли відкрилися перед Вами куліси великої сцени?

Ще коли я був студентом третього курсу консерваторії. Тоді дирекція Національної філармонії України запросила мене, молодого виконавця – тенора, солістом – вокалістом на постановку опери “Запорожець за Дунаєм”. Я відразу отримав головну роль Андрія. Так  розпочалося моє справжнє акторське життя.

 

Ви були солістом Національної філармонії. Які партії виконували там?

В мене було мало партій, єдина -  «Запорожець за Дунаєм». А все інше була концертна діяльність: потяги, літаки...

 

«До мене підійшла Мірей Матьє і обняла мене»

 

Де гастролювали?

Був на БАМі, у Вірменії ( під час ліквідації наслідків землетрусу), на Чорнобильській АЕС, одне слово, об’їздив всі «гарячі» точки,  весь колишній Союз. А коли почалася перебудова, артисти почали їздити за кордон, тож я побував в багатьох країнах світу. Приємні спогади...Легше сказати, де я не був.

 

І де ж?

 Не був я тільки у Японії і Австралії.

 

Яка поїздка вразила найбільше?

До Франції. Там у нас була програма «Співаки з України», в якій брали участь шестеро українських артистів. Коли я виконував «Їхав козак за Дунай» і арію Андрія із «Запорожця за Дунаєм», п’ятитисячна зала вставала. Тоді в першому відділенні співала і всесвітньо відома Мірей Матьє.

 

Ви не пересікалися з нею за кулісами?

Більше того, нам вдалося навіть поспілкуватися. Коли я закінчив співати, до мене підійшла Мірей Матьє, обняла мене, але з того, що вона говорила, для мене знайоме було лише слово Віктор з наголосом на другому складі. Я щось відповідав  їй українською, якої вона, звісно ж, не знала. Але незважаючи на це, ми якимось чином розуміли один одного.

 

Закордонні гастролі тоді були прибутковими?

Якщо артистам Європи платили гонорари, то наші, на жаль, отримували  тільки добові. Але все ж на той час "міжнародні добові", якщо порівнювати їх із заробітною платнею в Україні, були дуже великими грошима. Наприклад, після трьох гастрольних місяців у Франції й Іспанії я купив новий автомобіль.

 

«Я не дозволяю собі вийти на сцену в джинсах»

 

 

Кажуть, що справжній артист – це той, який виступає не лише на великих сценах.

Погоджуюся з цим. Мені доводиться виступати в різних залах – великих міст і віддалених сіл. Але навіть в найзабутішому з них, якщо на концерт прийшло 5 – 7 глядачів, я не дозволяю собі вийти на сцену в джинсах чи тих туфлях, в яких ходив на вулиці.

 

Це вимогливість до себе чи повага до глядача?

Оскільки я пропрацював в Національній філармонії понад 15 років, то за цей час звик до того, що не можу інакше. Адже артиста сприймають спочатку чисто зовні, оцінюють його, а потім уже прислухаються до нього. Тому я одягаю концертний костюм, «метелика», кланяюся глядачам -  це повага до них. І вони мені віддячують тим же.

 

Ви якось розповідали раніше, що через це до Вас зверталися поважно «пане професоре».

 

Напророкували?

Так, сьогодні я професор кафедри естрадного виконавства Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.

 

Вікторе, крім музичної освіти, Ви маєте ще й економічну?

Коли почалися часи перебудови, артисти стали нікому не потрібними. Тоді я відкрив свій приватний бізнес, спробував ним займатися, але мистецтво все – таки перемогло.

Далі буде: рецепт успішності від Кавуна, що він цінує в людях і як любить відволікатися від буденної суєти.

 

 

Т. Кружко

Теги: культура
КОМЕНТАРІ:
Авторизація

{{comment.comment_user_name}}
{{formatDate(comment.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment.comment_content}}
{{comment_2.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_2.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_2.comment_content}}
{{comment_3.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_3.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_3.comment_content}}