Завтра
Удень
Увечері
Поділитися новиною
  • Вконтакті
  • Однокласники

«Лікар зобов’язаний налаштувати хворого на одужання», - полтавський хірург Калюжка


01
01
01
01
01
01
01
01
01
01

 

Продовження інтерв’ю з завідувачем хірургічного відділення Полтавської обласної лікарні ім. Скліфософського Андрієм Калюжкою.

«Професійну помилку пережити складніше, ніж стрес»

Андрію Сергійовичу, щоб бути хірургом, однієї любові до професії, напевно, замало?

 Звісно, потрібно ще й не відставати від усіх прогресивних нововведень: вивчати їх, ніколи не зупинятися на досягнутому.

А якщо говорити про людські якості?

Необхідні сила волі, витримка. А ще - здоров’я, треба тримати себе у хорошій фізичній формі.

Чому це так потрібно?

Це важливо, насамперед, тому, що доводиться стояти в операційній інколи й по 6 годин, працювати іноді й добу – з однієї операції на іншу, залишатися на чергування, підніматися за викликом посеред ночі. До того ж,  бувають такі моменти в операційній, коли потрібна чоловіча сила – і підняти, і потримати. Тому фізична форма дуже потрібна.

А як щодо дрібної моторики рук?

Дуже важлива. Але в мене є знайомі хірурги, в яких немає фаланги пальця чи самого пальця, але вони пристосовуються до того, щоб виконувати тонкі роботи під час операції. А загалом хірурга, як і в іншого лікаря, повинні працювати в комплексі і руки, і голова.

Чи важлива для хірурга інтуїція?

Так, інтуїція - це плюс для тих хірургів, які її мають. Буває, під час операції при виділенні певних структур, коли іде процес препарування тканин, тобто, роз’єднання для кращої візуалізації, зупиняєшся.  І щось в голові клацне: стоп, туди далі не потрібно, треба «обійти». «Відходиш» трішки в сторону, і виявляється, що там була або судина, або щось інше важливе, що не можна було чіпати.  Але, на жаль,  і у нашій роботі, як і в будь – якій іншій, трапляються професійні помилки.

У Вас також?

Такі випадки бувають, кожна людина може помилитися, я також.

А що Вам складніше пережити – стресові ситуації, про які ми вже говорили, а чи професійну помилку?

Стреси можуть бути, коли навіть операція виконана вдало, але була екстремальна ситуація.  А професійна невдача – це відчуття, яке буде «гризти» достатньо довго, принаймні, мене. І це набагато складніше пережити, ніж той же стрес.

«Нехай пацієнт шукає лікаря, якому буде довіряти»

Чи важливий для Вас контакт із пацієнтом перед операцією і  чи зважаєте при цьому на його психологічний настрій?

Якщо хворий не вірить в своє одужання, це дуже погано. Я завжди кажу своїм пацієнтам, що 50% успіху від операції залежить від хірурга, а 50% - від того, як вони самі налаштуються на операцію і на післяопераційний період.

Яка роль в цьому хірурга?

Лікар зобов’язаний налаштувати хворого на те, щоб він повірив у своє одужання. Я завжди розмовляю з родичами, щоб вони відповідно його налаштували. Якщо душевний настрій песимістичний, то, повірте, часто бувають і ускладнення, і не так, як хотілося б, відбувається одужання. Тому, мені здається, що кожен лікар повинен пояснювати своїм пацієнтам: що це, для чого це – тобто, адекватна розмова має бути. І вона, буває, краще допомагає, аніж якась пігулка.

А якщо лікар не може чи не бажає шукати контакт зі своїм пацієнтом?

Тоді нехай пацієнт шукає собі іншого лікаря, якому буде довіряти.

Кажуть, Вам уваги до пацієнтів не позичати – Ви й їжу носите їм. Це так?

Бувало. Колись я оперував 15-річного хлопця з гострим запаленням апендикса, і в післяопераційному періоді у нього  – температура 39-40 градусів, погане самопочуття. Хлопець із сільської місцевості, від Полтави далеко, тож батьки не могли їздити часто. Доводилося мені їздити і годувати його, і поїти. І вночі приїздив, і ліки йому купував.

Звідки це у Вас?

Так мене привчили мої батьки.

«Моя мета в житті – щоб діти стали хорошими людьми»

На Ваш погляд, те, що трапляється у нас в житті – це випадковості, а чи закономірності?

Я вважаю: як написано у людини десь там, нагорі, так воно і буває. …

А чи притаманно Вам мріяти і чи багато у Вас бажань?

Так, так, мріяти я люблю. Але не часто. Що ж до бажань, то їх у мене багато.

Є такий вислів: «Подолай власні бажання, і ти здобудеш душевний спокій». Чи завдають ваші  бажання душевного неспокою Вам?

Ні, вони мені більше допомагають, навіть надихають, аніж порушують душевний спокій.

Чим для Вас є гроші?

Це однозначно не мета, до якої я прагну. Це благо, можливість поставити на ноги своїх дітей, жити і отримувати від життя задоволення.

Щодо задоволення. Від якого виду відпочинку його отримуєте?

Я не люблю галасливі компанії, клуби чи дискотеки. Для мене найоптимальніше – затишні компанії вдома чи на природі з наметом, багаттям, мангалом, риболовлею.

Що потрібно Вам для душевного спокою?

На даний час мій душевний спокій – це мої діти: Ліза, якій10 років, Поліночці 8, а найменшому Вані лише 9 місяців. Найголовніший фактор моєї рівноваги – коли вони поряд. Хоча виникає інколи від цього і душевний неспокій, адже діти є діти.

А чи навчаєтеся чомусь у них?

Ви знаєте, так. Вони ніби – то маленькі, ніби – то ще не розуміють багато чого, але, з іншого боку, по – своєму дуже розумні і по – своєму щось у них можна взяти. Подивишся на їхню поведінку, на спілкування між собою та з іншими дітьми і розумієш, настільки це чисті люди, які тільки – но вступають у наше доросле складне життя. І дуже хотілося б, щоб вони не псувалися від цього. Мета мого життя, як кожного з батьків,  – щоб діти стали хорошими людьми.

  Бесіду вела Тетяна Кружко

Теги: тет-а-тет
КОМЕНТАРІ:
Авторизація

{{comment.comment_user_name}}
{{formatDate(comment.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment.comment_content}}
{{comment_2.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_2.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_2.comment_content}}
{{comment_3.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_3.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_3.comment_content}}