Завтра
Удень
Увечері
Поділитися новиною
  • Вконтакті
  • Однокласники

Відомий полтавський хірург розповів, чому працював вантажником


01
01
01
01
01
01

 

Інтерв’ю з завідувачем хірургічним відділенням Полтавської обласної лікарні ім. Скліфософського Андрієм Калюжкою.

     «Я виріс в родині хірургів»

Андрію Сергійовичу, робота хірурга настільки відповідальна, що не кожен студент - медик відважиться обрати цю спеціалізацію. На відміну від Вас.

Справа в тому, що про хірургію я чув змалечку. Адже практично вся моя родина:  і дідусь, і тато, і мама, і тітки – всі хірурги. Тож коли вони приходили додому, розповідали про цікаві випадки на роботі, і я з дитячого віку чув про це. Більше того, змалку бував з батьками у лікарні. І мені завжди було цікаво: що відбувається у них на роботі, як відбувається.

Коли Ви зрозуміли, що станете медиком?

Ще в дитинстві, я завжди знав, що буду лікарем.

До медичного вишу вступили з першої спроби?

Так, при вступі в медичну академію  я здавав тільки один предмет, біологію. Здав успішно - так і став студентом.

Біологія, напевно, була серед улюблених шкільних предметів?

Найулюбленішим. Я займався з репетитором, брав участь у всеукраїнських олімпіадах, був їх призером. Мені був цей предмет і цікавий, і в  той же час я знав, що треба його глибше вивчати для майбутньої професії.

   Працював і санітаром, і вантажником

А коли у такого свідомого  розпочалася трудова біографія?

На ІІ курсі медакадемії, коли я почав працювати санітаром в обласній лікарні. До слова, випробував на собі й роботу вантажника.

Тобто, починали з простої роботи. Яка в цьому була необхідність?

Якщо говорити відверто, то після закінчення першого курсу академії захотілося поїхати на море, тож і заробляв собі на відпочинок.

А батьки? Невже б вони не дали грошей?

Я б міг попросити, і вони, звичайно ж, не відмовили б. Але хотілося самому заробити гроші і поїхати за власний рахунок. Тому й влаштувався вантажником, заробив непогано. Мені вистачило цих грошей, щоб добре відпочити.

А за фахом коли почали працювати?

А от працювати як хірург я почав після закінчення інтернатури, з 2003 року.

«Дуже переживав: ноги ватяні, руки неслухняні»

Чи памятаєте свою першу операцію?

Звісно, пам’ятаю. Першою була апендектомія, тобто, видалення апендикса

А відчуття? Хвилювалися?

Дуже переживав: ноги ватяні, руки неслухняні. Ніби – то нічого й не знаєш. Добре, що поряд були хороші вчителі і допомагали.

А після тієї, першої, скільки зробили ще операцій?

У мене такої статистики немає, тому що я вважаю себе ще молодим хірургом. Можливо, у подальшому, коли вийду на пенсію, тоді й порахую (сміється). Але скажу, що кожного дня у нас проводять операцій. Тож буває, й одна, а буває і три, в яких я беру участь. Іноді у вихідні, вночі, в свята чи навіть в день народження. Але робота ця цікава. Робота хірурга – це завжди рука на пульсі.

А що ж цікавого у ній?

Ви розумієте, є книги, які навчають стандартам – та ж анатомія чи гістологія. Але коли поступає людина із якимось захворюванням, то це дуже індивідуально. У всіх по – своєму різна анатомія, і це  потрібно враховувати. Кожного дня хірурги, які оперують, можуть зіткнутися з індивідуальною будовою, тому треба бути дуже уважним щодо цього, адже від цього залежить здоров’я і навіть життя людини.

 «У мене був вибір між бізнесом і медициною»

Чи відчуваєте страх перед операцією? Адже це завжди ризик.

Скоріше, не страх, а хвилювання. Хоча й нотки страху бувають іноді в операційній. Але якщо йому піддаватися, то буде дуже складно. Тому страх відчувати можна, але в жодному разі не дати можливості потрапити під його дію.

Вам доводиться працювати з екстремальними випадками?

Так. Бувають у пацієнтів і ножові поранення в серце чи в черевну порожнину, і дуже часто після ДТП з політравмами потрапляють, тобто, пошкодженням одночасно багатьох органів. Буває, привозять дуже тяжких пацієнтів – чи то з травмами, чи з тяжкими захворюваннями, які дуже запущені – і хворі помирають. На жаль, бувають і такі випадки.

Чи може хірург Калюжка звикнути до смерті?

 Звикнути до смерті не зможе ніхто. Адже кожен твій пацієнт «проходить» через тебе, і будь – які  негаразди, не кажучи вже про смерть, завжди відображаються на лікареві.

Чи не виникали у Вас думки, щоб спробувати себе у спокійнішій і прибутковішій роботі?

Я скажу, що коли закінчував інтернатуру по хірургії, тоді були тяжкі часи, і я займався зі своїм товаришем бізнесом. У нас це виходило доволі непогано Тож по закінченню інтернатури у мене був вибір: або залишатися у бізнесі, або ж іти в медицину. Тому що для того, щоб поєднувати і те, й те, не було уже ні часу, ні можливостей, ні сил.  І я пішов працювати хірургом, а частку свого бізнесу віддав товаришу. А після цього в мене ніяких сумнівів щодо правильно вибраної професії уже не виникало.

Чи вважаєте себе успішним?

Я трішечки перефразував би свою відповідь: я вважаю себе тією людиною, яка займається своєю улюбленою справою. Я чесно виконую свою роботу. А успішним…Не мені судити про це, а тим, кому я допомагаю.

 

Далі буде: чому для хірурга важливо тримати себе у фізичній формі, що Андрієві Калюжці складніше пережити: стрес чи професійну невдачу, чому він купував ліки пацієнтові

                                                                                     Т. Кружко

Теги: тет-а-тет
КОМЕНТАРІ:
Авторизація

{{comment.comment_user_name}}
{{formatDate(comment.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment.comment_content}}
{{comment_2.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_2.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_2.comment_content}}
{{comment_3.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_3.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_3.comment_content}}