Завтра
Удень
Увечері
Поділитися новиною
  • Вконтакті
  • Однокласники

«Священик не може воювати зі зброєю», - капелан Михайло Лівіцький


29
29
29
29
29
29

Продовження інтерв’ю з Михайлом Лівіцьким, який працював в зоні АТО військовим священиком

  

Військовослужбовці не завжди відкриті для спілкування

 

Отче Михайле, Ви цього разу їздили вперше в зону АТО?

По ротації від церкви вперше.

 

Чи проходили підготовку перед поїздкою ?

Так, нашому від’їзду на схід передує 4-денна підготовка. Ми її проходимо в місті Києві при Михайлівському золотоверхому монастирі, де знаходиться Київська православна духовна академія.

 

Що входить в цю підготовку?

Це короткий курс тактичної медицини, розмова із психологом, юридична підготовка, практичні поради від капеланів, які вже були на сході (це найбільш суттєво й важливо). Останнім часом ввели заняття з небезпеки незірваних снарядів, розтяжок і так далі. Після такої підготовки потім відправляють по позиціях.

 

Чи відкриті військовослужбовці, які перебувають на передовій, для спілкування зі священиком?

Не завжди відкриті, тому що, по – перше,  є люди різного віросповідання. По – друге, коли ти приїздиш, наприклад, на 3 доби на певну позицію, то на першу добу люди до тебе лише звикають, а вже на другу починається контакт. Якщо  проблеми, дізнаємося причини і даємо якусь пораду.

 

Тобто, як психологи працюєте?

Так, як психологи.

 

А загалом капеланство і робота психолога  тотожні?

Тільки в певній частині.

 

«Чоловіки відкриваються в процесі спільного життя, побуту»

 

А як  встановити контакт з досвідченими дорослими чоловіками, адже в душу до них не залізеш?

Робота священнослужителя на війні (та й тут, в мирних умовах) і не має на меті залазити в душу. Коли люди, які в більшості не живуть практикуючим християнським життям, хоча й хрещені, бачать, що священнослужитель перебуває в таких же умовах, що й вони, молиться поряд з ними, разом з ними переживає, може мати певні проблеми - лише тоді з’являється довіра і прихильність до нього. Тобто, найбільше чоловіки відкриваються в процесі спільного життя, побуту і так далі.

 

Коли відкриваються, які проблеми їх там найбільше турбують?

Звісно, багатьох бійців турбують сімейні питання, тому що чоловіки воюють на сході, а жінки залишаються вдома. Якщо говорити про духовні теми, то, скажімо, чому Бог допустив війну. По – друге, те, що вони вбивали людей, - як тепер будуть жити з цим, коли повернуться на мирну територію і багато інших.

 

А якою є Ваша відповідь на останнє запитання?

Приблизно такою: нам Господь заповідає не вбивати, але ми захищаємо свою державу. Сказано ж, що хто душу свою покладе за ближнього свого, той буде у блаженстві і Царства Небесного здобуде. Відповідно й тут. Вони ж прийшли туди не вбивати, ґвалтувати й грабувати, а захищати свою державу, своїх рідних, близьких, ті селища, звідкіля приїхали. Загалом – то в них самих ця відповідь вже була всередині, але вони хотіли почути підтвердження цьому.

 

Яке Ваше пояснення тому, хто такі сепаратисти?

 Що стосується їх, то я кількома б словами  визначив: одурманені, обманені і так далі.

 

Тобто. це не вороги, яких потрібно знищувати?

Та однозначно вороги, тому що вони стріляють по нашій території! Це війна, а умови війни і мирного часу різні. В мирний час можна домовлятися, а в умовах війни – ні. Повторюсь, що в цих умовах немає напівтонів: там лише чорне і біле, добре і погане. Всі, хто стріляють по наших хлопцях – це вороги, яких треба знищити. На війні немає місця для жалості і так далі.

 

Зброя священика - молитва

 

А військовий священик може брати до рук зброю, щоб воювати?

Ні, йому це не дозволено, його зброя – це молитва.

 

Навіть захищаючи себе, коли загрожує небезпека?

В історії церкви є випадки, коли і монахи, і священнослужителі брали в руки зброю при необхідності. Наголошую, при необхідності. Але ми не маємо сприймати це як належне. Завдання священнослужителя - молитися і опікуватися військовими. Священик звершує безкровну жертву, він не воює. Кожен священик має розуміти: взявши в руки зброю, вона до нього цим самим і повернеться.

 

Війне - це страшно. Що Вам допомагало долати це відчуття?

Коли іде бій, в першу чергу, молитва. А потім читання псалмів – вони заспокоюють душу.

 

Війна змінила ваше ставлення до людей?

Звісно, коли бачиш приклад людей на передовій, їхнє ставлення до світу, то й твоє ставлення до багатьох речей змінюється. Коли бачиш, що там, в окопах, стосунки між людьми набагато чистіші, в них немає лукавства, а на мирній території відчуваєш це повсюдно, тоді набагато більше починаєш цінувати простоту в усьому: і в словах, і в матеріальному житті.

 

«Кожен повинен якнайліпще виконувати свою роботу»

 

Впродовж місяця, який Ви перебували на сході України, хто очікував Вас вдома?

 Рідні: тато, мама, сестричка. Особливий контакт я підтримував з татом, тому що він мене міг з півслова зрозуміти, без зайвих запитань. Бабуся з дідусем, звісно.

 

А підтримку своєї громади відчували?

Відчував, і молитовна підтримка була, і в плані матеріальному завжди хотіли допомагати.  Коли я жив там, постійно підтримував контакт із парафіянами, рідними, близькими.

 

Перша базова освіта у Вас була педагогічна. Чому вирішили змінити фах?

Так, я закінчив Полтавський педагогічний університет за спеціальністю «вчитель історії й географії». А до того, як я вже розповідав, виховувався в «Пласті», де  важливе місце має релігійна складова. Тож коли вступив до педагогічного університету, почав відвідувати храм, жити практикуючим православним життям. Шукав душевної рівноваги і спокою.

 

Знайшли це?

Знайшов, і вже наприкінці 4 курсу поставив собі за мету стати священнослужителем. Тож по закінченню університету пішов навчатися в семінарію, прислуговувався у Київському Володимирському соборі, де служить патріарх Філарет.

 

А як педагогічна освіта допомагає Вам тепер у роботі?

Допомагає, скажімо, при роботі з дітьми в недільній школі. Вона у нас нестандартна, я відразу почав створювати пластові гуртки. А оскільки я, священик, ще й веду їх, це сприймається людьми специфічно. В «Пласті» значна кількість часу приділяється релігійному вихованню, використовуються всілякі педагогічні прийоми навчання, ті ж ігри - в цьому мені якраз і сприяє педагогічна освіта.

 

На Ваш погляд, що конкретно має зробити кожен із нас, щоб війна на сході якомога швидше закінчилася?

Перше, кожен із нас повинен якнайліпще виконувати свою роботу, це я й військовим казав. Крім того, ми маємо більше покладатися на Бога, довірятися Йому. Не піддаватися провокаціям на кшталт того, що ця війна непотрібна, треба відступати. І, що не менш важливо, виховувати належно дітей, у дусі патріотизму.


Бесіду вела Тетяна Кружко
Теги: тет-а-тет
КОМЕНТАРІ:
Авторизація

{{comment.comment_user_name}}
{{formatDate(comment.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment.comment_content}}
{{comment_2.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_2.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_2.comment_content}}
{{comment_3.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_3.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_3.comment_content}}