Завтра
Удень
Увечері
Поділитися новиною
  • Вконтакті
  • Однокласники

Михайло Лівіцький розповів, чому змінив підрясник на камуфляж та про особливості роботи капелана


27
27
27
27

Інтерв’ю з Михайлом Лівіцьким, який працював в зоні АТО військовим священиком (капеланом)

 

Завжди мав патріотичну позицію

 

Отче Михайле,  кілька слів про себе – де служите священиком?

Я служу в селищі Ковалівка неподалік Полтави, вже йде другий рік  моєї служби там. За цей рік ми сформували громаду і починаємо процес будівництва храму. При наші громаді діє недільна школа.

 

Нещодавно Ви повернулися із зони проведення АТО, де несли капеланську службу. Де перебували там?

В Донецькій області, місто Костянтинівка, в 57 бригаді. Територіально це Зайцеве, Делієвка –  цей напрямок фронту.

 

А що спонукало Вас стати військовим капеланом?

Ще зі студентських років я мав чітку патріотичну позицію, і в сім’ї виховувався відповідно. Зі шкільних років тато віддав мене в скаутську організацію “Пласт”, а студентом я вже став керівником місцевого осередку “пластунів”. І коли мій тато був мобілізований до лав Збройних Сил (він потрапив туди в 3 хвилю мобілізації), то вже десь з середини терміну його служби, коли я їздив відвідувати його, в мене ці думки закрадалися. Загалом – то багато священнослужителів їздили на схід проповідувати чи продовольство возили як волонтери. А коли в липні на засіданні Священного Синоду УПЦ КП було створено Синодальне управління військового духовенства, то вже ніякого сумніву не було в тому, що я буду їхати на схід України військовим священиком.

 

В чому заключається робота капелана, які покладено на нього обов’язки?

 Першочергово це проповідь різними методами. Підтримка цих чоловіків – два. Тому що в них є дуже багато проблем, і вони з ними замикаються, особливо якщо тривалий час перебувають на позиціях, ніде не виїжджають. Тому потрібно задовольнити їхні духовні потреби: благословити місце їхнього проживання, зброю, привезти їм хрестики, іконки, помолитися з ними за їхніх близьких і рідних. Спільна молитва – це дуже важливо.

 

«Щоб воювати, потрібне ще й велике здоров’я»

 

А загалом хто утримує капеланів, і чи мають вони стабільну зарплату?

Утримує капеланів церква. На жаль, вони не мають стабільної зарплати, я б назвав це швидше подякою за пастирську роботу. Все, що стосується одягу, відповідної військової форми, то цим нас забезпечує Синодальне управління.

 

Тобто, роль держави тут поки що відсутня. А як за кордоном?

За кордоном ситуація інша. Наприклад, візьмемо наших найближчих сусідів, Польщу. Інститут капеланства у них існує вже дуже давно, це закріплено на державному рівні. Священнослужителі, які несуть послух капеланства, служать і проповідують тільки при тій частині, де вони закріплені. Тобто, не служать десь на парафіях, не ведуть парафіяльного життя. Основний контингент їхній – це військові, і все.

 

Наші  військові несуть службу на сході України впродовж року. А капелани?

У нас ротація через 1 місяць.

 

Чому саме такий строк?

По - перше, ми не на постійній основі туди їздимо. Друге, маємо визначити тих, хто найліпше це може робити. Адже для того, щоб воювати, потрібне ще й велике здоров’я. Наступне, кожен із священнослужителів має достатньо роботи тут, на мирній території України - маю на увазі парафії, хтось будує храм і так далі. Я навіть по собі відчув: на місяць поїхав з Ковалівки, то вже приїжджаю – зовсім по – іншому всі обставини в Ковалівці складаються. Тому саме місяць.

 

«На передовій недоцільно робити каплички»

 

З Вашого досвіду - як сприймають священиків на передовій?

 Я спілкувався з побратимами, які їздили на схід України в перших ротаціях, то з їх слів спочатку священнослужителів не сприймали так, як би того хотілося, тому що це зовсім інше середовище, ніж тут, в мирній зоні України, і зовсім інші умови роботи. Але вже за 2 ротації священиків почали сприймати абсолютно нормально, авторитет церкви на високому рівні. Всі священнослужителі їдуть туди на добровільних засадах, то відповідно, кожен із нас несе туди заряд позитиву.

 

Ви говорите про священнослужителів не тільки Київського Патріархату?

Так, адже на сході України проповідують представники не тільки нашої церкви, але й інших – зокрема, УГК церкви і протестантських деномінацій. Але оскільки 90% українців православного віросповідання, відповідно, військовослужбовці чекали православних священиків.  

 

В яких умовах Вам доводилося працювати? Чи була у Вас там капличка?

Все залежить від того, куди священик їде - маю на увазі першу лінію оборони, другу і так далі. Я був на кожній із них. Якщо служба при штабах, то священнослужителі організовують каплички, відповідно, там і богослужіння проходять. Якщо ж на передовій, то там недоцільно робити каплички – у військових умовах вона перетворюється на небезпечне місце через велике скупчення людей.

 

Працювали з бійцями в індивідуальній формі?

Так, в більшості це були індивідуальні бесіди з військовими. Але, звісно ж, ми збиралися і на спільні богослужіння, маю на увазі ранкову молитву, дуже коротку й змістовну, і вечірню. Деколи збиралися ввечері (існує таке поняття в нашій армії, як виховна година чи  політінформація) –  цей час також використовували для спілкування з військовими.

 

«В чоловіків на передовій немає лукавства»

 

Отче Михайле, чим різниться робота священика на мирній території і в зоні збройного конфлікту?

Звісно, різниця є. Більшість прихожан в мирний час в храмах – це люди похилого віку, середнього, і молодь є також. А там, на сході, в основному чоловіки, і в військових умовах там немає кольорів, як у нас тут на мирній території. Там є 2 кольори: чорний і білий – або так, або ні, добре і погано. І все. І немає часу для розгону якогось, для звикання, відразу маєш вливатися, трудитися, допомагати, потрібно бути мобільним, оперативним, говорити чітко, по суті. В тому середовищі, куди потрапляє священнослужитель, він відразу має спостерігати за людьми, визначати тих, з ким в першу чергу потрібно поговорити, поспілкуватися.

 

А чи є різниця у стосунках із Богом тут, на мирній території, і там, на передовій?

У кожної  хрещеної людини є прямий зв’язок з Богом: ми спілкуємося з Ним, молимося, звертаємося до Нього. Різниця в сприйнятті Бога і в тому, як часто людина звертається до нього. Коли виникає якась складна чи неприємна ситуація або щось загрожує життю, то люди звертаються до Господа. Це перше. Наступне, там я переконався, що в чоловіків на передовій немає лукавства. І, відповідно, якщо тут я зустрічався з тим, що часто люди дещо наіграно показують свої стосунки з Богом, то там все дуже чисто і просто, без зайвих речей.  

 

А що Вам найбільше запам’яталося зі спілкування з бійцями?

 Певний період часу свого проводження на сході я був у артилеристів, там був офіцер по роботі з особовим складом (він і зараз військову службу несе, я з ним спілкуюся). Коли я приїхав, звернув увагу, що все залежить від того, як командир налагодить роботу - в них все акуратно, прибрано. Ми з ним не піднімали жодної політичної теми, говорили тільки про духовне. Наступний приклад, це вже було на передовій, теж чоловік родом із західної України, молодий, до 30 років – мене вразило те, що вони взагалі алкоголю не вживають. Це, мабуть, один із небагатьох військових тверезомислячих командирів, яких я зустрів там.

 

Далі буде: чому Михайло Лівіцький, педагог за професією, став священиком і чи змінила війна його ставлення до людей


Тетяна Кружко
Теги: тет-а-тет
КОМЕНТАРІ:
Авторизація

{{comment.comment_user_name}}
{{formatDate(comment.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment.comment_content}}
{{comment_2.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_2.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_2.comment_content}}
{{comment_3.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_3.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_3.comment_content}}