Завтра
Удень
Увечері
Поділитися новиною
  • Вконтакті
  • Однокласники

Віктор Кікоть. Спортсмен у науці


26

Шановний читачу, тебе напевно заінтригувала назва цієї статті. І справа зовсім не в незвичному формулюванні, а скоріше в поєднанні слів «спорт» і «наука» в одному реченні. Адже всі ми з дитинства звикли, якщо людина сильна, значить не найрозумніша, а якщо розумна, то далеко не Геракл. Саме тому, дуже приємно і корисно інколи зустріти першокласного спортсмена-силовика, який при цьому всьому ще й освічена, ерудована людина, здатна «укласти» суперника «на лопатки» не тільки на рингу або борцівському килимі, але й в інтелектуальному поєдинку.

Герой сьогоднішнього матеріалу, Віктор Кикоть - яскравий приклад такого вдалого поєднання. П'ятикратний чемпіон України, бронзовий призер чемпіонату світу з вільної боротьби, майстер спорту, який при цьому став магістром юриспруденції та PhD (міжнародний аналог нашого кандидата наук) з державного управління.

- Вікторе, розкажи, будь ласка, чому ти вирішив паралельно зі спортом приділити настільки серйозну увагу освіті?

- Насамперед, я вважаю це заслугою мого тренера Володимира Васильовича Кочерги, який постійно пояснював мені та іншим хлопцям про важливість навчання, необхідність розвиватися не лише фізично, а й інтелектуально. Він контролював, щоб ми відвідували школу, не пропускали уроки і добре вчилися. Також наполягав, щоб всі хлопці поступили в інститути. Завжди налаштовував нас на те, що треба отримати нормальну професію, добре вивчитися і зайняти гідне місце в суспільстві, не тільки в якості спортсмена, а й фахівця у своїй справі. По-суті, він і підказав мені поступити в МАУП (Міжрегіональна Академія управління персоналом) на юриста. Цей напрямок я вибрав невипадково, адже завжди захоплювався саме гуманітарними науками.

 - А чому ти вирішив вступити в докторантуру?

- Справа в тому, що після магістратури я пішов служити в спортивну роту армії, після чого вирішив продовжити свою кар'єру саме в якості військового. Але сам процес оформлення виявився досить тривалим і розтягнувся ще на півтора року після армії. І щоб не втрачати часу дарма, я вирішив себе чимось зайняти. Вийшло так, що я заїхав до своїх друзів у МАУП, і вони запропонували вступити в недавно відкриту у них докторантуру на заочне відділення, що дозволило мені отримати додаткову фундаментальну освіту, при цьому, не відмовляючись від занять спортом.

- А яка тема твоєї наукової роботи?

- Її тема звучить так - «Організаційно-правові засади захисту та розвитку інституту сім'ї в Україні». Вона спрямована на розкриття проблеми інституту сім'ї в Україні, як він розвивається, що робить в цьому напрямку держава. Якраз у той час я і сам перейнявся цим питанням, оскільки вже довго зустрічався з дівчиною, і ми почали підготовку до весілля. Мабуть я зайнявся тією темою, яка цікавила мене особисто, як, в принципі, і інші молоді сімейні пари. Методи досліджень я використовував найрізноманітніші, від опитувань та анкетування до моніторингу ситуації на законодавчому рівні, відстеження всіляких державних програм з підтримки сім'ї в Україні. Дуже приємно, що зараз дійсно є програми, спрямовані на допомогу молодим родинам у придбанні житла, а це одне з найбільш наріжних побутових питань. Також, важливим є і питання збереження сім'ї, допомога їй у подоланні різних труднощів. Гостро стоїть і проблема неблагополучних родин, яка, на жаль, тільки посилюється.

 - Вікторе, а ти вивчав стан справ тільки на прикладі України, чи ознайомився із досвідом інших держав? Які країни можна було б взяти за зразок правильного підходу до інституту сім'ї?

- За зразок можна сміливо брати всі європейські країни. Наприклад, та ж сама Фінляндія, де все чітко і максимально ефективно. При створенні молодої сім'ї законодавство оберігає її на самих різних рівнях, пропонує гнучку систему кредитів для облаштування побуту. Керівництво фірм або заводів йде на поступки тим людям, у яких є маленькі діти. У нас же, на жаль, за останнім пунктом ситуація кардинально відрізняється.

 - А чим ще цікавишся, крім роботи і спорту?

- Мій найбільший інтерес - це мій син, Іван. Весь свій вільний час я намагаюся приділяти саме йому. Також, коли видається вільна хвилина, люблю збирати пазли. Це чудово заспокоює. Дуже подобаються тематики, присвячені природі, особливо горам. Але, все ж, синочок - це моє захоплення номер один! Прогулянки, зарядки. Поступово впроваджую і спеціальну борцівську фізичну підготовку. У рік він уже вмів перекидатися. Іноді разом приходимо в зал, він спостерігає за тим, як тренуються хлопці. Рветься на килим, адже йому цікаво там побігати, пострибати, поперекидатися. Дуже хочу, щоб він також із часом зайнявся спортом, але при цьому завжди буду йому пояснювати, що сила і знання повинні йти поруч, і, ні в якому разі, не варто нехтувати чимось одним заради іншого!

КОМЕНТАРІ:
Авторизація

{{comment.comment_user_name}}
{{formatDate(comment.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment.comment_content}}
{{comment_2.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_2.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_2.comment_content}}
{{comment_3.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_3.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_3.comment_content}}