Завтра
Удень
Увечері
Поділитися новиною
  • Вконтакті
  • Однокласники

У Полтаві живе академік, який пише вірші та колекціонує анекдоти


16

Життя без гумору не тільки не цікаве, але, по суті, і не можливе, адже часом лише вміння посміятися над самим собою, іншими та просто тією ситуацією, що склалася, заряджає нас необхідною енергією і дає сили для подальших звершень. Гумор – це не професія, не хобі, а скоріше спосіб життя, мислення і світосприйняття. І зустріти веселого співрозмовника можна будь-де, незалежно від місця роботи, віку та соціального стану. Є такі люди і в науковому співтоваристві, причому навіть на його ієрархічній вершині.

Отже, знайомтеся, гість нашої рубрики – Валентин Павлович Рибалко, доктор с.-г. наук, професор, академік НААН України та РАСГН, головний науковий співробітник Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН, який, при всій солідності своїх професійних досягнень і звань, дуже цікавий і простий у спілкуванні співрозмовник, захоплюється поезією, сатирою і колекціонуванням анекдотів.

- Шановний Валентине Павловичу, розкажіть, будь ласка, коли зародилося Ваше захоплення сатирою, поезією і анекдотами?

- Гумором і сатирою я почав цікавитися ще в дев'ятому класі. Тоді я був членом комітету комсомолу і брав участь у створенні шкільної газети, де публікував різні карикатури і смішні висловлювання. Поезією я захопився в той же період і на початку п'ятдесятих років написав перший вірш «На смерть Сталіна». У ті часи відхід з життя вождя переносили дуже важко. Жив я і вчився в Туркменії, у місті Байрам-Алі. Досі перед очима стоїть картина, коли туркменські жінки на базарі рвали волосся собі на голові і ридали – як же вони тепер будуть жити без Йосипа Віссаріоновича. Ось я і написав цей вірш. Через деякий час мені відповіли з республіканської газети «Туркменська іскра». Сказали, що вірш дуже гарний, але вони мені все-таки порекомендували спочатку закінчити школу, а потім вже починати писати! ☺ Загалом, у досить делікатній, але жорсткій формі дали зрозуміти, що не треба поки писати на такі серйозні теми...

Щодо анекдотів, так це теж моє давнє захоплення. Люблю їх читати, слухати, розповідати. Я кожен місяць прочитую не менше тисячі анекдотів.

- А як виникла ідея публікації гумористичних збірок?

- Як і кожний учений, я люблю не тільки щось дізнаватися, а й систематизувати це, передавати іншим людям. Ось, з часом, накопиченого багажу гумору стало настільки багато, що я вирішив поділитися цим з кимось іще. На наукових теренах у мене зараз більше 700 статей і книг. У гуморі трохи менше – всього 11 збірок, але й анекдоти все-таки не є моєю головною спеціалізацією! ☺

Хоча, знаєте, часом бувають моменти, коли я приїжджаю на чергову конференцію або симпозіум, а мене запитують не тільки про роботу, але і просять прочитати вірші або розповісти анекдоти. Якщо чесно, мене це навіть забавляє, адже дуже добре, коли людина може домогтися визнання не тільки за фахом, але й ще у чомусь.

Видаю книги я виключно за свої кошти і тільки заради того, щоб подарувати своїм друзям і знайомим. Можете відкрити яку завгодно з моїх збірок, прочитати будь-який анекдот і настрій на сто відсотків стане краще. Саме заради цього і стараюсь! Я не продав жодної книги і, якщо чесно, не прагну до цього. Також, окрім гумору, я видав уже три збірки віршів, у яких представлені як особисто мої роботи, так і просто хороші вірші інших авторів.

- Може презентуєте нашим читачам що-небудь з Вашої творчості? Анекдот або веселий вірш.

- Безумовно. Розповім мій вірш, присвячений салу!

Я сало полюбил из детских лет!

За жизнь свою, я съел его не мало.

Вкуснее сала в мире пищи нет,

Вкуснее сала, только сало с салом!

О сало, сало, ты любовь моя,

За все мои мучения награда.

Ты солнца свет и трели соловья,

Другой закуски мне вовек не надо!

Когда бывает в жизни нелегко,

Не вешай нос и не грусти напрасно,

А вспомни запах сала с чесночком,

И сразу жизнь становиться прекрасна.

Непревзойденный сала аромат

Бальзам для сердца, крылья для полета.

Отведав сало, каждый будет рад

Прикрыть собою амбразуру ДЗОТа.

И если я помру когда-нибудь,

Прошу не отказать мне в самом малом,

И в гроб мне положить не партбилет,

А килограммов пять свиного сала!

- Також, наскільки мені відомо, Ви перебуваєте в «Слов'янському клубі». Що можете розповісти про цю організацію?

- «Слов'янський клуб» зібрав практично всю інтелігенцію Полтавщини. Вчені, педагоги, письменники, журналісти, представники адміністрації. Його творцем і організатором була Безобразова Лариса Леонідівна. Мене запросили до цієї організації років з дванадцять тому. Я регулярно відвідую їхні зібрання.

Зустрічаються учасники клубу приблизно раз на місяць або півтора. Вечори проходять або в бібліотеці, або в якому-небудь університеті чи музеї. Бувають і виїзні засідання. Зустрічі проходять у неформальній, комфортній обстановці. Спершу заслуховуються кілька якихось солідних доповідей, а потім йде їх обговорення і дружня дискусія. Постійно запрошуються гості, телебачення. Клуб дійсно хороший, в ньому завжди можна почути щось нове і цікаве.

Подякувавши Валентину Павловичу за цікаву бесіду, редакція ще довго згадувала з посмішками його анекдоти і веселі історії, а настрій дійсно покращився на цілий день! Все-таки дуже добре, коли люди вміють веселитися самі та допомагають це робити й іншим!

КОМЕНТАРІ:
Авторизація

{{comment.comment_user_name}}
{{formatDate(comment.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment.comment_content}}
{{comment_2.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_2.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_2.comment_content}}
{{comment_3.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_3.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_3.comment_content}}