Завтра
Удень
Увечері
Поділитися новиною
  • Вконтакті
  • Однокласники

Василь Ковальчук:«Хоч я й обожнюю собак, але за людей готовий душу віддати»


15

Людина завжди ставить себе вище інших живих істот, просто божеволіє від епітетів на кшталт «вінець еволюції», або «пуп світобудови». Проте, інколи настільки нікчемними і лихими як Homo sapiens, не бувають навіть звірі. Коли ми намагаємось знайти справжню шляхетністьта щирість, то дуже часто отримуємо все це від «братів наших менших», а не товаришів, колег чи сусідів. А своєрідним еталоном цих якостей у тваринному світі здавен вважається собака, десятки й сотні порід якої розповсюдились по усьому світові, охороняючи, піклуючись про людей, допомагаючи їм у пошуках їжі, а найголовніше – віддаючи людям свою любов та відданість.

 

Саме на цю тему ми й вирішили поговорити з відомим полтавським правозахисником Василем Ковальчуком, який окрім активної політичної та громадськоїпозиції, виявився ще й майстром спорту Німеччини із собаківництва.

 

- Я з дитинства любив собак. У мене був мисливський спанієль Ікар. В офіцерські роки, служачи у Німеччині, зайнявся собаківництвом і спочатку взяв собі Афганську борзу,схожу наСалюкі, але тільки волохату. Проте, коли я познайомивсяз цією собакою, вона мені не сподобалась за своїми робочими якостями і виявилась більш декоративною ніж я очікував. Одного разу я завітав досвого німецького товариша, в якого бувпес породи різеншнауцер на прізвисько Макс. З першого погляду мені стало зрозуміло, що це моя порода, оскільки за поведінкою він був практично такий же, як і я! А кожна собака відображає свого хазяїна. Такий же непосидючий, такий же хвацький, завжди готовий кудись бігти, щось робити, інтенсивний, імпульсивний і т.п. В Німеччині це досить популярна порода, яка відтіснила на другу сходинку рейтингів навітьнімецьку вівчарку. Кращої собаки ніж різеншнауцер для мене сьогодні не існує.

Я дослідив велику кількість тематичних журналів і знайшов собі найкраще цуценя BronkoV. Ermada, а в домашніх умовах Клен. Саме його Ви й бачите переможцем Німеччини на обкладинці журналу у додатку до статті.

Сам я артилерист і постійно їздив на полігони, Кленскрізь бувзі мною. Як і кожен білогвардійській офіцер, який має дворянське коріння (роду Верещагіних), я обожнюю жінок, коней та собак.

Вірний песбув постійно зі мною, їздив через кордони, подорожував на літаках. Ми були нерозлучні. Пам’ятаю, я поступив в Ленінградську артилерійську академію, а він сидів під вікном аудиторії і чекав на мене. В разі, якщо я зникав з його поля зору він скаженів, проте, коли я повертався, Клен одразу заспокоювався. Всі знали, що це мій пес. Він взагалі був унікальним, відкривав сам кран з водою, міг провернути ключ у дверному замку і відчинити двері. Скоріше, це була навіть не собака, а людина-друг в собачій шкірі!Потім я придбав ще трьох таких собак Xeniav.d. Schönburg - Кара, Winniev.d. Schönburg- Кітіта Cessyv. Gerstenbach– Кесі,і я привіз їх до Полтави. Пам’ятаю, по дорозі ще зламалася машина і вони в мене тиждень їли початки молодої кукурудзи. А що робити? Усі тяготи і складнощі ми терпіли разом. По приїзду я відкрив племінний завод, який мав назву «Клен». Завдяки собаківництву я познайомився і перев’язався з цілим світом. До мене приїздили звідусіль, з усіхчастин СРСР та зарубіжжя, за цуценятами. Всі мої собаки мали Кьорунг та безліч нагород і відзнак.До речі, вНімеччинія виконав норматив майстра спорту із собаківництва.

Взагалі,спілкування із собаками дає величезний досвід, що допомагає в житті. Люди, які спілкуються з цими тваринами, також мають більш розвинені органи відчуттів. Ми починаємо сприймати світ зовсім по іншому. Прислухаємось інакше, принюхуємся по іншому. Мені подобається віршза словами Генріха Гейне, який, я вважаю, буде за доцільне розмістити в цьому матеріалі:

 

«Чем больше узнаю людей,

Тем больше нравятся собаки.

Они честней, они добрей,

По пустякам не лезут в драки.

 

Не лгут, не пьют, не предают,

Не обижают так беспечно,

И в душу ядом не плюют,

И понимают всё, конечно.

 

Чем больше узнаю людей,

Тем больше нравятся собаки.

Они как друг с тобой везде

Пойдут, не пятясь, точно раки.

 

Разборчивые их глаза

Не побегут за первым встречным,

И даже если «против» - «за»,

И понимают всё, конечно.

 

Чем больше узнаю людей,

Тем больше нежности к собакам

Различных видов и мастей,

Бесхвостым, стриженным, лохматым,

 

Что платят за добро добром

И в дружбу верят бесконечно,

Не треплют длинным языком

И понимают всё, конечно.

 

Мне невдомёк, в конце концов,

За что в ругательной атаке

Друг другу тычем мы в лицо,

Мол, дескать, злые, как собаки.

 

Нам до таких ещё расти,

Чтоб вровень стать с их благородством,

А им вовек не доползти

До человеческого скотства».

 

Дійсно, люди, які спілкуються із собаками, знають, що це найвірніші, найдобріші друзі. Гірше людського скотства не буває і собаки мають бути взірцем для багатьох наших обранців, які були і є при владі.

Проте скажу й інше... При всьому тому, що я обожнюю собак, я все ж таки люблю людей з їх різноманітною поведінкою. Хоча ми всі різні, це все ж таки добре. Є серед нас і позитивні, і негативні особистості, є активні, а є «ні риба, ні м'ясо». Треба любити усіх людей, а добрих– необхідно любити значно більше! Саме заради цих добрих людей ми і вчиняємо гарні вчинки, а якщо ще допомагаємо їм, то отримуємо й моральне задоволення.

КОМЕНТАРІ:
Авторизація

{{comment.comment_user_name}}
{{formatDate(comment.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment.comment_content}}
{{comment_2.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_2.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_2.comment_content}}
{{comment_3.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_3.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_3.comment_content}}