Завтра
Удень
Увечері
Поділитися новиною
  • Вконтакті
  • Однокласники

«Мама впала на мене, щоб захистити від кулі»


06

 

 Емма Миколаївна Козуб  про воєнні епізоди свого дитинства, що минуло в селі Бориси Глобинського району:

 

Запам’яталося мені дуже, коли німці вступили в село, мені тоді 5 років було. Ми тікали, за селом було соняшничиння, і ми бігли в той соняшник ховатися. А німці їхали  дорогою і стріляли, і кулі летіли, і моїй мамі прострелили ногу. Мама впала на мене - щоб мене не застрелило упала. А  тут їхала підвода, люди рятувалися, і узяли маму, там уже її рятували в соняшниках. Я дуже тоді плакала.

А ще пам’ятаю, як німці відступали й палили хати. Все село горіло, було в диму. І найдужче запам’яталося, як уже визволяли село, і вступили наші, і під’їхав на коні червоноармієць у пілоточці. Ми сиділи в землянці – була в нас землянка десь посеред села, велика така землянка,  вся заповнена  була, в ній не було чоловіків, а були самі бабусі, старенькі дідусі й маленькі дітки. Там плач був, крик. І ми вибігли всі із землянки,  жінки хапали того солдата за ноги, за руки, цілували.

Він дітей узяв на руки,  на хлопчика надів свою пілоточку і сказав: «Виходьте, уже німців немає, уже їх вигнали, виходьте всі». І ми всі розбрелися по своїх домівках. А замість хат тільки стіни одні стояли, більш нічого не було. Та дим і згарище таке. Потім хто як міг (мужиків же не було, одні старики були), то хто як міг, копали землянки, рубали дерева, землею вкривали і ото там жили, аж поки почали будуватися.

КОМЕНТАРІ:
Авторизація

{{comment.comment_user_name}}
{{formatDate(comment.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment.comment_content}}
{{comment_2.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_2.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_2.comment_content}}
{{comment_3.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_3.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_3.comment_content}}