Завтра
Удень
Увечері
Поділитися новиною
  • Вконтакті
  • Однокласники

Коли ввійшли німці, вони почали валяти пам’ятники і все громити, - Солодовник


06

 

Леонід Семенович Солодовник, голова Полтавської міської ради ветеранів, зустрів війну 14 – річним підлітком.

 

Леоніде Семеновичу, де Вас застала війна?

Я народився в Дніпропетровську, там навчався в школі. В 1941 році, коли почалася війна, з перших же днів почалися від’їзди, і багато людей покидало місто, вивозилася техніка.  25 серпня я був на вокзалі в той час, коли німці почали бомбити місто. А вони почали з вокзалу, тому що звідтіль відправлялися на схід вантажі. Тож я потрапив якраз під бомбардування. Дуже багато там людей загинуло.

Вас не поранило?

Якимось чином я залишився живий, ледь добіг до базару, там де траншеї вириті були – вони тоді називалися «щелі», там люди ховалися від обстрілу. І тоді ж розбомбили нашу хату, тому ми вимушені були виїхати. Мені було 14 років, а старшому брату 18 - і ми виїхали до Павлограда.

Там на той час не було ворога?

В Павлограді ми теж попали під бомбардування, там бомбили пороховий завод, був дуже великий вибух.

Але ви залишилися там…

Так, брат добровільно пішов в армію, а ми з матір’ю залишилися в Павлограді. А у вересні місяці в місто ввійшли німецькі війська. Я дуже добре пам’ятаю, як першими ввійшли розвідники, одягнуті у військову форму радянських солдатів. І вони почали з того, що стали валяти пам’ятник – там на площі був пам’ятник Леніну, його завалили. Громити все почали. І ще під час війни німці кидали бомби із запалом. То ми, хлопці лазили по дахах і скидали їх.

Не страшно було, адже це небезпечно?

 Ми не думали тоді про це, бачили, що бомби такі невеличкі падають, а воно, виявилося, запалювальні  бомби. Як кинеш її, вона розривається і запалює там. Фактично я 2 роки прожив у Павлограді при окупації. В школу ми не ходили, а виживали.

Яким чином?

Виживали тим, що десь щось поміняємо. Я ходив  з мішками по селах, проводив обмін – там купували сірники, міняли на зерно, борошно, на продукти харчування. Багато ходили ми по огородах, збирали те, що залишається – отаке життя було протягом 2 років.

КОМЕНТАРІ:
Авторизація

{{comment.comment_user_name}}
{{formatDate(comment.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment.comment_content}}
{{comment_2.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_2.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_2.comment_content}}
{{comment_3.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_3.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_3.comment_content}}