Завтра
Удень
Увечері
Поділитися новиною
  • Вконтакті
  • Однокласники

Лариса Семеняга: «Яка б у жінки не була професія, головне для неї - кохати і бути коханою!»


23

Якщо говорити про справжню жінку, то основним її завданням в житті, в не залежності від місця роботи або навчання є бути самою собою, втілюючи навколо себе ідеали краси, ніжності та жіночності. Ну, а якщо вести розмову з жінкою про хобі, то і співрозмовниця повинна бути багатогранною і різнобічною, саме такою як героїня сьогоднішнього матеріалу.

 

Знайомтеся, Лариса Семеняга – Заслужений працівник культури України, редактор Полтавської обласної щотижневої газети «Полтавський вісник» і, найголовніше, – справжня жінка!

 

- Шановна Ларисо Борисівно, скажіть, яке основне призначення жінки в цьому світі?

- Яка б у жінки не була професія, головне для неї - кохати і бути коханою! Така жінка гармонізує простір навколо себе у всіх його сферах і проявах. Вона несе це в ставленні до роботи, до своєї оселі, до рідних людей. А у випадку, якщо ти не любиш роботу, не любиш людей, які поруч із тобою, тоді все відбувається нудно і формально, а результат відповідно буде сірим і убогим.

Кожен сам визначає для себе, в чому бути захопленою людиною, якою займатися улюбленою справою, де бути професіоналом. При цьому, як не дивно, всі ми народжуємося з уже готовим призначенням у житті. Так от, дівчинка з'являється на світ з уже чітким призначенням - стати справжньою жінкою! Дуже важливо, не дозволити зовнішньому світу збити тебе з пантелику, не піти з обраного шляху. На цій дорозі гранично важливий внесок дорослої жінки, яка поруч. Або мами, або старшої подруги або колеги... Адже іспит на те, як бути жінкою, ми здаємо все життя, аж до звання «заслуженої» бабусі чи, навіть, прабабусі. J

 

- А наскільки легко жінці реалізуватися в нашому суспільстві?

- Все залежить від особистості, від її прагнення чогось досягти. Мені в житті пощастило, адже я завжди знала і відчувала - мені є, що сказати людям, чим поділитися з ними. Спочатку це була сцена, на яку я виходила і на якій жила. Відбувався яскравий обмін енергією від доброго контакту з людьми. Якщо траплялося так, що ріка життя трохи сповільнювалася, то я починала сумувати і вигадувала собі нову подію, піднімала і захоплювала в неї своїх друзів і однодумців.

Життя вносила корективи - були різні періоди і колективи, де робота мала вже зовсім інші прояви творення. І скрізь я отримувала більшу можливість робити людям добро. Це і управління культури, Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, посада заступника мера міста ...

Також важливі і ті люди, які зустрічаються на нашому життєвому шляху. Кажуть, що людина може вміститися в чомусь малому: у вчинку, погляді, короткої фразі. Мені завжди зустрічалися не просто гарні, а мегачудові люди. Їх життя, їх живий приклад мене формував, направляв мою самосвідомість, додавав відповідальності перед собою. Це допомагало розуміти, як чинити, як жити, як сприймати і приймати те, що відбувається з тобою.

 

- Оскільки наша рубрика присвячена всіляким хобі, розкажіть нам про свої захоплення?

- Насамперед, зазначу, що хобі - це дуже важливий, я б навіть сказала, необхідний, елемент у житті кожного з нас. І якщо людина може знайти час на якесь захоплення, та ще й домогтися в ньому певних висот, то така людина завжди буде виділятися з натовпу. Вона стане помітною по своїм очам, за їх сяйвом, яке з'явитися завдяки улюбленій справі.

Дуже важливо не ставити при цьому в «червоний кут» заробіток грошей і кар'єрне зростання, а сприймати їх, всього лише, як наслідок самовдосконалення у своєму занятті.

У дитинстві у мене було безліч хобі, адже захопленням по суті можна представити що завгодно, навіть гру з тваринами. Пам'ятаю, коли була маленька, збирала фантики від цукерок. Подорослішавши, полюбила колекціонувати свічки. В силу того, що свічка живе певний період, а потім йде з життя, то у мене немає їх тисячами. Проте, де б я не бувала, коли бачила красиві свічки, то обов'язково їх купувала.

Ще одне хобі, яке я дуже люблю і, сподіваюся, що вже відточила його до деякої міри професіоналізму - кулінарія! Я шалено люблю готувати, радувати своїх друзів і близьких чимось смачним і оригінальним.

Є у мене захоплення, про яке я тільки почала замислюватися і планую спробувати в ньому свої сили. Мені дуже хочеться зайнятися клаптевим шиттям і пошити ковдру з клаптиків, «вплести» в нього якийсь настрій, емоції і частинку своєї душі.

Також не можу не згадати і про квітникарство. Це настільки приємне хобі, яке піднімає настрій, що це складно собі й уявити! У мене багато троянд. Ця горда квітка в моєму дворі сусідить з іншими рослинами, наприклад червоною рутою, нагідками та іншими. Мені здається, що разом з ними троянда стає ще цікавішою. Хоч вона і підноситься над іншими квітами, але, тим не менш, вони дружать.

 

- А що можете сказати про Вашу нову професію, а можливо і хобі? Я маю на увазі журналістику.

- Журналістика, на сьогоднішній день, - це та дорога, якою я йду, і мені дуже хочеться досягти в ній стану професійного хобі.

Не можу не відмітити, що це професія, покликана допомагати людям. Не заради сенсації, але якщо інформація допоможе, змінить на краще життя хоч однієї людини - варто піднімати питання, говорити вголос, розбиратися, шукати рішення. Журналістика - нервовий вузол, який першим реагує на роздратування і задоволення. Головне тут - не загрубіти, не стати цинічним і байдужим. Основа етики цієї роботи - потрібно бути від початку порядним, решті можна навчитися!

Є притча. Старий, відкривши двері, знайшов на порозі відро зі сміттям, залишене сусідом. Зібрав, виніс. А сусідові поставив під поріг відро наливних яблук. Онук запитує: «Як же так? Нам заподіяли шкоду, а ти відповів добром». І старий пояснив маленькому хлопчикові, що кожен ділиться тим, що у нього в надлишку - «Сусід брудом, а у нас, малюк, вродили яблука».

Важливо, щоб у надлишку було саме доброти і порядності. Цим варто ділитися завжди і з усіма. Ось дивлюся на роботу своїх колег ... Наскільки їм доводиться бути мудрими. Люди впевнені: газета не може брехати. Доводиться заглиблюватись в кожне слово, подію.

Я завжди цінувала молодих, розумних і красивих людей поруч, і ніколи не боялася, що вони влаштують конкуренцію. У творчості це неможливо! Кожен творить свою ноту і відтінок - важливо скласти все це в одне полотно. І в «Полтавському віснику» своїх колег я обожнюю! Вони не бояться висловити свою думку, навіть врозріз з моєю, а я не боюся вибачитися, якщо виявилася не правою. Крок назад стрибунові дає крила. Я ціную своїх колег і дуже їм вдячна. В газету я прийшла, абсолютно не знаючи професії, і ніхто з них мені не ставив підніжку. Багато чому я сама вчилася, а багато підказував мені колектив. Я вдячна їм за їхній колосальний талант та інтелект. Ось вони - мої колеги - і є профі вищого пілотажу!


Ігор Лядський
Теги: Семеняга
КОМЕНТАРІ:
Авторизація

{{comment.comment_user_name}}
{{formatDate(comment.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment.comment_content}}
{{comment_2.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_2.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_2.comment_content}}
{{comment_3.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_3.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_3.comment_content}}