Завтра
Удень
Увечері
Поділитися новиною
  • Вконтакті
  • Однокласники

Світлана Свищева. Захоплення, що стало життям…


25

 

Як це часто буває у житті, освіта та первинний вибір професії стають лише тим плацдармом, на якому загартовується особистість. А от справжнє життя та самореалізація виринає з істинних вподобань людини, з її захоплень та інтересів.

Тому ми й відкриваємо рубрику «Паралельний світ», присвячену цікавим хобі відомих полтавців. Починаэмо з інтерв’ю з сильною та багатогранною жінкою, керівником всесвітньовідомого проекту «Сорочинський ярмарок» Світланою Свищевою, яка 16 років тому не побоялася взятися за абсолютно нову справу, та зуміла не тільки зберегти давню перлину Полтавщини, а й вміло адаптувати її під сучасні вимоги життя та багатократно примножити надбання нашого народу.

- Шановна, Світлано Іванівно, наскільки нам відомо, Ваша освіта та професійна діяльність жодним чином не стосувалася культурно-масових заходів, ярмарків та взагалі гуманітарного напрямку. Яким чином доля зв’язала Вас із Сорочинцями?

Ви абсолютно праві. За першою своєю освітою я інженер хімік-технолог, закінчила Бєлгородський інститут будівельних матеріалів. Потім здобула ще й другу спеціальність, пройшовши дворічні бухгалтерські курси у Полтавському кооперативному інституті. Спочатку працювала в НДІ «Емальхіммаш», далі перейшла на посаду керівника групи Держприймання при Полтавському заводі «Хіммаш», потім відкрила своє приватне підприємство «Свєтла», що займалось міжнародним туризмом та розробкою технічних проектів. Пройшовши досить великий життєвий шлях, навіть працюючи в науковому закладі, я завжди підробляла, бо не вистачало коштів для родини, потрібно було виховувати доньку.

Перший крок в бік української культури я зробила, коли мене запросили очолити партійну структуру. Мені необхідно було виходити до громади, спілкуватися з нею, і однією з найголовніших вимог стало знання рідної мови. А оскільки я закінчила російськомовну школу та здобула вищу освіту у Східного сусіда, то й опанувати українську мову довелось майже з нуля. Саме в той момент відбувся певний переворот в моїй свідомості та уподобаннях. Можливо, саме цей крок наблизив мене до культури та традицій нашого народу, тому що українська мова дійсно має якусь співучість і казковість. На мій погляд, вона більш ніжна, тепла та приваблива, ніж російська.

Із самими Сорочинцями я познайомилася ще в дитинстві. Пам’ятаю, як мама, яка все життя працювала в торгівлі, з самого малку брала мене із собою на ярмарок. Перші враження були досить суперечливими – темрява непроглядна, доріг немає, все в одній великій та галасливій купі! Дощі йшли весь час, оскільки ярмарок проводився в останній тиждень серпня. Це ми зараз перенесли ярмарок на тиждень раніше, так як провели опитування серед селян та дізналися, коли в них буває суха погода. Так от, нормальних умов, як розумієте, майже не було. Щось зовсім дивне та дике. Наче стрімкий потік водопаду, що підхоплює з дна каміння, водорості, рибу, пісок, перемішує все це та скидає в один величезний бурхливий котел! Проте, ще тоді я відчула якусь енергію, можливо, душу цього місця, що залишила свою іскорку в моєму серці, та покликала знову до себе вже через багато років.

Скажу відверто, навіть якщо не буде нас, якщо не буде інших організаторів, то все одно ярмарок буде проходити, будуть з’їжджатися люди, оскільки він більше, ніж великий ринок, це справжній вихор української енергії, що спрямований крізь віки і у найвіддаленіше майбутнє України. Там дійсно є щось таке, майже містичне, що захоплює, наче магніт, та притягує до себе кожен рік. Саме ті дитячі поїздки глибоко вкарбувалися в моїй свідомості на все життя...

І, коли я вже пройшла серйозну школу бізнесу, зайняла посаду заступника голови облдержадміністрації, мені, наче своєрідне дежавю, випало відповідати й за виставкову діяльність, в тому числі – за Сорочинський ярмарок. З’явилась можливість знову туди поїхати, бо я вже багато років там не була, майже з часів дитинства. Отже, з інтервалом більше ніж у десятиріччя, я знову відвідала Сорочинський ярмарок. І, коли я побачила те ж саме, що бачила 10-15 років тому: ті ж калюжі, ту ж темряву і постійний дощ, таку ж мішанину та нерозбериху – я була неприємно здивована. На мене тоді це справило зовсім інше враження. Чому за стільки років не можна було зробити хоч один крок уперед? Я твердо вирішила, що ми не маємо права допустити такий хаос та безкультур’я в духовній скарбниці нашого народу. Ситуація погіршувалась ще й складними економічними умовами в Україні. Державних коштів ні копійки, сільський бюджет виснажений, якоїсь системи збору грошей з учасників взагалі не існує! Все безконтрольно. От у мене і виникла думка стати в ролі менеджера цього проекту, щоб, хоча б економічно він себе окупив, я вже не говорю про якусь фінансову вигоду. З самого початку я віднеслась до ярмарку, як до іміджевої події, і ніколи не планувала її робити комерційною. Оскільки, не можна сподіватися на прибутки від заходу, що проводиться лише раз на рік, за умови, що підтримувати його необхідно щоденно, тримаючи для цієї мети значний штат працівників.

Весь свій вільний час я витрачала на те, щоб якнайбільше дізнатися про Сорочинський ярмарок, вивчити його історію, зібрати наявні архівні матеріали. Прописала собі план дій, одним із найголовніших завдань якого стало структурування території. Поле було зовсім голим, ніколи не охоронялося. Весь час там паслася худоба... Спершу, ми поставили огорожу, привчили людей до того, що хоча б на час ярмарку вони не влаштовували там пасовисько. Це була справжня «ломка», дуже не простий час переходу Сорочинського ярмарку на зовсім новий, вищий, рівень.

Хоча, для людини, яка на даний момент не працює на державній посаді та поки що не займається якимось іншими видами бізнесу, приділяти стільки уваги неприбутковій справі майже безглуздо. Проте, я не готова його комусь віддати. Ярмарок вже став частиною моєї душі. Я навіть чоловікові сказала, що як постаріємо, придбаємо хатинку в цьому селі і будемо доживати віку там, де дійсно вкладена душа. Немає такого дня, коли б я не думала про Сорочинський ярмарок. Хоча, мені доводиться щорічно за нього боротися. То його хочуть забрати, то віддають, то навмисно шкодять експозиціям, або перешкоджають його проведенню. На мій погляд – це дурість, оскільки сюди приїздять перші особи держави, і керівництво області завжди використовує цю нагоду, щоб вирішити якісь проблеми Полтавщини. І, особливо минулоріч, коли деякі представники влади втрутились в проведення заходу, то вони, в першу чергу, завдали шкоди не нам, а саме Полтавщині, оскільки не приїхали посадові особи, які перед цим приїздили 15 років поспіль. Не було й сотень постійних учасників, тисяч гостей ярмарку. Через це велика кількість мешканців села не змогли здати своє житло, не отримали такі необхідні для їхніх родин гроші… Вважаю, що подібний вчинок політиків є нічим іншим, як злочином проти простих людей. Тим паче, що Сорочинський ярмарок завжди був осторонь політики, єдиною своєю метою вважаючи саме добробут нашої громади, плекання споконвічних традицій і звичаїв, а не вислужування перед якоюсь купкою можновладців!

Для Полтавщини – це просто зірка, скарбниця усього народного багатства, де презентується вся Україна. Демонструє свою традицію, свою пісню, свої вірші, навіть досягнення в науці та техніці. До речі, у нас експонуються і наукові установи. Крім того, в рамках нашого заходу відбувається цілий ряд соціальних проектів. Ми постійно допомагаємо селу Великі Сорочинці, місцевій середній школі, підтримуємо сорочинську футбольну команду, Спасо-Преображенський храм, музей імені М.В. Гоголя. Ми допомагаємо цілим сім’ям, чиї чоловіки опинилися на фронті. Будемо це робити й надалі, бо це наше рідне село!

Я не знаю, де ще проходять безкоштовні концерти для людей, особливо в такому масштабі. Сорочинський ярмарок робиться просто як подарунок для народу. Це, фактично, величезний етнографічний музей під відкритим небом.

Проект спрямований на те, щоб об’єднувати людей, допомагати їм. Цього року Сорочинський ярмарок відбудеться в звичайному режимі з 18 по 23 серпня, буде достойно підготований та проведений. Він пройде під гаслом: «Україна – велика родина!» Люди приїдуть і побачать, що сьогодні в країні не тільки війна. Зможуть хоч трохи розважитись. Повірте, якби я відносилась до Сорочинського ярмарку, як до роботи, то нічого цього б не було. Але, й звичайним захопленням я його також не вважаю. Ярмарок, це не моє хобі – це моє життя!


Ігор Лядський
КОМЕНТАРІ:
Авторизація

{{comment.comment_user_name}}
{{formatDate(comment.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment.comment_content}}
{{comment_2.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_2.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_2.comment_content}}
{{comment_3.comment_user_name}}
{{formatDate(comment_3.comment_date,'ua-Ua','2017')}}
{{comment_3.comment_content}}